Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 442/6688/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: 27.12.2017. Зареєстровано: 28.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 03.01.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    Справа №442/6688/17 
		Провадження №2/442/2358/2017 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		05 жовтня 2017 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:
		головуючого - судді         Крамара О.В..
		з участю секретаря            Малик О.Я.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довге», третя особа - Довжанська сільська рада дрогобицького району Львівської області, Дрогобицька районна державна адміністрація про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном та визнання права власності на земельну ділянку та зустрічним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довге» до ОСОБА_1, треті особи: Довжанська сільська рада, Дрогобицька районна державна адміністрація про визнання права власності за набувальною давністю,-
		в с т а н о в и в :
		Позивач за первинним позовом ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом, в якому просить: зобов»язати відповідача не чинити їй перешкод у користуванні належними їй земельними паями, шляхом безперешкодного доступу до цих паїв; визначити межі її земельної частки(паю) 4,5 умовних кадастрових гектара в натурі та визнати за нею право власності.
		В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на підставі сертифіката на право на земельну частку, їй належить право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності СГ ТзОВ «Довге» розміром 4,5 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі.
		З метою оформлення своїх спадкових прав, вона зверталась до відповідача, з проханням визначити межі цієї частки в натурі.
		Однак, відповідачем їй в цьому відмовлено, зокрема: СГ ТзОВ «Довге» свою відмову мотивує тим, що землі дійсно перебувають у колективній власності СГ ТзОВ «Довге» з часу заснування, тобто з 1996 року, але на даний час в них ще не має правовстановлюючих документів, тому не можуть це виконати і їй необхідно зачекати. 
		Вищевикладені обставини свідчать про те, що вона теоретично володіє майном, а фактично ні, тому змушена в судовому порядку ставити питання про «припинення дії, яка порушує право» тобто усунення перешкод у користуванні земельним паєм, та вимоги про визнання права адже таке не визнається відповідачем і без його згоди не може вільно розпоряджатися своїм майном.
		  27 вересня 2017 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Довге» подало зустрічний позов, в обґрунтування якого посилається на те, що згідно Свідоцтва про державну реєстрацію та Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців сільськогосподарське ТзОВ «Довге» здійснює свою діяльність та є зареєстрованим у реєстрі з 07.10.1996 року.
		Зокрема у структуру пайового фонду СГ ТзОВ «Довге» перейшли: нежитлова будівля телятника, нежитлова будівля корівника, нежитлова будівля зерносховища та не житло будівля контори, техніка, устаткування, робоча та продуктивна худоба, оборотні засоби, незавершене виробництво (будівлі) разом із вищезазначеними будівлями та спорудами до власності Товариства перейшли і земельні ділянки площею 6.8082 га. призначені для обслуговування об»єктів нерухомості. З часу заснування і по даний час Товариство користується вказаним вище майном та обробляє землі, тобто понад 20 років.
		З часу створення (1996р.) не було зареєстровано і оформлено право власності на земельні ділянки площею 6.8082га , так як нормами чинного на той момент законодавства не було врегульоване дане питання, у зв»язку з чим на даний час виникли перешкоди у користуванні земельними ділянками.
		СГ ТзОВ «Довге»з 1996 року відкрито, безперервно і добросовісно користується земельними ділянками, підтримує їх у належному стані, вкладає власні кошти на їх утримання та підтримує благоустрій на них.
		СГ ТзОВ «Довге» набуло право власності на землю шляхом викупу у співвласників майнових паїв колективного сільськогосподарського підприємства належних їм на підставі майнових сертифікатів відповідних часток майна, у результаті чого до власності СГ ТзОВ «Довге» належить 78.09 % майнових паїв.
		На даний момент в СГ ТзОВ «Довге» немає зареєстрованого і оформленого права власності на вищезазначені земельні ділянки, так як нормами чинного на той момент законодавства не було врегульоване дане питання, у зв'язку з чим на даний момент виникли перешкоди у користуванні нерухомим майном.
		Згідно з Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність» № 720/95 від 08.08.1995 року, паюванню підлягали тільки сільськогосподарські угіддя. При цьому, згідно з ч.4 ст.7 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу, виключаються: деградовані. малопродуктивні, а також техногенно забрудненні сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації; заболочені землі; інші землі, які недоцільно використовувати для сільськогосподарських потреб. Таким чином, вказані землі із сільськогосподарських угідь та несільськогосподарські угіддя не підлягали паюванню і залишилися у іншого суб'єкта права колективної власності, вищезазначеного колективного сільськогосподарського підприємства «Довге». Таким чином вищезазначені земельні ділянки не підлягали паюванню.
		Згідно п. З ст. 78 Земельного кодексу України в редакції від 25.10.2001 р.. земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю можуть бути юридичні положень Земельного кодексу України в редакції від 25.10.01 закони та прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу. Окрім того, згідно п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції від 25.10.2001 р.. громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
		Згідно п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 р. № 449 „Про затвердження форм Державного акту на право власності на земельну ділянку та
		Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою" раніше і Державні акти на право власності на землю та Державні акти на право пості користування земельною ділянкою залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
		Частина 1 ст. 10 чинного Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", передбачає можливість використання земель КСП на праві колективної власності. Зазначене вказує на збереження раніше отриманих титулів права власні наданий час.
		Таким чином, право колективної власності на землю, передану у власність згідно земельного законодавства, яке передбачало таку форму власності (ЗК України у редакції від 18.12.1990 р.), зберігається і за дії нової редакції ЗК України від 25.10.2001 р. припинення права власності за підставами, визначеними ст. 140 ЗК України.
		Таким чином не вбачається правових підстав "для переходу (передачі) спір, земельної ділянки до комунальної власності, чинне законодавством у даному випадку передбачено такого переходу земельної ділянки (несільськогосподарські угіддя - і господарськими будівлями та дворами). Стаття 5 Земельного кодексу України у редак від 18.12.1990 р. (втратив чинність), передбачала, що землі загального користуван (внутрігосподарські шляхи, полезахисні лісосмуги та інші грунтозахисні насаджені гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогосподарських підприємст сільськогосподарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутіли, передаються у відання відповідних місцевих Рад народних депутатів. Зазначена норма не містить серед земель загального користувань (несільськогосподарських угідь) які передаються місцевим радам - земель під будівлями та господарським дворами. Разом з тим у Земельному кодексі України у редакції ві 18.12.1990 р. (втратив чинність) була ст. 30, аналогічна за змістом чинним нині ст. 120 З України та ст. 377 ЦК України, що вказує на неможливість передачі будь-якій особі (окрім власника-покупіця будівлі) земельної ділянки під будівлею.
		СГ ТзОВ «Довге» як юридична особа може мати у власності земельну ділянку для обслуговування нежитлових будівель. Перехід права власності на несільськогосподарські угіддя (як в порядку правонаступництва, так і при відчуженні будівель та споруд) не суперечить мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення (п. 15 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України), оскільки і буквальне, і цільове тлумачення положень про мораторію вказує, що він не поширюється на випадки відчуження землі разом з будівлями, які регулюються спеціальними нормами законодавства (ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України), що мають пріоритет застосування до спірних правовідносин ніж загальні норми (п. 15 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України), із врахуванням наведених вище обставин в них виникла необхідність звернутися з даним позовом в суд за захистом порушених, невизнаних прав та інтересів. В первинному позові просять відмовити, так як частку позивача вони викупили і даний позов безпідставний.
		Позивач за первинним позовом - відповідач за зустрічним ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, подала клопотання про залишення її позову без розгляду, просить розгляд справи проводити у її відсутності.
		Представник позивача за зустрічним - відповідача за первинним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довге» в судове засідання не з'явився подав клопотання про розгляд справи у їх відсутності, просять зустрічний позов задоволити.
		Представник третьої особи Довжанської сільської ради в судове засідання не з»явився, від них поступило клопотання в якому просять справу розглядати у їх відсутності, не заперечують щодо задоволення позову с/г ТзОВ «Довге».
		Представник третьої особи Дрогобицької районної державної адміністрації в судове засідання не з'явився повторно, не повідомивши причин неявки.
		Оскільки сторони в судове засідання не з?явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч.2 ст. 197 ЦПК України - не здійснюється.
		Суд, дослідивши письмові докази, вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав
		Суд, вивчивши та проаналізувавши доводи, матеріали справи, вважає, що позовні вимоги с/г ТзОВ «Довге» підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
		Судом було встановлено, що згідно Свідоцтва про державну реєстрацію та Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців сільськогосподарське ТзОВ «Довге» здійснює свою діяльність та є зареєстрованим у реєстрі з 07.10.1996 року. З Витягів про реєстрацію нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_2 викупив цілий майновий комплекс ТзОВ «Довге». , до яких відносяться як житлові так і нежитлові приміщення.
		Сільськогосподарське ТзОВ «Довге» являється правонаступником Спілки селян - пайовиків «Довге». Згідно цієї реорганізації до Товариства перейшли як права так і обов»язки Спілки, зокрема у структуру пайового фонду С/Г ТзОВ «Довге» перейшли: як житлові так і нежитлові приміщення, техніка, устаткування, робоча та продуктивна худоба, оборотні засоби, незавершене виробництво (будівлі) разом із вищезазначеними будівлями та спорудами до власності Товариства перейшли і земельні ділянки, призначені для обслуговування об»єктів нерухомості. З часу заснування і по даний час Товариство користується вказаним вище майном та обробляє землі, тобто майже 20 років.
		На час реорганізації (1996р.) не було зареєстровано і оформлено право власності на вищезазначене майно та земельні ділянки, так як нормами чинного на той момент законодавства не було врегульоване дане питання, у зв»язку з чим на даний час виникли перешкоди у користуванні як нерухомим майном так і землями.
		Згідно норм ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 395 Цивільного кодексу України передбачено, що законом можуть встановлені інші речові права на чуже майно.
		Також, ст. 396 Цивільного кодексу України вказано, що особа яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна.
		Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Згідно з приписами ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
		Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Нормами ст. 317 Цивільного кодексу України регламентовано, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном.
		Згідно з ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
		На сьогоднішній день позивач (відповідач за первинним позовом) добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном, доглядає та утримує його в належному стані.
		У відповідності до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 року, правила ст. 344 ЦК України, про набувальну, давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим ЦК України.
		Згідно п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014, при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
		Згідно п. 13 вказаної Постанови, можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник.
		На підставі вищевикладених фактів та поданих доказів, вбачається те, що позивач правомірно набув у користування обумовлене майно та з 1996 року відкрито, безперервно і добросовісно користується спірними нежитловими приміщеннями, підтримує їх у належному стані, вкладає власні кошти в ремонт приміщення.
		На підставі вищевикладеного, є обґрунтованим визнати право власності за позивачем на нежитлові приміщення.
		Земельні ділянки під будівлями та спорудами раніше знаходилися в колективній власності колективного сільського господарства «Довге» (Колгосп «Довге»), яке згідно протоколу № 2 від 15.09.1992 року переіменовано на «Спілку селян-пайовиків «Довге», яка потім була реорганізована в С/Г ТзОВ «Довге», згідно цих реорганізацій вказаному підприємству було передано у колективну власність 6,8082га землі в межах згідно з планом, у тому числі і земельні ділянки, на яких знаходяться вказані вище об'єкти нерухомого майна.
		С/Г ТзОВ «Довге» набуло право власності на вищезазначене нерухоме майно шляхом викупу у співвласників майнових паїв колективного сільськогосподарського підприємства належних їм на підставі майнових сертифікатів відповідних часток майна, у результаті чого до власності С/Г ТзОВ «Довге» належить 78,09 % майнових паїв.   
		На момент реорганізації Спілки селян-пайовиків «Довге» в С/Г ТзОВ «Довге» не було зареєстровано і оформлено право власності на вищезазначені земельні ділянки, так як нормами чинного на той момент законодавства не було врегульоване дане питання, у зв'язку з чим на даний момент виникли перешкоди у користуванні нерухомим майном.
		Так, згідно з Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність» № 720/95 від 08.08.1995 року, паюванню підлягали тільки сільськогосподарські угіддя. При цьому, згідно з ч.4 ст.7 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу, виключаються: деградовані, малопродуктивні, а також техногенно забрудненні сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації; заболочені землі; інші землі, які недоцільно використовувати для сільськогосподарських потреб. Таким чином, вказані землі із сільськогосподарських угідь та несільськогосподарські угіддя не підлягали паюванню і залишилися у іншого суб'єкта права колективної власності, вищезазначеного колективного сільськогосподарського підприємства «Довге». Таким чином вищезазначені земельні ділянки не підлягали паюванню.
		Згідно п. З ст. 78 Земельного кодексу України в редакції від 25.10.2001 р., земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю можуть бути юридичні положень Земельного кодексу України в редакції від 25.10.01 закони та прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу. Окрім того, згідно п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції від 25.10.2001 р., громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
		Згідно п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 р. № 449 „Про затвердження форм Державного акту на право власності на земельну ділянку та Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою" раніше видані Державні акти на право власності на землю та Державні акти на право постійного користування земельною ділянкою залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
		Згідно частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституцією України, кожен має право, зокрема, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
		Згідно зі статтею 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням (дана норма застосована рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005. Справа N 1-17/2005).
		Частина 1 ст. 10 чинного Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", передбачає можливість використання земель КСП на праві колективної власності. Зазначене вказує на збереження раніше отриманих титулів права власності наданий час.
		Таким чином, право колективної власності на землю, передану у власність згідно земельного законодавства, яке передбачало таку форму власності (ЗК України у редакції від 18.12.1990 р.), зберігається і за дії нової редакції ЗК України від 25.10.2001 р. до припинення права власності за підставами, визначеними ст. 140 ЗК України. 
		Таким чином не вбачається правових підстав для переходу (передачі) спірної земельної ділянки до комунальної власності, чинне законодавством у даному випадку не передбачено такого переходу земельної ділянки (несільськогосподарські угіддя - під господарськими будівлями та дворами). Стаття 5 Земельного кодексу України у редакції від 18.12.1990 р. (втратив чинність), передбачала, що землі загального користування (внутрігосподарські шляхи, полезахисні лісосмуги та інші ґрунтозахисні насадження, гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутіли, передаються у відання відповідних місцевих Рад народних депутатів. Зазначена норма не містить серед земель загального користування (несільськогосподарських угідь) які передаються місцевим радам - земель під будівлями та господарським дворами. Разом з тим у Земельному кодексі України у редакції від 18.12.1990 р. (втратив чинність) була ст. 30, аналогічна за змістом чинним нині ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, що вказує на неможливість передачі будь-якій особі (окрім власника-покупця будівлі) земельної ділянки під будівлею.
		Разом з тим, слід зазначити, що чинним законодавством не передбачено перехід земельної ділянки на якій розташована будівля (споруда), до особи, яка не є власником (покупцем) цієї будівлі (споруди). Імперативні норми ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України не допускають порушення принципу наслідування долі будівлі (споруди) земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля (споруда).
		Ст. 30 Земельного кодексу України підлягає застосування разом зі ст. 9 Закону України «Про господарські товариства», ст. 21 «Про господарські товариства» (чинний на момент зазначених правовідносин,) ст. 89 Закону України «Про акціонерні товариства», які встановлюють порядок отримання майна членом (засновником, учасником) підприємства свого майнового внеску (паю, частки, тощо), що кореспондується з вимогами ст. 120 Земельного кодексу України та 377 ЦК України. Таким чином, отримання при ліквідації (реорганізації) сільськогосподарського підприємства земельної ділянки сільськогосподарського призначення (несільськогосподарські угіддя) членом підприємства (засновником, учасником) можливе лише за умови отримання будівлі (споруди), яка залишалася після задоволення вимог кредиторів. 
		Згідно ч. 1 ст. 377 ЦК України (у редакції, що діяла на 17.11.2007 р.), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
		Згідно ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на 15.05.2006 р.), ч. 1. При переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди .
		ч. 2. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці , право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки .
		ч. 3. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
		ч. 4. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
		ч. 5. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
		С/Г ТзОВ «Довге» як юридична особа може мати у власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення (несільськогосподарські угіддя) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 
		Перехід права власності на несільськогосподарські угіддя (як в порядку правонаступництва, так і при відчуженні будівель та споруд) не суперечить мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення (п. 15 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України), оскільки і буквальне, і цільове тлумачення положень про мораторій вказує, що він не поширюється на випадки відчуження землі разом з будівлями, які регулюються спеціальними нормами законодавства (ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України), що мають пріоритет застосування до спірних правовідносин ніж загальні норми (п. 15 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України).
		Крім того наведені вище правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів, що виникають з земельних правовідносин (постанови ВСУ від 20.06.2006 p. у справі № 3/268 та від 31.10.2006 p. у справі № 387/13-05), Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів, що виникають з земельних правовідносин (постанови від 26.04.2007 p. у справі № 541/12-05, від 15.04.2008 p. у справі № 5/137, від 10.07.2008 p. у справі № 9/370-07, які були залишені без змін Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України), апеляційний суд Кіровоградської області при здійсненні апеляційного перегляду судових рішень у справах зі спорів, що виникають з земельних правовідносин (ухвала від 12.10.2010 p. у справі № 22-4223/2010).
		Відповідно до ст. ст. 152, 153 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
		Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Таким чином, суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до висновку, що оскільки, С/Г ТзОВ «Довге» купило, а співвласники майна колективного сільськогосподарського підприємства «Довге» продало належні їм відповідні частки майна, то вцілому до С/Г ТзОВ «Довге» перейшло право власності на вищезазначені земельні ділянки, а тому зустрічний позов підставний та підлягає задоволенню.
		Що стосується первинного позову то суд приходить до переконання, що такий надуманий та безпідставний, а тому задоволенню не підлягає.
		Керуючись  ст.ст. 10, 11, 60, 174, 209, 212-215 ЦПК  України, ст.ст. 78, 120, 152, 153, 392 ЗК України, ст. 377 ЦК України, ст.ст. 22, 41 Конституції України, Закону України «Про господарські товариства», Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" суд, -
		в и р і ш и в :
		Позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довге» задоволити.
		Визнати за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Довге» право власності за набувальною давністю на наступні земельні ділянки:
		1. Земельну ділянку загальною площею 3,9038 га для обслуговування об»єкту нерухомого майна, що розташована в АДРЕСА_1.
		2. Земельну ділянку загальною площею 2,6608 га для обслуговування об»єкту нерухомого майна, що розташована в АДРЕСА_2.
		3. Земельну ділянку загальною площею 0,2436 га для обслуговування об»єкту нерухомого майна, що розташована в АДРЕСА_3.
		Позов ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довге», третя особа - Довжанська сільська рада дрогобицького району Львівської області, Дрогобицька районна державна адміністрація про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном та визнання права власності на земельну ділянку - залишити без задоволення.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті.
		     Суддя                          __________________                   О.В.  Крамар

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...