Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/18044/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 18.12.2017. Зареєстровано: 19.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13.12.2017Справа №910/18044/17За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Денвер-Оіл»
		до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»
		про визнання додаткової угоди недійсною 
		Суддя  Демидов В.О. 
		 
		Представники сторін:
		від позивача - Галушко С.І. (угода від 03.07.2017);                     
		від відповідача  - Чорна Т.О. (дов. №8222-К-Н-О від 23.08.2017).
		встановив :
		 
		17.10.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Денвер-Оіл» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсною додаткової угоди від 29.11.2016 до кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016.
		На обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Денвер-Оіл» посилалося на те, що загальними зборами товариства рішення про укладення з банком додаткової угоди до кредитного договору та про надання повноважень директору товариства на його підписання від імені товариства не приймалось, у зв'язку із чим додаткова угода від 29.11.2016 укладена всупереч волі товариства особою, яка не мала повноважень на здійснення такого правочину від імені товариства, а тому вказана додаткова угода є недійсною на підставі ст. 215 ЦК України та ст. 207 Господарського кодексу України.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.10.2017 порушено провадження у справі №910/18044/17, розгляд справи призначено на 02.11.2017.
		02.11.2017 представник позивача через загальний відділ діловодства суду подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
		У судовому засіданні 02.11.2017 представник відповідача подав клопотання про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами.
		В судовому засіданні 02.11.2017 судом у відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 05.12.2017.
		Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.12.2017  у зв'язку із необхідністю витребування доказів по справі, розгляд справи відкладено на 13.12.2017.
		13.12.2017 представники позивача та відповідача через загальний відділ діловодства суду подали додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
		У судове засідання 13.12.2017 з'явилися представники сторін, надали пояснення по справі.
		З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
		В судовому засіданні 13.12.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.
		 
		Відповідно до протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Денвер-Оіл»  №2 від 14.11.2016 прийнято рішення про укладення з Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» кредитного договору для фінансування поточної діяльності товариства на суму 4 300 000 000,00 грн.
		Згідно із п. «г» ст. 8.3 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Денвер-Оіл» директор має повноваження укладати правочин дарування, оренди, зовнішньоекономічні, кредитні, правочині, які спрямовані на відчуження (придбання) основних засобів, землі, цінних паперів, корпоративних прав, нерухомості та транспортних засобів, передачу (взяття) в оренду землі, передачу в оренду нерухомості та транспортних засобів, передачу майна товариства у заставу, надання гарантій і порук, незалежно від вартості зазначених правочинів, лише після прийняття відповідних рішень Загальними зборами учасників товариства.
		На підставі вказаного рішення загальних зборів товариства 17.11.2016 між ТОВ «Денвер-Оіл» та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № 4Д16123Г, відповідно до п. А.2 якого ліміт цього кредитного договору 4 300 000 000,00 грн. на фінансування поточної діяльності підприємства.
		Відповідно до п. А.3 договору термін повернення кредиту - 11.11.2026. 
		За умовами п. А.6 за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5 % річних.
		Обгрунтовуючи позов, ТОВ «Денвер-Оіл» посилалося на те, що 22.09.2017 отримало від відповідача лист №Е.65.0.0.0/3-106698 від 07.09.2017 про розірвання кредитного договору, зі змісту якого вбачалось, що термін повернення кредиту становить 11.11.2017, а також з'ясовано, що 29.11.2016 шляхом накладення електронного цифрового підпису та електронної печатки між ТОВ «Денвер-Оіл», в особі директора товариства Пугаченка Дениса Юрійовича, та ПАТ КБ «ПриватБанк»  було укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою було змінено умови кредитного договору, а саме змінено строк повернення кредиту та встановлено новий термін повернення кредиту - 11.11.2017.
		Як вбачається з матеріалів справи, 29.11.2016 між ТОВ «Денвер-Оіл», в особі директора Пугаченка Д.Ю., який діє на підставі Статуту, та ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом накладення електронного цифрового підпису та електронної печатки було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 4Д16123Г від 17.11.2016 сторонами викладено п. А3 Істотні умови кредитування у наступній редакції - термін повного повернення кредиту: 11.11.2017. Цей термін може бути продовжений згідно п. 1.4.
		Пункт 1.4 доповнено: В разі, якщо за 30 днів до дати терміну повного повернення кредиту (п. А.3) сторони не заявили про припинення кредитування (банк може повідомляти позичальника про припинення кредитування одним з таких способів: в письмовій формі, через встановлені засоби електронного зв'язку банку та позичальника - системи клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, «Приват24», sms-повідомлення на останні відомі банку номери телефонів, наданих банку при ідентифікації та актуалізації відомостей про позичальника, або іншими засобами. Позичальник може повідомляти банк про припинення кредитування в письмовій формі), то строк повернення кредиту у порядку, встановленому цим договором, вважається продовжений сторонами договору кожний раз на 1 календарний рік (365/366 днів) але не більше 10 обумовлених періодів.
		Додаткова угода укладена/підписана з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та  Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 25.07.2016, укладеного між позичальником та банком.
		Посилаючись на те, що згідно з п.п. «г» п. 8.3 ст. 8 Статуту позивача директор товариства має право укладати кредитні договори лише після прийняття відповідних рішень Загальними зборами учасників товариства, проте Загальними зборами товариства рішення про укладення з банком додаткової угоди до кредитного договору не приймалося, як не приймалося і рішення про надання повноважень третім особам (у т.ч. директору товариства)  на укладення від імені ТОВ «Денвер-Оіл» угод, які б вносили зміни до положень кредитного договору, у зв'язку із чим ТОВ «Денвер-Оіл» просило визнати недійсною додаткову угоду від 29.11.2016 до кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016.
		 
		Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову у повному обсязі з таких підстав. 
		 
		У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. 
		Згідно ст. 4-3 Господарського   процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
		На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. 
		Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
		За умовами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.   Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститься зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
		Як встановлено судом, предметом позову є визнання недійсною додаткової угоди від 29.11.2016 до кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016
		Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
		В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до ст.   628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Як зазначалося вище, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Тож, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.
		Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
		Згідно з ч. 3 ст. 92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
		За приписами ст. 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
		У ст. 58 Закону України «Про господарські товариства», ст.145 Цивільного кодексу України зазначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
		Статтями 41 та 59 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що до компетенції загальних зборів належить: визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; обрання і відкликання членів наглядової ради; утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, визначення порядку покриття збитків; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства; затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним; визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом; встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника з товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів. Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.
		За змістом положень ч. 1 ст. 62 Закону України «Про господарські товариства», ч.2 ст. 145 Цивільного кодексу України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників.
		Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.
		Як зазначалося вище, у спірному договорі від імені ТОВ «Денвер-Оіл» діяв директор Пугаченко Д.Ю., який діяв на підставі Статуту.
		Згідно із пп. «г» п. 8.3 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Денвер-Оіл» директор має повноваження укладати правочин дарування, оренди, зовнішньоекономічні, кредитні, правочині, які спрямовані на відчуження (придбання) основних засобів, землі, цінних паперів, корпоративних прав, нерухомості та транспортних засобів, передачу (взяття) в оренду землі, передачу в оренду нерухомості та транспортних засобів, передачу майна товариства у заставу, надання гарантій і порук, незалежно від вартості зазначених правочинів, лише після прийняття відповідних рішень Загальними зборами учасників товариства.
		Судом також встановлено, що відповідно до протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Денвер-Оіл» №2 від 14.11.2016 приймалося рішення про укладення з Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» кредитного договору для фінансування поточної діяльності товариства на суму 4 300 000 000,00 грн.
		Отже, дане рішення не стосувалося укладення ТОВ «Денвер-Оіл» додаткової угоди до кредитного договору, якою би зменшувався термін повернення кредиту.
		Доказів прийняття Загальними зборами товариства рішення про укладення з банком додаткової угоди до кредитного договору матеріали справи не містять, як і не містять доказів прийняття рішення про надання повноважень третім особам (у т.ч. директору товариства) на укладення від імені ТОВ «Денвер-Оіл» угод, які б вносили зміни до положень кредитного договору.
		При цьому, у п.3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 вказано, що   позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.
		У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
		Як вбачається зі змісту преамбули додаткової угоди від 29.11.2016, ТОВ «Денвер-Оіл», як сторону у даному правочині, представляв директор товариства, що діяв на підставі статуту товариства, отже інша сторона даного правочину - банк, неодмінно була обізнана про обсяг повноважень директора ТОВ «Денвер-Оіл»; при цьому статуту товариства є обов'язковою складовою кредитної документації банка, що формується при оформленні кредитного договору.
		З огляду на вказане вище у сукупності, та враховуючи, що Загальними зборами ТОВ «Денвер-Оіл» рішення про укладення з банком додаткової угоди до кредитного договору та про надання повноважень директору товариства на його підписання від імені товариства не приймалось, суд дійшов висновку, що додаткова угода від 29.11.2016, укладена між ТОВ «Денвер-Оіл», в особі директора товариства, та ПАТ КБ «ПриватБанк», укладена особою, яка не мала повноважень на здійснення такого правочину від імені товариства, а тому є недійсною.
		За таких обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат у справі на підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
		Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд    -
		В И Р І Ш И В:
		1. Позов задовольнити повністю.
		2. Визнати недійсною додаткову угоду від 29.11.2016 до кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денвер-Оіл» (25006, м. Кропивницький, вул. Євгена Чикаленка, буд. 1А, офіс 103, код 40628420) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код 14360570).
		2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Денвер-Оіл» (25006, м. Кропивницький, вул. Євгена Чикаленка, буд. 1А, офіс 103, код 40628420) 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. судового збору., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
		Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
		Повне рішення складене та підписане 18.12.2017
		 
		Суддя                                                                                                                                                         В.О. Демидов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...