Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/6373/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 19.12.2017. Зареєстровано: 20.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2017.
Дата набрання законної сили: 14.12.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 грудня 2017 року Справа № 910/6373/17 
		Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
		 
		   Вовк І.В. (головуючий, доповідач),Могил С.К., Палій В.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Антимонопольного комітету України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 року у справі № 910/6373/17 за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У квітні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 08.02.2017 № 1-р/тк-тв у зв'язку з суперечністю законодавству.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 11.07.2017 року (суддя Гумега О.В.) позов задоволено; визнано недійсним рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 08.02.2017 року № 1-р/тк-тв.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 року (судді: Майданевич А.Г., Куксов В.В., Михальська Ю.Б.) рішення суду першої інстанції залишене без змін.
		У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати, у позові відмовити повністю.
		У відзиві на касаційну скаргу позивач просить судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
		Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Антимонопольного комітету України від 08.02.2017 року № 1-р/тк-тв у справі №1009/69-р-02-06-16 (далі - Рішення) визнано ПАТ "Київенерго" таким, що в період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року займало монопольне становище на ринку розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами) на території міста Києва, де розташовані належні ПАТ "Київенерго" місцеві (локальні) електромережі (п. 205 Рішення); визнано дії ПАТ "Київенерго", які полягають у створенні постачальникам за нерегульованим тарифом (далі - ПНТ), зокрема Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕК ЕНОЛЛ" та Приватному акціонерному товариству "Карбон", перешкод доступу на ринок постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, шляхом включення до проектів договорів про передачу електричної енергії місцевими (локальним) електричними мережами вимог щодо:
		обов'язкового погодження переліку споживачів, які отримують електричну енергію від ПНТ;
		передачі електричної енергії виключно споживачам, мережі яких знаходяться на балансі ПАТ "Київенерго";
		використання споживачами постачальників за нерегульованим тарифом системи обліку електричної енергії АСКОЕ;
		встановлення кінцевого терміну дії договору про передачу електричної енергії місцевими (локальним) електричними мережами без можливості автоматичної пролонгації строку його дії;
		порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 7 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами) на території здійснення ліцензованої діяльності в територіальних межах міста Києва (п. 206 Рішення);
		Відповідно до п. 207 Рішення Антимонопольного комітету України від 08.02.2017 року за порушення, зазначене в пункті 206 цього Рішення, накладено на ПАТ "Київенерго" штраф у розмірі 17 958 891 грн.
		Не погоджуючись з даним Рішенням публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 08.02.2017 року № 1-р/тк-тв у справі № 1009/69-р-02-06-16.
		Предметом даного судового розгляду є вимоги особи, яка притягнута до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 08.02.2017 року № 1-р/тк-тв у справі № 1009/69-р-02-06-16 у зв'язку з його суперечністю законодавству.
		Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прийняте Тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України рішення від 08.02.2017 року № 1-р/тк-тв є недійсним через невідповідність висновків, викладених у Рішенні, обставинам справи, а також не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими. Рішення не ґрунтується на нормах чинного законодавства, поведінці позивача на ринку та у взаємовідносинах із споживачами, винесене з порушенням процесуального порядку розгляду справи та норм матеріального права, без належного дослідження всіх матеріалів справи та доказів, надання переваги одним доказам перед іншими, неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, а також прийнято з порушенням компетенції органу Антимонопольного комітету України.
		В силу положень ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, Законів України "Про Антимонопольний комітет України"; "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема, перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
		У ч. 1 ст. 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зазначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
		За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
		Згідно зі статтею 51 цього Закону порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		Стаття 29 Господарського кодексу України визначає, що зловживанням монопольним становищем вважається, зокрема, нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов договору, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару.
		Згідно з нормою ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. 
		За приписами ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. 
		Згідно з п. 7 ч. 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнається, зокрема, створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
		Як визначено статтею 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також зазначено і у п. 12 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 року № 5 (в редакції розпорядження Антимонопольного комітету № 84-р від 14.02.2011 року), доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. 
		Пунктом 32 Правил розгляду справ встановлено, що у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення. Під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу. Резолютивна частина рішення, крім відповідних висновків та зобов'язань, передбачених статтею 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у необхідних випадках має містити вказування на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення. 
		Пунктом 15 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року № 15 роз'яснено, що у вирішенні спірних питань, пов'язаних з визначенням органами Антимонопольного комітету України монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на певних ринках товарів, господарським судам слід мати на увазі установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища (підпункт 15.1 пункту 15). Також, обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі.
		Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції (підпункт 15.4 пункту 15). Крім того, господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 року № 49-р. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку (підпункт 15.5 пункту 15).
		В свою чергу, відповідно до пункту 16 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року № 15, у розгляді справ зі спорів, пов'язаних із зловживанням монопольним становищем на ринку, господарським судам необхідно мати на увазі, що наведений у статті 29 ГК України перелік дій, що визнаються таким зловживанням, не можна вважати вичерпним. Згідно з приписом частини першої статті 41 ГК України законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складаються з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів. До таких законодавчих актів належить і Закон України "Про захист економічної конкуренції". У застосуванні статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" господарським судам необхідно мати на увазі, що частина перша її містить кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем стосовно необмеженого кола випадків такого зловживання, а частина друга - перелік деяких з числа відповідних випадків, причому цей перелік не є вичерпним. Отже, сама лише відсутність у згаданому переліку вказівки про ті чи інші дії (бездіяльність) суб'єкта господарювання не є перешкодою для кваліфікації таких дій (бездіяльності) за ознаками частини першої даної статті.
		При прийнятті оспорюваного Рішення Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України від 08.02.2017 року № 1-р/тк-тв виходила, зокрема з того, що під час укладення договору про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією сторони визначають його зміст на основі примірного договору про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією, форму якого встановлено Національною комісією регулювання електроенергетики України, та мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови цього договору або доповнювати його зміст. В свою чергу, постачальник електричної енергії за нерегульованим тарифом укладає один договір про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами з електропередавальною організацією, на території здійснення ліцензованої діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами якої постачальник електричної енергії за нерегульованим тарифом планує здійснювати ліцензовану діяльність з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом. Отже, договір про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, який має бути укладено між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією, є одним з основних бар'єрів доступу на зазначений ринок.
		Таким чином, позивач, скориставшись своїм законним правом та з урахуванням своїх обов'язків, запропонував доповнити текст примірного договору про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами умовами, які, на його думку, конкретизують зміст вказаного договору у відповідності до чинних нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини між ПНТ та електропередавальною організацією, а саме, щодо обов'язкового погодження переліку споживачів, які отримують електричну енергію від ПНТ; передачі електричної енергії виключно споживачам, мережі яких знаходяться на балансі ПАТ "Київенерго"; використання споживачами постачальників за нерегульованим тарифом системи обліку електричної енергії АСКОЕ та встановлення кінцевого терміну дії договору про передачу електричної енергії місцевими (локальним) електричними мережами без можливості автоматичної пролонгації строку його дії.
		Оскільки укладення договору є обов'язковим на підставі закону, а тому вирішення розбіжностей, які виникли при укладенні договору з ПНТ (зокрема, TOB "ЕК "ЕНОЛЛ" та ПрАТ "Карбон") було передано ПАТ "Київенерго" до суду. Отже, наслідком вирішення даного спору з ПНТ повинно бути укладення договору шляхом ухвалення рішення суду з кожної спірної умови. При цьому ПАТ "Київенерго" також керувався приписами ч. 7 ст. 181 ГК України, п. 11 Порядку доступу постачальників електричної енергії за нерегульованим тарифом до місцевих (локальних) електричних мереж, затвердженого Постановою НКРЕ від 29.10.2010 року № 1421, згідно з якими згода контрагента на звернення до суду для врегулювання неузгоджених розбіжностей не потрібна. 
		Відтак, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що питання врегулювання розбіжностей, які виникли між сторонами при укладенні договору, в тому числі договору про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами, регулюється нормами Господарського та Цивільного кодексів України, тоді як застосування відповідачем при прийнятті спірного Рішення до правовідносин з укладення договорів між суб'єктами господарювання норм Закону України "Про захист економічної конкуренції" є помилковим. 
		Крім того, відповідачем не спростовано та не надано доказів, якими підтверджувався факт ухилення ПАТ "Київенерго" від укладення з ПНТ договорів про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами.
		Пунктом 1.2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 року N 49-р передбачено, що Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.
		Пунктами 2.1, 2.2 Методики визначено, що визначення монопольного (домінуючого) становища може включати в себе перелік дій та етапів, кількість та послідовність проведення яких можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.
		Отже, для визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку товарів необхідна наявність як структурних, так і поведінкових ознак. Як вже зазначалось, обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції (п.п. 15.4 п. 5 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року № 15 ).
		Так, у п. 27 оспорюваного Рішення зазначено, що територіальними (географічними) межами ринку є територія м. Києва, на якій розташовані електричні мережі, що знаходяться на балансі (у володінні, користуванні, оперативному управлінні тощо) ПАТ "Київенерго". Проте, відповідач у своєму Рішенні не навів обґрунтування, яким чином визначались територіальні (географічні) межі ринку.
		Відповідно до п. 6.1 Методики територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.
		Постановою НКРЕКП від 25.06.2015 року № 1844 "Про переоформлення ліцензій на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та постачання електричної енергії за регульованим тарифом, виданих ПАТ "Київенерго" визначено територію здійснення ліцензованої діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами ПАТ "Київенерго".
		Згідно з переліком місцевих (локальних) електричних мереж, які визначають межі території ліцензованої діяльності, а саме: 1. Територія м. Києва в межах розташування місцевих (локальних) електричних мереж, що перебувають у його власності; 2.Київська область (з переліком електричних мереж).
		Судом першої інстанції встановлено, що станом на дату розгляду справи ПАТ "Київенерго" діяло на підставі ліцензії, виданої НКРЕКП 26.06.2015 року АЕ № 575955 про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами. Наведеною вище постановою НКРЕКП визнано недійсною ліцензію АГ № 578469, тоді як у пунктах 6 і 17 спірного Рішення відповідач безпідставно та не спираючись на фактичні данні встановив, що ПАТ "Київенерго" є ліцензіатом Національної комісії регулювання електроенергетики України з таких видів діяльності, як виробництво, передача та постачання електричної енергії у м. Києві (ліцензія АГ № 578469).
		В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції, ПАТ "Київенерго" (38,89 % частки на ринку) здійснює свою діяльність з розподілу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами на території міста Києва та Київської області. Однак, на зазначеній території діють і інші ліцензіати, а саме: ПАТ "Київобленерго" (26,06% частки на ринку); ПАТ "Вінницяобленерго" (11,01 % частки на ринку); ПАТ "Українська залізниця" (24,03 % частки на ринку), які є конкурентами на ринках постачання електричної енергії та передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами.
		Конкуренція вказаних суб'єктів господарювання характеризується наступними критеріями: ціновою пропозицією, за обсягами постачання/передачі електричної енергії; за потужністю; за поліпшенням обладнання; за клієнтоорієнтованістю.
		Однак, Комітетом не встановлено склад суб'єктів господарювання на ринках, що суперечить нормам Законів України "Про захист економічній конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України" та призвело до помилкового висновку про те, що позивач займає монопольне становище на ринку з часткою 100 %.
		Більш того, Комітетом не враховано той факт, що на ринку передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами здійснюють господарську діяльність власники об'єктів з передачі електричної енергії (наприклад трансформаторних підстанцій).
		Відповідно до положень Методики при визначенні монопольного (домінуючого) становища суб'єкта на ринку невід'ємними складовими дослідження є територіальні, товарні та часові межі ринку.
		Проте, при винесенні оспорюваного Рішення АМКУ не досліджено: чи має ПАТ "Київенерго" ринкову владу на ринку передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами та на суміжному ринку постачання електричної енергії; чи може самостійно формувати цінову політику; чи може формувати умови обороту товару на ринку; не взято до уваги економічну недоцільність недопуску ПАТ "Київенерго" ПНТ на ринок передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами.
		Таким чином, АМКУ не здійснив всіх необхідних досліджень з метою визначення вірних територіальних меж. Так, не було досліджено і предмет договору, який ПАТ "Київенерго" направляло ПНТ, в той час, як відповідно до п.1.1, 1.3 вказаного договору ПАТ "Київенерго" пропонує надавати послуги в межах всіх мереж, що перебувають на балансі, а не лише тих, які  знаходяться в м. Києві. 
		В свою чергу, пунктом 24 спірного Рішення встановлено, що товарними межами ринку є послуги з розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами.
		Зазначений висновок зроблено відповідачем з посиланням на норму Закону України "Про природні монополії" та безпосередньо з самого визначення природної монополії.
		В той же час, при прийнятті спірного Рішення не з'ясовано та не досліджено певне коло питань, які мають значення для всебічного дослідження обставин справи, зокрема, питання щодо забезпечення ПАТ "Київенерго" перетікання реактивної електричної енергії, а також коло відповідних споживачів, порядок врегулювання відносин у сфері розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами). Так, перетікання реактивної електричної енергії забезпечується місцевими (локальними) електромережами, тобто позивач надає цілий комплекс послуг на ринку постачання електроенергії, а не лише здійснює діяльність з транспортування активної електричної енергії. Крім того, жодним чином не досліджено питання надання додаткових інформаційних послуг для ПНТ перелік інформаційних послуг, які позивач надає ПНТ наведено у постанові НКРЕКП від 25.11.2016 № 2065), не враховано, що процес передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами без надання інформаційних послуг є неможливим в силу специфіки технологічних, економічних, фінансових процесів.
		Тому суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що АМКУ у Рішенні суто формально здійснено опис товарних меж ринку, не враховано при цьому того факту, що ринок є більш ширшим та охоплює набагато більшу кількість правовідносин. Враховуючи зазначене, визначення територіальних (географічних), часових, товарних меж ринку було здійснено відповідачем з порушенням вимог Методики, без проведення належних досліджень і збору доказів, аналізу результатів таких досліджень.
		Так, у п. 29 спірного Рішення часовими межами ринку визначено період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року - проміжок часу протягом якого залишались незмінними структура ринку, співвідношення попиту та пропозиції на ньому.
		Разом з тим, відповідно до п.1.3 Методики часові межі ринку - час стабільності ринку, тобто період, протягом якого структура ринку, співвідношення попиту та пропозиції на ньому істотно не змінюються, відповідно до п. 7.1. Методики часові межі ринку визначаються, як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою.
		Пунктами 7.2. та 7.3. Методики передбачено умови, за яких цей проміжок часу може визначатися більшим або меншим ніж один рік. Так, згідно з п. 7.2 Методики, у випадках, коли період повного обороту авансованого капіталу у виробництві відповідного товару є більшим, ніж один рік, як часові межі ринку як правило визначається проміжок часу, який дорівнює від одного до трьох зазначених періодів обороту капіталу. Згідно з п. 7.3 Методики, проміжок часу менший, ніж один рік, може визнаватися часовими межами ринку, за умов, зокрема, що період повного обороту авансованого капіталу у виробництві відповідного товару є значно меншим, ніж один рік.
		Однак, в спірному Рішенні відсутні жодні докази та інформація про те, що часовими межами ринку є саме один рік. Відповідачем не досліджено період повного обороту авансового капіталу у сфері з розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами), що унеможливило отримання висновку щодо того, чи більший чи менший зазначений проміжок часу, ані ж один рік. Також, в матеріалах справи відсутні докази щодо дослідження АМКУ попиту та пропозиції, їх співвідношення, зміни державного регулювання цінової політики, структури та стабільності діяльності з розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами) в м. Києві та Київській області. 
		Отже, при визначенні часових меж ринку відповідач не здійснив належним чином збір доказів на підтвердження відповідних фактичних обставин справи та суто формально здійснив визначення часових меж ринку.
		Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. 
		Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач під час розгляду справи неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, не довів обставини, які входять до предмету доказування в даній справі, з огляду на предмет спору, і які визнано встановленими, а висновки, викладені у Рішенні АМКУ, не відповідають її обставинам, що є підставами у розумінні статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" для визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, тому позовні вимоги є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
		Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
		За таких обставин, прийняті у справі судові рішення відповідають матеріалам справи та вимогам закону, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
		З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 року - без змін.
		 
		Головуючий   суддя                                                                        І.Вовк
		 
		Судді                                                                                                  С.Могил
		                         
		                                                                                                 В.Палій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...