Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 820/5361/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; проходження служби.
Надіслано для оприлюднення: 12.12.2017. Зареєстровано: 13.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 15.12.2017.

Результат оскарження 07.02.2018 Харківський апеляційний адміністративний суд: змінено ухвалу (постанову)
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                                                    Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 05 грудня 2017 р.                                                                                 № 820/5361/17  
		Харківський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді - Мельникова Р.В.,   
		за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, апеляційного суду Харківської області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоплаченої суддівської винагороди, -
		В С Т А Н О В И В :
		ОСОБА_1 звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
		- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України та апеляційного суду Харківської області щодо нездійснення нарахування судді апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу судді в розмірі 11 мінімальних заробітних плат, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01.01.2017 року по 07.11.2017 року;
		- стягнути з Державної судової адміністрації України 99 %, а з апеляційного суду Харківської області 1 % на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2017 року по 07.11.2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 11 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 3200 х 11;
		- допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за приписами ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 оклад судді апеляційного суду встановлюється в розмірі 11 мінімальних заробітних плат. Водночас, положеннями статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200,00 грн. Таким чином, посадовий оклад судді апеляційного суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру визначеного ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010. Позивачем зазначено, що він не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді, а отже його посадовий оклад  у відповідності до норм діючого законодавства належить обраховувати з огляду на приписи ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". В адміністративному позові ОСОБА_1 вказано, що керівництво апеляційного суду Харківської області зверталось до Державної  судової адміністрації України, однак відповідачем було отримано відповідь із зазначенням, що заробітна плата нараховується вірно. Однак, за приписами п.п. 5, 8 ч. 1 ст. 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» саме на керівництво апеляційного суду покладено обов'язок своєчасного поставлення питання або про своєчасне проходження атестації, або про проведення оплати  відповідно до Закону. Відтак, на думку позивача, з урахуванням дій відповідачів у справі необхідним є встановлення ступеню вини Державної адміністрації України 99%, а апеляційного суду Харківської області 1% та стягнення з них заявленої грошової суми у вказаному процентному відношенні.
		Представник відповідача апеляційного суду Харківської області у наданих до суду письмових запереченнях проти заявленого позову заперечував та зазначив, що оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» видатки на оплату праці суддів з розрахунку посадового окладу 32000 грн. не пройшли кваліфікаційне оцінювання не передбачені, а отже апеляційний суд Харківської області не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами  видатків державного бюджету на його оплату працю.  
		Представник Державної судової  адміністрації України у наданих до суду письмових запереченнях проти заявленого позову заперечував та зазначив, що дії Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 16000,00 грн. відповідають вимогам чинного законодавства. Водночас, у відповідача відсутні підстави для використання розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні розміру суддівської винагороди судді, що не проходив кваліфікаційне оцінювання.
		Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, разом із позовними вимогами просив суд розгляд справи здійснювати  без його участі.
		Представник відповідача апеляційного суду Харківської області в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. У наданих до суду письмових запереченнях також просив суд розгляд справи здійснювати за відсутності представників відповідача.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
		З матеріалів адміністративного позову судом встановлено, що ОСОБА_1 з 14.07.1982 року працював на посаді народного судді Ленінського райсуду м. Харкова, що підтверджено наявною в матеріалах справи копією посвідчення НОМЕР_1, термін дії якого було також продовжено до 24.06.1992 року.  
		В подальшому позивач працював на посаді судді Харківського обласного суду з 12.08.1992 року, що також підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення 99, виданого на ім'я позивача.
		З 2004 року по час звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 працює на посаді судді в апеляційному суді Харківської області, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення НОМЕР_2, виданого на ім'я позивача.
		У період з січня по жовтень 2017 року ОСОБА_1 отримувалась суддівська винагорода та її складові, виходячи з посадового окладу 16000,00 грн., що підтверджено наявною в матеріалах справи копією довідки від 03.11.2017 року №03-55/230.
		Доказів проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання судді до суду не надано.
		Суд зазначає, що за приписами частини 2 статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		При цьому, згідно з положеннями ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		Водночас положеннями абз. 1 ст.  22 розділу  ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
		Однак, законодавцем у пункті 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 року, №№41 - 45, ст.529; 2015 р., №№18 - 20, ст.132 із наступними змінами).
		Відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
		Пунктом 1 ч. 4 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI передбачено, що посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом судді апеляційного суду - 1,1.
		З аналізу вище вказаних норм законодавства слід дійти висновку, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, передбаченого ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI.
		З адміністративного позову вбачається, що ОСОБА_1 не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), відповідачами по справі вказаної обставини не спростовано, а отже посадовий оклад позивача відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року має бути нарахований пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом судді апеляційного суду - 1,1.
		При цьому, положеннями статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 року встановлено, що з 01 січня 2017 році розмір мінімальної заробітної плати становить 3200 грн.
		Представниками відповідачів у наданих до суду письмових запереченнях проти позову вказано на відсутність правових підстав для перерахунку та виплати позивачу суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000,00 грн, оскільки 01.01.2017 року набрав чинності  Закон України "Про внесення  змін до деяких  законодавчих актів  України від 06.12.2016 року №1774 - VIII, яким  внесено зміни до законодавчих актів  України, в тому числі до Закону України "Про судоустрій та статус суддів". Також представником відповідача вказано, що положеннями вказаного Закону  установлено, що мінімальна заробітна плата  після набрання чинності  цим Законом  не застосовується як розрахункова  величина для визначення посадових окладів  та заробітної плати  працівників та інших виплат. При цьому, до внесення  змін до законів України щодо незастосування  мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн.  
		Судом встановлено, що пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774 - VIII "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 01.01.2017 року, передбачено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600,00 грн.
		Однак, суд вважає за необхідне вказати, що пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774 - VIII не визначає, до посадових окладів яких працівників не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина, а також не визначає сферу застосування розрахункової величини в розмірі 1600 грн. 
		А водночас, з аналізу положень ч. 1 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року та ч. 1 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року слід дійти висновку, що законодавцем передбачено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.
		Відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 08.04.2016 року №4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності  Конституції України  (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої  статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"  та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення"  (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VIП в редакції  Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених  Конституцією України гарантій незалежності суддів.
		Отже, оскільки на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, то матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.
		Таким чином, оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII  не було внесено змін до  Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII або до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, у відповідності до положень ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, відсутні законодавчі підстави для врахування положень п.3  розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII при нарахуванні суддівської винагороди.
		Суд вважає за необхідне вказати, що положеннями ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року встановлено безпосередню залежність  розміру суддівської винагороди від мінімальної заробітної плати.
		Відповідно до ст.10 Закону України "Про оплату праці"  розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об'єднань профспілок і спільного представницького органу об'єднань організацій роботодавців на національному рівні.
		Зміни розміру мінімальної заробітної плати є чинними виключно після внесення змін до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.
		Суд зазначає, що Законом України "Про Державний бюджет на 2017 рік" встановлено місячний розмір мінімальної заробітної плати 3200,00 гривень. 
		Водночас, з 01.01.2017 року відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII 1600,00 гривень є розміром спеціальної тимчасової розрахункової величини, але вказана величина не є іншим розміром мінімальної заробітної плати на 2017 рік. 
		Таким чином, оскільки мінімальна заробітна плата з 01.01.2017 року становила 3200,00 грн, то посадовий оклад позивача з січня 2017 року повинен був дорівнювати 32000,00 грн. Проте з наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у спірний період отримував суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу 16000,00 грн, тобто при розрахунку  заробітної плати  відповідачем  було застосовано  розмір спеціальної тимчасової  розрахункової величини 1600,00 грн, а не розмір мінімальної заробітної плати визначений Законом України  "Про Державний бюджет на 2017 рік" чим порушено гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.
		Стосовно посилань представника відповідача апеляційного суду Харківської області у письмових запереченнях проти позову на приписи ст. 51 Бюджетного кодексу України в частині того, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься відповідач, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, передбачених кошторисами, суд зазначає наступне.
		У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013  у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України  (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"  (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені  Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюється на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.
		Водночас, відповідно до  ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"  суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.
		Таким чином, норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини повинні застосовуватися національними судами, так само, як внутрішнє законодавство, і як норми прямої дії.
		Суд зазначає, що Європейським судом з прав людини, зокрема, у рішеннях по справах  "Бурдов проти Росії" (заява № 59498/00), по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) викладено правову позицію та зауважено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд з прав людини, зокрема у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
		Законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру суддівської винагороди виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, повинен враховувати, що Конституція України і чинне спеціальне законодавство, що регулює суддівську винагороду, містить імперативний припис  щодо вичерпного переліку джерел, які мають регулювати ці відносини, а саме закон про судоустрій, а не  інші нормативно-правові акти. 
		З врахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для врахування судом доводів відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причини невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.
		Отже, оскільки "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.06 №1774-VIII щодо не застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні посадових окладів та заробітної плати працівників та встановлення для цих цілей нової розрахункової величини в розмірі 1600,00 грн, не конкретизують переліку працівників, до посадових окладів та заробітних плат яких вказані положення застосовуються, та вимоги ст.130 Конституції України чітко визначають встановлення розміру винагороди судді з посиланням на закон про судоустрій, а в останній законодавцем не було внесено змін, то слід дійти висновку, що  розрахункова величина в розмірі 1600,00 грн може застосовуватися до будь-яких інших посадових окладів та заробітних плат працівників, окрім посадових окладів суддів.          
		Таким чином, оскільки суддівська винагорода позивачу у період з 01.01.2017 року по 07.11.2017 року розраховувалась відповідачем не з розміру мінімальної заробітної плати, визначеного ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", а з встановленого пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII, суд приходить до висновку про допущення апеляційним судом Харківської області протиправної бездіяльності щодо нездійснення нарахування судді апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу судді в розмірі 32000,00 грн за період з 01.01.2017 року по 07.11.2017 року.
		А, отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
		Щодо позовних вимог позивача про стягнення з Державної судової адміністрації України 99 %, а з апеляційного суду Харківської області 1 % на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2017 року по 07.11.2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 11 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 3200 х 11, суд зазначає наступне.
		З матеріалів справи вбачається, що позивачу зазначений розмір суддівської винагороди за період з 01.01.2017 року по 07.11.2017 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахований не був та, водночас, перерахування суддівської винагороди здійснюється саме відповідачем апеляційним судом Харківської області.
		За Рекомендацією № R (80) 2 комітету державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
		З огляду на положення  КАС України  щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
		Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
		З врахуванням вище викладеного, суд, враховуючи доводи позивача стосовно необхідності стягнення з відповідачів належної позивачу суддівської винагороди у відсотковому співвідношенні, приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
		При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень ч.2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
		Суд вважає за необхідне з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог та зобов'язати апеляційний суд Харківської області за період з 01.01.2017 року по 07.11.2017 року перерахувати судді апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу судді з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", в розмірі 3200,00 грн. та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.
		З врахуванням виходу судом за межі позовних вимог та зобов'язання апеляційний суд Харківської області за період з 01.01.2017 року по 07.11.2017 року перерахувати судді апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу судді з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", в розмірі 3200,00 грн. та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум, у суду відсутні підстави для допущення постанови суду в частині стягнення суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання, оскільки допущення постанови суду до негайного виконання здійснюється у відповідності до приписів ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. 
		Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, апеляційного суду Харківської області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоплаченої суддівської винагороди.
		Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В :
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, апеляційного суду Харківської області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоплаченої суддівської винагороди - задовольнити частково. 
		Визнати протиправною бездіяльність апеляційного суду Харківської області щодо нездійснення нарахування судді апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з розміру посадового окладу  в сумі 32000 (тридцять дві тисячі) грн 00 коп.
		Зобов'язати апеляційний суд Харківської області за період з 01.01.2017 року по 07.11.2017 року перерахувати судді апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівську винагороду, виходячи з розміру посадового окладу  в сумі 32000 (тридцять дві тисячі) грн 00 коп. та провести виплати  суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити. 
		Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
		Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		Повний текст постанови виготовлено 12 грудня 2017 року.
		 
		Суддя                                                                                       Мельников Р.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...