Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 917/2012/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 18.12.2017. Зареєстровано: 19.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2017.
Дата набрання законної сили: 13.12.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"13" грудня 2017 р.                                                                       Справа № 917/2012/16  
		 
		Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В., суддя  Медуниця О.Є. 
		при секретарі Бєлкіній О.М.
		за участю представників
		позивача: ОСОБА_1 (дов. № 10-74/1945 від 15.02.17 р.); ОСОБА_2 (дов. № 10-84/10484 від 15.08.17 р.); ОСОБА_3 (дов. № 10-75/1955 від 15.02.17 р.);
		відповідача: ОСОБА_4 (дов. № 01/4452 від 14.07.17 р.).
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Полтаваобленерго (вх. №3184 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.03.17 у справі № 917/2012/16
		за  позовом Публічного акціонерного товариства Полтаваобленерго, м. Полтава
		до  Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради, м. Кременчук 
		про стягнення 214 968,37 грн. 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.03.2017 у справі № 917/2012/16 (суддя Кульбако М.М.) в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Полтаваобленерго до Комунального підприємства Кременчугводоканал про стягнення 214 968,37 грн. збитків за порушення зобовязання щодо надання позивачу податкових накладних за договором № 58620/1247 від 30.05.2014 на послуги постачання неочищеної (технічної) води  відмовлено.
		Позивач звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Полтавської області від 03.03.2017 у справі № 917/2012/16, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати  та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. 
		Апеляційна скарга мотивована посиланням на порушення судом першої інстанції норм ст.ст. 14, 49, 198, 201 Податкового кодексу України, ст.ст. 173, 193, 218, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 614, 617 Цивільного кодексу України.
		Позивач зазначає, що відповідач в порушення ст. 201 Податкового кодексу України не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, тим самим позбавив позивача права на віднесення сум сплаченого ПДВ по даній операції до складу податкового кредиту у розмірі 214   968,37 грн. Позивач вважає збитками суму податкового кредиту у розмірі податку, що сплачений ПАТ Полтаваобленерго при одержанні послуг з постачання технічної води відповідно до договору № 58620/1247 від 30.05.2014, та не отриманий позивачем внаслідок протиправної поведінки (бездіяльності) КП "Кременчукводоканал". При цьому, позивач посилається на те, що вина відповідача у зазначеному цивільному правопорушенні презюмується та не підлягає доведенню позивачем відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України. 
		Позивач надав додаткові пояснення по справі, в яких посилається на відсутність доказів в підтвердження здійснення КП "Кременчукводоканал" спроб реєстрації податкових накладних за укладеним з ПАТ "Полтаваобленерго договором № 58620/1247 від 30.05.2014. на постачання неочищеної (технічної) в січні, лютому та березні 2016 року в Єдиному реєстрі податкових накладних.
		Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим. Відповідач зокрема зазначає про те, що у відповідності до ст. 201 Податкового кодексу України  платнику податків надається право віднесення до податкового кредиту сум податку на підставі виставлених відповідачем рахунків. Такі рахунки, за твердженнями відповідача, були своєчасно надані позивачу та містять всі необхідні реквізити. Позивач вважає, що  неможливість скористатися податковим кредитом у певний період при збереженні цієї можливості не майбутнє, не може розцінюватись як завдана позивачу шкода, що підлягає відшкодуванню. Крім того, відповідач в спростування наявності вини у несвоєчасній  оплаті ПДВ та порушення термінів реєстрації податкових накладних в ЄРПН посилається на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.12.2016, якою скасовані податкові повідомлення-рішення від 25.02.2016 № 000215501/244, від 03.03.2016 № 000012120/318 та № 0000131201/319.
		Відповідач надав додаткові пояснення щодо відповідності рахунків за постачання технічної води вимогам п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України та щодо рішень Полтавського окружного адміністративного суду у справах № 816/418/16 та № 816/1621/16, якими підтверджено відсутність вини КП "Кременчукводоканал" у несвоєчасній реєстрації податкових накладних.
		Позивач у додаткових поясненнях посилається на те, що до даних правовідносин не може застосовуватись положення Податкового кодексу України щодо включення сум податку до складу податкового кредиту на підставі заяви із скаргою на порушення продавцем товарів/послуг порядку заповнення податкової накладної та/або порядку її реєстрації в Єдиному реєстрі, оскільки на даний час ця норма Податкового кодексу України втратила чинність та на момент існування спірних правовідносин положення з пункту п. 201.10 Податкового кодексу України виключене.
		Відповідач у додаткових пояснення  посилається на те, що позивач мав всі законні підстави надані йому п. 201.11 ПКУ України сформувати податковий кредит з податку на додану вартість на підставі підтверджених відповідних сум належним чином оформлених документів (відповідних рахунків), які сформовані на підставі показників обліку та надавались саме позивачем.
		Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, виходячи з наступного.
		Як свідчать матеріали справи, між Публічним акціонерним товариством Полтаваобленерго та Комунальним підприємством Кременчукводоканал 30.05.2014 було укладено договір № 58620/1247 на послуги постачання неочищеної (технічної) води, відповідно до п. 1.1 якого водоканал зобов'язався надати споживачу послуги постачання неочищеної (технічної) води, а споживач - розрахуватись за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та чинним законодавством України.
		Відповідачем було поставлено позивачу технічну воду у січні, лютому та березні 2016 року на суму 454 921,58 грн. (в т. ч. 75 820,26 грн. ПДВ), 416 757,29 грн. (в т. ч. 69 459,55 грн. ПДВ) та 418 131,37 грн. (в т. ч. 69 688,56 грн. ПДВ) відповідно, що підтверджується актами виконання робіт №105647 від 25.01.2016, № 107780 від 23.02.2016 та № 109946 від 28.03.2016.
		За отриману технічну воду у січні та лютому 2016 року технічну воду у сумі 454 921,58 грн. позивач розрахувався (згідно з платіжними дорученнями №564230 від 08.02.2016,               № 564231 від 08.02.2016, № 564232 від 08.02.2016) та 416 757,29 грн. (згідно з платіжними дорученнями №567333 від 08.02.2016, № 567334 від 08.02.2016, № 567335 від 08.02.2016). Зобовязання з оплати 418 131,37 грн. за отриману у березні 2016 року технічну воду припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (заява № 10-74/4340 від 06.04.2016).
		ПАТ Полтаваобленерго та КП "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради є платниками податку на додану вартість. Всі вищезазначені операції є об'єктом оподаткування і оподатковуються за ставкою 20 %. 
		Згідно чинного податкового законодавства на дату оформлення актів виконаних робіт за січень, лютий та березень 2016 року відповідач був зобов'язаний надати позивачу податкові накладні та зареєструвати їх в Єдиному реєстрі податкових накладних.
		Однак, як зазначає позивач, відповідач в порушення ст. 201 Податкового кодексу України не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, що позбавило позивача права на віднесення сум сплаченого ІІДВ по даній операції до складу податкового кредиту у розмірі 214 968,37 грн., що підтверджується податковими деклараціями позивача за січень, лютий та березень 2016 року.
		Розцінивши наведену поведінку  КП Кременчукводоканал як протиправну поведінку (бездіяльність), Публічне акціонерне товариство Полтаваобленерго звернулося до суду з даним позовом про стягнення завданих збитків на суму неотриманого податкового кредиту у розмірі податку, що сплачений ПАТ Полтаваобленерго при одержанні послуг з постачання технічної води відповідно до договору № 58620/1247 від 30.05.2014.
		Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з наступного.
		Статтею 225 Господарського кодексу України   встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
		Підставою для настання цивільно-правової відповідальності за завдання збитків є правопорушення, що включає в себе певні елементи, а саме: шкоду, протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між ними; вину. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності. Отже, для застосування деліктної відповідальності до відповідачів необхідною умовою є наявність складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
		Відповідно до правових позицій, викладених у п. 1.3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 30.03.1995 № 02-5/218 (зі змінами та доповненнями) на позивача покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір.
		Статтею 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
		Згідно з п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
		Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є, зокрема, транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами (пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).
		Місцевим господарським судом досліджено, що виставлені підприємством - відповідачем позивачу рахунки за послуги постачання неочищеної (технічної) води містять всі необхідні реквізити для включення сум ПДВ до податкового кредиту без отримання податкової накладної. 
		Вищевказаним пунктом 198.6. ст. 198 ПК України також передбачено, що у разі, якщо платник податку включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. 
		Отже,  суд першої інстанції вважав, що наведене передбачає можливість для відповідача зареєструвати податкову накладну із простроченням, а для позивача - скористатися нею для оформлення податкового кредиту. Неможливість скористатися податковим кредитом у певний період при збереженні цієї можливості на майбутнє, не може розцінюватися як вже завдана позивачу шкода, що підлягає відшкодуванню. 
		Крім цього, судом першої інстанції взято до уваги, що наданими до матеріалів справи постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2016 та ухвалою Харківського адміністративного суду від 15.11.2016 року у справі № 816/418/16, які набрали законної сили, а також постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.12.2016 у справі № 816/1621/16 підтверджено відсутність вини відповідача у несвоєчасній реєстрації податкових накладних.
		За вказаних обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем чотирьох складових правопорушення відповідно до чинного законодавства (наявність неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та понесеними позивачем збитками і розміром відшкодування) з боку відповідача щодо понесених позивачем збитків, визначених як ціна позову, та відсутність в звязку з цим підстав для задоволення позовних вимог. 
		Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність підстав в даному випадку для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
		Предметом спору у даній справі є матеріально-правові вимоги ПАТ   "Полтаваобленерго" до КП Кременчукводоканал про стягнення 214 968,37 грн. збитків у вигляді суми податкового кредиту у розмірі податку, що сплачений ПАТ Полтаваобленерго при одержанні послуг постачання неочищеної (технічної) води за договором № 58620/1247 від 30.05.2014 та не отриманий позивачем внаслідок протиправної поведінки (бездіяльності) відповідача. Позивач зазначає, що протиправний характер поведінки відповідача проявляється у порушенні ним податкового законодавства в частині обовязку надати позивачу податкові накладні, що підтверджують виникнення у КП Кременчукводоканал обовязку платника податків у звязку з постачанням технічної вводи зареєструвати їх в Єдиному реєстрі податкових накладних.  Позов обґрунтований положеннями ст.ст. 14, 49, 198, 201 Податкового кодексу України, ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 224, 225 Господарського кодексу України. 
		У відповідності до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в грошовій сумі у повному обсязі.
		Таким чином, в даній нормі права йдеться мова про збитки в результаті порушення цивільного права.
		За змістом ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
		Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
		До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
		1 вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
		2 додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
		3 неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
		4 матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
		Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.03.2015 у справі № 3-18гс15.
		Таким чином, обов'язок по відшкодуванню збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті неналежного виконання (або невиконання) умов договору (статті 224, 225 ГК України), або такий обов'язок настає в наслідок завдання шкоди за відсутності між сторонами договірних правовідносин (глава 82 ЦК України).
		В даному випадку між сторонами склалися господарські правовідносини за договором № 58620/1247 від 30.05.2014 на послуги постачання неочищеної (технічної) води, умови якого не містять положень щодо зобовязання відповідача складання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також положення щодо зобовязання виконавця послуг сплатити на користь замовника кошти у розмірі невідшкодованого з бюджету податку на додану вартість в разі порушення виконавцем (відповідачем) правил складання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, які призвели до втрати замовником (позивачем) права на податковий кредит з податку на додану вартість.
		Разом з тим, відповідно до ст.1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в України, та порядок їх адміністрування, платників податків та збрів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
		Податкове законодавство України, як зазначено у ст. 3 ПК України, складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
		Водночас, відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
		Частиною 2 ст.1 ЦК України передбачено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Про поняття "права та обов'язки цивільного характеру" згадується у ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
		У контексті ст. 1 Першого протоколу постають і питання про оподаткування. Європейський суд з прав людини визнає, що оподаткування є прерогативою держави і має публічно-правовий характер. В той же час стягнення податків та суміжні відносини є втручанням у право на мирне володіння майном, тобто у право власності. У рішенні у справі "Ferrazzini v. Italy" від 12.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначав, що у ст. 1 Першого проколу до Конвенції передбачено захист майнових прав, а державі надається право приймати такі закони, які вона вважає необхідними для забезпечення сплати податків.
		Отже, виходячи із положень ч.2 ст. 1 ЦК України до податкових відносин цивільне законодавство не застосовується.
		Також згідно з ч.1 ст. 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів.
		Аналогічна позиція викладена Вищим господарським судом України в постанові від 04.10.2017 у справі № 920/1190/16.
		Товариство в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на ст. 201 ПК України.
		Так, згідно п. 201.10. статті 201 ПК України (на норми якої посилається позивач), при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
		Згідно листа Міністерства доходів і зборів України від 13.01.2014 №   448/6/99-99-19-04-02-15 "Щодо деяких питань оподаткування податком на додану вартість" відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Надходження такої заяви зі скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.
		Отже, чинним законодавством передбачено право покупця на оскарження дій постачальника у випадку його відмови подати податкову накладну. Конкретний спосіб захисту прав покупця у разі порушення своїх обовязків продавцем  це подача заяви із скаргою на постачальника одночасно з декларацією за звітний податковий період. Належне виконання покупцем послуг зазначеної процедури дозволяє забезпечити оформлення ним відповідного податкового кредиту.
		Між тим, з обставин справи не вбачається, що позивач скористався своїм правом на звернення до Державної податкової інспекції зі скаргою на підприємство відповідача щодо відмови у наданні податкової накладної та з копією документів передбачених статтею 201 розділу 5 ПК України та вчиняло дії щодо оформлення податкового кредиту за вищезазначеною процедурою.
		Предявлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає обовязок на кредитора довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі ненадання відповідачем податкової накладної.
		Враховуючи те, що позивач не звертався до Державної податкової інспекції із скаргою на відповідача (за формою згідно з Д8) щодо відмови у наданні податкової накладної та з копією документів передбачених статтею 201 розділу 5 ПК України, слід вважати що ним не доведено, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати відшкодування ПДВ. 
		Зазначене відповідає правовій позиція, викладеній Вищим господарським судом України в постанові від 12.04.2017 у справі № 917/1444/16.
		На підставі наведеного, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог за відсутності доказів та не доведення позивачем факту порушення його цивільного права та наявності всіх чотирьох загальних умов цивільної відповідальності, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.
		Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності заявлених вимог. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги позивача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Полтавської області від 03.03.2017 року.
		На підставі викладеного та керуючись  статтями 32-34, 43, 44, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Полтаваобленерго  залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Полтавської області від 03.03.2017 по справі № 917/2012/16 залишити без змін. 
		Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                    Білецька А.М.
		 
		Суддя                                                                                           Гребенюк Н. В.  
		 
		Суддя                                                                                           Медуниця О.Є.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...