Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/18132/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 19.12.2017. Зареєстровано: 20.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2017.
Дата набрання законної сили: 19.12.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/18132/16                                                                          Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
		 Добрянська Я.І.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  19 грудня 2017 року                                                                                            м. Київ
		          Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
		          головуючого судді                    - Пилипенко О.Є.  
		          суддів                                        - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,
		          при секретарі                              - Грабовській Т.О., 
		          за участю:
		          представник позивача:          - ОСОБА_2 
		          представник відповідача:          - Яцинік Юлія Василівна 
		          розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві  про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		У листопаді 2016 року позивач - громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_5 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві  про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, в якому просив:
		- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 487-16 від 26 вересня 2016 року про відмову у визнанні громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_5 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
		Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій останній просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову, про задоволення позову. 
		Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. 
		Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України, адже із наявних у матеріалах справи доказів не вбачається обґрунтованих підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку із реально існуючими можливостями порушення прав позивача у країні - походження.
		Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, з огляду на наступне.
		Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1., народився в Республіці Білорусь, м. Мінськ, розлучений, за національністю - білорус, за віросповіданням - християнин (католик).
		Республіку Білорусь залишив легально, 04 серпня 2009 р., державний кордон України переткнув 04.08.2009 р., легально, літаком, на підставі національного паспорту. На момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України, надав паспорт громадянина Республіки Білорусь № НОМЕР_1. Має вищу освіту.
		Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернувся 05.05.2016 р. до ГУ ДМС України в м. Києві.
		У своїй заяві-анкеті до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 05 травня 2016 р. позивач вказав, що був змушений залишити свою країну з політичних і соціальних причин, оскільки він організовував гей-паради в м. Мінськ та виступав проти дискримінації сексуальних меншин.
		Крім того, позивач зазначив, що він був відправлений до психіатричної лікарні з діагнозом шизофренія по причині того, що він працював травесті дівою в клубах.
		З-поміж іншого позивачем вказано, що він не може повернутися до своєї країни, оскільки його відправлять до в'язниці, де будуть порушенні його права та буде неминуче сексуальне знущання.
		Згідно висновку від 29.08.2016 р. №2016КYIV0031 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду особової справи позивача рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Державною міграційною службою України 26.09.2016 р. стосовно позивача прийнято рішення № 487-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до статті 6 Закону №3671-VI, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.
		Водночас, ГУ ДМС України у м. Києві на підставі даного рішення оформлено повідомлення від 19.10.2016 р. № 252 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Вважаючи рішення Державної міграційної служби України від 26.09.2016 року №487-16 безпідставним та протиправним, позивач звернувся за захистом власних прав та інтересів з вказаним адміністративним позовом.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон №3671-VI.
		Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI (в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця.
		До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
		Згідно із визначенням, наведеним в пункті 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Відповідно до статті 6 зазначеного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
		Статтею 9 Закону №3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
		Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.
		Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону (частина 6 статті 9 Закону №3671-VI).
		Відповідно до частини 8 статті 9 названого Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
		Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 11 статті 9 Закону №3671-VI).
		Згідно частини 12 названої статті особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
		Положеннями частини 5 статті 10 Закону №3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заявник повідомив, що виїхав з Республіки Білорусь, тому, що має побоювання, що можуть бути порушенні його права, а також він не може розраховувати на справедливе рішення суду по кримінальній справі, яку на нього відкрито в країні походження та передбачає, що будуть сексуальні знущання, так як має нетрадиційну сексуальну орієнтацію.
		Крім того, позивачем зазначено, що його було примусово відправлено до психіатричної лікарні з діагнозом шизофренія по причині того, що він виступав в клубах артистом, що виконують роль протилежної статі, але вже під час співбесіди від 18.05.2016 року іноземцем зазначено, що він сам звернувся до місцевої поліклініки зі скаргами на поганий сон, де йому було запропоновано пройти лікування, на що позивач погодився та перебував на лікуванні один місяць.
		У протоколі співбесіди від 18.05.2016 року позивач зазначив, що за його відсутності на території Республіки Білорусь на нього було відкрито кримінальну справу стосовно незаконного діяння відносно майна, підданого опису або арешту (стаття 409 Кримінального кодексу Республіки Білорусь), проте жодних підтверджуючих документів не надав. Також під час співбесіди від 20.07.2016 року позивачем повідомлено, що він не має відомостей про розгляд кримінальної справи, яка була відкрита у момент його відсутності на території його походження, а також те, що він звертався до правозахисника з приводу того, щоб дізнатися про хід свої кримінальної справи, але правозахисник зажадав велику суму грошей за свої послуги, яких позивача не мав.
		Проте, інформації щодо звернення до інших правозахисників чи осіб, які надають правову допомогу, позивачем повідомлено не було.
		Разом з тим, позивачем зазначено, що його колишня дружина сповістила, що він знаходиться в розшуку по кримінальній справі. Проте, в якому саме розшуку він знаходиться, позивач не зміг пояснити.
		У матеріалах справи наявна відповідь на запит відділу Укрбюро Інтерполу ГУ НП України в м. Києві від 01.06.2016 року, згідно якої, позивач за обліком Генерального Секретаріату Інтерполу в міжнародному розшуку не перебуває.
		Окрім цього, з матеріалів справи вбачається що, відповідачем в Інтернет джерелах була знайдена інформація, відповідно до якої позивач є агентом Комітету Державної Безпеки.
		Але, під час співбесід від 18.05.2016 року та від 20.07.2016 року позивачем було наголошено, що він навпаки відмовився співпрацювати з КДБ РБ та мав припущення, що його переслідували саме з Комітету Державної Безпеки Республіки Білорусь, але жодних доказів щодо спростування вказаної інформації позивачем не надано.
		Під час співбесіди від 18.05.2016 року позивачем також повідомлено, що він був організатором гей-параду в 2001 році у м. Мінськ. Хоча дозволу місцевої влади не було, цей парад відбувся та закінчився мирним шляхом.
		З наведеного вище можна дійти висновку, що під час проведення гей-параду у позивача не було проблем з правоохоронними органами влади Республіки Білорусь.
		Окрім, вище наведеного з матеріалів справи вбачається, що позивач виступає на різних розважальних заходах, а саме, як артист-травесті та виступав на весіллях, на днях народження, на новорічних корпоративах, в нічних клубах різних міст України, брав участь у телевізійних шоу і це все на безоплатній основі.
		Проте, як зазначає відповідач в письмових запереченнях вказана інформація не відповідає дійсності, тому що з відкритих Інтернет джерел випливає інформація, де зазначається оплата послуг, як артиста оригінального жанру травісті-діви «Мадам Жу Жу» (творчий псевдонім позивача).
		Разом з цим, під час співбесіди від 18.05.2016 року позивач зазначив, що мав наміри виїхати з території України до країн Європейського Союзу, також мешкав в різних містах України.
		Згідно матеріалів справи вбачається, що позивач мешкав в Сполучених Штатах Америки три роки, а також перебував на території Польщі та Португалії.
		Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач добровільно залишив країну походження в поуках кращої долі та прагне підвищити рівень матеріального добробуту та поліпшення умов праці і свого рівня життя.
		Обгрунтовуючи власну апеляційну скаргу, позивачем було зазначено про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме в частині стандартів доказування. Позивач вважає недоцільним посилання суду першої інстанції на «обов'язок доказування» саме позивачем, вважає, щ отаким обов'язок покладається на орган Державної митної служби, проте з такими доводами суд апеляційної інстанції погодитись не може з огляду на наступне.
		Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 року "Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається", яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
		Також, відповідно до п.7 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. 
		З наведених правових норм вбачається обов'язок особи, що звертається із заявою про надання статусу біженця чи особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, надавати усі наявні у неї документи, що підтверджують факти, викладені в заяві, надавати задовільні пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів тощо.
		Відповідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Відтак, обов'язок доказування в даній ситуації, як вбачається, покладається саме на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява позивача зазначеним критеріям не відповідає, а тому оскаржуване рішення Державної митної служби України є таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_5 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2017 року - без змін. 
		Керуючись ст.ст. 241, 242, 310, 316, 321, 322, 325, 329, колегія суддів  
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
		Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2017 року - залишити без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий суддя:                                                                       О.Є.Пилипенко 
		 
		Суддя:                                                                                           Я.Б.Глущенко
		 
		                                                                                                    С.Б. Шелест
		 
		 
		Постанова складена в повному обсязі 19 грудня 2017 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...