Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 310/2284/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: 11.12.2017. Зареєстровано: 13.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 15.12.2017.
Дата набрання законної сили: 05.12.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу       Справа № 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		 
		Є.У. № 310/2284/17-ц                                               Головуючий у 1-й інстанції: Вірченко О.М.
		Провадження № 22-ц/778/2919/17                                 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		05 грудня 2017 року                                                                            м. Запоріжжя 
		Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:
		Головуючого:                       Трофимової Д.А. 
		Суддів:                                   Крилової О.В.
		                                                Кухаря С.В.,
		При секретарі:                       Семенчук О.В., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства інфраструктури України, третя особа - державне підприємство «Бердянський морський торговельний порт», про скасування наказу Міністерства інфраструктури України про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 
		ВСТАНОВИЛА:
		У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з уточненим у подальшому позовом до Міністерства інфраструктури України, третя особа - ДП «Бердянський морський торговельний порт», про скасування наказу Міністерства інфраструктури України про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Посилався на те, що Наказом міністра інфраструктури України від 10 жовтня 2014 року № 192-О з 15 жовтня 2014 року його було призначено виконуючим обов'язки директора Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт», як зазначено у наказі - до прийняття відповідного рішення Уповноваженим органом управління. 
		20 квітня 2017 року ОСОБА_3 дізнався, що наказом Міністерства інфраструктури України від 18 квітня 2017 року № 41-О його було звільнено відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Підставою для звільнення зазначено: п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, доповідна записка директора Департаменту реформування та функціонування морського та річкового транспорту ОСОБА_4 від 03 квітня 2017 року № 303/27/18-17. 
		ОСОБА_3 вважає, що вказаний наказ про його звільнення підлягає скасуванню з поновленням позивача на займаній посаді. 
		Так, ДП «БМТП» згідно Постанови КМУ № 83 від 04 березня 2015 року входить до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Відповідно до положень Постанови КМУ № 777 від 03 вересня 2008 року «Про затвердження Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки» ОСОБА_3 приймав участь у конкурсі на заміщення вакантної посади керівника ДП «БМТП». Рішенням постійно діючої комісії Мінінфраструктури від 23 червня 2015 року позивача було визнано переможцем конкурсного відбору на вказану посаду. Умовою укладення з позивачем, як з переможцем конкурсу, контракту було отримання погодження його кандидатури Запорізькою обласною державною адміністрацією та Кабінетом Міністрів України. Погодження Запорізької ОДА було отримано, а погодження Кабміном не відбулось в зв'язку зі зволіканням відповідача, у якого не було юридичних перешкод для закінчення конкурсного відбору. 
		На даний час в зв'язку із змінами в законодавстві до відповідача перейшли повноваження щодо призначення та звільнення керівників підпорядкованих йому підприємств. Враховуючи вищенаведене, Міністерство інфраструктури було зобов'язано підписати з позивачем, як з переможцем конкурсного відбору на заміщення вакантної посади, контракт та призначити його директором ДП «БМТП». 
		У відповідності з повідомленням, опублікованим на сайті Мінінфраструктури, звільнення ОСОБА_3 було викликано незадовільними показниками роботи держпідприємства, що утворились під час виконання ним обов'язків начальника порту. Жодної вказівки на те, що звільнення викликане закінченням строку трудового договору, у повідомленні немає. Отже, має місце очевидна невідповідність визначеного в наказі про звільнення і повідомлення про фактичні причини звільнення.
		Крім іншого, згідно листка непрацездатності серії АГШ № 890949 ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні з 05 квітня 2017 року до 19 квітня 2017 року включно, до роботи повинен був стати 20 квітня 2017 року, а відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. В даному випадку, як зазначає позивач, ініціатива звільнення виходила саме від відповідача.
		Наказ про прийняття ОСОБА_3 на роботу не містить вказівки на календарну дату звільнення, а строк є істотною умовою будь-якого трудового договору. Відсутність строку є підставою вважати, що працівник прийнятий на посаду за безстроковим трудовим договором. Позивач вважає, що дата закінчення трудового договору визначена відповідачем невірно, або взагалі не визначена. 
		Посилаючись на зазначені обставини, остаточно уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив суд:
		- скасувати наказ Міністерства інфраструктури України № 41-О від 18.04.2017 року «Про керівника державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт»; 
		 
		- поновити його на роботі на посаді виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт»; 
		- стягнути з Міністерства інфраструктури України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.04.2017 року до дня поновлення на роботі.
		Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
		Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
		Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
		На підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення. 
		Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. 
		Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення. 
		Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача проведено без порушень чинного трудового законодавства, враховуючи той факт, що між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_3 був укладений строковий трудовий договір, термін дії якого визначався настанням юридичного факту - прийняття відповідного рішення Уповноваженим органом управління.
		Колегія суддів не погоджується з вказаним вище висновком суду першої інстанції, приймаючи до уваги наступне.
		Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Стаття 9 Конвенції № 158 Міжнародної організації праці «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року» покладає на роботодавця тягар доказування законності підстав звільнення працівника.
		Пунктом 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України  врегульовано, що підставою припинення трудового договору є закінчення строку на який його укладено (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		Згідно з ч. 3 статті  24 КЗпП України   укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про прийняття працівника на роботу.
		За ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. 
		Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 18 квітня 2017 року № 41-О «Про керівника державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» ОСОБА_3 звільнено 19 квітня 2017 року від виконання обов'язків директора державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Підставою звільнення позивача в наказі зазначено - п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, доповідна записка директора Департаменту реформування та функціонування морського та річкового транспорту ОСОБА_4 від 03 квітня 2017 року № 303/27/18-17 (а.с. 5).
		ОСОБА_3 було призначено виконуючим обов'язки директора державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» наказом в.о. Міністра Міністерства інфраструктури № 192-О від 10 жовтня 2014 року «Про керівника ДП «БМТП» з 15 жовтня 2014 року на період до прийняття відповідного рішення Уповноваженим органом управління з посадовим окладом згідно з штатним розписом для керівника цього підприємства (а.с. 127).
		При цьому, позивач вважає, що «прийняття відповідного рішення Уповноваженим органом управління» означає укладення з ним контракту, а представник відповідача - прийняття відповідного рішення Мінінфраструктури про закінчення строку трудового договору.
		Будь-яких доказів того, що умовами вищевказаного трудового договору було передбачено, що він укладений саме до прийняття відповідного рішення Мінінфраструктури про закінчення строку трудового договору,як зазначає представник відповідача, останнім не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, які б суд апеляційної інстанції міг дослідити в порядку ч. 2 ст. 303 ЦПК України. 
		Строк є істотної умовою трудового договору, відсутність строку є підставою вважати, що з працівником укладено безстроковий трудовий договір.
		До того ж, як встановлено ст. 23 КЗпП України, строковий договір укладається на визначений строк.
		Необхідно зазначити, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. В свою чергу,  певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, є терміном. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
		Наказ № 192-О від 10 жовтня 2014 року не містить вказівку ні на календарну дату - 19.04.2014 року (дата звільнення позивача), ні на подію, яка має неминуче настати, термін у цьому наказі обумовлюється вказівкою на дію суб'єкта правовідносин, що суперечить вищенаведеним нормам права.
		Тому висновок суду про те, що з ОСОБА_3 було укладено строковий договір є помилковим.  Беручи до уваги зазначене, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_3 за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
		Щодо наявності інших підстав звільнення ОСОБА_3 з відповідної посади, то необхідно зазначити таке. 
		Як зазначалося вище, другою підставою звільнення позивача в наказі № 41-О від 18 квітня 2017 року зазначено - доповідна записка директора Департаменту реформування та функціонування морського та річкового транспорту ОСОБА_4 від 03 квітня 2017 року № 303/27/18-17. 
		Як вбачається з вказаної доповідною записки від 03 квітня 2017 року № 303/27/18-17 стосовно виконання  обов'язків  директора  державного  підприємства «Бердянський морський торговельний порт», суть питання: Департаментом реформування та функціонування морського та річкового транспорту уважно опрацьовано доповідну записку начальника Управління внутрішнього аудиту та контролю ОСОБА_5 від 29.03.2017 № 289/14/18-17 щодо незабезпечення в.о. директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» ОСОБА_3 впровадження рекомендацій, наданих за результатами планового аудиту відповідності, та фінансового аудиту діяльності підприємства, а також невжиття ним заходів з відшкодування завданих збитків та притягнення винних посадових осіб порту до відповідальності. За результатами вивчення фактів, викладених у зазначеній доповідній записці, вважає подальше виконання ОСОБА_3 обов'язків директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» недоцільним (а.с. 160).
		За висновками, що містяться у доповідній записці начальника Управління внутрішнього аудиту та контролю ОСОБА_5 від 29.03.2017 № 289/14/18-17, комісією Мінінфраструктури обґрунтовано прийняте рішення щодо надання негативного висновку щодо тих аспектів діяльності ДП «БМТП», які досліджувалися в ході аудиту, при цьому відповідно до вимог п. 6.3 статті 6 Статуту ДП «БМТП» директор ДП «БМТП» несе повну відповідальність за стан і діяльність ДП «БМТП» та розпоряджається коштами і майном відповідно до чинного законодавства. Вищенаведені факти також підтверджують висновки про те, що взяття в.о. директора ДП «БМТП» ОСОБА_3 на себе ризиків невиконання рекомендацій, тобто відмова від їх реалізації, негативно впливає та впливатиме на ефективність використання та збереження державного майна та на рівень фінансових результатів діяльності підприємства в цілому (а.с. 155-159).
		Отже, у доповідній записці від 03 квітня 2017 року № 303/27/18-17 йдеться про наявність порушення трудової дисципліни, проте, в наказі № 41-О 18 квітня 2017 року зазначено, що ОСОБА_3 звільнено відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, що суперечить один одному.
		У зв'язку з недоведеністю законності звільнення позивача, наказ Міністерства інфраструктури України від 18 квітня 2017 року № 41-О «Про керівника державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» в частині звільнення ОСОБА_3 за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є незаконним. 
		Разом із тим, позовні вимоги про скасування наказу Міністерства інфраструктури України від 18 квітня 2017 року № 41-О «Про керівника державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» задоволенню не підлягають.
		Так скасування наказів не входить до компетенції суду, тому колегія суддів у задоволенні вимог про скасування наказу відмовляє, визнаючи його незаконним в частині звільнення ОСОБА_3 19 квітня 2017 року від виконання обов'язків директора державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
		За вимогами ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Отже, на підставі ст. 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на посаді виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт», з якої його було звільнено.
		Далі, за положеннями ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами, розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу має бути визначений, виходячи з заробітної плати позивача за два місяця перед звільненням.
		Вирішуючи питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія враховує довідку державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт», за якою позивач отримував заробітну плату, зокрема, за лютий 2017 року в сумі 24 873,18 грн. (8 робочих днів) та за березень 2017 року - 38 866,70 грн. (14 робочих днів), тому середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 складає 2 897,27 грн. (а.с. 12). 
		У відповідності з листком непрацездатності серії АГШ № 890949 ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні з 05 квітня 2017 року до 19 квітня 2017 року включно, до роботи повинен був стати 20 квітня 2017 року (а.с. 6).
		Період вимушеного прогулу з 20.04.2017 року (в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції) по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі становить 157 робочих дня.
		Таким чином, розмір відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу становитиме 454 871,39 грн. (157 х 2 897,27 грн.). Саме цю суму на користь позивача слід стягнути з Міністерства інфраструктури України. 
		Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. 
		З урахуванням наведеного, на підставі ст.ст. 307, 309 ЦПК України судова колегія вбачає підстави для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, а саме, визнання незаконним наказу Міністерства інфраструктури України № 41-О від 18.04.2017 року «Про керівника державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» в частині звільнення ОСОБА_3 19 квітня 2017 року від виконання обов'язків директора державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, поновлення позивача на посаді виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт», стягнення з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 454 871,39 грн. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
		Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а колегією суддів ухвалено нове рішення, яким його позов задоволено частково, то судовий збір підлягає стягненню з Міністерства інфраструктури України в дохід держави.
		Так, згідно ч. 3 ст. 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		За ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» зі змінами (на час подання уточненої позовної заяви від 30.05.2017р.), судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
		Згідно п.п. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (зі змінами) судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення суду оплачується, виходячи з 110 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
		Таким чином, в дохід держави з Міністерства інфраструктури України підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру, у суді першої та апеляційної інстанцій у загальному розмірі 10 896,29 грн. (5 188,71 грн. + 5 707,58 грн.).
		Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,
		В И Р І Ш И Л А:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2017 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:
		Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
		Визнати незаконним наказ Міністерства інфраструктури України № 41-О від 18.04.2017 року «Про керівника державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» в частині звільнення ОСОБА_3 19 квітня 2017 року від виконання обов'язків директора державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
		Поновити ОСОБА_3 на посаді виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт».
		Стягнути з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 454 871 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі вісімсот сімдесят одна) грн. 39 коп.
		Виплату заробітної плати провести за вирахуванням податку на прибуток та інших обов'язкових платежів.
		Стягнути з Міністерства інфраструктури України в дохід держави судовий збір у сумі 10 896 (десять тисяч вісімсот дев'яносто шість) грн. 29 коп.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
		Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню. 
		Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
		Головуючий:
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...