Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/3817/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; правового статусу фізичної особи, у тому числі:; реалізації владних управлінських функцій у сфері громадянства.
Надіслано для оприлюднення: 21.12.2017. Зареєстровано: 22.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2017.
Дата набрання законної сили: 19.12.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		19 грудня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3817/17
		Категорія: 3.1.1 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого  судді  доповідача  ОСОБА_1судді ОСОБА_2судді   за участю секретаряОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6,  на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 р. прийнятої о 11 год.31 хв. під головуванням  судді Бойко О.Я. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до  Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області,   Суворовського районного відділу в м.Одеса Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання протиправними дії та зобовязання вчинити певні дії,- 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		20.07.2017 року ОСОБА_5 законний представник, що виступає в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Суворовського районного відділу у м. Одесі Головного управління ДМС України в Одеській області  та після зміни позовних вимог  просив визнати протиправним дії Суворовського районного відділу  у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України старого зразка у вигляді  книжечки (на паперових носіях) та зобовязати  Суворовський районний відділ у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України старого зразка у вигляді книжечки (на паперових носіях) ОСОБА_6 без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а саме: без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР)  та будь якого іншого цифрового  ідентифікатора, без від цифрованого образу обличчя особи, без  від цифрованих відбитків пальців рук.
		Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 року у задоволенні позову було  відмовлено.
		Не погоджуючись зі вказаною постановою законний представник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм процесуального та матеріального  права, та просив її скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		Доводи апеляційної скарги представник неповнолітньої ОСОБА_6 обґрунтовує тим,що суд при прийнятті постанови від 26.10.2017 р. невірно застосував норми вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон про ЄДДР). Це повязано з тим, що норми цього Закону значно звужують обсяг прав і свобод, які були у громадянина на момент його прийняття та в подальшому при його застосуванні, внесенні змін. Про це ретельно зазначено у позовній заяві та в заяві про зміну позовних вимог.
		Зокрема, є неприйнятним посилання суду на п.п.6, 7 ч. 1 ст.3 Закону про ЄДДР, оскільки за цим законом особа ідентифікується шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у т.ч. біометричних, з наявною інформацією про особу у реєстрах, картотеках, базах даних. Виходить, що, у випадку знищення цих даних, їх взлому, втрати, зміни шляхом несанкціонованого втручання, навіть знеструмлення самої бази даних, невідомо, яким чином особа може бути ідентифікована, тобто таким формулюванням держава робить головний акцент на сам факт існування людини, а на наявність  даних про фізізичну особу відповідній системі (базі даних), особа фактично залежить від даних про неї у відповідних електронних системах. 
		Жодних посилань на нормативно-правові акти, їх аналіз, порівняння,які йдеться у позові як підставу для задоволення позову та які передбачені можливість отримати паспорт старого зразка 1994 року у формі постанові суду немає.
		Безпідставними є висновки суду про те, що законодавством видача паспорта громадянина України виключно у вигляді картки. Суд у цьому випадку посилається на преамбулу Закону про ЄДДР статті 3, 4, 7, 13, 14, 15 та постанову Кабінету Міністрів України .Однак з такими висновками суду погодитись не можна. 
		Так, п.3 Положення про паспорт громадянина України, за постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503 встановлено,що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України (пункти 5-8 положення визначають, що зазначається на відповідних сторінках паспорта, а порядок оформлення та видачі у формі книжечки встановлено чинним наказом МВС України №320 від 13.04.2012).
		Законом про ЄДДР передбачено (ч.2 ст. 14), що документи залежно від  змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
		Отже, чинним законодавством передбачена можливість видачі до
		у формі книжечки, так і у вигляді картки.
		У своїх запереченнях поданих до суду 12.12.2017 року  Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області вказало на ступне, що  Закон України № 5492-УІ від 20.11.2012 «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
		Як зазначено у частині пятій статті 21 Закону оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв- анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб'єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.
		Отже, законодавцем чітко визначено, що паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
		Пунктом 2 Порядку зазначено, що паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
		Відповідно до пункту 3 постанови № 302, була передбачена можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки лише до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
		На день звернення ОСОБА_6 (21.07.2017) із заявою, ГУ ДМС України в Одеській області було забезпечене матеріально- технічними ресурсами необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено постановою № 302.
		Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України. 
		Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, пояснення осіб, яки приймають участь у справі,перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга  підлягає частковому  задоволенню з наступних підстав.
		Судом 1-ої інстанції було встановлено, що 16.05.2017 р. ОСОБА_6 у звязку з настанням її 16-ти річчя звернулася до ГУ ДМС  в Одеській області з заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки  зразка 1994 року.
		22.05.2017р. відповідач ГУ ДМС  в Одеській області  листом за № 4/7-Ж-468 повідомив позивачу, що оскільки в територіальних підрозділах м. Одеси завершено роботу із забезпечення в повному обсязі матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України у вигляді ID  картки, що містить безконтактний електронний носій, у звязку з чим прийняття документів на оформлення паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року припинено. 
		На підставі вищевказаного позивачу рекомендовано звернутись до Суворовського РВ у м. Одесі ГУДМС в Одеській області для оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID  картки, що містить безконтактний електронний носій .
		21.07.2017 р. позивач звернулася до Суворовського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області з заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки  зразка 1994 року.
		01.08.2017 р. відповідач ОСОБА_7 районний відділ у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області листом за № 5116/1773 повідомив позивачу, що оскільки в територіальних підрозділах м. Одеси завершено роботу із забезпечення в повному обсязі матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України у вигляді ID  картки, що містить безконтактний електронний носій, у звязку з чим прийняття документів на оформлення паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року припинено. 
		На підставі вищевказаного позивачу рекомендовано звернутись до Суворовського РВ у м. Одесі ГУДМС в Одеській області для оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID  картки, що містить безконтактний електронний носій.
		На 16.05.2017 року та на 21.07.2017 року(день звернення ОСОБА_6 із заявами) ГУ ДМС  в Одеській області, Суворовське РВ у м. Одесі ГУДМС в Одеській області були забезпечені матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено 25.03.2015 постановою Кабінету Міністрів України №302.
		Судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивачка разом із родиною є парафіянами храму Володимирської ікони Божої Матері , та що за її переконаннями вона вваж є неприйнятним отримання будь-яких цифрових кодів у персональних документах , що замінюють її імя, прізвище та по-батькові. 
		Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду 1-ої інстанції щодо відмови у задоволенні позову у повному обсязі та погоджується із твердженням апелянта щодо наявності підстав для скасування судового рішення суду 1-ої інстанції , виходячи з наступного: 
		Згідно ст.28 ЦК України , фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.  Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.   При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені.   Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону. 
		Згідно ст.294 ЦК України ,фізична особа має право на ім'я.  Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.  . У разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо перекручення імені здійснене у засобі масової інформації, воно має бути виправлене у тому ж засобі масової інформації. 
		Згідно ст.296 ЦК України ,фізична особа має право використовувати своє ім'я у всіх сферах своєї діяльності.  Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах, крім творів документального характеру, як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті - за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.  Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що грунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.  Ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.  Ім'я потерпілого від правопорушення може бути обнародуване лише за його згодою.  Ім'я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути використане іншими особами лише за його згодою.  Використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах не є порушенням її права.  
		Згідно вимог ст. 8 ОСОБА_8 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_8 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_8 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_8 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_8 України гарантується. 
		Згідно  ст. 22 ОСОБА_8 України , права і свободи людини і громадянина, закріплені цією ОСОБА_8, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. 
		Згідно  ст. 32 ОСОБА_8 України ,ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених ОСОБА_8 України.
		Згідно рішення Конституційного  Суду України № 2-рп/2012 від 20.01.2012 р., яким надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 ОСОБА_8 України , неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. 
		Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя узгоджується із міжнародно-правовими актами.
		Так, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
		Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію (пункт 1 статті 17).
		За Цивільним кодексом України зміст права на недоторканність особистого і сімейного життя як одного з видів особистого немайнового права полягає в тому, що фізична особа вільно, на власний розсуд визначає свою поведінку у сфері свого приватного життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб та має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя (статті 270, 271, 301). Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (частина третя статті 269 Цивільного кодексу України).
		Особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.
		Сімейне життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сімї, яке здійснюється на засадах, визначених у Сімейному кодексі України: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (частина четверта статті 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених ОСОБА_8 України (частина пята статті 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (частина четверта статті 7) та інше.
		Європейська Конвенція про захист  прав людини та основоположних  свобод від 04.11.1950 року (надалі  Конвенція)  , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР  від 17.07.97, та відповідно до ст.9 ОСОБА_8 України  є частиною національного законодавства.
		Згідно ст. 8 Конвенції:
		« 1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. 
		2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоровя чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.»
		Відповідно до ст.8 ОСОБА_8 України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд  при вирішенні справи керується принципом верховенства права,  відповідно до якого зокрема людина,  її права  та  свободи визнаються    найвищими   цінностями   та   визначають   зміст   і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип  з  урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. 
		Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 р. (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства»  (справа № 2346/02, ECHR 2002 та  п.65. рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_9 проти України» (заява № 21722/11).
		Оскільки імя та прізвище стосуються приватного та сімейного життя особи (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Бургхартц проти Швейцарії» (Burghartz v. Switzerland) від 22 лютого 1994 року, п. 24, Series А № 280-В; «Стєрна проти Фінляндії» (Stjerna v. Finland) від 25 листопада 1994 року, п. 37, Series А № 299-В, та «Гійо проти Франції» (Guillot v. France) від 24 жовтня 1996 року, пп. 21 та 22, Звіт про рішення та ухвали 1996-V). Справа «Булгаков проти України» (Bulgakov v. Ukraine, заява № 59894/00, п. 42, рішення від 11 вересня 2007 року) також стосувалась по батькові заявника як частини його імені. Отже предмет цієї заяви охоплюється статтею 8 Конвенції (додатково див.п.36 справи «Гарнага проти України» 
		(Заява № 20390/07) від   16 травня 2013 року, набуло статусу остаточного 16.08.2013 року). 
		Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див., серед інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII). 
		Згідно вимог ст. 19 ОСОБА_8 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_8 та законами України. 
		Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року)  порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється ОСОБА_8 України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.   Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.  Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. 
		Згідно ч.3 ст.6 КАС України  ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_8 України гарантується.
		Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до ОСОБА_8 та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені ОСОБА_8 та законами України.  У разі невідповідності правового акта ОСОБА_8 України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.  Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить ОСОБА_8 України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми ОСОБА_8 України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
		Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»  документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
		Згідно ч.1,2,4,5 ст.14 Закону  України, від 20.11.2012,  № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус"(в ред.,діючої на момент виникнення правовідносин, надалі  Закон № 5492-VI)  . Форма кожного документа встановлюється цим Законом.  Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. .  Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.  Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. 
		Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1 ст.21 Закону № 5492-VI).
		Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України (ч.2 ст.21 Закону № 5492-VI).
		Проживання громадян, зобов'язаних мати паспорт громадянина України, без паспорта громадянина України є адміністративним правопорушенням, передбаченим ст.197 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		Згідно з ч.3 ст.13 Закону № 5492-VI ,паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
		Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
		Згідно п.3,5,6,8 Положення  про паспорт громадянина України ,затвердженого  Постановою  Верховної Ради  України, від 26.06.1992,  № 2503-XII "(в ред.,діючої на момент виникнення правовідносин, надалі  Положення № 2503-XII) , бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.  Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. 
		Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. 
		Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.  Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. 
		Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України»   затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
		Постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 запроваджено з 01 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. №2503-XII.
		У п.3 постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015   установлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт  громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих 
		Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку  містить відцифровані персональні данні особи .
		Дійсно, у  ст.8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 №2438VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; b) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; …».
		Згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних», мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
		За сталою практикою ЄСПЛ , першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст.8 Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 р., заява № 18139/91, п. 37: Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
		Таким чином, апеляційний суд доходить до висновку ,що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII теж діючого на момент виникнення правовідносин не тільки звужують, а й фактично скасовують  право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних  ,який містить  кодування його прізвища,імя та по-батькові  та залишають тільки право на  отримання паспорта громадянина України , який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 ОСОБА_8 України ,яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не не відповідає вимогам якості закону( тобто що втручання не було «встановлене законом») не було необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті не покладаючи на особу особистий надмірний тягар та  чим допускають свавільне втручання у право на приватне життя ,у контексті неможливості реалізації права на власне імя ,що становить порушення ст.8 Конвенції.
		Згідно  ст. 35 ОСОБА_8 України ,кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
		Згідно статті 9 Конвенції ,кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
		Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоровя чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Враховуючи практику ЄСПЛ , гарантії статті 9 Конвенції не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі «Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 19; рішення у справі «Kalac проти Туреччини» від 1 липня 1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121).
		Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що в цьому випадку відсутні порушення ст.9 Конвенції .
		Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції  з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та  п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року). 
		Стаття 13 Конвенції ( 995_004  )  прямо виражає  обов'язок  держави,  передбачений  статтею  1  Конвенції, захищати права людини передусім у  межах  своєї  власної  правової системи та  вимагає від держав національного засобу юридичного захисту,  який би забезпечував вирішення по суті поданої   за   Конвенцією  "небезпідставної  скарги",  та  надання відповідного відшкодування  (див.  справу  "Кудла  проти   Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI та п.63-65 рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_10 проти України» (заява № 40450/04), яке  набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року,).
		Зміст   зобов'язань   Договірних  держав  за  статтею  13 Конвенції ( 995_004 ) залежить  від  характеру  поданої  заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить  від  визначеності  сприятливого  для  заявника результату.  Водночас  засіб  юридичного  захисту,  якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи  його  повторенню  в  подальшому,  або   забезпечує   адекватне відшкодування за те чи інше порушення,  яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий  засіб  юридичного  захисту  сам  по  собі  не задовольняє   вимоги   статті   13,   задоволення  її  вимог  може забезпечуватися   за   допомогою   сукупності  засобів  юридичного захисту,  передбачених  національним  законодавством (див. згадане вище  рішення  у  справі  Кудли,  пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман  проти  Росії"  (N  2)  (Wasserman  v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року). 
		ЄСПЛ  вже дав широке тлумачення вимогам статті 13 Конвенції ( 995_004 ) щодо скарг про невиконання рішень національних судів у нещодавньому рішенні у справі Бурдова (N  2)  (див.  згадане  вище рішення у справі Бурдова,  п. 98-100), у відповідних пунктах якого зазначено:     "98. Якщо   йдеться   саме  про  справи  стосовно  тривалості проваджень,  найефективнішим рішенням є запровадження засобу, який би  прискорював  провадження  і  не допускав би надмірно тривалого провадження у  справі  (див.  рішення  у  справі  "Скордіно  проти Італії" (N  1)  (Scordino  v.  Italy)  (no.  1) [GC],  N 36813/97, п. 183,  ECHR 2006-...).  Так само й  у  справах  про  невиконання судових  рішень будь-який засіб юридичного захисту,  який дозволяє запобігти  порушенню  шляхом   забезпечення   вчасного   виконання рішення,  є  в  принципі найціннішим.  Однак,  якщо судове рішення винесене проти держави і на  користь  фізичної  особи,  від  такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. згадане вище рішення у справі "Метаксас  проти  Греції",  п.  19): тягар  виконання  такого  рішення  покладається  головним чином на 
		органи влади,  яким слід використати  всі  засоби,  передбачені  в національній  правовій  системі,  щоб  прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції ( 995_004 ) (див. згадане вище рішення у справі Акашева, пп. 21-22).
		Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
		Таким чином, інші доводи апеляційної скарги висновків суду 1-ої інстанції  не спростовують, а ґрунтуються на невірному розумінні апелянтом норм матеріального та процесуального права та обставин справи .
		Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
		Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).
		Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.  Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 
		Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України ,суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.  Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України ,за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Відповідно до  ст. 317  КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції ,відповідно до принципу верховенства права ,на підставі ОСОБА_8 України ,враховуючи практику ЄСПЛ ,доходить до висновку про  неправильне застосування  судом 1-ої інстанції норм матеріального права та  порушення норм процесуального права ,що є підставами для часткового задоволення апеляційної скарги , скасування судового рішення суду 1-ої інстанції та прийняття нового рішення щоб засіб юридичного захисту запобігав стверджуваному порушенню чи  його  повторенню  в  подальшому, про часткове задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дії Суворовського районного відділу  у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України у паперовому вигляді книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних  та зобовязання відповідача видати вказаний документ .
		Керуючись ст.8,22,32 ОСОБА_8 України, ст.8 Європейської Конвенції про захист  прав людини та основоположних  свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,6,7,242,308,309,310,п.2ч.1 ст.315, 317,321,322  КАС України, суд апеляційної інстанції,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6  задовольнити частково, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.10.2017р. скасувати .
		Прийняти по справі нову постанову :
		Адміністративний позов ОСОБА_6  задовольнити частково.
		Визнати протиправними дії Суворовського районного відділу  у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України у паперовому вигляді .
		Зобовязати  Суворовський районний відділ у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України ОСОБА_6 у паперовому вигляді  .
		У задоволенні решти вимог  відмовити.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності  вимогам  ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду  протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення   .
		Повне рішення складене та підписане  20.12.2017 року
		Головуючий 
		суддя-доповідач                                              ОСОБА_1
		 Суддя                                                          Домусчі С.Д.
		 Суддя                                                           Коваль М.П.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...