Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/15957/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 09.01.2018. Зареєстровано: 10.01.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.01.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14.12.2017Справа №910/15957/17
		За позовомКомпанії Тровелко Холдінгз ЛімітеддоНаціонального банку Україниза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на сторонівідповідача:Публічного акціонерного товариства Комерційним банк "Приватбанк"прозобов'язання вчинити діїСуддя Пінчук В.І.
		Представники сторін:
		від позивача:Світний Г.Г. - предст. від відповідача:Колосюк С.Л. - предст. від третьої особи:Василевський О.А. - предст. 
		Обставини справи:
		 
		Компанія Тровелко Холдінгз Лімітед звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Національного банку України про зобов'язання вчинити дії.
		Позовні вимоги з урахуванням заяви позивача про зміну підстав позову мотивовані тим, що 30.05.2014 р. між позивачем та відповідачем був укладений іпотечний договір №38, у відповідності до якого позивач виступив майновим поручителем за виконання ПАТ КБ "Приватбанк" взятих на себе зобов'язань перед Національним банком України за кредитним договором №19 від 03.03.2009 р., однак у зв'язку із націоналізацією ПАТ КБ "Приватбанк" та зміною за наслідками цього спільної поведінки сторін щодо виконання умов зазначеного кредитного договору відбулася фактична заміна боржника у зобов'язанні, що, на його думку, в силу приписів ст. 523 Цивільного кодексу України свідчить про припинення іпотечних правовідносин за іпотечним договором №38. 
		Крім того, позивачем вказується на те, що іпотечний договір №38 за своєю правовою природою є змішаним та містить положення договору поруки, яка в свою чергу припинилася на підставі ст. 559 Цивільного кодексу України. Враховуючи викладене позивач вказує на наявність правових підстав для: визнання поруки, викладеної у формі іпотечного договору №38 від 30.05.2014 р., такою, що припинена; визнання припиненим правовідношення за іпотечним договором №38 від 30.05.2014     р.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 р. порушено провадження у справі №910/15957/17 та призначено розгляд справи на 19.10.2017 р.
		17.10.2017 р. через канцелярію суду представником відповідача було подане клопотання про припинення провадження у справі, у якому останній просить припинити провадження у даній справі в частині вимоги позивача про визнання поруки, викладеної у формі іпотечного договору №38 від 30.05.2014 р., такою, що припинена, вказуючи на те, що така вимога спрямована на встановлення факту, що має юридичне значення, в той час як відповідний спір не підвідомчий господарському суду.
		Також, у відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог позивача заперечує та вказує на те, що позивачем невірно ототожнюються правовідносини поруки та застави (іпотеки), в той час як між сторонами за іпотечним договором виникли виключно правовідносини іпотеки, а тому застосування до них приписів норм, які регулюють правовідносини поруки, є неправомірним. До того ж вказував на недоведеність позивачем існування обставин, з якими положення чинного законодавства України передбачають можливість припинення іпотеки, адже станом на сьогоднішній день забезпечене спірною іпотекою зобов'язання не виконано.
		 
		 
		Через канцелярію суду 19.10.2017 р. представником позивача була подана заяву про зміну підстав позову, у якій він вказував на те, що підставами звернення з вимогою про припинення поруки є факт відмови відповідача прийняти належне виконання ПАТ КБ "Приватбанк" взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, що в силу приписів ст. 559 Цивільного кодексу України свідчить про припинення поруки, оформленої спірним іпотечним договором. 
		В частині вимоги про припинення правовідношення за іпотечним договором позивач зазначає про те, що націоналізації ПАТ КБ "Приватбанк",  яка зумовила перехід останнього у власність держави, фактично свідчить про зміну боржника за забезпеченим зобов'язанням, а тому за відсутності згоди позивача на забезпечення своїм майном виконання спірного зобов'язання новим боржником свідчить про припинення правовідносин іпотеки за іпотечним договором в силу приписів ст. 523 Цивільного кодексу України.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2017 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", розгляд справи відкладено до 09.11.2017 р.
		09.11.2017 р. через канцелярію суду представником третьої особи було подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство фінансів України, як  особи, наділеної повноваженнями управління ПАТ КБ "Приватбанк" від імені держави.
		Суд у задоволенні зазначеного клопотання відмовляє, оскільки рішення суду не може вплинути на права та обов'язки зазначеної особи. 
		В судовому засіданні 09.11.2017 р. судом оголошено перерву до 30.11.2017 р.
		У письмових поясненнях на позовну заяву, поданих через канцелярію суду 30.11.2017 р., представник третьої особи проти позову заперечує та вказує на те, що твердження позивача про виникнення між сторонами правовідносин поруки за спірним іпотечним договором є необґрунтованим, адже відповідний договір не містить жодних положень, які передбачали б виникнення подібних відносин, а тому застосування положень чинного законодавства, які регулюють питання припинення поруки, до спірних правовідносин є незаконним.  
		В судовому засіданні 30.11.2017 р. судом було оголошено перерву до 14.12.2017 р.
		Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд, -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		03.03.2009 між Національним банком України (кредитор) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (після зміни організаційно-правової форми - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк") (позичальник) було укладено кредитний договір №19.
		Відповідно до умов п. 1.1 вказаного договору відповідно до Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління НБУ №459 від 25.12.2008, постанови Правління НБУ №92/БТ від 25.02.2009, кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит), на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами до нього.
		Протягом 2009-2016 років сторонами неодноразово укладалися додаткові договори, а саме: №№1-81, якими, зокрема, змінювався загальний розмір кредиту, процентна ставка, графіки погашення кредитної заборгованості тощо.
		Згідно п. 1.2 кредитного договору в редакції додаткових договорів №66 від 12.06.2014, №67 від 07.07.2014 за цим договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 7     714     900     000,00 грн. на строк з 03.03.2009 по 23.12.2016. Загальна сума заборгованості за Кредитним договором складається з трьох частин: 2     031     100     000,00 грн., наданих в повному обсязі до 21.02.2014, зі строком погашення по 23.12.2016; 2     968     800     000,00 грн., які будуть надані з 21.02.2014, з яких 1     662     500     000,00 грн. надаються 21.02.2014, 500     000     000,00 грн. надаються 25.02.2014, 306     300     000,00 грн. надаються 26.02.2014, зі строком погашення по  23.12.2016; 2     715     000     000,00 грн., які будуть надані з 26.05.2014, з яких 770     000     000,00 грн. надаються 26.05.2014, 1     800     000     000,00 грн. надаються 29.05.2014, 145     000     000,00 грн. надаються з 07.07.2014, зі строком погашення по 23.05.2016.
		 
		 
		 
		 
		На виконання умов кредитного договору Національний банк України надав ПАТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти, а ПАТ КБ "Приватбанк" частково повернув такі кошти та сплачував за їх користування проценти, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
		В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, 30.05.2014 між Національним банком України (іпотекодержатель) та Компанією Тровелко Холдінгз Лімітед (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір №38, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №5063, відповідно до умов якого погоджено, що цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору, із змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов'язання за ним та продовжують строк користування кредитом.
		Відповідно до п.п. 5, 9 іпотечного договору №38 в забезпечення виконання ПАТ КБ "Приватбанк" зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно згідно опису, що міститься в додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору. Сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 143 314 490,00 грн. 
		Пунктом 22 іпотечного договору №38 встановлено, що у випадку, коли суми, вирученої від продажу предмета іпотеки, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, останній має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог, з іншого майна іпотекодавця, у першу чергу перед іншими кредиторами. Реалізація цього майна здійснюється у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
		Згідно із п. 25 вказаного договору термін дії договору - до повного виконання ПАТ КБ "Приватбанк" зобов'язань за кредитним договором, зазначеним в п. 1 цього договору та усіма додатковими договорами до нього.
		18.12.2016 р. Радою національної безпеки і оборони України прийняте рішення "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників", введене в дію Указом Президента України від 18.12.2016 №560/2016, відповідно до якого запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути на підставі пропозицій Національного банку України питання щодо капіталізації за участю держави в установленому законодавством порядку ПАТ КБ "Приватбанк".
		18.12.2016 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" відповідно до якої, зокрема, постановлено: прийняти пропозицію Національного банку щодо участі держави в особі Міністерства фінансів у виведенні з ринку ПАТ КБ "Приватбанк" у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; установити, що держава в особі Міністерства фінансів придбає акції ПАТ КБ "Приватбанк" у повному обсязі за одну гривню.
		Листом №41-0009/57931 від 19.08.2017 Національний банк України звернувся до позивача з вимогою щодо усунення порушень за кредитним договором від 03.03.2009 №19 відповідно до якої вимагав сплатити заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 4 406 807 568,50     грн. у тридцятиденний строк та повідомляв, що у випадку невиконання цієї вимоги останній буде вимушений звернути стягнення на предмети іпотеки за іпотечним договором №38.
		В той же час позивач вказує, що викладені в положеннях п. 22 іпотечного договору №38 умови свідчать про виникнення між сторонами правовідносин поруки, які припинилися в силу приписів ч. 2 ст. 559 Цивільного кодексу України внаслідок відмови відповідача прийняти виконання ПАТ КБ "Приватбанк" взятого на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів з настанням строку їх повернення, а іпотечні правовідносини за іпотечним договором №38 в цілому припинилися за наслідками націоналізації ПАТ КБ "Приватбанк", що зумовило поєднання власників боржника і кредитора в одній особі - державі.
		Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		За змістом ч. 4 ст. 13 Конституції України, держава прийняла на себе зобов'язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
		Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		 
		 
		 
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 
		Відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа № 1-10/200), поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. 
		Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
		Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд. 
		Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
		Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. 
		Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
		Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Згідно із статтею 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання поруки, викладеної у формі іпотечного договору №38, такою, що припинена на підставі ч. 2 ст. 559 Цивільного кодексу України та визнання припиненим правовідношення за Іпотечним договором №38 в силу приписів ст. 523 Цивільного кодексу України.
		 
		 
		Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		У відповідності до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. 
		Частиною 1 ст. 523 Цивільного кодексу України встановлено, що порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.
		В даному випадку, позивачем вказується на те, що за наслідками переходу ПАТ КБ "Приватбанк" в державну власність, що зумовило об'єднання власників Національного банку України та ПАТ КБ "Приватбанк" в одній особі - державі, та набуття останньою права контролю за діяльністю ПАТ КБ "Приватбанк", відбулася фактична заміна боржника за кредитним договором, що за відсутності його згоди як іпотекодавця зі іпотечним договором №38 забезпечувати виконання зобов'язання після відповідного переходу свідчить про припинення правовідносин за іпотечним договором №38. 
		Так, участь держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку ПАТ КБ "Приватбанк" у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" шляхом придбання акцій ПАТ КБ "Приватбанк" державою в особі Міністерства фінансів України у повному обсязі за одну гривню є загальновідомою обставиною та підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
		Крім того, той факт, що єдиним акціонером банку, якому належить 100% акцій Банку, є держава в особі Міністерства фінансів України, підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які розміщені для загального доступу на офіційній веб-сторінці Міністерства юстиції України за адресою - https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch, а їх роздруківки додані до матеріалів справи.
		За змістом ст. 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, встановлених цим законом, іншими законами і статутом державного банку. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, встановлених цим законом, іншими законами і статутом державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада і правління банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку. Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку, а також здійснює інші функції, визначені цим законом. До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України. З метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради державного банку можуть входити представники органів виконавчої влади та інші особи, які відповідають вимогам, зазначеним у цій статті. Термін повноважень членів наглядової ради державного банку - п'ять років.
		З огляду на викладене належним чином підтверджується факт набуття державою повного контролю за діяльністю ПАТ КБ "Приватбанк" за наслідками націоналізації останнього, що в свою чергу зумовило поєднання власників Національного банку України та ПАТ КБ "Приватбанк" в одній особі - державі.
		Однак, слід зазначити, що сам по собі факт зміни корпоративних прав божника, наслідком чого стало об'єднання в одній особі власників боржника і кредитора не може бути підставою для висновку про зміну боржника у зобов'язанні, а тому встановлюючи відповідні обставини слід виходити в першу чергу з наслідків такого об'єднання власника боржника і кредитора в одній особі, які вбачаються, зокрема, з поведінки останніх.
		 
		 
		 
		 
		Так, спірні правовідносин між Національним банком України та ПАТ КБ "Приватбанк" виникли на підставі кредитного договору, а тому вони підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 71 Цивільного кодексу України.
		Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
		Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Відповідно до ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
		У відповідності до кредитного договору Національний банк України зобов'язався надати ПАТ КБ "Приватбанк" кредит, а останній - повернути відповідні кошти та сплатити відсотки за користування ними у визначені відповідними положеннями такого договору строки.
		Згідно п. 1.2 кредитного договору, в редакції додаткових договорів №66 від 12.06.2014 р. та №67 від 07.07.2017 р., та графіків погашення кредиту, визначених додатками №№1-8, в редакції додаткового договору №78 від 04.03.2015 р., кінцевим строком повернення кредиту було визначено 23.12.2016 р..
		У відповідності до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Отже, грошове зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" по поверненню на користь НБУ кредитних коштів мало бути в повному обсязі виконано до 23.12.2016 р.
		В той же час, матеріали справи не містять доказів погашення ПАТ КБ "Приватбанк" відповідної заборгованості за кредитним договором, а представниками учасників судового процесу не заперечується факт порушення ПАТ КБ "Приватбанк" визначених строків повернення кредиту, у зв'язку з чим має місце  існування заборгованості останнього за кредитним договором, розмір якої станом на 01.10.2017 р. становить 4     342     180     000,00 грн.
		Таким чином, має місце прострочення виконання взятого ПАТ КБ "Приватбанк" на себе грошового зобов'язання, що має своїм наслідком виникнення визначених законодавством наслідків цього.
		У відповідності до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього закону.
		За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
		Відтак, обов'язок іпотекодавця (майнового поручителя) виконати за боржника обов'язок перед кредитором з'являється у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, а з огляду на встановлені судом обставин вбачається настання обумовлених ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" підстав для покладення обов'язку з виконання зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором на позивача, як іпотекодержателя згідно Іпотечного договору №38.
		 
		 
		 
		 
		 
		При цьому, із листа заступника Голови Національного банку України №41-00009/14703 від 24.02.2017 р., надісланого в якості відповіді на наміри ПАТ КБ "Приватбанк", оформлені листом №20.1.0.0.0/7-20535 від 17.02.2017 р., відповідно до яких ПАТ КБ "Приватбанк" повідомляв Національний банк України про свій намір частково погасити 28.02.2017 р. заборгованість в т.ч. за кредитним договором у загальному розмірі 2     384     615     385,00 грн. та просив Національний банк України підтвердити розрахунок і погодити погашення кредитів згідно з графіком, вбачається, що останнім було попереджено ПАТ КБ "Приватбанк" про неприпустимість зменшення обсягу відповідальності фінансових та майнових поручителів внаслідок такого погашення утвореної заборгованості.
		Отже, має місце обставин, за яких Національний банк України як кредитор за Кредитним договором застеріг боржника (ПАТ КБ "Приватбанк"), що належне виконання ним своїх грошових зобов'язань може призвести до зменшення обсягу відповідальності майнових поручителів, що дає підстави для висновку про обґрунтованість тверджень позивача щодо небажання кредитора за спірними правовідносинами прийняти належне виконання зобов'язання від боржника (ПАТ КБ "Приватбанк") з метою покладення отримання виконання такого обов'язку за рахунок майна іпотекодавця.
		До того ж, дані обставини підтверджуються і наступною поведінкою відповідача.
		Згідно із ст. 73 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення. Переважне і безумовне право реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. Національний банк здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади.
		У відповідності до п. 5.3 Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ №327 від 13.07.2010 р., Національний банк має право реалізувати своє переважне і безумовне право відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України" шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває в заставі/іпотеці як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження, та/або вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором за наявності викладених у цьому пункті фактів.
		За змістом п.п. 1 п. 42 Технічного порядку проведення операцій з надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ №220 від 31.03.2016 р., у разі невиконання або неналежного виконання банком зобов'язань, передбачених кредитним договором, щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним: заборгованість відображається в перший робочий день, що настає за днем закінчення строку виконання зобов'язань згідно з умовами кредитного договору/вимоги Національного банку щодо дострокового виконання банком зобов'язань за кредитним договором, за рахунками з обліку простроченої заборгованості та/або прострочених нарахованих доходів.
		Положеннями п. 43 вказаного Технічного порядку передбачено, що департамент супроводження кредитів не пізніше наступного робочого дня після віднесення заборгованості банку на рахунки з обліку простроченої заборгованості та/або прострочених нарахованих доходів, надсилає вимогу банку про необхідність сплати простроченої заборгованості за кредитним договором не пізніше наступного робочого дня після отримання вимоги.
		Згідно із п. 44 наведеного Технічного порядку у разі невиконання банком вимоги Національного банку щодо сплати простроченої заборгованості у строки, визначені в пункті 43 розділу V цього Технічного порядку, сума простроченої заборгованості підлягає списанню у безспірному порядку відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України".
		Із змісту кредитного договору вбачається, що за погодженням сторін банком було доручено та надано Національному банку відповідне право здійснювати договірне списання коштів з його рахунків на виконання зобов'язань в т.ч. з повернення кредитних коштів (положення п.п. 2.6, 3.2.4 кредитного договору).
		 
		 
		 
		 
		Відповідно до інформації, що міститься в "Окремій проміжній скороченій фінансовій звітності за квартал, що закінчився 30 червня 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк", яка опублікований на офіційній сторінці ПАТ КБ "Приватбанк" в мережі Інтернет за посиланням https://static.privatbank.ua/files, залишок на рахунку ПАТ КБ "Приватбанк" в НБУ станом на 30.06.2017 складав 7 669 000 000,00 грн.
		З огляду на викладене вбачається, що внаслідок настання строку виконання ПАТ КБ "Приватбанк" грошового зобов'язання за кредитним договором (23.12.2016 р.), та за наявності грошових коштів у нього, зокрема, на рахунках в Національному банку України, у останнього були наявні правові підстави для списання у безспірному порядку таких коштів в рахунок погашення відповідної заборгованості за кредитним договором.
		Більш того, в силу приписів ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 15 Закону України "Про Національний банк України" на Національний банк України покладено обов'язок з прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у випадку виявлення факту невиконання банком своїх зобов'язань перед кредиторами.
		В той же час, доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на стягнення (в тому числі, шляхом списання у безспірному порядку) з ПАТ КБ "Приватбанк" грошових коштів після настання строку повернення кредиту (23.12.2016 р.), чи прийняття рішення щодо визнання ПАТ КБ "Приватбанк" неплатоспроможним матеріали справи не містять.
		Відтак, із наявних в матеріалах справи документів, факту набуття державою у власність ПАТ КБ "Приватбанк", що зумовило фактичне поєднання власникам кредитора і боржника в одній особі, та встановленої поведінки сторін Кредитного договору у своїй сукупності (щодо непогашення/неприйняття погашення із настанням строку повернення кредиту), мають місце обставини, за яких Національний банк України, як центральний банк України, особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" та іншими законами України (ст. 2 Закону України "Про Національний банк України"), з набуттям державою у власність ПАТ КБ "Приватбанк" втратив фактичний інтерес у виконанні саме останнім взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, оскільки Національний банк України може здійснити погашення такої заборгованості за рахунок майна, переданого в іпотеку, незалежно від можливості/неможливості ПАТ КБ "Приватбанк" погасити такий кредит.
		Тобто, має місце обставин за яких спільна поведінка боржника і кредитора створює загрозу втрати позивачем як майновим поручителем належного йому на праві власності майна, в той час, як існує реальна можливість виконання боржником взятих на себе згідно кредитного договору зобов'язань.
		Отже, з набуттям державою у власність ПАТ КБ "Приватбанк" та поєднанням власників Національного банку України та ПАТ КБ "Приватбанк" в одній особі - державі, виникла обґрунтована загроза втрати позивачем як майновим поручителем за зобов'язаннями ПАТ КБ "Приватбанк" перед Національного банку України належного йому на праві власності майно, зумовлена виключною поведінкою таких осіб, що в свою чергу свідчить про грубе порушення Національним банком України та ПАТ КБ "Приватбанк" закріплених в положеннях ст.ст. 13, 14 Цивільного кодексу України принципів реалізації особою наданих їй прав та набутих обов'язків по відношенню до позивача.  
		Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
		Тобто, майновий поручитель відповідає перед кредитором не лише в розмірі основного зобов'язання, а й зобов'язаний відшкодувати суми процентів, неустойки, відшкодування збитків, які можуть виникнути на підставі відповідного договору у разі невиконання (неналежного виконання) боржником його умов.
		Отже, майновий поручитель відповідає перед кредитором певним матеріальним благом, яке може бути виражене в будь-якому активі (грошові кошти, рухоме/нерухоме майно, майнові права).
		В даному випадку, прострочення боржника призводить до зростання обсягу зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" перед Національним банком України, за виконання якого поручився позивач своїм майном, та таке зростання є обернено пропорційним можливості позивача виконати перед кредитором зобов'язання боржника з метою припинення зобов'язань іпотеки та збереження права власності на належне йому майно, а в подальшому взагалі може призвести до унеможливлення виконання позивачем зобов'язань боржника у зв'язку з його надмірним збільшенням та відповідно до унеможливлення зберегти позивачем своє право власності на предмет іпотеки.
		Суд встановив, що оскільки майновий поручитель не є солідарним боржником, порядок пред'явлення вимоги кредитором відрізняється від того, що встановлений законом для відносин поруки.Так, кредитор не може заявити вимогу до іпотекодавця як до солідарного боржника за правилами ст. 555 Цивільного кодексу України.
		Виходячи із загальних положень про зобов'язання загалом та заставу (іпотеку) зокрема, принципів добросовісності виконання договору кредитор не має права відмовитися від прийняття виконання від боржника з тим, щоб звернути стягнення на предмет іпотеки.
		Водночас, у разі звернення кредитора до боржника із вимогою про виконання основного зобов'язання, боржник зобов'язаний його виконати, оскільки конструкція застави не передбачає не тільки солідарності боржників, але й заміни іпотекодавцем боржника у основному зобов'язанні.
		Частиною 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
		Отже, виходячи із змісту норм Цивільного кодексу України, Закону України "Про іпотеку" та призначення іпотеки як правового інституту, кредитор повинен надіслати письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання боржнику та майновому поручителю, але при цьому обов'язок виконання основного зобов'язання до майнового поручителя не переходить і місце боржника він не заступає.
		Наведене цілком обґрунтовано дає підстави для висновку, що з укладенням договору іпотеки у майнового поручителя виникає інтерес щодо належного виконання боржником свого обов'язку перед кредитором, який за своєю суттю є майновим, адже стосується права власності майнового поручителя на власне майно (предмет іпотеки), і ґрунтується на легітимному очікуванні добросовісної та розумної поведінки сторін основного зобов'язання (кредитора і боржника), що у випадку виконання майновим поручителем обов'язку боржника перед кредитором гарантувало б останньому можливість відновлення своїх прав за рахунок набутих вимог до боржника.
		Тобто, укладаючи іпотечний договір №38 та передаючи належне на праві власності майно в іпотеку Національному банку України для забезпечення виконання зобов'язань приватного банку позивач цілком правомірно очікував добросовісної поведінки сторін основного зобов'язання та в будь-якому випадку можливість відновлення своїх майнових прав за наслідками звернення стягнення на предмет іпотеки.
		В той же час, судом встановлено, що з моменту набуття державою права власності на ПАТ КБ "Приватбанк", тобто, фактичного поєднання кредитора і боржника в одній особі - державі, спільна поведінка останніх (боржника - невиконання зобов'язань за Кредитним договором; кредитора - небажання прийняти виконання зобов'язання за Кредитним договором, ігнорування наданих останньому прав щодо списання коштів та невиконання обов'язків щодо віднесення Банку до категорії неплатоспроможних) цілком обґрунтовано свідчить про намір звернення стягнення на майно позивача в рахунок погашення таких зобов'язань, що за наведених обставин недобросовісності може бути розцінено як безпідставне втручання у його право мирного володіння своїм майном, .
		Положеннями Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод     від 04.11.1950 закріплено принцип непорушності права власності, в т.ч. від посягань держави.
		Так, відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
		Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Невід'ємною метою статті 1 Першого протоколу є забезпечення захисту особи від невиправданого втручання держави в мирне володіння цією особою своїм майном. Проте, з огляду на статтю 1 Конвенції, кожна Договірна держава має "гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції". Виконання цього загального обов'язку може означати виконання позитивних обов'язків, що випливають з необхідності забезпечення ефективної реалізації гарантованих Конвенцією прав. З контексту статті 1 Першого протоколу випливає, що ці позитивні обов'язки можуть вимагати від держави вжиття необхідних заходів для захисту права власності (п. 43 рішення від 22.06.2004 у справі "Броньовський проти Польщі").
		Згідно із практики Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога ст.     1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном повинно бути "законним": у п. 2 встановлено, що держави мають право контролювати використання майна шляхом введення "законів". Крім того, принцип верховенства права - одна з підвалин демократичного суспільства - закріплений в усіх статтях Конвенції. Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним (п. 31 рішення від 06.11.2008 у справі "Ісмаїлов проти Росії", п. 39 рішення від 09.06.2005 №68443/01 у справі "Бакланов проти Росії"; п. 33 рішення від 24.03.2005 №58254/00 у справі "Фрізен проти Росії").
		За змістом п.п. 147-148 рішення від 22.06.2004 у справі "Броньовський проти Польщі" Європейським судом з прав людини вказується на те, що перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої уповноважує позбавлення майна лише "на умовах, передбачених законом", а в частині другій визнається, що держава має право здійснювати, шляхом ухвалення необхідних "законів", контроль за використанням майна. Будь-яке втручання в реалізацію проголошеного Конвенцією права чи свободи має передбачати легітимну мету.
		Суд повинен проаналізувати, чи дотримали органи влади розумний баланс між заходами, вжитими для забезпечення загальних інтересів суспільства, та потребою захищати право заявника на мирне володіння своїм майном, тобто, чи не стали вжиті заходи особистим та надмірним тягарем для заявника.
		За змістом п. 151 рішення Європейського суду з прав людини від 22.06.2004 у справі "Броньовський проти Польщі" оцінюючи, чи було дотримано вимоги статті 1 Першого протоколу, суд повинен провести всебічний аналіз різних інтересів, яких торкається ця справа, виходячи при цьому з того, що конвенція покликана охороняти права, які є "практичними та ефективними". Суд повинен перевірити, що приховується за видимістю, та проаналізувати реальні чинники ситуації, яка оскаржується. Така оцінка може потребувати не лише розгляду відповідних умов компенсації - якщо ситуація схожа з тією, коли особу позбавляють майна, - а й аналізу дій сторін та механізмів, до яких вдалася і які впровадила держава. У цьому контексті слід наголосити, що, оцінюючи поведінку держави, слід враховувати такий чинник, як існування невизначеності - чи то внаслідок законодавчих або адміністративних заходів, чи то внаслідок підходів, які органи влади застосовують на практиці. Насправді, коли під загрозою опиняються загальні інтереси, саме органи державної влади зобов'язані вжити своєчасних, відповідних і послідовних заходів.
		Відтак, цілком правомірним є посилання позивача на те, що при укладенні спірного іпотечного договору №38 останній навіть уявити не міг, що в майбутньому за наслідками націоналізації ПАТ КБ "Приватбанк" сторонами кредитного договору своєю спільною поведінкою буде створено загрозу порушення закріпленого в ст. 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу Конвенції права кожного на мирне володіння своїм майном та зумовлювати відсутність розумного балансу між інтересами держави та відповідними правами приватної особи.
		Отже, мета ріалами справи належним чином підтверджується, що за наслідками націоналізації ПАТ КБ "Приватбанк" мало місце не лише об'єднання власників боржника і кредитора за кредитним договором в одній особі - державі, а й фактична зміна поведінки таких осіб щодо виконання основного зобов'язання (зокрема, невиконання ПАТ КБ "Приватбанк" забезпеченого майном позивача зобов'язання з погашення заборгованості перед НБУ за наявності коштів для цього), тобто, з переходом боржника під фактичний контроль тієї ж особи, яка контролює діяльність кредитора, відбулась зміна стратегічного напрямку підприємницької діяльності боржника, який зумовив негативний вплив на інтереси майнового поручителя.
		Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступника/правонаступників, які повинні кваліфікуватися як новий боржник/нові боржники.
		За змістом положень ч. 1 ст. 56 ГК України, ч. 1 ст. 104 ЦК України правовий інститут реорганізації регулює відносини, одночасно пов'язані із припиненням тих юридичних осіб, що існують, та створенням нових господарських організацій - учасників господарського обороту (правонаступників). Правонаступництво завжди відображає зміну суб'єктного складу у цивільних (господарських) правовідносинах.
		Відповідно, наведена обставина позбавляє або може позбавити відносини нового боржника та майнового поручителя притаманної такому виду застави фідуціарності, а тому абсолютно логічним є правило ч. 1 ст. 523 Цивільного кодексу України, відповідно до якого порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. 
		Отже, за змістом статей 104, 106-109 ЦК України, які регулюють злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи, та норми ч. 1 ст. 523 Цивільного кодексу України слід дійти висновку, що іпотека припиняється у випадку, коли заставодавець (майновий поручитель) не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, до якого перейшли обов'язки первісного боржника в порядку правонаступництва.
		При цьому, абсолютно обґрунтованим є твердження, що на легітимний інтерес майнового поручителя може негативно вплинути також зміна у відносинах корпоративного контролю в господарському товаристві - корпорації (яким є акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю), яке є боржником в забезпеченому іпотекою зобов'язанні.
		У відповідності до ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" контролем є вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб.
		В аспекті наведеного слід звернути увагу, що саме через категорію вирішального впливу визначається контроль в ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. 1 Закону України "Про інститути спільного інвестування". 
		Отже, зміна відносин корпоративного контролю в господарських товариствах може безпосередньо і негативно впливати на інтереси майнового поручителя у випадку, коли господарське товариство-боржник переходить під контроль кредитора, який впливатиме на прийняття боржником стратегічних  управлінських рішень та загалом його підприємницьку діяльність.
		З огляду на викладене, в сукупності з приписами ст.ст. 59, 104 Господарського кодексу України, ст.ст. 104, 106-109 Цивільного кодексу України та визначеним законодавцем поняттям контроль/вирішальний вплив (ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. 1 Закону України "Про інститути спільного інвестування") існують підстави для висновку, що набуття іншою особою контролю над боржником (вирішального впливу на його господарську діяльність) із зміною поведінки останнього відносно зобов'язання, яке було забезпечено майновим поручителем, може бути підставою для припинення забезпечувального зобов'язання в силу приписів ст. 523 Цивільного кодексу України якщо іпотекодавець не погодився забезпечувати виконання такого зобов'язання новим боржником.
		При цьому, слід звернути увагу на те, що націоналізація є первісним способом набуття права власності і означає примусове, безоплатне вилучення майна та передачу його у власність держави на підставі спеціально прийнятого закону, а тому її можна розглядати як таку обставину, що істотно впливає на інтереси майнового поручителя і повинна призводити до припинення іпотеки, якщо майновий поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов'язання боржником, майно якого перейшло у власність держави.
		Отже, зважаючи на встановлені судом обставини націоналізації ПАТ КБ "Приватбанк" та зміни у зв'язку із цим спільної поведінки останнього та Національного банку України щодо виконання кредитного договору, яка створює загрозу втрати позивачем належного йому на праві власності майна як майновим поручителем згідно іпотечного договору №38, слід дійти висновку, що в даних правовідносинах склалися обставини за яких відбулася фактична заміна боржника у зобов'язанні, забезпеченому іпотекою позивача.
		 
		 
		В той же час, матеріали справи не містять доказів надання позивачем згоди на забезпечення зобов'язань ПАТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором після настання відповідних обставин (націоналізації останнього та зміни повідки сторін кредитного договору), а позивачем вказується на відсутність такої згоди.
		Таким чином, матеріалами справи належним чином підтверджується припинення правовідношення за іпотечним договором №38 в силу приписів ст. 523 Цивільного кодексу України та фактичної заміни боржника за забезпеченим таким договором зобов'язанням.
		Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно із ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		В пунктах 1-10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Крім того, встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		При цьому, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., ратифікованої Законом України №475/97 від 17.07.1997 р., відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, то порушення цивільного права чи інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 21.05.2012 р. у справі №6-20цс11 та від 12.06.2013 р. у справі № 6-32цс13, які в силу положень 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язком для застосування всіма судами України.
		Судом встановлено, що вчинення відповідачем дій, спрямованих на звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №38 за встановлених обставин наявності можливості виконання боржником кредитного договору в повній мірі свідчить про існування порушених прав та інтересів позивача, що підлягають судовому захисту у визначений в позові спосіб.
		За таких обставин, позовні вимоги Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед про визнання припиненим правовідношення за іпотечним договором №38 є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
		Щодо вимог позивача про визнання поруки, викладеної у формі Іпотечного договору №38, такою, що припинена на підставі ч. 2 ст. 559 ЦК України суд відзначає наступне.
		Так, на думку позивача, в положеннях п. 22 іпотечного договору №38 сторонами було викладено умови договору поруки відповідно до якої позивач поручився за виконання ПАТ КБ "Приватбанк" своїх зобов'язань згідно Кредитного договору.
		В той же час, аналіз змісту п. 22 Іпотечного договору №38 в сукупності з положеннями прараграфу 3 "Порука" Цивільного кодексу України (ст.ст. 553-559) не дає підстав для висновку про виникнення між сторонами правовідносин поруки, адже такий пункт договору не містить жодних умов, притаманних відповідному способу забезпечення виконання зобов'язань.
		Однак, за своїм змістом даний пункт іпотечного договору №38 (п. 22) міг би вказувати на встановлення сторонами правовідносин застави чи іпотеки майна позивача, однак за відсутності опису предмета застави/іпотеки в його положеннях, визнати таким, що п. 22 Іпотечного договору №38 може породжувати виникнення між сторонами будь-яких прав чи обов'язків сторін правовідносин застави/іпотеки неможливо.
		Таким чином, позивачем не доведено виникнення між сторонами правовідносин поруки за Іпотечним договором №38, а тому правові підстави для задоволення його позову про визнання відповідної поруки такою, що припинена відсутні.
		За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед.
		У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
		 
		 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов задовольнити частково.
		Визнати припиненим правовідношення за іпотечним договором №38, укладеним 30.05.2014 між Національним банком України та Компанією Тровелко Холдінгз Лімітед, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В. та зареєстрованим в реєстрі за №5063.
		Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9; ідентифікаційний код 00032106) на користь Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед (28 Дромос, 37, Като Полемідіа, П.С. 4155, Лімассол, Кіпр; реєстраційний номер 152435) судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.
		В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
		Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його  підписання, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК Кодексу. 
		 
		дата підписання повного тексту рішення 09.01.2018 р. 
		 
		 
		СуддяВ.І.Пінчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...