Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/19183/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 18.12.2017. Зареєстровано: 19.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11.12.2017Справа №910/19183/17
		За позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл"
		До                              Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп"
		Про                               стягнення 82 468 647,63 грн.
		За зустрічним позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-                                                            Груп"
		До                                        Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл"
		Про                                        визнання договору купівлі-продажу паливно-мастильних
		матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС №СК 160 від 28.02.2014 року недійсним
		Суддя  Лиськов М.О. 
		Представники сторін: 
		від позивача:                    Новаковський П.М. (дов. від 01.08.2017)           
		від відповідача:           Даценко О.І. (дов. від 20.11.2017)
		                                          Баранов В.С. (дов. від 13.11.2017) 
		 
		В судовому засіданні 11.12.2017., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		01.11.2017 до господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" (далі - відповідач) про стягнення 82 468 647,63 грн. та звернення стягнення на майно.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором поставки товарів партіями з використанням смарт-карт №СК160 від 28.02.2014 з оплати паливно-мастильних матеріалів, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку з оплати основної суми боргу у розмірі 8 013 000,00 грн., пені у розмірі 4 378 089,78 грн., 3% річних у розмірі 425   341,03 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 958 074,64 грн., курсової різниці у розмірі 578 255,55 грн., відшкодування завданих збитків у розмірі 67 115 886,63 грн. та звернення стягнення на належні відповідачу транспортні засоби у загальній кількості 363 одиниці в рахунок погашення такої заборгованості.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2017 за вказаним позовом порушено провадження у справі №910/19183/17 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 29.11.2017.
		06.11.2017 через канцелярію суду позивачем було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, за змістом якої просить вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позову на грошові кошти та рухоме майно ТОВ "Орлан-Транс-Груп".
		Обґрунтовуючи звернення з даною заявою до суду позивач зазначає, що оскільки відповідач не виконує взяті на себе грошові зобов'язання тривалий час, що зумовило виникнення заборгованості у загальному розмірі 82 468 647,63 грн., а єдине належне йому майно - транспортні засоби, виставлено на продаж, то вжиття заходів до забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді та в разі задоволення позову - забезпечить можливість відновлення його порушеного права.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 заяву про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно ТОВ "Орлан-Транс-Груп".
		10.11.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про роз'яснення ухвали суду про забезпечення позову.
		У вказаній заяві, відповідач зазначає, що йому не зрозумілий зміст прийнятої ухвали, оскільки не відомі правові наслідки накладення арешту, в тому числі можливість використання за призначенням арештованого майна. необхідність здійснення його опису та вилучення (передачі на зберігання третій особі) процедурі примусового виконання.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у задоволенні заяви відповідача про роз'яснення ухвали суду про забезпечення позову відмовленою.
		16.11.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" на постанови державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника від 08.11.2017 ВП №55110270.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 скаргу призначено до розгляду в судовому засіданні 29.11.2017.
		В судове засідання, призначене на 29.11.2017, з'явилися представники сторін та надали пояснення по справі.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 в задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" на постанови державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника від 08.11.2017 ВП №55110270 відмовлено.
		29.11.2017 в судовому засіданні було оголошено перерву до 06.12.2017.
		05.12.2017 представник відповідача подав зустрічну позовну заяву. 
		06.12.2017 представником ТОВ "Орлан-Транс-Груп" подано клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису, яке судом задоволено. У зв'язку з чим, подальший розгляд справи №910/19183/17 здійснюватиметься із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.
		В судове засідання призначене 06.12.2017 з'явились представники сторін, надали пояснення по справі. 
		В судовому засіданні 06.12.2017 представник відповідача заявив клопотання про припинення провадження по справі, яке було відхилено судом. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 було прийнято зустрічну позовну заяву ТОВ "Орлан-Транс-Груп" для сумісного розгляду з первісним позовом.
		В судовому засіданні 06.12.2017 представник відповідача подав клопотання про витребування додаткових доказів по справі. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 клопотання задоволено частково та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" надати суду, зокрема:
		- Договір № СК 160 від 28.02.2014 року укладений між ТОВ "ВОГ РІТЕЙЛ" та ТОВ "ОРЛАН-ТРАНС-ГРУП" в особі директора Львівської філії ТОВ "Орлан-Транс-Груп" та документи на підтвердження повноважень підписантів цього Договору.;
		- Оригінали банківських виписок на підтвердження часткової оплати ТОВ "Орлан-Транс-Груп" коштів за поставлений товар згідно договору купівлі продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС №СК160 від 28 лютого 2014 року;
		- Видаткові накладні, акти приймання-передачі, доповнень до договору;
		- Податкові накладні для підтвердження факту здійснення господарських операцій;
		- Оригінал акту звірки за період березень 2016-березень 2017 по договору №СК160 від 28.02.2014 року.
		В судовому засіданні 06.12.2017 оголошено перерву до 11.12.2017.
		11.12.2017 до початку розгляду справи через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача подано заяву про відвід судді Лиськова М.О. у справі №910/19183/17.
		Заява про відвід судді вмотивована тим, що відповідач вважає, що судом було безпідставно частково відмовлено в задоволенні поданого відповідачем клопотання про витребування, оскільки докази, які витребовувались відповідачем, мають основоположне значення при визначенні розміру заборгованості відповідача перед позивачем та визначенні розміру можливих збитків завданих відповідачем позивачу, а позбавлення відповідача на обґрунтований судовий розгляд та захист його цивільних прав та обов'язків, свідчить про упереджене ставлення суду до відповідача.
		Дослідивши заяву про відвід, суд відзначає наступне, викладені обставини не можуть бути підставами відводу судді відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України, окрім того відповідач стверджуючи про процесуальні порушення суддею Лиськовим М.О., не наводить жодної норми процесуального кодексу, яку було порушено суддею.
		Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України, суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 2.1 цього Кодексу, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, постанови, прийнятої за його участю, або у перегляді прийнятих за його участю рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами.
		При цьому, суд відзначає, що згідно з п. 1.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Так, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
		Відвід - це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участь у конкретній справі. Підстави відводу судді - це обставини, за наявності яких суддя не може брати участі в розгляді конкретної справи. Ці обставини можуть бути суб'єктивного характеру і стосуватися особистих зв'язків судді з особами, які беруть участь у справі, або його особистої поведінки щодо розгляду справи, чи об'єктивного характеру і стосуватися процесуального статусу судді у справі, яка розглядалася раніше.
		Разом з тим, з поданої відповідачем заяви про відвід судді, вбачається, що заявником, як підставу для задоволення вказаної заяви, які законодавчо визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, вказано саме обставину, яка викликає сумнів у неупередженості судді Лиськова М.О. В обґрунтування такої підстави, відповідачем, зазначено припущення щодо упередженого ставлення до справи.
		Разом з тим, вказані обґрунтування та доводи заявника являються припущенням останнього про упередженість судді Лиськова М.О. при розгляді даної справи, не підтверджені жодними доказами, які б свідчили про наявність обставин суб'єктивного або об'єктивного характеру, що унеможливлюють участь судді у розгляді даної справи.
		Інших обставин, на які б посилався заявник, та які б свідчили про упередженість судді при розгляді даної справи заявником суду не надано.
		Враховуючи вищевикладене, суд вважає заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп", про відвід судді Лиськова М.О. необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
		Під час судового засідання, призначеного на 11.12.2017, представником відповідача заявлено повторне клопотання про витребування додаткових доказів по справі.
		Суд, розглянувши вказане клопотання, заслухавши доводи представників сторін, не знайшов підстав для його задоволення з огляду на наступне.
		Відповідно до вимог частини 2 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, у  клопотанні повинно про витребування доказів повинно бути зазначено:
		1) який доказ витребовується;
		2) обставини, що перешкоджають його наданню;
		3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;
		4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
		Відповідач клопоче про витребування з Позивача оригіналів для огляду та належним чином засвідчені копії для долучення до матеріалів справи усіх чеків з POS-терміналу за період з жовтня 2015 року по січень 2016 року, включно на підтвердження отримання Відповідачем ПММ в асортименті, кількості та по ціні.
		Проте, судом встановлено, що відповідачем у клопотанні про витребування додаткових доказів у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл", в порушення вимог частини 2 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, не вказано який саме конкретний доказ витребовується та не зазначено обставини, які можуть підтвердити зазначені відповідачем докази, а також жодним чином не обґрунтовано, яке значення вказані докази, що витребовуються у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" мають для подальшого вирішення справи по суті та яким чином можуть вплинути на прийняття рішення. 
		Оскільки з матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Орлан-транс-груп» протягом двох років приймались Паливно-мастильні матеріали, що є предметом договору, неодноразово підписувались акти їх прийому-передачі та видаткові накладні на виконання даного договору, акти звірки взаєморозрахунків між сторонами по договору.
		Одночасно у матеріалах справи відсутні докази того, що згідно з договором ТОВ «Орлан-транс-груп» не прийняло товар, або намагалось його повернути, відсутні будь-які претензії щодо вартості, якості , кількості та асортименту поставлених паливно-мастильних матеріалів.
		Вимогами статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що клопотання відповідача про витребування додаткових доказів у  Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" є не вмотивованим, належним чином не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
		Під час судового засідання, призначеного на 11.12.2017, представником відповідача заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.
		Розглянувши клопотання відповідача суд відмовив у його задоволенні виходячи з наступного.
		Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
		Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
		Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
		З урахуванням викладених обставин, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи залишено судом без задоволення.
		Під час судового засідання, призначеного на 11.12.2017, представником відповідача заявлено усне клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та оригіналами документів, яке судом задоволено. В судовому засіданні оголошена перерва для надання можливості представникам відповідача ознайомитися з матеріалами господарської справи №910/19183/17.
		Після перерви, під час судового засідання, призначеного на 11.12.2017, представником відповідача заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для перевірки справжності підписів на оригіналах документів, оскільки у вказаних документах не вказано посаду та прізвище особи, яка їх підписала, а отже, у відповідача виникає сумнів у дійсності вказаних документів.
		Суд, дослідивши вказане клопотання, заслухавши доводи представників сторін, відмовляє в задоволенні вказаного клопотання з огляду на наступне.
		Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
		Суд, враховуючи дійсні обставини справи, характер спірних правовідносин, дійшов висновку, що для вирішення спору у даній справі у суду відсутня потреба у проведенні експертизи у даній справі, а питання які просить поставити позивач на вирішення експертизи не відносяться до предмету спору у даній справі.
		З огляду на зазначене, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про призначення у справі експертизи.
		Під час судового засідання, призначеного на 11.12.2017, представником відповідача заявлено усне клопотання про залучення у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача за зустрічним позовом - Львівської філії  Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" та про залучення у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача за зустрічним позовом - директора Львівської філії  Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" - Куцяби Т.Р.
		Розглянувши заявлене клопотання, суд відзначає наступне.
		Згідно ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
		У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
		Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.
		Однак відповідач не зазначив, яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Львівської філії  Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" та директора Львівської філії  Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" - Куцяби Т.Р., а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи.
		11.12.2017 під час судового засідання, представником відповідача подано заяву про відвід судді Лиськова М.О. у справі №910/19183/17.
		Заява про відвід судді вмотивована тим, що відповідач вважає, що судом було безпідставно частково відмовлено в задоволенні поданого відповідачем клопотання про витребування, оскільки докази, які витребовувались відповідачем, мають основоположне значення при визначенні розміру заборгованості відповідача перед позивачем та визначенні розміру можливих збитків завданих відповідачем позивачу, а позбавлення відповідача на обґрунтований судовий розгляд та захист його цивільних прав та обов'язків, свідчить про упереджене ставлення суду до відповідача. Окрім того, за твердженням відповідача, судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату.
		Дослідивши заяву про відвід, суд відзначає наступне, викладені обставини не можуть бути підставами відводу судді відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України, окрім того відповідач стверджуючи про процесуальні порушення суддею Лиськовим М.О., не наводить жодної норми процесуального кодексу, яку було порушено суддею.
		Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України, суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 2.1 цього Кодексу, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, постанови, прийнятої за його участю, або у перегляді прийнятих за його участю рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами.
		При цьому, суд відзначає, що згідно з п. 1.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Так, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
		Відвід - це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участь у конкретній справі. Підстави відводу судді - це обставини, за наявності яких суддя не може брати участі в розгляді конкретної справи. Ці обставини можуть бути суб'єктивного характеру і стосуватися особистих зв'язків судді з особами, які беруть участь у справі, або його особистої поведінки щодо розгляду справи, чи об'єктивного характеру і стосуватися процесуального статусу судді у справі, яка розглядалася раніше.
		Разом з тим, з поданої відповідачем заяви про відвід судді, вбачається, що заявником, як підставу для задоволення вказаної заяви, які законодавчо визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, вказано саме обставину, яка викликає сумнів у неупередженості судді Лиськова М.О. В обґрунтування такої підстави, відповідачем, зазначено припущення щодо упередженого ставлення до справи.
		Разом з тим, вказані обґрунтування та доводи заявника являються припущенням останнього про упередженість судді Лиськова М.О. при розгляді даної справи, не підтверджені жодними доказами, які б свідчили про наявність обставин суб'єктивного або об'єктивного характеру, що унеможливлюють участь судді у розгляді даної справи.
		Інших обставин, на які б посилався заявник, та які б свідчили про упередженість судді при розгляді даної справи заявником суду не надано.
		11.12.2017 під час судового засідання, представником відповідача подано клопотання про витребування додаткових доказів.
		Суд, розглянувши вказане клопотання, заслухавши доводи представників сторін, не знайшов підстав для його задоволення з огляду на наступне.
		Відповідно до вимог частини 2 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, у  клопотанні повинно про витребування доказів повинно бути зазначено:
		1) який доказ витребовується;
		2) обставини, що перешкоджають його наданню;
		3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;
		4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
		Відповідач клопоче про витребування з Позивача бухгалтерські документи, які підтверджують надходження безготівкових та готівкових грошових коштів до ТОВ "ВОГ Рітейл" та можуть встановити причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, а саме:
		- банківські виписки по поточному рахунку, щодо надходження безготівкових грошових коштів на поточний рахунок ТОВ "ВОГ Рітейл" за період з жовтня 2015 року по жовтень 2017 року;
		- прибуткові касові ордери, щодо надходження готівкових грошових коштів за період з жовтня 2015 року по жовтень 2017 року;
		- звіт реєстратора касових операцій, щодо надходження готівкових грошових коштів за період з жовтня 2015 року по жовтень 2017 року.
		Проте, судом встановлено, що відповідачем у клопотанні про витребування додаткових доказів у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл", в порушення вимог частини 2 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, жодним чином не обґрунтовано, яке значення вказані докази, що витребовуються у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" мають для подальшого вирішення справи по суті та яким чином можуть вплинути на прийняття рішення. 
		Вимогами статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що клопотання відповідача про витребування додаткових доказів у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" є не вмотивованим, належним чином не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
		Окрім того, під час судового засідання, призначеного на 11.12.2017, представником відповідача заявлено клопотання про призначення фінансової експертизи господарської діяльності (експертизу документів про економічну діяльність підприємств і організацій) у справі №910/19183/17 щодо причинного зв'язку між невиконанням ТОВ «Орлан-Транс-Груп» своїх обов'язків за Договором поставки товарів партіями з  використанням смарт карт №СК160 від 28 лютого 2014 та не можливість ТОВ «ВОГ Рітейл» здійснити погашення заборгованості перед ПАТ «Сбербанк» за договором переведення боргу від 22.10.2015.
		Суд, дослідивши вказане клопотання, заслухавши доводи представників сторін, відмовляє в задоволенні вказаного клопотання з огляду на наступне.
		Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
		Суд, враховуючи дійсні обставини справи, характер спірних правовідносин, дійшов висновку, що для вирішення спору у даній справі у суду відсутня потреба у проведенні експертизи у даній справі, а питання які просить поставити позивач на вирішення експертизи не відносяться до предмету спору у даній справі.
		З огляду на зазначене, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про призначення у справі експертизи.
		11.12.2017 під час судового засідання, представником відповідача заявлено усне клопотання про призначення колегіального розгляду у справі №910/19183/17.
		Заслухавши думку представників сторін, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання з огляду на наступне.
		Питання щодо колегіального розгляду справ у судах першої інстанції врегульовано статтею 15 Закону України № 2453-VІ "Про судоустрій України і статус суддів" від 07.07.2010 року. Даною нормою, зокрема, встановлено, що справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово або колегією суддів.
		Законодавчий припис щодо колегіального розгляду справ у судах першої інстанції кореспондується із частиною 1 статті 4-6 Господарського процесуального кодексу України, згідно вимог якої справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
		Таким чином питання про необхідність та доцільність призначення колегіального розгляду конкретної справи вирішується судом з урахуванням категорії спору та обґрунтованості клопотання про призначення колегіального розгляду справи, а також з огляду на конкретні обставини, що свідчать про складність кожної конкретної справи.
		Заслухавши доводи відповідача про призначення колегіального розгляду справи №910/19183/17 та матеріали вказаної справи не вбачається підстав для задоволення вказаної заяви, виходячи з такого.
		Заява про призначення колегіального розгляду справи повинна бути обґрунтованою та мотивованою, повинні бути вказані конкретні обставини, що свідчать про складність конкретної справи або про складність певної категорії спору. Заява також повинна бути підтверджена фактичними обставинами та ґрунтуватися на певних конкретних доказах.
		Із заявленого клопотання про призначення колегіального розгляду справи вбачається, що заявник не навів жодної конкретної обставини на підтвердження складності справи або складності спору, не надав жодного доказу на підтвердження заяви, не зазначив жодного нормативного обґрунтування, обмежившись при цьому лише безпідставним проханням розглядати справу колегіально.
		За наведених обставин справи не вбачається наявність підстав для задоволення заяви про колегіальний розгляд справи, оскільки заява позбавлена фактичного та правового обґрунтування.
		11.12.2017 під час судового засідання, представником відповідача втретє подано заяву про відвід судді Лиськова М.О. у справі №910/19183/17.
		Дослідивши вказану заяву, заслухавши доводи представників сторін, суд відмовляє в її задоволенні з огляду на наступні підстави.
		Заява про відвід судді вмотивована тим, за твердженням відповідача, судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про призначення колегіального розгляду справи.
		Дослідивши заяву про відвід, суд відзначає наступне, викладені обставини не можуть бути підставами відводу судді відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України, окрім того відповідач стверджуючи про процесуальні порушення суддею Лиськовим М.О., не наводить жодної норми процесуального кодексу, яку було порушено суддею.
		Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України, суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 2.1 цього Кодексу, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, постанови, прийнятої за його участю, або у перегляді прийнятих за його участю рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами.
		При цьому, суд відзначає, що згідно з п. 1.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Водночас згідно з частиною третьою статті 22 ГПК сторони (так само як і інші учасники судового процесу) зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Тому слід розцінювати як зловживання учасником судового процесу своїми процесуальними правами, зокрема, подання ним другої і наступних заяв про відвід судді (суддів) господарських судів з одних і тих самих підстав (у тому числі з викладенням відповідної заяви в іншій стилістичній формі), або, хоча й з інших підстав, ніж у первісній заяві, але з таких, що з урахуванням обставин справи були або мали бути відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, і, отже, повинні були зазначатися саме в ній.
		Таким чином, подання відповідачем втретє під час одного судового засідання заяви про відвід судді Лиськова М.О. у справі №910/19183/17 розцінюється судом як зловживання учасником судового процесу своїми процесуальними правами з метою затягування розгляду справи.
		11.12.2017 під час судового засідання, представником відповідача втретє заявлено клопотання про призначення судової експертизи у справі.
		Суд, дослідивши вказане клопотання, заслухавши доводи представників сторін, відмовляє в задоволенні вказаного клопотання з огляду на наступне.
		Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
		Суд, враховуючи дійсні обставини справи, характер спірних правовідносин, дійшов висновку, що для вирішення спору у даній справі у суду відсутня потреба у проведенні експертизи у даній справі, а питання які просить поставити позивач на вирішення експертизи не відносяться до предмету спору у даній справі.
		З огляду на зазначене, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про призначення у справі експертизи.
		Під час судового засідання, призначеного на 11.12.2017, представник позивача за первісним позовом підтримав заявлені позовні вимоги первісного позову в повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечував.
		Під час судового засідання, призначеного на 11.12.2017, представник відповідача за первісним позовом проти задоволення первісного позову заперечував в повному обсязі та просив задовольнити зустрічний позов.
		У судовому засіданні складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
		Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу заявлялось представником відповідача, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.
		Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		28 лютого 2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОГ РІТЕЙЛ» (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» (надалі - Відповідач) укладено Договір поставки товарів партіями з використанням смарт-карт № СК160 (надалі-Договір № СК160), відповідно до умов якого Постачальник (ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ») зобов'язується передавати у власність Покупця (ТОВ «Орлан-Транс-Груп») через АЗС (АЗК), що розміщені на території України з використанням смарт-карт паливно-мастильні матеріали, а Покупець зобов'язується приймати у власність ПММ та оплачувати їх вартість (п.2.1 Договору МСК160).
		Пунктом 2.3 Договору № СК160 визначено, що на виконання умов даного Договору продавець передає у тимчасове користування Покупцю смарт-карти на умовах додатково погоджених Сторонами в даному Договорі. Передачу смарт-карт Покупцю може здійснювати відокремлений структурний підрозділ Продавця (філія) за місцезнаходженням відокремленого структурного підрозділу Подавця.
		Вказаний пункт Договору був змінений Доповненням №1 до Договору поставки товарів партіями з використанням смарт-карт № СК160 від 28.02.2014 р. Водночас, умови надання смарт- карт в тимчасове користування Сторони обумовили в Розділі 6-А, згідно з п.5.1 якого встановлено, що передача смарт-карт здійснюється Продавцем зі складанням Акту приймання-передачі.
		Відповідно до п. П..3.1, 3.2 Договору № СК160, Продавець постачає Покупцю ПММ частинами на умовах EXW (Інкотермс 2010) франко-термінали АЗС (п.1.1 даного Договору), шляхом вибірки Покупцем (Довіреною особою Покупця) ПММ з АЗС. Датою поставки ПММ вважається дата, що вказана у чеку з POS-терміналу, або спеціальній відомості.
		Перелік АЗС визначається Сторонами в додатках.
		Згідно п.3.3 Договору № СК160, відпуск ПММ покупцю (Довіреній особі) здійснюється на підставі пред'явлення смарт-карти оператору АЗС з використанням POS-терміналу, при умові правильного вводу PIN-коду смарт-карти. Відпуск здійснюється шляхом заправки ПММ транспортних засобів Покупця (Довіреної особи Покупця) в кількості та асортименті, обраних Покупцем (Довіреною особою) самостійно в межах добового (місячного) ліміту ПММ, встановленого на смарт-карті.
		Підтвердженням фактичного отримання Покупцем ПММ на АЗС в асортименті, кількості та ціні є чек з POS-терміналу, що видається Покупцю, або спеціальна відомість, або фіскальний чек, п.3.4 Договору № СК160.
		Як зазначено у п.3.6 Договору № СК160, враховуючи періодичність та ритмічність поставок ПММ Покупцю протягом дії даного Договору, Продавець формує протягом місяця накладні (-у) на відпуск товарно-матеріальних цінностей та податкові накладні (-у). При цьому по факту відпуску ПММ Продавцем за відповідний період надається Покупцю для підписання акт прийому-передачі та видаткова накладна. Акт приймання-передачі підтверджує факт передачі ПММ у власність Покупця за відповідний період. Вищевказані документи надаються Покупцеві для підписання до 15 числа місяця наступного за звітним.
		За своєю правовою природою правовідносини, що виникли між сторонами є договором поставки.
		Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
		До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
		Згідно з ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
		Так, судом встановлено, що Позивачем здійснено відпуск нафтопродуктів на загальну суму 8 094 732.96 грн., що підтверджується Видатковими накладними та Актами приймання-передачі.
		Пунктом 4.2 передбачено, що розрахунки за ПММ здійснюються Покупцем в українській національній валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця, або внесення грошових коштів в касу Продавця.
		Пункт 4.4 Договору № СК160 вказує, що оплата Покупцем вартості відпущених (поставлених) ПММ здійснюються періодично протягом 30 календарних днів з моменту фактичного отримання Покупцем (Довіреною особою) ПММ на АЗС. При цьому оплата здійснюється за ціною встановленою на день відпуску ПММ .
		Згідно з п.5.1.1 Договору № СК160, Покупець, зокрема зобов'язаний належно виконувати умови даного Договору, в т.ч. вчасно та в повному обсязі здійснювати оплату вартості Товарів у відповідності до умов Розділу 4, та/або відповідних додатків чи додаткових угод до даного Договору.
		Однак, судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору, Позивач поставив Продукцію Відповідачеві, проте оплата поставлених нафтопродуктів Відповідачем здійснено частково - на суму 81 732,96 грн. Отже, неоплаченими залишилися нафтопродукти на суму 8 013 000,00 грн. 
		Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.
		Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
		Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
		Як вбачається з матеріалів справи, свого обов'язку щодо оплати поставленого товару відповідачем не виконано, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 8 013 000,00 грн.
		З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність будь-яких доказів щодо оплати заборгованості за Договором, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за Договором в сумі  8 013 000,00 грн.
		Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 8 013 000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати послуг, у відповідності до Договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 8 013 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.
		Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
		Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до п.9.1 Договору №СК160, за невиконання чи неналежне виконання умов даного Договору Сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.
		Так, у випадку не проведення розрахунків Покупцем згідно умов Розділу 4 даного Договору, Покупець зобов'язується на користь Продавця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення (п. 9.2 Договору №СК 160).
		За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
		Згідно з п.9.8 Договору №СК160 сторони встановили позовну давність до всіх вимог щодо зобов'язань за Договором строком в три роки, в тому числі про стягнення неустойки (штрафу, пені).
		Судом встановлено, згідно наведеного позивачем за первісним позовом у позовній заяву розрахунку, сума пені становить 4 378 089,78 грн. 
		Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
		Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). 
		Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
		Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
		Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 958 074,64 грн. інфляційних втрат та 425 341,03 грн. 3 відсотків річних нарахованих у відповідності до умов п. 9.3. Договору.
		Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
		Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.
		Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. 
		За умовами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. 
		Водночас, слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України , п.3 ч.1 ст.83 ГПК України за рішенням суду розмір штрафу та пені може бути зменшений у виняткових випадках, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		Відповідно до п.42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008 якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.   
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.09.2011 у справі №5005/4542/2011.
		У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
		Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги, що розмір санкцій становить надмірно велику суму, те, що відповідачем виконано зобов'язання за Договором, нарахована сума пені надмірно велика і стягнення з відповідача у повному обсязі може негативно позначитися на його подальшій господарській діяльності, призвести до банкрутства, використовуючи своє право, надане ст. 233 ГК України  та відповідно до п. 3 ч.1. ст. 83 ГПК України, суд вважає за доцільне зменшити розмір  пені  до 20 %, тобто з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню пеня у сумі  875 617,96 грн.
		Відповідно до п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 " Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
		До того ж, позивач просить стягнути з відповідача, понесені позивачем збитків від коливання валютного курсу у зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором в сумі 578 255,55 грн.
		В обґрунтування заявленої до стягнення із відповідача за первісним позовом суми збитків від коливання валютного курсу позивач посилається на пункт 9.4 Договору № СК160 яким передбачено, що за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного Договору Продавець має право стягнути завдані збитки, спричинені несвоєчасним проведенням розрахунків за ПММ та зміні (збільшенні) курсу долара США до гривні, які обраховуються за формулою, наведеною позивачем у розрахунках до позовної заяви.
		Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		З огляду на викладене вище, враховуючи обставини справи, а також те, що позивачем належними чином не доведено суду обґрунтованість вимог щодо заявленої до стягнення суми збитків від коливання валютного курсу у зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором в розмірі 578 255,55 грн.
		Окрім того, позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення із відповідача за зустрічним позовом суму збитків, понесену позивачем, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, у розмірі 67 115 886,63 грн. В огрунтування заявленою суми позивач зазначає наступне.
		Так між ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» та ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (найменування було змінене на ПАТ Сбербанк») був укладений Договір про переведення боргу від 22.10.2015 за Договором про відкриття кредитної лінії №47-В/13/55/КЛ-КБ від 01.08.2013 (далі - Кредитний договір), укладеним між ПАТ «Сбербанк» та ТОВ «Золотий Екватор» (Первісний позичальник).
		При цьому, грошові кошти, що належні до сплати відповідачем за Договором № СК160, підлягали перерахуванню позивачем на погашення заборгованості за вказаним кредитним договором.
		Однак, в зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором № СК160, за твердженням позивача, він був позбавлений можливості належного виконання зобов'язань за Кредитним договором, що призвело до нарахування ПАТ «Сбербанк» штрафних санкцій.
		Зокрема, станом на 01.10.2017 позивачу нараховано крім іншого пеню:
		- за прострочення основного боргу - 64 455 243,33 грн.;
		- за прострочення сплати відсотків за користування кредитом - 2 660 643,30 грн.
		Таким чином, позивач вказує, що до положень ст.ст.224, 225 ГК України вказані суми пені (штрафних санкцій) є збитками, що заподіяні позивачу безпосередньо відповідачем в зв'язку з протиправною поведінкою останнього, що полягає у порушенні ним господарського зобов'язання за Договором №СК160. При цьому, позивач стверджує, що наявний прямий причинно-наслідковий зв'язок між вказаною протиправною поведінкою позивача та заподіянням збитків відповідачу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)
		Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
		Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
		Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України), тобто, настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст. 224 ГК України, пов'язане з наявністю складу правопорушення, що включає в себе: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки, причинний зв'язок між ними, вину. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
		З указаних норм законодавства України випливає, що особа, яка має на меті відшкодувати збитки у  зв'язку з протиправною поведінкою іншою особою, що полягає у порушенні ним господарського зобов'язання за договором повинна довести наявний прямий причинно-наслідковий зв'язок між вказаною протиправною поведінкою та заподіянням збитків.
		При обрахуванні розміру збитків мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином.
		В позові в частині відшкодування позивачу суми збитків у розмірі 67 115 886,63 грн. слід відмовити, оскільки вимоги позивача обґрунтовується умовним припущенням про позбавлення його можливості належного виконання зобов'язань за Кредитним договором, що призвело до нарахування ПАТ «Сбербанк» штрафних санкцій та позивачем не надано точних даних, які б безспірно підтверджували реальну неможливість виконання зобов'язань позивачем за вказаним Кредитним договором.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають з наступних підстав.
		Звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою, позивач за зустрічним позовом стверджує, що Договір купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС №СК 160 від 28.02.2014 року був укладений із значними порушеннями чинного законодавства і є підстави для визнання його недійсними.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач за зустрічним позовом посилається на те що, оспорюваний договір підписаний ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» в особі директора Йоржика Юрія Васильовича, який діє на підставі довіреності №139 від 02 грудня 2013 року, з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп», в особі директора львівської філії Куцяби Т.Р, який діє на підставі Положення про львівську філію ТОВ «Орлан-Транс-Груп», з другої сторони.
		Пунктами 1.4.-1.5, 1.7., Положення про Львівську Філію Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» затвердженої загальними зборами учасників ТОВ «Орлан-Транс- груп» (протокол №5 від 09 червня 2005 року), передбачено, що філія не є юридичною особою і здійснює свою діяльність в межах повноважень наданих ТОВ «Орлан-Транс-Груп», є відокремленим структурним підрозділом Товариства і здійснює частину його функцій передбачених цим положенням; для здійснення необхідних фінансово-господарських операцій філія відкриває поточні рахунки у банківських установах за місцем знаходження Філії.
		Згідно пунктів 4.1. 4.3. 4.4. Положення про філію директор філії здійснює безпосереднє керівництво філії, діє в межах повноважень наданих цим положенням та Довіреністю, яка видана Генеральним директором Товариства, та є підзвітний та підконтрольний Генеральному директору Товариства.
		Відповідач за зустрічним позовом посилається на те, що із тексту Положення про філію, директор філії прямо не наділений правом укладати (підписувати) договори відповідно до предмету діяльності філії та/абодіяльності ТОВ «Орлан-Транс-Груп».
		На час укладення договору поставки представник позивача (директор Львівської філії) діяв на підставі генеральної довіреності від тридцятого першого грудня дві тисячі десятого року.
		Пунктом 3 вказаної довіреності директора Львівської Філії уповноважено в межах наданих повноважень з урахуванням обмежень визначених даною довіреністью укладати від імені Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп» договори, угоди, вчиняти інші угоди, здійснювати господарські та фінансові операції, в тому числі і в банківських установах, а також користуватися правом підпису при виконанні вказаних дій.
		Із пунктом 7 вказаної довіреності встановлено, що директор Львівської Філії має право укладати угоди, фінансові та господарські операції, перелік яких вказаний данною Довіреністю, тільки при умові їх, попереднього письмового погодження з Генеральним директором ТОВ «Орлан-Транс-Груп», зокрема: договори купівлі-продажу, оренди (суборенди), зберігання, поставки, підряду, якщо вказаний договір носить разовий характер і вартість майна, робіт, послуг, які приймаються (передаються) по даному договору на момент підписання або в процесі виконання буде перевищувати 20 000 (двадцять тисяч) Євро або гривневий еквівалент даної суми.
		Виходячи із вищезазначеного позивач за зустрічним позовом стверджує, що для погодження вищевказаних угод та договорів, фінансових та господарських операцій виконуючий обов'язки директора Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп» зобов'язаний до укладення, підписання чи виконання відповідної угоди (операції) отримати оригінал офіційного листа чи довіреність на фірмовому бланку ТОВ «Орлан-Транс-Груп» за підписом Генерального директора ТОВ «Орлан-Транс-Груп» та з прикладенням круглої печатки ТОВ «Орлан-Транс-Груп», яка містить дозвіл на укладення, підписання чи виконання відповідної угоди (операції).
		Також позивач за зустрічним позовом посилається га положення вказаної вище Довіреності в частині того, що угода (договір), фінансова чи господарська операція, укладена, підписана чи виконана з порушенням обмежень, що зазначені в даній довіреності може бути визнана ТОВ «Орлан-Транс-Груп» недійсною в порядку встановленому чинним законодавством України та з притягненням винних осіб до відповідальності.
		Таким чином, із зустрічної позовної заяви ТОВ «Орлан-Транс-Груп» вбачається, що єдиною правовою підставою для визнання спірного договору є його підписання особою із перевищенням повноважень.
		Відповідач за зустрічним позовом проти задоволення позовних вимог зустрічного позову заперечував із наступних підстав.
		Згідно з частиною першою статті 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.
		Тобто Господарським кодексом прямо встановлено, що відокремлені підрозділи підприємств діють виключно на підставі положення про них.
		Відповідно до пункту 1.6 Положення про Львівську філію товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-транс-груп» (далі за текстом - «Положення») філія у своїй діяльності керується Законами України, Статутом Товариства, а також цим Положенням.
		Згідно з пунктом 1.8 Положення відповідальність за зобов'язання, що виникли у зв'язку з діяльністю Філії, несе Товариство.
		Пунктом 4.1. Положення визначається, що керівництво діяльністю Філії здійснюється Директором Філії.
		Відповідно до пункту 4.5. Положення директору Філії, зокрема, надано повноваження представляти інтереси Товариства перед державними та недержавними підприємствами та підписувати фінансово-господарські документи.
		Як зазначалось вище, відповідно до Спірного договору Директор Філії діяв на підставі виключно Положення про Філію, відповідно до якого він був наділений повноваженнями укладати спірний договір, і як, одночасно, не містить жодних обмежень на укладання правочинів.
		Посилання ТОВ «Орлан-транс-груп» на пункт 4.3. Положення про філію, як на свідчення обов'язкового вповноваження Директора Філії на підписання спірного договору шляхом видання Довіреності є недоречними, оскільки сам пункт 4.3. Положення говорить лиш про те, що повноваження Директора Філії надаються Положенням та довіреністю, а не обмежуються останньою.
		Таким чином будь-яке звуження повноважень директора, визначених в Положенні, суперечить вимогам статті 64 Господарського кодексу України та самому Положенню.
		Окрім того, суд зазначає, що посилання ТОВ «Орлан-транс-груп» на існування генеральної довіреності від 31.12.2010, як на доказ існування обмеження повноважень Директора Філії щодо підписання Спірного договору не приймаються судом до уваги виходячи із наступного.
		Відповідно до частини першої статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Згідно з частиною першою статті 34 Господарського процесуального кодексу Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
		Проте судом встановлено, що генеральна довіреність від 31.12.2010 не може вважатись належним та допустим доказом обмеження повноважень Директора Філії, оскільки ТОВ «Орлан-Транс-Груп» не надано жодних підтверджень її підписання та дії під час укладення спірного договору. Так у даній довіреності не вказано її порядкового номеру, а ТОВ «Орлан-транс-груп» не надано реєстру довіреностей виданих підприємством, який би міг підтвердити видачу даної довіреності саме 31.12.2010. Таким чином матеріали справи не містять жодного підтвердження автентичності довіреності від 31.12.2010. Окрім того, довіреність вчинена у простій письмовій формі, та не є нотаріально посвідченою.
		Таким чином, враховуючи що в самому спірному договорі прямо визначено підстави вповноваження підписанта - на підставі Положення, відсутність у Положенні обмежень повноважень директора щодо підписання договорів, у суду відсутні підстави вважати, що Договір СК 160 був підписаний без перевищення повноважень.
		Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Виходячи з положень статті 215 Цивільного кодексу України правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
		Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
		З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Орлан-транс-груп» протягом двох років приймались Паливно-мастильні матеріали, що є предметом договору, неодноразово підписувались акти їх прийому-передачі та видаткові накладні на виконання даного договору, акти звірки взаєморозрахунків між сторонами по договору.
		Одночасно у матеріалах справи відсутні докази того, що згідно з договором ТОВ «Орлан-транс-груп» не прийняло товар, або намагалось його повернути, відсутні будь-які претензії щодо вартості, якості , кількості та асортименту поставлених паливно-мастильних матеріалів.
		Крім того, ТОВ «Орлан-транс-груп» приступило до виконання умов спірного Договору та здійснило часткову оплату товару грошовими коштами в сумі 81 732,96 грн., що додатково свідчить про виконання сторонами умов Договору.
		Відповідно до статті 241 ЦК правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
		Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
		Із аналізу змісту частини першої статті 241 Цивільного кодексу України випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.
		Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
		Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 
		Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
		В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
		- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
		- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
		- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
		-  правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
		- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
		- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.  
		Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України). 
		Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
		Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. 
		Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
		Як встановлено судом, сторони погодили всі істотні умови оспорюваного договору, необхідні для його дійсності та правомірності.
		Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
		В матеріалах справи також містяться банківські виписки відповідно до яких позивач здійснював часткову оплату за договором.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що відбулося схвалення Договору шляхом прийняття товару, та часткової його оплати, а відтак він є дійсним.
		Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. 
		Відповідно до статтей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Враховуючи вищевикладене, оскільки директор позивача мав необхідний обсяг повноважень на укладення спірного договору, враховуючи наступне схвалення такого договору сторонами, суд дійшов висновку, що позовна вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. 
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога за зустрічним позовом є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, в той час як позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволення.
		Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог..
		Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВИРІШИВ:
		1. Первісний позов задовольнити частково.
		2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" (03148, м. Київ, вулиця Жмеринська, будинок 30; ідентифікаційний код: 30221264) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" (43010, м. Луцьк, вулиця Кременецька, будинок 38; ідентифікаційний код 37821544) суму основного боргу за договором купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС №СК 160 від 28.02.2014 року - 8 013 000 грн. 00 коп., інфляційні втрати - 1 958 074 грн. 04 коп., 3 % річних - 425 341 грн. 03 коп., пеню у розмірі - 875 617 грн. 96 коп. та 32 803 грн. 84 коп. - судового збору за подання позовної заяви. 
		3. В решті частині позовних вимог, щодо стягнення із відповідача суми збитків та суми курсової різниці - відмовити.
		4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
		5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		Повний текст рішення складено 15.12.2017
		 
		 
		Суддя                                                                                                    М.О. Лиськов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...