Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/6892/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2018.
Дата набрання законної сили: 13.12.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
		                    
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа № 755/6892/15-ц № апеляційного провадження № 22-ц/796/11869/2017Головуючий у суді першої інстанції Т.В. СавлукДоповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. Поливач13 грудня 2017 року року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
		 
		головуючого: Поливач Л.Д.
		суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.
		 
		при секретарі: Горак Ю.М.
		 
		за участю осіб: 
		позивача ОСОБА_3
		представника позивача ОСОБА_4
		представника відповідача Костенко М.І.
		третьої особи Куликовського Е.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис», третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» Куликовський Едуард Володимирович, про скасування наказів про оголошення догани та звільнення, визнання недійсним записів у трудовій книжці, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, відшкодування моральної шкоди,-
		 
		за апеляційною скаргою ОСОБА_3 
		 
		на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року 
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		02 квітня 2015 року ОСОБА_3 подав до суду позов, уточнений у подальшому, до ТОВ «Тесис», третя особа: директор ТОВ «Тесис» Куликовський Е.В., про скасування наказів про оголошення догани та звільнення, визнання недійсним записів у трудовій книжці, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, мотивований тим, що з 13.01.2005 року він працював у ТОВ «Тесис» на посаді інженера-конструктора на підставі укладених строкових договорів, строк дії останнього договору до 28.02.2015 року. Починаючи з 2012 року Товариство несвоєчасно виплачувало заробітну плату (затримка на декілька місяців) та не в повному обсязі надавало відпустки. На протязі 2014 - 2015 років, через такі порушення законодавства про працю, він неодноразово звертався до Товариства із заявами щодо звільнення до закінчення строку дії трудового договору відповідно до вимог ст. 39 КЗпП України, остання така заява була подана 19.02.2015 року особисто директору ТОВ «Тесис» Куликовському Е.В., проте вона не була офіційно зареєстрована та залишена без розгляду. Наказом № 28-к від 24.02.2015 року йому оголошено догану, копію наказу надано не було, порядку накладення дисциплінарного стягнення, передбаченого ст.149 КЗпП України, не дотримано Товариством. У останній день спливу строку дії трудового договору 28.02.2015 року (субота), перебуваючи на робочому місці з 08:00 год. до 20:00 год., він повідомив відповідача про відсутність наміру продовжувати цей строк, та виконувати обов'язок щодо виходу на роботу 02.03.2015 року. Проте, прибувши 02.03.2015 року на місце роботи дізнався про наказ № 29-к від 02.03.2015 р., яким йому оголошено догану за систематичне порушення трудової дисципліни та про наказ № 30-к про звільнення за прогул. Копії зазначених наказів не надавалися та у порушення вимог закону про недопустимість внесення до трудової книжки відомостей про стягнення, записи про оголошення доган були внесені до трудової книжки. В обґрунтування позовних вимог також зазначив про те, що при звільненні Товариством не виплачено усіх належних  йому сум, а саме неповністю виплачена заробітна плата (не оплачено роботу у вихідні дні 27 грудня 2014 року та 15 лютого 2015 року, роботу у нічний час та не виплачено надбавку до посадового окладу за жовтень - грудень 2013 року), не виплачено компенсацію за невикористані відпустки, компенсацію за затримку виплати заробітної плати у період з 2012 року по 2013 рік. Також посилався на те, що оскільки його звільнення відбулося фактично внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, то він має право на виплату вихідної допомоги, а також на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача. Відтак, просив суд скасувати наказ ТОВ «Тесис» № 28-к від 24.02.2015 року та наказ ТОВ «Тесис» № 29-к від 02.03.2015 року про оголошення догани; визнати недійсними записи у трудовій книжці в розділі «відомості про заохочення» за № 25 від 24.02.2015 року та № 26 від 02.03.2015 року про оголошення догани, скасувати наказ № 30-к від 02.03.2015 року про звільнення за прогул; визнати недійсним запис у трудовій книжці в розділі «відомості про роботу» за № 33 від 02.03.2015 року про звільнення за прогул; змінити формулювання причини звільнення на «звільнення з ініціативи працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю»; стягнути з ТОВ «Тесис» на його користь вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України у розмірі 23 194,08 грн., заборгованість по заробітній платі, з урахуванням індексу інфляції, а саме: заборгованість з оплати праці у вихідні дні у розмірі 3062,67 грн., заборгованість з оплати надбавки до посадового окладу у розмірі 36795,76 грн., заборгованість з оплати праці в нічний у розмірі 2626,65 грн.; стягнути компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 7151,36 грн. із врахуванням індексу інфляції; стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України у розмірі 31321,92 грн.; стягнути компенсацію згідно індексу інфляції за несвоєчасно виплачену заробітну плату відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» у розмірі 24352,09 грн.; стягнути на відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн. та 5 000,00 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу.
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.08.2015 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову. 
		Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
		В обґрунтування зазначив, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання про витребування доказів та про виклик свідків, разом з тим прийняв до розгляду письмові докази, що були подані Товариством після початку розгляду справи по суті, що є порушенням принципу змагальності сторін. Вказав, що суд надав неправильну оцінку зібраним у справі доказам, що у сукупності з неправильним застосуванням норм матеріального права призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. Вважав, що суд безпідставно відмовив у скасуванні наказу № 29-к від 02.03.2015 року про оголошення догани за систематичне порушення трудової дисципліни та наказу № 30-к від 02.03.2015 року про звільнення за прогул, оскільки табель обліку робочого часу підтверджує те, що у період з 24.02.2015 року по 28.02.2015 року він перебував на робочому місці по 8 годин (крім 28.02.2015 року - коли працював 11,5 годин).
		Також вказав, що відмовляючи у задоволенні вимог про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, суд першої інстанції не врахував, що в матеріалах справи містяться докази численних порушень Товариством законодавства про працю, зокрема, факти несвоєчасної виплати заробітної плати, та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з заробітної плати, оплати понаднормової праці у вихідні та нічний час та стягненні компенсацій за невикористану відпустку, за затримку розрахунку при звільненні, за несвоєчасно виплачену заробітну плату згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці», та відшкодуванні моральної шкоди.
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04.08.2015 року скасовано та ухвалене нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 Скасовано наказ від 24.02.2015 року № 26-К зі змінами, внесеними наказом № 28-К від 24.02.2015 року та наказ № 29-К від 02.03.2015 року про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності. Визнано недійсними записи у трудовій книжці ОСОБА_3 у розділі «відомості про заохочення» за наказами №25 від 24.02.2015 року та за № 26 від 02.03.2015 року про оголошення догани. Скасовано наказ № 30 -к від 02.03.2015 року про звільнення ОСОБА_3 за прогул. Стягнуто з ТОВ «Тесис» на користь ОСОБА_3 5000, 00 грн. на відшкодування моральної шкоди. В решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 21 вересня 2016 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про зміну формулювання причини звільнення, стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення заборгованості з оплати праці ц вихідні дні 27 грудня 2014 року та 15 лютого 2015 року, стягнення заборгованості з виплати надбавки до посадового окладу, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ТОВ «Тесис», третя особа: директор ТОВ «Тесис» Куликовський Е.В. про зміну формулювання причин звільнення, стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення заборгованості з оплати праці у вихідні дні, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_3 з «звільнений за прогули без поважних причин, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України» на «звільнений у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України». Стягнуто з ТОВ «Тесис» на користь ОСОБА_3 заборгованість з оплати праці у вихідні дні у розмірі 470,51 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5881,56 грн., компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 33029, 34 гри., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 171281,90 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з виплати надбавки до посадового окладу залишено без змін. У задоволенні вимог ОСОБА_3 про відшкодування витрат на правову допомогу відмовлено.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 13 вересня 2017 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Відтак, апеляційний суд переглядає справу за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Тесис», третя особа: директор ТОВ «Тесис» Куликовський Е.В., у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про зміну формулювання причин звільнення, стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення заборгованості з оплати праці у вихідні дні 27.12.2014 року та 15.02.2015 року, стягнення заборгованості з виплати надбавки до посадового окладу, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, з урахуванням уточнень розміру стягнень, поданих позивачем 23.11.2017 року.
		Так, 23 листопада 2017 року ОСОБА_3 подав до апеляційного суду клопотання про уточнення розміру стягнень, у якому вказав, що у зв'язку із тим, що рішення Апеляційного суду від 22.11.2016 року не виконане до цього часу (станом на 29.11.2017 року), суми які він просив суд стягнути підлягають перегляду та з урахуванням індексу інфляції підлягають стягненню у наступних розмірах: заборгованість з оплати праці у вихідний день у розмірі 529,34 грн.; компенсація за невикористану відпустку у розмірі 6616,96 грн.; заборгована платня разом з компенсацією за несвоєчасну виплату у розмірі 37159,16 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 239661,06 грн. Зазначені ним розрахунки просив суд врахувати при ухваленні рішення (а.с.139-140, т.IV).
		Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 у судовому засіданні апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити з викладених підстав та задовольнити позовні вимоги з урахуванням уточнень розміру стягнень.
		Представник відповідача Костенко М.І. та третя особа Куликовський Е.В.  заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважали відсутніми підстави для її задоволення.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення в частині його перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
		Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.
		Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено.
		Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про зміну формулювання причини звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що наказ директора ТОВ «Тесис» від 02.03.2015 р. № 30-к про звільнення ОСОБА_3 з посади інженера-конструктора за прогул без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України є законним, а ОСОБА_3 не надав доказів на підтвердження того, що він звертався до керівника підприємства із заявою про дострокове розірвання трудового договору з підстав порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.
		Проте, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції в цій частині такими, що не відповідають вимогам закону та дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.
		Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, ОСОБА_3 працював у ТОВ «Тесис» з 13.01.2005 року на посаді інженера - конструктора КБ електронних виробів. Трудові відносини мали строковий характер, що підтверджується відповідними наказами. Відповідно до останнього наказу від 14.08.2013 року № 90-к строк дії трудового договору закінчувався 28.02.2015 року. Наказом № 30-к від 02.03.2015 року ОСОБА_3 звільнено за прогули без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України.
		Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України). 
		Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.
		Відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП Українипідставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст. 23 КЗпП, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв'язку із закінченням строку.
		Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП.
		У відповідності до роз'яснень, які викладені в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року за №9, при укладенні трудового договору на визначений строк останній встановлюється за погодженням сторін і може визначатися як конкретним терміном, так і часом настання певної події.
		Так, відповідно до умов трудового договору, укладеного між сторонами у справі, строк трудового договору був встановлений за приписами ст. 23 КЗпП Україниза погодженням сторін та чітко визначений конкретною - датою 28.02.2015 року.
		Положеннями ч. 3 ст. 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
		Відповідно до ст. 39-1 КЗпП Україниякщо після закінчення строку трудового договору (п. 2 і 3 ст. 23) трудові відносини фактично  переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23, тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
		Згідно із вимогами ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
		Отже, з урахуванням зазначених норм закону та беручи до уваги ту обставину, що ОСОБА_3 у день закінчення строку дії останнього трудового договору, а саме 28.02.2015року, попередив ТОВ «Тесис» про відсутність у нього наміру продовжувати його строк, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 підлягав звільненнюз роботи у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору, та підстав звільняти його за прогул 02.03.2015 року у Товариства не було, оскільки позивач не виявив бажання продовжувати працювати за строковим трудовим договором у Товаристві, а відтак його звільнення за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України є незаконним. Сама ж вимога ОСОБА_3 про зміну формулювання причин звільнення на «звільнення з ініціативи працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю» з посиланням на порушення відповідачем законодавства про працю та визнання ТОВ «Тесис» факту його звернення 19.02.2015 року із заявою про розірвання трудового договору у зв'язку з невиконанням Товариством законодавства про працю (ст. 39 КЗпП України) у термін п'яти днів з моменту отримання заяви, є безпідставною та такою, що не відповідає вимогам закону та встановленим обставинам справи, оскільки заява ОСОБА_3 про його звільнення у зв'язку з порушенням Товариством законодавства про працю директором ТОВ «Тесис» задоволена не була, а ОСОБА_3 продовжив працювати у ТОВ «Тесис»,  пізніше виявивши бажання не продовжувати трудовий договір по його закінченню. А тому позовна вимога ОСОБА_3 про зміну формулювання причин звільнення підлягає частковому задоволенню з «звільнений за прогули без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України» на «звільнений у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України».
		Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо незаконної відмови у стягненні компенсації за невикористану відпустку як необґрунтовані та такі, що не узгоджуються із наявними у матеріалах справи доказами, з огляду на таке.
		Відповідно до ст. 72 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. 
		За змістом ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки», ч. 1 ст. 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
		Відповідно до положень ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
		Відповідно до положень ст.24 Закону України «Про відпустки» передбачено, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
		Обчислення середньої заробітної плати для нарахування компенсацій за невикористану відпустку провадиться згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців виплати компенсації за невикористану відпустку.
		Якщо працівниками відпрацьовано менше 12 календарних місяців, то обчислення середньої заробітної плати провадиться виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення до першого числа місяця, в якому виплачується компенсація за невикористану відпустку.
		Пунктом 4 Порядку передбачено, що якщо нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, а працівник не мав заробітку чи ним не відпрацьовано календарного місяця з першого числа по перше, то розрахунки проводяться виходячи з установлених йому у трудовому договорі тарифної ставки, посадового окладу.
		Відповідно до п. 7 Порядку нарахування суми компенсації за невикористані відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, які припадають на відпрацьований період). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
		При цьому, кількості днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівнику, то вони мають розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу.
		Така позиція висловлена Міністерством соціальної політики України у листі від 27.03.2013 р. за № 321/13/84-13, де зазначено, що оскільки відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про відпустки» тривалість відпусток незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях, при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у Порядку, тобто прив'язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.
		Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства, грошову компенсацію за невикористану відпустку можна виплатити тільки в разі звільнення працівника та лише за два види відпусток: основної щорічної (не менше 24 календарних днів) і додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (тривалістю 10 календарних днів).
		Суд першої інстанції вірно вважав доведеним той факт, що на момент звільнення позивачу виплачена компенсація за 41 календарний день невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 13 січня 2013 року, факт виплати нарахованої компенсації за невикористанні дні відпуски (41 календарний день) не заперечується позивачем та підтверджується розрахунковими документами, наявними у матеріалах справи. 
		Так, наказом ТОВ «Тесис» від 14.03.2012 р. № 34-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_3 надано частину щорічної основної відпустки за період з 13.01.2009 р. по 12.01.2010 р. на 12 календарних днів, з 19.03.2012.р. по 30.03.2012 р. Наказом ТОВ «Тесис» від 07.09.2012 р. № 170-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_3 надано частину щорічної основної відпустки за період 13.01.2009 р.-12.01.2011 р. на 21 календарних днів, з 17.09.2012 р. по 07.10.2012 р. Наказом ТОВ «Тесис» від 09.10.2012 р. № 204-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_3 надано частину щорічної основної відпустки за період 13.01.2010 р. - 12.01.2011 р. на 14 календарних днів, з 15.10.2012 р. по 28.10.2012 р. Наказом ТОВ «Тесис» від 28.08.2013 р. № 182-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_3 надано частину щорічної основної відпустки за період роботи 13.01.2010 р, 12.01.2012 р., на 14 календарних днів з 02.09.2013 р. по 15.09.2013 р. Наказом ТОВ «Тесис» від 09.09.2014 р. № 122-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_3 надано частину щорічної основної відпустки за період з 13.01.2011 р. по 12.01.2012 року на 14 календарних днів, з 11.09.2014 р. по 24.09.2014 р. Наказом ТОВ «Тесис» від 29.09.2014 р. № 129-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_3 надано частину щорічної основної відпустки за період 13.01.2012 р,-12.01.2013 р. на 14 календарних днів, з 30.09.2014 р. по 13.10.2014 р. Наказом ТОВ «Тесис» від 24.10.2014 р. № 141-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_3 надано частину щорічної основної відпустки за період з 13.01.2012 р. 12.01.2013 року на 10 календарних днів з 27.10.2014 р. по 05.11.2014 р., за період роботи 13.01.2013 року-12.01.2014 р. на 2 календарних дні з 06.11.2014 р. по 07.11.2014 р. Наказом ТОВ «Тесис» від 17.11.2014 р. № 146-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_3 надано частину щорічної основної відпустки за період з 13.01.2013 р. по 12.01.2014 року на 4 календарних дні, з 17.11.2014 р. по 20.11.2014 р. Наказом ТОВ «Тесис» від 10.11.2014 р. № 143-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_3 надано частину щорічної основної відпустки за період 13.01.2011 р.-12.01.2012 р. на 14 календарних днів, з 11.11.2014 р. по 14.11.2014 р. Наказом ТОВ «Тесис» від 25.12.2014 р. № 170-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_3 надано частину щорічної основної відпустки за період з 13.01.2013 р. по 12.01.2014 р. на 4 календарних дні, з 05.01.2015 р. по 09.01.2015 р.
		Таким чином за період роботи з 13.01.2005р. по 28.02.2015 р. ОСОБА_3 мав право на 243 календарних дні відпустки, з розрахунку 24 календарних дні на рік. 
		Як вбачається, за вказаний період роботи ним фактично використано 226 днів відпустки, відтак на момент звільнення у ОСОБА_3 залишилося 17 днів невикористаної відпустки. 
		Судом  встановлено, що ТОВ «Тесис» виплачено позивачеві компенсацію за 41 день невикористаної відпустки, та за 17 днів невикористаної відпустки у розмірі 10245,49 грн., відповідно розрахунку проведеного згідно абзацу 1 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
		Враховуючи, що компенсація за невикористану відпустку сплачена позивачу у повному обсязі ТОВ «Тесис», вимога про стягнення суми компенсації за невикористану відпустку з урахуванням індексації задоволенню не підлягає. 
		Помилковим є твердження позивача у тому, що він мав право на щорічну відпустку з урахуванням 28 календарних дні на рік, оскільки матеріали справи не місять доказів того, що Товариством видавався наказ про надання позивачу додаткової відпустки за час роботи чи доказів того, що позивач мав право на таку додаткову відпустку. Таких доказів не здобуто і під час перегляду справи апеляційним судом.
		Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не стягнув заборгованість по оплаті праці за роботу у вихідні дні, колегія суддів зазначає наступне.
		Конституцією України встановлено право на своєчасне одержання винагороди (частина сьома статті 43).
		Згідно з положеннями статті 72 КЗпП Україниробота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
		Робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі відрядникам - за подвійними відрядними розцінками. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (стаття 107 КЗпП України).
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 24 березня1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		За змістом частини другої статті 2 цього Закону у структурі заробітної плати передбачена додаткова заробітна плата, яка є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		Суд першої інстанції не встановив тих обставин, що ОСОБА_3 у вихідний день (неділю) 15.02.2015 року відпрацював 10 год. 35 хв., що підтверджується відомостями табеля обліку використання робочого часу за лютий 2015 р. по підрозділу КБ електронних виробів та даними пропускного бюро про перетин прохідної робітника ТОВ «Тесис» ОСОБА_3 у лютому 2015 р., заробітна плата за роботу в цей день не була нарахована т не була виплачена позивачу, інший день відпочинку надано не було. При звільненні оплата вищезазначеної роботи також проведена не була, чим порушено право позивача на оплату праці. 
		Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач також працював у вихідний день (суботу) 27.12.2014 р., оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.
		Так, відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,- на число календарних днів за цей період.
		Колегія суддів визначаючи розмір заборгованості з оплати праці у вихідний день, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача бере до уваги наданий ОСОБА_3 уточнений розрахунок заборгованості з оплати праці за роботу у неділю 15.02.2015 року з урахуванням індексу інфляції (1,009 х1,115=1,125035, де 1.115 сумарний індекс інфляції за 2017 рік), відповідно до якого заборгованість з оплати праці у вихідний день становить 529,34 грн. (470,51 грн. х 1,125035), оскільки такий розрахунок проведено у відповідності до вимог закону та стороною відповідача не спростований.
		Вірним є висновок суду щодо відмови у стягненні заборгованості з виплати надбавок до посадового окладу, виходячи з наступного.
		Згідно пунктів 2.1. - 2.3. Положення про нарахування та виплату працівникам ТОВ «Тесис» персональної надбавки до посадового окладу, персональна надбавка окремим працівникам встановлюється в межах фінансових ресурсів, не є обов'язковою формою оплати праці, і може бути знижена або відмінена раніше визначеного строку при невиконанні критеріїв її виплати, а також при відсутності коштів на ці цілі (фінансові труднощі компанії).
		Як вбачається, наказом ТОВ «Тесис» від 30.09.2013 р. за № 44/1 призупинено нарахування персональної надбавки у розмірі щомісячного окладу з 01.10.2013 р. по 31.12.2013 р. та визнано таким, що втратив силу наказ № 12 від 15 квітня 2013 р.
		Відповідно до наказу від 20.01.2014 р. №2 зупинено нарахування персональної надбавки у розмірі щомісячного окладу у зв'язку з відсутністю фінансування.
		А тому, такі вимоги позивача є незаконними та не можуть бути задоволені судом.
		З урахуванням встановлених обставин справи, порушення відповідачем вимог ст.116 КЗпП України щодо нездійснення ТОВ «Тесис» всіх належних ОСОБА_3 сум при звільненні, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню, з огляду на таке.
		Так, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (ст.116 КЗпП України).
		Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організації повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначені в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Оскільки ТОВ «Тесис» не здійснило виплату всіх належних ОСОБА_3 сум при звільненні, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку до ухвалення судового рішення з урахуванням індексу інфляції, про що позивач зазначив в уточненому розрахунку.
		Згідно статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
		Із індивідуальної відомості про застраховану особу ОСОБА_3 та виписки по його рахунку, станом на січень 2014 р. заборгованість ТОВ «Тесис» по виплаті заробітної плати позивачу, з урахуванням сплати усіх податків становила 20 633,05 грн.
		Згідно наданого ОСОБА_3 розрахунку, розмір компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, який просить застосувати позивач в уточненому розрахунку, становить 37159,16 грн. (33029,34 х 1,125035).
		Колегія суддів погоджується із наданим позивачем розрахунку, оскільки він вірний та виконаний відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159.
		Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
		Як вбачається з розрахункових листків, ОСОБА_3 було нараховано за січень 2015 р. - 7 196,32 грн., за лютий 2015 р. - 8 737,04 грн.
		Середньоденна заробітна плата позивача визначається складанням виплат за січень та лютий 2015 р., поділених на кількість робочих днів за ці місяці (7196,32+8 737,04) / (20+02 =22), і становить 398,33 грн.
		Кількість робочих днів за період з 03 березня 2015 р. по 13.12.2017 року  складає 698 днів. Відтак  сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період з 03 березня 2015 р. по 13.12.2017 року становить 278034,34 грн. (398,33 х 698).
		Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
		Відповідно до встановленого ст. 11 ЦПК принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. 
		Положеннями ч.2 ст.31 ЦПК України передбачено, що крім прав та обов'язків, визначених устатті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися відпозову.
		Як вбачається, 23.11.2017 року позивач подав до апеляційного суду уточнення розміру стягнень, у яких зазначив, що у період з 01.02.2017 року працює з посадови окладом 3200,00 грн. у ТОВ «Дробак Анлімітед КО», а тому з урахуванням зазначеного просив апеляційний суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток  за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 171281, 90 грн. з врахуванням затримки з грудня 2016 року по листопад 2017 року, з урахуванням кількості робочих днів у грудні 2016 року -22 дні; у січні - листопаді 2017 року -20+20+22+19+20+20+21+22+21+21+22=228 днів. Компенсація за грудень 2012 року (22дні) та січень 2017 року 920 днів) становить (22+20)х398,33=17526,52 грн. Компенсація за лютий - листопад 2017 року становить (228-20)х398,33=82852,64 грн. Заробітна плата за цей же час за новим місцем роботи становить 3200х10=32000,00 грн. додатково підлягає стягненню сума 17526.52+82852.64-32000=68379,16 грн. Всього підлягає стягненню сума 171281,90+68379,16=239661,06 грн.
		Отже, колегія суддів з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, приходить до висновку, що з відповідача на корить позивача підлягають стягненню середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 239661,06 грн., який зазначив позивач в уточнених розмірах стягнень, поданих до апеляційного суду 23.11.2017 року. Будь - яких інших уточнень щодо розрахунків сум, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, останнім до апеляційного суду не подавалося. У судовому засіданні відповідних клопотань з цього приводу стороною позивача не заявлялося.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині нарахування заборгованості з виплати позивачу надбавки до посадового окладу за період з 01.10.2013 року по 31 грудня 2013 року згідно Наказу ТОВ «Тесис» №12 від 15.04.2013 року «Про доплату, згідно бонусного положення учасникам проекту ІПХТ 3х3», суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що така вимога позивача не підлягає задоволенню, врахувавши при цьому , що Наказ ТОВ «Тесис» від 30 вересня 2013 року за №44/1 на підставі якого призупинено нарахування персональної надбавки в розмірі щомісячного окладу з 01.10.2013 року по 31.12.2013 року згідно п.2.3 Положення про нарахування та виплату працівникам ТОВ «Тесис» персональної надбавки до посадового окладу, а саме «Персональна надбавка може бути знижена або відмінена раніше визначеного строку при невиконанні критеріїв її виплати, а також при відсутності коштів на ці цілі», також цим наказом визнано таким, що втратив силу Наказ №12 від 15 квітня 2013 року. Рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим, а тому колегія суддів залишає його в цій частині без змін. 
		За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до пункту 2 частини першої статті 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
		Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення  норм матеріального або процесуального права (стаття 309 ЦПК України).
		На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ТОВ «Тесис», третя особа: директор ТОВ «Тесис» Куликовський Е.Д., про зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості з оплати праці у вихідні дні, стягнення заробітної плати та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
		Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_3 з «звільнений за прогули без поважних причин, згідно п.4 ст. 40 КЗпП України» на «звільнений у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору відповідно до п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України».
		Стягнути з ТОВ «Тесис» на користь ОСОБА_3 заборгованість з оплати праці у вихідні дні з урахуванням індексу інфляції у розмірі 529,34 грн., заборгованість по заробітній платі та компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 37159,16 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 239661,06 грн. 
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з виплати надбавки до посадового окладу, стягнення компенсації за невикористану відпустку, залишити без змін.
		Вирішуючи питання щодо судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з вимогами частин 1, 3 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема й витрати на правову допомогу.
		Частинами 1, 2 ст. 84 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
		Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.2011 № 4191 -VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
		У відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
		Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пунктах 47, 48 Постанови від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).
		При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).
		Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
		Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.
		Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
		Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Отже, колегія суддів вважає, що позивачем не надано у розпорядження суду належним та допустимих доказів понесених ним витрат на правову допомогу, не надано детального розрахунку участі його представника у справі з визначенням погодинних витрат, що унеможливлює перевірити обґрунтованість заявлених вимог витрат щодо понесених витрат на правову допомогу за договором про надання правової допомоги від 01.12.20015 р. та за договором про надання правової допомоги від 22.09.2016 р. 
		Крім цього, відповідно до вимог ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до ч. 3 цієї статті, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
		З огляду на таке, з урахуванням положень ст. 88 ЦПК України щодо пропорційності розміру відшкодування судового збору в  задоволеній частині позовних вимог суд стягує з ТОВ «Тесис» на користь держави судовий збір у розмірі 3017,10 грн.
		 
		Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
		 
		в и р і ш и л а :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис», третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» Куликовський ЕдуардВолодимирович, про зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості з оплати праці у вихідні дні, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
		Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_3 з «звільнений за прогули без поважних причин, згідно п.4 ст. 40 КЗпП України» на «звільнений у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору відповідно до п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України».
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_3 заборгованість з оплати праці у вихідні дні з урахуванням індексу інфляції у розмірі 529,34 грн., заборгованість по заробітній платі та компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 37159,16 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 239661,06 грн.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь держави судовий збір у розмірі 3017,10 грн.
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з виплати надбавки до посадового окладу, стягнення компенсації за невикористану відпустку, залишити без змін.
		У задоволенні вимог ОСОБА_3 про відшкодування витрат на правову допомогу відмовити.
		 
		Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...