Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/120/14 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України.
Надіслано для оприлюднення: 14.12.2017. Зареєстровано: 17.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		 11 грудня 2017 року                               м. Київ                    справа № 800/120/14 
		 
		Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
		 
		головуючого судді:Шведа Е.Ю. (доповідач),суддів:Гончар Л.Я., Єрьоміна А.В., Калашнікової О.В., Приходько І.В.,
		секретар судового засідання Ловецка Т.В.,
		 
		за участю: представника позивача ОСОБА_6,
		представника відповідача Кот О.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_8 до Верховної Ради України про визнання постанови незаконною, 
		в с т а н о в и в:
		Позивач звернувся до суду з позовом до Верховної Ради України (далі - Рада), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати постанову Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24 лютого 2014 року № 775-VII незаконною в частині дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_8 у зв'язку з порушенням присяги судді.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувана постанова, якою позивача звільнено з посади судді за порушення присяги, є незаконною. Позивач вважає, що, приймаючи рішення у складі Конституційного Суду України, він не порушував присягу судді та зазначив, що Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції України. На суддів такого органу розповсюджуються, зокрема, гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 Конституції України. Гарантії недоторканності судді передбачають спеціальний порядок обрання та звільнення, а саме, суддя Конституційного Суду України звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі порушення суддею присяги. Відповідно до процедури звільнення з підстав порушення присяги судді, необхідним є висновок постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України. Однак, ні вказаною комісією, ні самим Конституційним Судом України питання стосовно порушення позивачем присяги не розглядалось, що свідчить на його думку, про порушення процедури розгляду питання звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги.
		Крім того, на пленарному засіданні Ради, що відбулось 24 лютого 2014 року, прийнято рішення про голосування з питання щодо звільнення суддів Конституційного Суду України за скороченою процедурою обговорення, що на думку позивача, суперечить положенням Регламенту Ради.
		Також, позивач зазначає, що при розгляді Радою питання про звільнення суддів Конституційного Суду України з посад, порушено строки надання народним депутатам України матеріалів щодо суддів. Позивач вважає, що такі матеріали повинні бути надані народним депутатам України не пізніше як за три дні до розгляду Радою відповідного питання.
		Дотримання особливого порядку звільнення судді Конституційного Суду України гарантує незалежність судді та унеможливлює свавільне позбавлення його повноважень. Отже, розгляд Радою питання щодо дострокового припинення повноважень та звільнення судді Конституційного Суду України з посади при порушенні процедур, передбачених законодавством України, є незаконним, вказує позивач.
		Дострокове припинення повноважень судді Конституційного Суду України та звільнення його з посади за порушення присяги судді без доведення фактів такого порушення у судовому порядку є порушенням фундаментальних принципів процедурної справедливості, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а саме: принципів незалежного та безстороннього суду та юридичної визначеності. 
		Крім того, виходячи з назви оскаржуваної постанови відповідача, Рада мала б лише висловити реакцію на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді, які повинні бути доведені у передбаченому законом порядку, а не встановлювати їх самостійно, перебравши на себе повноваження судової гілки влади, а отже порушивши вимоги статті 6, частини другої статті 19 Конституції України.
		Позивач посилається на численну міжнародну судову практику, зокрема, Європейського суду з прав людини та міжнародні стандарти в сфері правосуддя, що на його думку, свідчать про їх недотримання відповідачем під час прийняття спірної постанови. Зазначає, що відповідачем порушено принципи індивідуальної відповідальності та рівності, оскільки Радою не встановлювалась вина кожного з суддів, про яких йдеться в спірній постанові, та звільнено тільки тих суддів, які обрані до Конституційного Суду України по квоті парламенту.
		Тому, позивач вважає, що оскаржувану постанову слід визнати незаконною в частині припинення його повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги.
		Представник відповідача в письмових запереченнях просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що приймаючи рішення про внесення подання про звільнення позивача з посади за порушення присяги, Рада діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
		Позивач, його представник, в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов з підстав, наведених у ньому, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених в письмових запереченнях. 
		Суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши письмові докази, дійшов наступних висновків.
		Як вбачається з матеріалів справи, постановою Ради від 04 серпня 2006 року № 80-V ОСОБА_8 призначено суддею Конституційного Суду України. Того ж дня він склав присягу.
		30 вересня 2010 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року № 2222-IV у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.
		В спірній постанові зазначено, що вказаним рішенням у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, Конституційний Суд України змінив Конституцію України. Цим Рішенням Конституційний Суд України порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влад.
		Рішенням від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» визначено, що усі чергові вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів, обраних на чергових або позачергових виборах, відбуваються одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31 жовтня 2010 року.
		В спірній постанові визначено, що Конституційний Суд України фактично унеможливив проведення виборів у місті Києві та до Тернопільської обласної ради (до жовтня 2015 року). Зазначеним Рішенням судді Конституційного Суду України порушили право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, передбачене частиною першою статті 38 Конституції України.
		Рішенням від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, дозволено Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат.
		В спірній постанові вказано, що Конституційний Суд України дозволив Кабінету Міністрів України "вручну" регулювати рівень соціальних виплат, при тому, що раніше Конституційний Суд України приймав з цього питання прямо протилежні рішення. Тим самим судді Конституційного Суду України фактично порушили право громадян на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, які передбачені статтями 46 та 48 Конституції України.
		Постановою Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24 лютого 2014 року № 775-VII, зокрема, достроково припинено повноваження та звільнено з посади судді Конституційного Суду України у зв'язку з порушенням ним присяги судді суддю Конституційного Суду України ОСОБА_8 відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.
		Вказана постанова Ради обґрунтована тим, що позивач брав участь у прийнятті Конституційним Судом України вказаних рішень, що на думку Ради є порушенням позивачем присяги судді.
		Приймаючи оскаржувану постанову, Рада дійшла висновку, що судді Конституційного Суду України, зокрема, позивач, порушив приписи статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов'язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина і протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов'язків судді Конституційного Суду України.
		Позивач, непогодившись з вказаною постановою відповідача та вважаючи її незаконною, звернувся до суду з цим позовом.
		Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. 
		Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до частин першої та другої статті 148 Конституції України (в редакції на час прийняття спірної постанови) Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. 
		Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.
		Статтею 149 Конституції України передбачено, що на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 цієї Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в частині другій статті 127 цієї Конституції.
		Згідно з частинами першою та другою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
		Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.
		Конституційним Судом України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) розтлумачено зміст правової конструкції «незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України».
		Так, відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року N 19-рп/2004 у вказаній справі, незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням. 
		Положення частини другої статті 126 Конституції України "вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється" треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв'язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.
		Окремо недоторканність особи судді Конституційного Суду України закріплено в статті 28 Закону України «Про Конституційний Суд України», за змістом якої особа судді Конституційного Суду України є недоторканною.
		Судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.
		Отже, наведені конституційні та законодавчі норми в поєднанні з їх тлумаченням закріплюють один з основоположних принципів судочинства та функціонування судової гілки влади взагалі, а саме, принцип незалежності суду (судді), в тому числі незалежності під час прийняття рішень, порушення якого є недопустимим.
		Зі змісту спірної постанови Ради від 24 лютого 2014 року № 775-VII вбачається, що підставою для її прийняття став аналіз рішень Конституційного Суду України, в ухваленні яких брав участь позивач, та які, на переконання Ради, прийняті з порушенням Конституції України. 
		Таким чином, вважає Рада, позивач, беручи участь в ухваленні цих рішень, порушив ряд статей Конституції України, не забезпечив верховенство права, захист прав та свобод людини і громадянина, конституційний лад держави, що в свою чергу протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України.
		Відповідно до п. 4.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2004 року N 9-рп/2004 повноваження Ради визначаються Конституцією України (стаття 85). 
		Проте, ні зазначена стаття Основного закону України, ні будь-яка інша його стаття не наділяє парламент повноваженнями встановлювати факт порушення суддею присяги судді Конституційного Суду України. 
		Суд вважає, що передумовою звільнення судді Конституційного Суду України на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги судді) - норми, на підставі якої позивача звільнено з посади судді, є ретельна перевірка факту порушення присяги суддею.
		Тільки з дотриманням визначеного законодавством порядку встановлення факту порушення присяги судді Рада, після обговорення даного питання більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, може прийняти відповідне рішення з дотриманням процедури, передбаченої Законом України «Про Регламент Верховної Ради України».
		На користь такого правового висновку свідчить також практика Європейського суду з прав людини, міжнародні стандарти в сфері правосуддя.
		Так, відповідно до пункту 122 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року у цілому факти цієї справи говорять про те, що пленарне засідання не було належним місцем для розгляду питань факту та права, оцінки доказів та юридичної кваліфікації фактів. Роль політиків, які засідають у парламенті та від яких не вимагається мати будь-який юридичний або судовий досвід у встановленні складних питань факту та права, не була належним чином пояснена Урядом та не була обґрунтована як така, що відповідає вимогам незалежності та безсторонності суду згідно зі статтею 6 Конвенції.
		Приймаючи вказане рішення, Європейський суд з прав людини, серед іншого, встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо принципів незалежності та безсторонності суду, юридичної визначеності та відсутності строку давності для провадження стосовно заявника, принципу юридичної визначеності та звільнення заявника на пленарному засіданні парламенту та щодо принципу забезпечення особі «суду, встановленого законом».
		За таких обставин, Рада в порушення наведених норм національного законодавства України, а також всупереч практиці Європейського суду з прав людини, встановлюючи обставини факту порушення суддею присяги шляхом оцінки рішень Конституційного Суду України, в ухваленні яких брав участь позивач, вийшла за межі, наданих їй повноважень та допустила втручання у здійснення правосуддя, що відповідно є порушенням основоположних принципів незалежності суду та поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, відповідно до якого органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 6 Конституції України).
		Також, відповідно до пунктів 2, 4, 26 (b) Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (Перша світова конференція по незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 року) судді, як особи, є вільними та зобов'язані приймати безсторонні рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-яких обмежень, впливів, спонук, примусів, загроз або втручання, прямих або непрямих, з будь-якого боку і з будь-яких причин.
		Судді є незалежними від виконавчих і законодавчих органів держави.
		Розгляд справ про звільнення з посади або дисциплінарне покарання судді відбувається судом або радою, що переважно складається з суддів та обирається ними. Проте, повноваження щодо звільнення судді з посади можуть надаватися законодавчому органу шляхом імпічменту або через спільне звернення, але бажано аби це відбувалося за рекомендацією суду або ради, що згадуються вище.
		Згідно з статтею 2 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної Асоціації Суддів в Тайпеї (Тайвань) незалежність суддів має забезпечуватися законом, шляхом створення та подальшого захисту такої судової влади, яка була б дійсно незалежною від інших гілок влади. Суддя, як носій судової влади, повинен мати можливість здійснювати свої повноваження без будь-якого суспільного, економічного чи політичного тиску, незалежно від інших суддів та керівних органів у галузі юстиції.
		Наведені міжнародні стандарти у сфері судочинства вказують на те, що судді під час здійснення правосуддя є незалежними та приймають рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права. Рішення судів не підлягають перегляду у порядку, крім того, що передбачений процесуальним законодавством. Судді є незалежними від органів законодавчої та виконавчої влади. Звільнення суддів з посад повинно відбуватись на основі рекомендації суду або ради, що переважно складається с суддів та обирається.
		Порядок звільнення судді Конституційного Суду України, що відповідає, на переконання суду, зазначеним міжнародним стандартам передбачено і в Регламенті Конституційного Суду України, затвердженого його Рішенням 05 березня 1997 року.
		Так, відповідно до параграфу 63 вказаного Регламенту Конституційного Суду України, якщо орган, який призначив суддю Конституційного Суду України, ставить питання про порушення цим суддею присяги, Конституційний Суд України проводить перевірку і за висновком постійної комісії з питань регламенту та етики приймає одне з таких рішень: 
		- про наявність підстав для розгляду Верховною Радою України питання про звільнення з посади судді Конституційного Суду України; 
		- про відсутність підстав для звільнення з посади судді Конституційного Суду України. 
		Рішення про наявність або відсутність підстав для звільнення з посади судді Конституційного Суду України приймається, якщо за нього проголосувало не менш як дванадцять суддів Конституційного Суду України. 
		Інформація про рішення Конституційного Суду України про наявність підстав для звільнення з посади судді Конституційного Суду України направляється на розгляд органу, який призначив суддю Конституційного Суду України, у триденний строк з дня прийняття рішення.
		Вищим адміністративним судом України встановлено та не заперечується представником відповідача, що Радою не ініціювалось питання про порушення присяги суддею Головіним А.С., відповідно не обговорювалось вказане питання ні постійною комісією з питань регламенту та етики, ні власне Конституційним Судом України.
		Доводи відповідача про те, що вказані положення Регламенту Конституційного Суду України є нікчемними за своєю природою та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки не відповідають вимогам Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституції України спростовуються тим, що Регламент Конституційного Суду України затверджений його рішенням, а відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання. При цьому, варто зауважити, що положення параграфу 63 Регламенту Конституційного Суду України ні на час прийняття спірної постанови Радою, ні на час ухвалення Вищим адміністративним судом України рішення у цій справі не втратили чинність, тому вони є обов'язковими до застосування.
		Водночас, Верховним Судом України зроблено правовий висновок у його рішеннях від 02 грудня 2014 року та від 28 квітня 2015 року у справах № 21-302а14 та № 21-67а14 відповідно, згідно з яким ані Конституція України, ані Закон України «Про Конституційний Суд України» не наділяють сам орган конституційної юрисдикції компетенцією із врегулювання процедури звільнення судді. Відтак, на переконання Верховного Суду України, положення параграфу 63 Регламенту Конституційного Суду України не можуть бути застосованими до спірних правовідносин.
		Проте, незважаючи на існування такого правового висновку, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне вказати, що у спірних правовідносинах, вирішуючи питання про звільнення позивача за порушення ним присяги судді, Рада повинна була дотриматись наведених міжнародних стандартів у сфері правосуддя в частині, що стосується проведення компетентним органом розслідування для встановлення фактів порушення суддею присяги. Особливо слід дотримуватись вказаних стандартів тоді, коли орган, що приймає рішення про звільнення судді з займаної посади, в цьому випадку Рада, не наділений повноваженнями встановлювати факт порушення суддею присяги судді Конституційного Суду України.
		Також, в аспекті питання застосування до спірних правовідносин положення параграфу 63 Регламенту Конституційного Суду України слід зауважити взагалі на недоречність посилання на правовий висновок Верховного Суду України, зроблений, зокрема, у його рішеннях від 02 грудня 2014 року та від 28 квітня 2015 року у справах № 21-302а14 та № 21-67а14 відповідно, згідно з яким ані Конституція України, ані Закон України «Про Конституційний Суд України» не наділяють сам орган конституційної юрисдикції компетенцією із врегулювання процедури звільнення судді, з огляду на те, що Верховний Суд України, вирішуючи інший спір, дійшов прямо протилежного правового висновку. Так, рішенням Верховного Суду України від 25 березня 2008 року у справі № 21-354во08 залишено в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2007 року, в якому встановлено недотримання процедури звільнення судді Конституційного Суду України з займаної посади, зокрема, положень параграфу 63 Регламенту Конституційного Суду України. Верховний Суд України, залишаючи в силі вказане рішення суду першої інстанції, констатував, що цей суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для перегляду зазначеного рішення немає, тим самим погодившись з висновками, викладеними в ньому.
		За обставин наявності діаметрально протилежних висновків Верховного Суду України, зроблених ним при вирішенні спорів в аналогічних правовідносинах, підстав застосовувати норми статті 2441 Кодексу адміністративного судочинства України з приводу обов'язковості висновків Верховного Суду України чи відступлення від правової позиції, викладеної у його висновках, немає.
		Окремо варто зазначити про процедуру прийняття оскаржуваної постанови Радою.
		Статтею 47 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» (в редакції на час прийняття спірної постанови) визначено процедуру прийняття рішень Ради.
		Частиною першою та другою статті 47 вказаного закону визначено, що відповідно до частини другої статті 84, статті 91 Конституції України Верховна Рада приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, крім випадків, передбачених Конституцією України та цим Регламентом. 
		Рішення Верховної Ради приймаються шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених цим Регламентом, коли проводяться таємне голосування шляхом подачі бюлетенів.
		При цьому, нормою частини сьомої статті 208 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» визначено, що звільнення з посад суддів Конституційного Суду України здійснюється відкритим голосуванням. За результатами голосування оформляється відповідна постанова Верховної Ради.
		Рішення Верховної Ради щодо проектів законів, постанов, інших актів Верховної Ради приймаються лише з питань, включених до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради до початку пленарного засідання (частина шоста статті 47 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»).
		Згідно з частинами першою та другою статті 50 вказаного закону у разі необхідності Верховною Радою з додержанням обмежень, передбачених частинами другою та третьою цієї статті, може бути прийняте рішення про одноразове відхилення (ad hoc) від процедур, передбачених цим Регламентом. Таке рішення приймається без обговорення шляхом голосування, яке проводиться після внесення відповідної пропозиції і заноситься до протоколу пленарного засідання Верховної Ради. 
		Прийняття рішення про одноразове відхилення (ad hoc) від процедур, передбачених цим Регламентом, не допускається, якщо така процедура, одноразове відхилення (ad hoc) від якої пропонується, зумовлена вимогами Конституції України або закону.
		Враховуючи застереження, визначене в частині другій статті 50 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та те, що звільнення суддів Конституційного Суду України безпосередньо регулюється Конституцією України та законами України, прийняття спірної постанови Радою з такого питання за скороченою процедурою неможливе.
		Частиною другою статті 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		Спірна постанова Ради, як з неї вбачається, стосується не тільки позивача, а й інших суддів Конституційного Суду України, які як і позивач, на переконання Ради, порушили присягу судді, беручи участь у розгляді справ. При цьому, вказана постанова Ради не містить інформації про розмежування індивідуальної відповідальності кожного з суддів, яких вона стосується, в тому числі і позивача, не містить такої інформації і пояснювальна записка до проекту зазначеної постанови Ради. Навпаки, в спірній постанові Ради від 24 лютого 2014 року № 775-VII вказано, що всі судді Конституційного Суду України, які приймали рішення, порушили приписи статей 3, 19, 147 - 153 Конституції України, присягу судді, тобто в цьому випадку застосовано принцип колективної відповідальності без визначення індивідуальної відповідальності кожного з судді, зокрема і позивача.
		За змістом частини четвертої статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (чинного та в редакції на час виникнення спірних правовідносин й надалі), незалежність судді забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення.
		Згідно з положеннями пункту 4 частини п'ятої статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов'язаний не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання.
		Недодержання вказаного обов'язку відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 83 вказаного закону, може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
		З аналізу наведених норм слідує висновок, що таємниця нарадчої кімнати є однією з гарантій незалежності судді, її порушення є підставою для притягнення судді до відповідальності, визначеної законом.
		Параграфом 53 Регламенту Конституційного Суду України, затвердженого Рішенням Конституційного Суду України 05 березня 1997 року, передбачено, що рішення у справі приймається, висновок дається Конституційним Судом України на закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України за участю суддів Конституційного Суду України, які брали участь у розгляді справи.
		На закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України судді Конституційного Суду України вільно викладають свою думку з питань, що обговорюються, вносять пропозиції, поправки до проекту рішення, висновку у справі.
		На голосування в цілому ставиться проект рішення, висновку у справі, підготовлений з урахуванням пропозицій та поправок, які одержали найбільшу кількість голосів суддів. Голосування проводиться поіменно шляхом опитування суддів Конституційного Суду України. Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування.
		Рішення, висновок Конституційного Суду України підписують не пізніше семи днів від дня прийняття рішення, надання висновку у справі судді Конституційного Суду України, які голосували "за" і "проти" прийняття рішення, надання висновку. 
		Підписання суддею Конституційного Суду України прийнятого рішення, наданого висновку Конституційним Судом України за його участю є обов'язковим.
		Закрита частина пленарного засідання Конституційного Суду України стенографується і протоколюється. 
		Протокол і стенограма закритої частини пленарного засідання Конституційного Суду України не розголошуються і зберігаються окремо від матеріалів справи. 
		У протоколі закритої частини пленарного засідання Конституційного Суду України фіксуються лише питання, які ставилися на голосування, та результати голосування.
		Виступи суддів Конституційного Суду України на закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України не протоколюються, не фіксуються технічними засобами і не можуть бути розголошені суддями Конституційного Суду України.
		За змістом наведених норм Регламенту Конституційного Суду України слідує висновок, що суддя зобов'язаний брати участь у голосуванні і він не має права утримуватися від цього. Підписання суддею Конституційного Суду України прийнятого рішення за його участю є також обов'язковим. 
		Незалежно від того, як суддя проголосував "за" чи "проти", судове рішення буде ухваленим, якщо за нього проголосувала необхідна кількість голосів, передбачених законом. Водночас, викладення окремої думки є правом судді, а не його обов'язком, навіть якщо суддя не згоден із судовим рішенням. Таке право передбачене статтею 64 Закону України «Про Конституційний Суд України» та параграфом 56 Регламенту Конституційного Суду України.
		Системний аналіз викладеного дає підстави для висновку, що суддя, який брав участь у складі колегії суддів під час ухвалення судового рішення, не може бути притягнутий до відповідальності, оскільки визначити особисту позицію кожного судді зі складу колегії суддів з приводу ухваленого рішення неможливо, адже така інформація є таємною, не підлягає оприлюдненню та захищена законом. Отже, неможливо й установити індивідуальний характер відповідальності кожного судді зі складу колегії стосовно ухваленого судового рішення.
		Проте Рада, приймаючи спірну постанову, на вказані положення законодавства увагу не звернула та вирішила питання про притягнення суддів, в тому числі і позивача, до відповідальності без дотримання конституційного принципу індивідуальної відповідальності.
		Спірною постановою Ради від 24 лютого 2014 року № 775-VII, серед іншого, запропоновано виконуючому обов'язки Президента України достроково припинити повноваження та звільнити з посад суддів Конституційного Суду України у зв'язку з порушенням ними присяги судді, які були призначені Президентом України: суддів Конституційного Суду України: Бауліна Ю.В., Вдовіченка С.Л. Також запропоновано Раді суддів України у триденний строк скликати позачерговий з'їзд суддів України, на якому розглянути питання дострокового припинення повноважень та звільнення з посад суддів Конституційного Суду України у зв'язку з порушенням ними присяги судді, які були призначені з'їздом суддів України суддів Конституційного Суду України: Бринцева В.Д., Гультая М.М., Запорожця М.П., Сергейчука О.А., Шапталу Н.К.
		Розглядаючи справу № 800/162/14, Вищим адміністративним судом України встановлено, що рішенням Ради суддів України від 25 квітня 2014 року № 17 визначено дату проведення XII позачергового з'їзду суддів України, а саме 19-20 червня 2014 року та остаточно схвалено попередній перелік питань, що виноситься на обговорення з'їзду. Відповідно до порядку денного, з'їзд планував прийняти низку кадрових рішень у судовій системі, в тому числі вирішити питання про звільнення та призначення суддів Конституційного Суду України за квотою з'їзду суддів України.
		19 червня 2014 року в ході роботи XII позачергового з'їзду суддів України делегати вирішили зняти з порядку денного питання щодо звільнення обраних за квотою з'їзду суддів України суддів Конституційного Суду України Бринцева В.Д., Гультая М.М., Запорожця М.П., Сергейчука О.А., Шапталу Н.К.
		Таким чином, як зазначається в листі Ради суддів України, рішення щодо звільнення та призначення суддів Конституційного Суду України не приймались. 
		Не встановлено Вищим адміністративним Судом України і обставин звільнення з займаних посад суддів Конституційного Суду України, призначених Президентом України, а саме: суддів Бауліна Ю.В., Вдовіченка С.Л. на підставі спірної постанови Ради від 24 лютого 2014 року № 775-VII.
		Незважаючи на принцип індивідуальної відповідальності, який так і не був застосований відповідачем під час прийняття спірної постанови, судом встановлено, що в результаті прийняття вказаного рішення Радою позивач поніс відповідальність у вигляді звільнення з займаної посади судді Конституційного Суду України, в той час як інші судді цього суду не понесли такої відповідальності за такі самі дії, що, безперечно, не узгоджується з принципами верховенства права та справедливості.
		Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		З урахуванням того, що ОСОБА_8 звільнено з посади судді Конституційного Суду України з порушенням процедури такого звільнення, визначеної Конституцією та законами України, за відсутності встановлених обставин порушення ним присяги судді, з перевищенням повноважень, оскаржувана постанова Ради від 24 лютого 2014 року № 775-VII підлягає визнанню незаконною та скасуванню в частині припинення повноважень ОСОБА_8 та звільнення його з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги.
		Частинами першою та другою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Рада не змогла довести законність свого рішення, спростувати доводи позивача про протилежне, натомість позивачем обґрунтовано доведено невідповідність спірної постанови як національному законодавству, так і нормам міжнародного права, з наданням відповідних доказів, що підтверджують це.
		За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову. Постанова Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24 лютого 2014 року № 775-VII в частині припинення повноважень ОСОБА_8 та звільнення його з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
		Керуючись статтями 160, 161-163, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		п о с т а н о в и в:
		Адміністративний позов ОСОБА_8 до Верховної Ради України про визнання постанови незаконною задовольнити.
		Визнати незаконною та скасувати постанову Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24 лютого 2014 року № 775-VII в частині припинення повноважень ОСОБА_8 та звільнення його з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги.
		Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано та підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
		          Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...