Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/13898/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; правового статусу фізичної особи, у тому числі:; реалізації владних управлінських функцій у сфері громадянства.
Надіслано для оприлюднення: 22.12.2017. Зареєстровано: 25.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2017.
Дата набрання законної сили: 20.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		18 грудня 2017 року                   10:00                           № 826/13898/17
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання Патук А.С., 
		за участі представників сторін:
		від позивача -повторно не з'явились,
		від відповідача - Писаненко С.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
		за позовом:ОСОБА_2до:Управління Державної міграційної служби України в Київській області про:-          визнання незаконною бездіяльності Управління ДМСУ в Київській області щодо проведення розгляду заяви ОСОБА_2 щодо визнання особою, яка потребує додаткового захисту, поданою до Управління державної міграційної служби України в Київській області 26 жовтня 2017 року; -          зобов'язання Управління ДМСУ в Київській області розглянути згідно вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» заяву ОСОБА_2 щодо визнання особою, яка потребує додаткового захисту, подану до ГУ ДМС у Львівській області 11 вересня 2017 року, -В С Т А Н О В И В:
		До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_2 з позовом (дата поштового відправлення - 28.10.2017) до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, в якому просить:
		-          визнати незаконною бездіяльність Управління державної міграційної служби в Київській області щодо проведення розгляду заяви ОСОБА_2 щодо визнання особою, яка потребує додаткового захисту, поданою до Управління державної міграційної служби України в Київській області 26 жовтня 2017 року,
		-          зобов'язати Управління державної міграційної служби України в Київській області розглянути згідно вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» заяву ОСОБА_2 щодо визнання особою, яка потребує додаткового захисту, подану до ГУ ДМС у Львівській області 11 вересня 2017 року.
		В обґрунтування позову зазначається, що 11.09.2017 позивач звернувся до ГУ ДМС у Львівській області із заявою про визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». У подальшому, 20.10.2017, позивачем отримано лист з рекомендацією звернутися із заявою про додатковий захист за місцем тимчасового перебування позивача.
		26.10.2017 позивачем подано заяву до Управління ДМСУ в Київській області про визнання особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог зазначеного Закону. 
		27.10.2017 від відповідача отримано інформаційну відповідь з порадою позивачеві повторно уточнити інформацію в заяві на додатковий захист (у відповіді не вказано, яку саме інформацію необхідно уточнити), та певно, як зазначено у позові, залишено заяву позивача від 26.10.2017 без розгляду.
		Між тим, як зазначається у позові, у заяві позивач виклав обставини, що склалися у ситуації з позбавленням громадянства під час перебування за кордоном та у зв'язку з ризиком можливої екстрадиції до Грузії, відповідно інформації про направлення таких запитів, просив надати статус особи, яка потребує додаткового захисту. 
		Посилаючись на положення п. 13 ст. 1, ст. 5, ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст. 14 Загальної декларації прав людини, положення Директиви Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти класифікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається» від 29.04.2004, положення постанови КМ України № 360 від 20.08.2014, постанови КМ України № 658 від 15.06.2011, позивач зазначає, що всупереч встановленим вимогам, станом на дату звернення із позовом після прийняття заяви відповідачем рішення з даного питання до цього часу не прийнято в належній та встановленій законодавством формі.
		Позивач також зазначає, що пунктом 2.4. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649, встановлено форму повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У позові також зазначається, що після прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена особа під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що також не відбулося. Також, на думку позивача, було порушено п. 2.5. зазначених Правил, відповідно до яких у разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви, орган ДМС видає заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні.
		Відтак, позивач вважає, що структурними підрозділами ДМС України ігноруються приписи зазначеного закону та не надається встановленої форми відмова у прийнятті до розгляду заяви про додатковий захист від позивача та вчиняється протиправна бездіяльність.
		З огляду на наведене, позивач просить задовольнити позов.
		Відповідач у запереченнях проти позову від 04.12.2017 просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що 26.10.2017 позивач звернувся із заявою-анкетою, зазначивши у графі «громадянство/підданство» «Українець», а у анкеті - «Громадянин України», що унеможливлювало розгляд поданих документів відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у зв'язку з чим вона була розглянута у порядку Закону України «Про звернення громадян». Позивачу була надана відповідь від 27.10.2017, із зазначенням, що інформація, яка міститься у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в частині визначення країни громадянської належності позивача суперечить вимогам зазначеного Закону. Крім того, було повідомлено позивача, що Управління може повернутися до питання розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після того, як інформація буде відповідати вимогам зазначеного Закону. Вказаний лист був отриманий 27.10.2017 представником позивача адвокатом Богомазовим П.С. Відтак, як зазначає відповідач, позивачу було роз'яснено умови, за яких особа (іноземець або особа без громадянства) може в Україні звертатися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Відповідач також зазначає, що 31.10.2017 позивачем було подано нову заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до якої в графі «Громадянство/підданство» позивачем було зазначено «особа без громадянства». Оскільки підстав для відмови у прийнятті заяви позивача від 31.10.2017 не було встановлено, Управлінням було прийнято рішення про прийняття заяви, заяву від 31.10.2017 було зареєстровано, позивачу було видано довідку про звернення за захистом в Україні. Надалі, 31.10.2017, було проведено співбесіду. За результатами розгляду повторної (нової) заяви від 31.10.2017, залучених документів та протоколу співбесіди було затверджено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі висновку, 01.11.2017 було прийнято наказ № 99 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також, 01.11.2017 було підготовлено повідомлення № 30 про відмову в оформленні документів на підставі заяви від 31.10.2017, яке отримано представником позивача адвокатом Чорнолуцьким Р.В.
		Відтак, відповідач вважає, що під час розгляду первинної заяви від 26.10.2017 ним не допущено порушень Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а тому підстави для задоволення позову відсутні.
		Відносно позовної вимоги про зобов'язання відповідача розглянути заяву від 11.09.2017, яку було подано до ГУ ДМСУ у Львівській області, відповідач зазначає, що Управління ДМСУ в Київській області не могло розглянути вказану заяву, оскільки вона до Управління ДМСУ в Київській області не надходила та розглядалася Управлінням ДМСУ у Львівській області, правомірність дій якого розглянута судом в межах справи № 813/3532/17 та постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2017 у задоволенні позову позивача відмовлено.
		Ухвалою від 02.11.2017 відкрито провадження у справі та ухвалено провести в рамках підготовчого провадження дії з підготовки справи до судового розгляду. Ухвалою від 03.11.2017 закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті (ст. 135 КАС України в редакції до 15.12.2017) на 12.12.2017 на 09:00 год. Копія ухвали вручена позивачу/представнику 07.11.2017, тобто у строк, встановлений ч. 3 ст. 35 КАС України (в редакції до 15.12.2017). Однак, 12.12.2017 канцелярією суду зареєстровано клопотання адвоката позивача Богомазова П.С. про перенесення судового засідання у справі № 826/13898/17 на іншу зручну дату у зв'язку з тим, що вказаний адвокат як представник ОСОБА_3 приблизно в цей же час повинен перебувати в Київському апеляційному адміністративному суді під час розгляду справи № 826/11778/17.
		Між тим, з наявного у базі даних «Діловодство спеціалізованого суду» журналу судового засідання Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 по справі № 826/11778/17 вбачається, що представником ОСОБА_3 у вказаній справі була інша особа (ОСОБА_1), у той же час, участь адвоката позивача Богомазова П.С. у вказаному судовому засіданні в якості представника ОСОБА_3 не вбачається.
		Тобто, суду повідомлено відомості щодо участі представника позивача в іншому судовому засіданні, що не відповідає фактичним обставинам. 
		Враховуючи першу неявку позивача/його представника у судове засідання, розгляд справи відкладено на 18.12.2017, про що особам, які беруть участь у справі, направлено повістки.
		З урахуванням приписів ч. 2 ст. 5 КАС України (в редакції до 15.12.2017), слід зазначити, що повістки у судове засідання на 18.12.2017 вручені: адвокату позивача Богомазову П.С. - 12.12.2017, що підтверджується підписом у повідомленні про вручення; за адресом позивача, зазначеним у позовній заяві - 14.12.2017; безпосередньо відповідачем позивачу в порядку ч. 1 ст. 35 КАС України - 13.12.2017, що підтверджується особистим підписом позивача. Таким чином, повістки були вручені в період дії ч. 3 ст. 35 КАС України (в редакції до 15.12.2017), якою визначено, що повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за три дні до судового засідання. Крім того, 12.12.2017 повістка направлена також засобами телекомунікаційного зв'язку (електронною поштою) за адресом електронної пошти, визначеною у позовній заяві, що відповідає умовам застосування ч. 2 ст. 38 КАС України (в редакції до 15.12.2017). Водночас, за телефоном адвоката Богомазова П.С., визначеним у позовній заяві, 12.12.2017 передано телефонограму про день, час і місце судового засідання 18.12.2017, що також відповідає умовам застосування ч. 2 ст. 38 КАС України (в редакції КАС України до 15.12.2017). 
		Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 5 та ч. 10 ст. 35 КАС України (в редакції до 15.12.2017 та на час вручення повісток), в період дії та на умовах чинного на час вручення повісток процесуального закону (КАС України в редакції до 15.12.2017) позивач/представник є належним чином та у встановлений строк повідомленими про день, час і місце розгляду справи на 18.12.2017.
		Між тим, 15.12.2017 року представником позивача через канцелярію суду зареєстровано клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 18.12.2017, у зв'язку з участю адвокатів позивача на допиті позивача у Генеральній прокуратурі України 18.12.2017 о 09:30 год. У вказаному клопотанні зазначено прохання не залишати позов без розгляду.
		У судове засідання 18.12.2017 позивач та його представники не з'явилися. 
		Враховуючи наведене, суд, керується положеннями п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України (в редакції з 15.12.2017), відповідно до яких - якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки. Таким чином, враховуючи те, що відсутні обставини, які відповідно до ч. 2 ст. 205 КАС України (в редакції з 15.12.2017) є підставою для відкладення розгляду справи, виходячи з відсутності підстав для залишення позову без розгляду, а також керуючись положеннями п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України судом ухвалено розглядати справу по суті у судовому засіданні 18.12.2017 за відсутності позивача та його представника (протокол с/з від 18.12.2017).
		Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на 18.12.2017 призначено справу до судового розгляду по суті, розгляд справи проведено відповідно до стадії судового процесу, а саме: відповідно до положень Глави 6 КАС України «Розгляд справи по суті» (в редакції з 15.12.2017). До судового розгляду справи по суті позивач, його представники у період з 07.11.2017 не скористалися своїм правом на ознайомлення з матеріалами справи.
		Розглянувши подані учасниками справи та їх представниками документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		26.10.2017 року позивачем ОСОБА_2 до Управління ДМС України в Київській області подано заяву - анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій заявник просив визнати його особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки існує загроза його безпеці, свободі в країні походження - Грузії - через застосування щодо нього такого, що принижує гідність, поводження та покарання, переслідування з політичних мотивів, а також через систематичне порушення прав людини. Зазначено у заяві, що вищезгадані загрози були раніше встановлені постановою Генеральної прокуратури України від 31.03.2015 про відмову в екстрадиції, в якій з посиланням на резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи зроблено висновок про переслідування заявника за політичними мотивами. Ці загрози, як зазначено у заяві, залишаються актуальними і донині. Зазначено також, що з Мінюсту та ГП України був надісланий запит про розшук, взяття під варту і видачу заявника від 01.09.2017. Таким чином, як зазначено заявником, через надсилання цього запиту існують загрози його безпеці. Зазначено також про факт звернення до ГУ ДМСУ у Львівській області та отримання рекомендацій щодо звернення до органу ДМСУ за місцем тимчасового перебування. 
		У цій заяві від 26.10.2017 у графі «Громадянство/підданство» зазначено - Україна, країна постійного проживання - Україна, зазначена адреса проживання в Україні - АДРЕСА_1
		В анкеті від 26.10.2017у графі «Громадянство/підданство» зазначено - громадянин України, країна постійного проживання - Україна.
		Листом відповідача від 27.10.2017 за № С-73 позивача повідомлено, що заява від 26.10.2017 розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян», у зв'язку з тим, що інформація, яка міститься у заяві-анкеті в частині визначення країни громадянської належності, суперечить положенням Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Додатково зазначено у наведеному листі, що за наявною в Управлінні інформацією відповідно до Указу Президента України «Про втрату громадянства» № 196/2017 від 26.07.2017 заявник втратив громадянство України, а отже інформація, наведена у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не відповідає дійсності.
		Зазначено також в листі відповідача, що Управління може повернутися до розгляду питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після того, як інформація, наявна в ній, буде відповідати нормам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Матеріалами справи (а.с. 47) підтверджується, що 31.10.2017 позивач звернувся із новою заявою № 52, в якій у графі «Громадянство/підданство» зазначено «особа без громадянства».
		Вирішуючи у зв'язку з наведеним спір по суті в частині щодо розгляду відповідачем заяви позивача від 26.10.2017, суд виходить з наступного.
		В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) визначено порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 цього Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 цього Закону додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
		Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 цього Закону заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті.
		Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. 
		Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 1 ст. 5 Закону).
		Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 2 ст. 5 Закону).
		Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника (ч. 1 ст. 7 Закону).
		Відповідно до п. 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою КМ України від 20.08.2014 № 360, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Відповідно до п. 7 цього Положення ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
		Відповідно до постанови КМ України від 15.06.2011 № 658 утворено територіальні органи ДМСУ як юридичні особи публічного права, у т.ч. Управління ДМС у Київській області.
		У свою чергу, відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884) затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Відповідно до п. 1.4. Правил діяльність територіальних органів ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з оформлення документів, необхідних для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрати, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України, здійснюється відповідно до Конституції України, Закону, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цих Правил.
		Підпунктом «ґ» пункту 2.1. Правил визначено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом, перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		З наведеного у сукупності вбачається, що передумовою прийняття та розгляду заяви особи про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку встановленому зазначеним Законом, та, відповідно, застосування до цієї особи та заяви правил і процедур, визначених Законом, є відповідність поданої заяви формальним вимогам Закону, у т.ч. щодо виконання формальностей відносно зазначення у заяві статусу особи, як іноземця або особи без громадянства, за яких така заява вважається такою, що на неї поширюються правила та процедури, визначені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». 
		У даному випадку, як вже зазначалося, у заяві-анкеті від 26.10.2017 заявник зазначив про наявність у нього громадянства України, що виключає поширення на порядок прийняття та розгляду такої заяви правил і процедур, визначених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Передумовою прийняття та розгляду такої заяви є зазначення особою, яка звертається із заявою, про наявність у неї громадянства іншої держави або зазначення про те, що вона є особою без громадянства, тобто зазначення про те, що особа є іноземцем або особою без громадянства.
		Дослідивши зміст заяви позивача від 26.10.2017, суд приходить до висновку, що на порядок прийняття та розгляду вказаної заяви, у якій було зазначено про наявність у заявника громадянства України, не можуть поширюватись положення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки вона не відповідала формальним вимогам щодо статусу заявника, як іноземця або особи без громадянства, яка може звертатися за додатковим захистом.
		Таким чином, відповідач цілком правомірно розглядав вказану заяву в порядку та за правилами, визначеними Законом України «Про звернення громадян», ч. 3 ст. 1 якого передбачено право осіб, які не є громадянами України, на подання звернень, як і громадяни України. Відповідно до ч. 3 ст. 3 зазначеного Закону заява (клопотання) - звернення із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
		У даному випадку відповідач належним чином та своєчасно роз'яснив порядок реалізації прав та інтересів заявника, у сфері, яка його цікавила, та надав відповідні рекомендації, які були реалізовані позивачем шляхом подання наступної (нової) заяви від 31.10.2017.
		Відтак, доводи позивача щодо порушення відповідачем в контексті розгляду заяви позивача від 26.10.2017 законодавства у сфері, яка регулює надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, у т.ч. щодо вчинення відповідачем протиправної бездіяльності, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. У той же час, з урахуванням положень ч. 2 ст. 2 КАС України, суд приходить до висновку про доведеність з боку відповідача правомірності своїх дій у зв'язку з розглядом заяви позивача від 26.10.2017, що зумовлює висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині та, відповідно, про відмову у задоволенні позову в цій частині.
		Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача у даній справі розглянути заяву позивача від 11.09.2017, яка не надходила до відповідача та яку було подано до іншого територіального органу ДМСУ, а саме - до Управління ДМСУ у Львівській області, суд зазначає, що в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України, позивачем не доведено перед судом обґрунтованості своїх доводів відносно протиправності дій Управління ДМСУ у Київській області або вчинення відповідачем протиправної бездіяльності, прийняття відповідачем протиправних рішень Управлінням ДМСУ у Київській області у зв'язку з розглядом Управлінням ДМСУ у Львівській області заяви позивача від 11.09.2017, а також не доведено нормативно визначеного обов'язку відповідача розглядати заяву позивача від 11.09.2017, яку було подано до іншого органу ДМСУ, що могло б зумовлювати прийняття судом рішення про зобов'язання Управління ДМСУ у Київській області розглянути заяву позивача від 11.09.2017, подану до іншого органу ДМСУ. Таким чином, у цій частині позов є необґрунтованим та безпідставним, у зв'язку з чим, відповідно, у цій частині також задоволенню не підлягає та у задоволенні позову в цій частині також слід відмовити.
		Під час розгляду справи наведені висновки суду не спростовані позивачем та не доведено зворотного. У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Враховуючи викладене у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі з наведених вище мотивів та підстав. Беручи до уваги наведене та приписи ст. 139 КАС України, підстав для відшкодування позивачу судового збору не має.
		Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, п. 2 ч. 3 ст. 205, ст. ст. 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		В И Р І Ш И В:
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2) до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (код ЄДР 37826158; адреса: 04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11) відмовити у повному обсязі.
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в  редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		 
		Суддя                                                                                                     О.А. Кармазін
		 
		 
		Повний текст рішення суду складений та підписаний 21 грудня 2017 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...