Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 328/2612/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 12.12.2017. Зареєстровано: 13.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2017.
Дата набрання законної сили: 30.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                                                        328/2612/17 
		                                                                 04.12.2017 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04 грудня 2017 року                                                                                                       м. Токмак
		      Токмацький районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Курдюкова В.М., при секретарі судового засідання Ладики М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Токмацького районного суду Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, Служба у справах дітей Запорізької міської ради, Комунарський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання усиновлення недійсним,-
		ВСТАНОВИВ:
		    Позивач звернувся до суду з позовом, яким просить: 
		1.Визнати усиновлення ОСОБА_4, яке було проведене на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2015 року усиновителем ОСОБА_2 на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя недійсним.
		2.Поновити актовий запис про народження дитини № 116609 від 07.05.2009 року у Комунарському відділі реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції (нині Комунарський районний у м. Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Запорізькій області) шляхом зміни прізвища, та по - батькові дитини з «ОСОБА_4» на «ОСОБА_4», відповідно «батько - ОСОБА_1» та видати повторне свідоцтво про народження.
		3.Стягнути судові витрати з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 та витрати на правову допомогу відповідно наявності квитанції.
		    Позов обґрунтовує наступним.
		21.08.2017 року позивач звернувся до Комунарівського районного суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання усиновителя недійсним, так як вважав, що ОСОБА_2 усиновлює його дитину зареєстрований саме у Комунарівському районі м. Запоріжжя. 
		Але, як з'ясувалося, що ОСОБА_2 зареєстрований у АДРЕСА_1. Така обставина, відповідно до ст.109 ЦПК України, вимушує позивача звернутися з таким позовом до Токмацького міськрайсуду Запорізької області.
		08.11.2008 року по 06.12.2011 року позивач ОСОБА_1 перебував у шлюбі із ОСОБА_6 (зараз ОСОБА_6) і від шлюбу вони мають спільного сина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини НОМЕР_1, дата реєстрації 07.05.2009 року Комунарським відділом реєстрації актів цивільного Запорізького міського управління юстиції.
		З 2011 року вони з ОСОБА_6 перестали підтримувати шлюбні зв'язки, позивач вимушений був залишити оселю переїхавши в інше місце проживання. Дитина залишилась проживати з нею. Після розлучення позивач виїхав жити до м. Києва, але постійно намагався зустрітися з сином, але колишня дружина зробила всілякі перепони, щоб вони не зустрічалися і не спілкувалися. Навіть залучала міліцію, щоб позивача ізолювали. Незважаючи на такі перешкоди позивач продовжував шукати шляхи для спілкування із своєю дитиною. Крім того позивач регулярно сплачував аліменти на утримання дитини. Одного разу, приїхавши провідати дитину позивачу стало відомо, що 25.01.2013 року ОСОБА_6 уклала шлюб з відповідачем і змінила прізвище на «ОСОБА_6», але позивача це не зупинило і позивач продовжував приїзджати до дитини, але коли позивач в черговий раз приїхав з Києва в Запоріжжя до свого сина з метою провідати його та поспілкуватися, то колишня дружина позивача разом відповідачем почали позивача ображати виганяти з двору і повідомили позивача, що він вже не батько і ніякого відношення до дитини не має. Така поведінка та повідомлення про позбавлення позивача батьківства, збентежило і позивач негайно звернувся із заявою до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про отриманням хоча б якоїсь формації.
		Отримавши інформацію від суду позивач дізнався, що заочним рішенням Шевченківського енного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року за позовом ОСОБА_3 позивача дійсно було позбавлено батьківських прав. По суті такими діями позивач ОСОБА_3, намагалася утворити нову сім'ю, скільки підстав для позбавлення позивача батьківських прав не було і не могло бути. Вона у своєму позові навмисно зазначила адресу мешкання позивача не вірно, так як на той час мешкав у м. Києві, щоб позивач не йшов до суду та не створив перешкод у задоволені її позову, що дасть її можливість довести обгрунтованість позовних вимог.
		Така обставина вимусила позивача негайно звернутися до суду із заявою про скасування заочного рішення про позбавлення позивача батьківських прав. Суд Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.09.2015 розглянувши заяву позивача виніс Ухвалу про скасування заочного рішення від 13.03.2015 року і призначив розгляд справи по суті зі всіма учасниками судового процесу.
		В той час, коли заочним рішенням позивача було незаконно позбавлено батьківських прав, ОСОБА_3 звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом про усиновлення сина позивача ОСОБА_4 і 26.05.2015 року суд Комунарського районного суду м. Запоріжжя не знайшовши перешкод у задоволенні позову своїм рішенням усиновив сина позивача, без надання на те згоди законного батька, тобто позивача ОСОБА_1.
		Дізнавшись про таке заочне рішення позивач звернувся із заявою про визнання пропущеного строку поважним і перегляд заочного рішення. Після тривалого розгляду позову ОСОБА_3 Шевченківський районний суд м. Запоріжжя 21.12.15 року не знайшов підстав у задоволенні позову позбавлення позивача батьківських прав - відмовив.
		Не погодившись з таким законним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2015 року ОСОБА_3 звернулася до Апеляційного суду Запорізької області про скасування його та повного задоволення її позовних вимог. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13.04.2016 року було скасовано законне рішення Шевченківського райсуду м. Запоріжжя та виніс своє рішення, яким позивача позбавлено батьківських прав.
		Позивач був спантеличений, таким незаконним рішенням апеляційного суду і звернувся із касаційною на скасування його. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ України від 2017 року протиправне рішення апеляційної інстанції Запорізької області від 13.04.16 року було скасовано і справу направлено на новий розгляд до Апеляційного суду Запорізької області, який 13.07.17 року розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилив її, а рішення Шевченківського районного суду залишив в силі без змін.
		Отже, враховуючи вищевикладене, завдяки справедливому та всебічному розгляду позивача касаційної скарги Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних та кримінальних справ позивач по суті був поновлений в батьківських правах, а тому являється єдиним і законним батьком ОСОБА_4.
		Відповідно до ч. 1 ст. 236 СК України, усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо воно проведене без згоди дитини та батьків і така згода була необхідною. Таким чином, у зв'язку з тим, що позивач не надавав згоди на усиновлення своєї дитини і ніколи в житті не дасть довідності до ч. 1 ст. 236 Сімейного кодексу України, то усиновлення сина позивача вважається недійсним. Крім цього, усиновлення було проведено на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про позбавлення позивача батьківських прав, яке було скасовано, а потім і в задоволенні позову відмовлено. Тому відповідно до чинного законодавства для вирішення питання усиновлення повинна бути згода позивача.
		В даному випадку усиновлення було проведено з порушенням вимог його законодавства, тобто на підставі заочного рішення суду, яке було скасовано. Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 13 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» із змінами і доповненнями, суд, відповідно до ч. 1, 2 ст.236 СК обов'язково визнає усиновлення недійсним, якщо воно було здійснене без згоди дитини і батьків яка була необхідна, або якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, що виникають унаслідок усиновлення (фіктивне усиновлення). 
		Пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року №3 встановлює, що за змістом ст. 217 СК України у випадках, коли дитина, стосовно якої розглядається питання про усиновлення, має батьків, обов'язковою умовою його позитивного вирішення є їхня вільна та безумовна згода. Отже, такої згоди з боку позивача не було.
		Згідно ст. 240 СК України право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
		Таким чином відповідач скориставшись існуванням протиправного рішення суду про позбавлення позивача батьківських прав не отримавши від позивача згоди на усиновлення сина позивача звернувся до суду і отримав ще більше протиправне рішення суду про усиновлення сина позивача. Враховуючи норми чинного законодавства усиновлення сина позивача без надання згоди позивача було проведене з грубим порушенням Закону, тому таке усиновлення підлягає визнанню недійсним на підставі ст.236 СК України. 
		Представник позивача та позивач в судовому засіданні позов підтримали.
		Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, до суду надали заяву про розгляд справи за їх відсутності. Надали заперечення наступного змісту.
		Токмацьким районним судом Запорізької області розглядається цивільна справа №328/2612/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, Служба у справах дітей Запорізької міської ради, Комунарський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання усиновлення недійсним.
		Предметом цього позову с матеріально-правова вимога позивача про визнання недійсним усиновлення ОСОБА_4, яке було проведено на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2015 року усиновителем ОСОБА_2 на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Підставою позову є обставини, якими обґрунтовано позов, а саме, що на момент прийняття рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2016 року про усиновлення ОСОБА_4 позивач не надавав своєї згоди на здійснення цього усиновлення і така згода була необхідною. Ця підстава позову ґрунтується на положеннях частини 1 статті 236 СК України.
		Проти позову ОСОБА_2 заперечує повністю, вважає його необгрунтованим, виходячи з наступного.
		Так, ОСОБА_2 не погоджується з окремими обставинами, зазначеними у позовній заяві, а також вважає, що позивач обрав не вірний спосіб захисту свого права.
		А) Щодо непогодження з окремими обставинами позову
		Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		Отже, саме відповідач повинен довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається у позовній заяві.
		Так, позивач у позовній заяві зазначає, зокрема, наступні обставини.
		1) Позивач стверджує, що «після розлучення з ОСОБА_3 він виїхав жити до міста Києва, але постійно намагався зустрітися з сином, однак ОСОБА_3 робила всілякі перепони з метою, щоб позивач не спілкувався із сином. Навіть залучала міліцію, щоб позивача ізолювали. Незважаючи на такі перешкоди позивач продовжував шукати шляхи для спілкування із своєю дитиною».
		Проте, всупереч вимог статті 119 ЦПК України позивач не зазначив яким саме доказом він підтверджує цю обставину. Крім того, додані до позовної заяви документи не містять інформації на підтвердження цих обставин.
		Більш того, вказані вище обставини спростовується встановленою ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13.07.2017 року (справа №336/9218/14) обставиною, а саме, що згідно Висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, як органу опіки та піклування, ОСОБА_1 доцільно позбавити батьківських прав, оскільки він ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не приділяє дитині належної уваги, не цікавиться його здоров'ям, розвитком та подальшою долею, має значну заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини. Місце перебування його не відоме, дитина взагалі не знає ОСОБА_1 як свого рідного батька. Вихованням та утриманням дитини займається мати.
		2) Позивач стверджує, що «він дізнався, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року за позовом ОСОБА_3 позивача дійсно було позбавлено батьківських прав. По суті такими діями ОСОБА_3 намагалася утворити нову сім'ю, оскільки підстав для позбавлення позивача батьківських прав не було і не могло бути. Вона у своєму позові навмисно невірно зазначила адресу мешкання позивача, так як на той час він мешкав у м. Києві, щоб він не прийшов до суду та не створив перешкод у задоволенні її позову, що дасть їй можливість довести обґрунтованість позовних вимог».
		Так дійсно рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року ОСОБА_1 було позбавлено батьківських прав. Однак, не відповідає дійсності та не підтверджено жодним доказом, що ОСОБА_3 у своєму позові навмисно зазначила адресу мешкання позивача невірно, так як на той час він нібито мешкав у м. Києві. Позивач не звернув уваги, що відповідно до вимог етапі 109 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. На день подання ОСОБА_3 позову про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, а також на теперішній час, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2, тобто у Шевченківському районі міста Запоріжжя. Доказів про реєстрацію місця перебування ОСОБА_1 у місті Києві станом на день пред'явлення до нього позову у ОСОБА_3 не було. Звертають увагу, що таких доказів ОСОБА_1 не надано у цій справі. Також проте, що ОСОБА_1 проживав у місті Києві не встановлено ані рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2015 року (справа №336/9218/14), ані ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13.07.2017 року (справа №336/9218/14), які набрали законної сили, та на які посилається ОСОБА_1 у справі, що розглядається Токмацьким районним судом Запорізької області.
		Отже, позов до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про позбавлення позивача батьківських прав було пред'явлено правомірно.
		3). Позивач стверджує, що «він регулярно сплачував аліменти на утримання сина».
		Проте, всупереч вимог статті 119 ЦПК України позивач не зазначив яким саме доказом він підтверджує цю обставину. Крім того, додані до позовної заяви документи не містять інформації на підтвердження цієї обставини.
		Навпаки, зазначеним вище рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2015 року та ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13.07.2017 року, які набрали законної сили, встановлено, що заборгованість за виконавчим листом про стягнення аліментів з ОСОБА_1 за період з 20.01.2012 по 01.08.2014 року становить 12 тисяч 141 грн. 90 коп.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2015 року також встановлено, що ОСОБА_1 надсилає кошти на утримання дитини шляхом грошових переказів. Проте, це не означає, як стверджує позивач у позовній заяві, що він регулярно сплачував аліменти на утримання сина, оскільки при регулярній сплаті аліментів взагалі неможливе існування заборгованості як такої, не кажучи про її значний не погашений розмір - 12141,90 грн. станом на серпень 2014 року.
		4) Позивач стверджує, що «усиновлення було проведено на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року, яке було скасовано, а потім і в задоволенні позову відмовлено. Тому відповідно до чинного законодавства для вирішення питання усиновлення повинна бути згода позивача». Відповідач, скориставшись існуванням протиправного рішення суду про позбавлення позивача батьківських прав, не отримавши від нього згоди на усиновлення його сина, звернулась до суду і отримала ще більш протиправне рішення суду про усиновлення його сина. Усиновлення сина позивача без його згоди було проведене з грубим порушенням Закону».
		Проте, таке твердження позивача є помилковим, оскільки заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року було скасовано ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.09.2015 року (справа №336/9218/14), а рішення про усиновлення було ухвалено Комунарським районним судом м. Запоріжжя 26.05.2015 року (справа №333/3100/15-ц). Тобто на момент усиновлення заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 не було скасовано, як то стверджує позивач.
		Також помилковість наведеного вище доводу позивача полягає в тому, що він не звернув уваги, що відповідно до вимог статті 219 СК України усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.
		Таким чином, на момент усиновлення ОСОБА_4 ОСОБА_2 згода ОСОБА_1 в силу вимог закону була не потрібна, оскільки на цей момент він був позбавлений батьківських прав у відношенні свого сина.
		Що стосується тверджень позивача про протиправність, зокрема, заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року до моменту його скасування, то таке твердження також є помилковим, оскільки відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовуються судові рішення або зупиняють їх виконання.
		Отже не відповідає дійсності твердження позивача, що усиновлення ОСОБА_4 ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 було проведене з порушенням вимог закону.
		Б) Щодо непогодження відповідача з обраним позивачем способом захисту
		Так, заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року був задоволений позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав щодо ОСОБА_4, Дане рішення набрало законної сили 24.03.2015 року.
		На підставі заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2015 року (набрало законної сили 08.06.2015 року) ОСОБА_2 визнано усиновлювачем дитини - ОСОБА_4.
		Як вбачається із змісту рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2015 року його підставою є зокрема заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, що надавало право суду у відповідності до вимог етапі 219 СК України прийняти рішення про усиновлення ОСОБА_4 ОСОБА_2 без згоди його біологічного батька ОСОБА_1.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.09.2015 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року скасовано, призначено справу до розгляду в загальному порядку.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2015 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав у відношенні ОСОБА_4.
		Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13.04.2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2015 року скасовано, ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав у відношенні ОСОБА_4.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.04.2017 року рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13.04.2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13.07.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2015 року залишено без змін.
		На даний час на розгляді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ знаходиться касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13.07.2017 року (провадження №6-18559ск17). Станом на день подання цих заперечень касаційну скаргу не розглянуто.
		Таким чином у період з 24.03.2015 по 30.09.2015 року та у період з 13.04.2016 по 19.04.2017 року на законних підставах були припинені особисті та майнові права і обов'язки між ОСОБА_1 і ОСОБА_4, оскільки у ці періоди ОСОБА_1 був позбавлений батьківських прав у відношенні сина.
		Особисті та майнові права і обов'язки між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 вважаються припиненими також з моменту усиновлення ОСОБА_4 ОСОБА_2 (08.06.2015 року) по день подання цих письмових заперечень, оскільки само усиновлення не скасоване, а наслідком усиновлення (за будь-якою підставою) у відповідності до вимог статті 232 СК України є припинення особистих та майнових прав і обов'язків між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням.
		Як було вище наведено, на момент усиновлення ОСОБА_4 ОСОБА_2 згода ОСОБА_1 в силу вимог закону була не потрібна, оскільки на цей момент він був позбавлений батьківських прав у відношенні свого сина. 
		У зв'язку із чим обставини, на які посилається позивач як на підставу визнання недійсним усиновлення ОСОБА_4 не підпадають під жодну з підстав для визнання усиновлення недійсним які визначені у статті 236 СК України. З урахуванням наведених вище обставин, є наочним, що позивач помилився у способі захисту своїх прав, оскільки у такому разі йому необхідно було звернутись до Комунарського районного суду міста Запоріжжя із заявою про перегляд рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2015 року про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами, оскільки відповідно до вимог частини 2 статті 361 ЦПК України підставою для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є, зокрема, скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду.
		Просить відмовити у повному обсязі у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Запорізької міської ради, Комунарський районний у м. Запоріжжя відділ ДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області, про визнання усиновлення недійсним.
		Третя особа, яка не заявляє самостійних на предмет спору ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
		Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних на предмет спору Служба у справах дітей Запорізької міської ради в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності та заперечення наступного змісту. 
		Службою (управлінням) у справах дітей Запорізької міської ради розглянута ухвала про відкриття провадження від 26.10.2017 №328/2612/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання усиновлення недійсним.
		Повідомляємо, що згідно заяви ОСОБА_2, 1967 року народження, від 13.05.2015 року щодо усиновлення сина дружини від попереднього шлюбу - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ними були перевірені надані заявником документи (відповідно до п.91 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008р. № 905), здійснено обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання дитини, проведена бесіда з малолітнім ОСОБА_4, підготовлено проект висновку про доцільність усиновлення малолітнього ОСОБА_4 та відповідність його інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету Запорізької міської ради від 19.05.2015 року було надано заявникові для звернення в Комунарський районний суд м. Запоріжжя щодо усиновлення дитини.
		На момент усиновлення малолітнього ОСОБА_4 дитина мала правові підстави для усиновлення (мати дитини ОСОБА_3, 1974 року народження, надала письмову заяву від 06.05.2015 року засвідчену нотаріусом, про згоду на усиновлення її чоловіком ОСОБА_2 малолітнього сина ОСОБА_4 Батько дитини ОСОБА_1, 1975 року народження, заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року справа №336/9218/14-ц, пр.№2/336/272/2015 позбавлений батьківських прав відносно сина). Рішення суду набрало законної сили 24.03.2015 року.
		На момент винесення рішення про усиновлення дитини (26.05.2015 року, набуло законної сили 08.06.2015 року) батько ОСОБА_1 був позбавлений батьківських прав відносно дитини. Це заочне рішення суду не було скасоване на момент усиновлення дитини. А згідно ст.166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена  батьківських  прав,  втрачає  особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання.
		У своїй позовній заяві щодо визнання усиновлення недійсним позивач ОСОБА_1 посилається на ч.1 статті 236 Сімейного кодексу України, опираючись на те, що він не давав згоду на усиновлення свого сина. Проте, згідно ч.1 статті 219 Сімейного кодексу України усиновлення дитини проводиться без згоди батьків, якщо вони позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється. Вважають, що усиновлення дитини відбулося на законних підставах з урахуванням інтересів дитини.
		Служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради не підтримує позовну заяву громадянина України ОСОБА_1 про визнання усиновлення його сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, недійсним і просить розглянути справу у відсутності представника служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, в інтересах дитини.
		Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних на предмет спору Комунарського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Запорізькій області в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, просить прийняти рішення на розсуд суду. 
		Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
		08.11.2008 року по 06.12.2011 року позивач ОСОБА_1 перебував у шлюбі із ОСОБА_6 (зараз ОСОБА_6) і від шлюбу вони мають спільного сина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини НОМЕР_1, дата реєстрації 07.05.2009 року Комунарським відділом реєстрації актів цивільного Запорізького міського управління юстиції.
		Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_1 було позбавлено батьківських прав, що підтверджується копією заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2015 року №328/9218/14-ц. 
		Відповідно до рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2015 року заяву ОСОБА_2 про усиновлення дитини ОСОБА_4 заяву задоволено.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.09.2015 року заочне рішення від 13.03.2015 року №328/9218/14-ц було скасовано.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2015 року за позовом ОСОБА_3 позивачу було відмовлено в позбавленні батьківських прав, що підтверджується копією заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2015 року №328/9218/14-ц. 
		Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13.04.2016 року № 22-ц/778/1067/16 рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2015 року скасовано.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.04.2017 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 13.04.2016 року скасувано.
		Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13.07.2017 року, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2015 року залишено без змін.
		Статтею 218 СК України визначено, що для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров'я. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення. Усиновлення провадиться без згоди дитини , якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.
		Відповідно до ст. 236 СК України, усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною. Якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлення); якщо воно було проведене на підставі підроблених документів; у разі відсутності згоди на усиновлення осіб, зазначених у статтях 220-222 цього Кодексу; якщо одним із подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.
		Згідно ч.ч.1, 2 ст. 14 Європейської конвенції про усиновлення дітей, усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним лише за рішенням компетентного органу. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу. Усиновлення може бути скасовано до досягнення дитиною повноліття лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом.
		Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 13 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» із змінами і доповненнями, суд, відповідно до ч. 1, 2 ст. 236 СК України обов'язково визнає усиновлення недійсним, якщо воно було здійснене без згоди дитини і батьків, яка була необхідна, або якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, що виникають унаслідок усиновлення (фіктивне усиновлення).
		У відповідності зі ст. 237 СК України усиновлення, визнане недійсним, анулюється з моменту його здійснення, у разі визнання усиновлення недійсним припиняються права та обов'язки, які виникли раніше і встановлені законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини, відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням, відновлюються прізвище, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення.
		Виходячи з аналізу зазначених приписів законодавства, визнання усиновлення недійсним - це припинення відносин, які виникають із факту усиновлення на майбутній час, якщо цього потребують інтереси дитини на підставі серйозних обставин, передбачених законом.
		Згідно ст. 240 СК України право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювачі, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
		Таким чином, судом встановлено, що факти викладені позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог є достовірними, підтверджені письмовими доказами, сумніву у суду не викликають і вважаються судом доведеними.
		Судом встановлено, що усиновлення ОСОБА_4 відбулося без згоди ОСОБА_1, оскільки він був позбавленний батьківських прав. Згодом, після усиновлення рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 було скасовано. Таким чином, хоча на момент прийняття судового рішення про усиновлення батько дитини ОСОБА_1 був позбавлений батьківських прав і формально не було необхідності в його згоді на усиновлення, але згодом рішення про позбавлення батьківських прав було скасовано, на сьогоднішній день ОСОБА_1 поновлений в батьківських правах з часу позбавлення батьківських прав.
		Судовим рішенням встановлено безпідставність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно дитини ОСОБА_4 Ця обставина виключає усиновлення дитини ОСОБА_2, оскільки дві особи не можуть мати батьківських прав щодо дитини. За таких обставин позовні вимоги про визнання усиновлення не дійсним підлягають задоволенню.
		При вирішені спрору суд враховує, що батьківські права позивача, який є біологічним батьком є природними та мають пріоритет над правами відповідача ОСОБА_2 відносно дитини, яких він набув завдяки судовому рішеню про позбавлення бітьківських прав ОСОБА_1, яке згодом було скасоване. Оскільки батьківські права позивача порушені та не визнаються, вони підлягають судовому захисту.
		Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено судове рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Сплата судового збору по справі в розмірі 640 грн., документально підтверджено квитанцією в матеріалах справи та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 79, 88,174, 209, 212-215, 223, ЦПК України, ст. ст. 218, 238, 239, 240, 241 СК України, суд,-
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, Служба у справах дітей Запорізької міської ради, Комунарський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання усиновлення недійсним задовольнити.
		Визнати усиновлення ОСОБА_4, яке було проведене на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2015 року усиновителем ОСОБА_2 на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя недійсним.
		Поновити актовий запис про народження дитини № 116609 від 07.05.2009 року у Комунарському відділі реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції (нині Комунарський районний у м. Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Запорізькій області) шляхом зміни прізвища, та по - батькові дитини з «ОСОБА_4» на «ОСОБА_4», відповідно «батько - ОСОБА_1» та видати повторне свідоцтво про народження.
		Стягнути судові витрати з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати та витрати на правову допомогу відповідно наявності квитанції.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області через Токмацький районний суд Запорізької області  шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання  апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		     Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...