Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № К-11100/07 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.12.2009. Забезпечено надання загального доступу: 23.03.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		<img width="60" height="78" src="1.png" />
		ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
		________________________________________________________________________
		01029, м. Київ, вул. Московська, 8
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 вересня 2009 року№ К-11100/07
		 
		Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
		головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.
		суддів:Брайка А.І. 
		Голубєвої Г.К. 
		Карася О.В.
		Федорова М.О.
		 
		при секретарі судового засідання:Сенченко Т.Б.   
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
		на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 року 
		та постанову Господарського суду м. Києва від 06.06.2006 року 
		у справі № 25/53-А 
		за позовом Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта»
		до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
		про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -  
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		В лютому 2006 року позивач  ВАТ «Укртранснафта» звернувся до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 0000962306/0 від 13.02.2006 року.
		Постановою Господарського суду м. Києва від 06.06.2006 року позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 0000962306/0 від 13.02.2006 року в сумі 155426790 грн. В іншій частині позову відмовлено. 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 року постанову місцевого господарського суду в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000962306/0 від 13.02.2006 року в частині визнання недійсним податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 417418 грн. та фінансових санкцій в сумі 417418 грн. скасовано і в позові в цій частині відмовлено. В іншій частині постанову Господарського суду м. Києва від           06.06.2006 року залишено без змін.
		Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
		В поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме: підпункту 6.1.1 пункту 6.1, підпунктів 6.2.2, 6.2.4 пункту 6.2 статті 6, підпункту 7.2.1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.6 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.3, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон                 № 168/97-ВР), просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 06.06.2006 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 року і прийняти нову постанову, якою в частині задоволених позовних вимог відмовити повністю.
		Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення,  а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. 
		Відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		Предметом позову є визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 0000962306/0 від 13.02.2006 року, яким ВАТ «Укртранснафта» визначено суму податкового зобовязання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 155429329 грн., з яких 103480413 грн.  основний платіж, 51948916 грн.  штрафні (фінансові) санкції.
		Вказане податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі              м. Києва прийнято на підставі висновків акту перевірки від 01.02.2006 року № 36/23-6/31570412, складеного за результатами комплексної документальної перевірки з питань дотримання ВАТ «Укртранснафта» вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2003 року по 01.07.2005 року. 
		У вказаному акті перевірки зафіксовано порушення позивачем положень підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.2 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1, підпунктів 6.2.2, 6.2.4 пункту 6.2 статті 6, підпункту 7.2.1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.6 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.3, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону            № 168/97-ВР, в результаті чого занижено чисту суму податкових зобовязань по податку на додану вартість на 103480413 грн., а також завищено відємне значення по податку на додану вартість, заявленого до відшкодування з бюджету, на 3641964 грн. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з таких підстав. 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час здійснення послуг за замовленнями нерезидента по транспортуванню нафти на нафтопереробні заводи  ВАТ «Укртранснафта» застосовувало пільгу по податку на додану вартість згідно з підпунктом 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР. 
		Відповідач, заперечуючи проти такої правової позиції, вказує на те, що послуги, які надає ВАТ «Укртанснафта», є транспортними послугами з перевезення вантажів, а тому платнику податку слід було керуватися вимогами підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР, які надають право на обчислення податку за нульовою ставкою лише за умови надання таких послуг за межами митного кордону України. В акті перевірки податковим органом зроблено висновок, що оскільки переміщення нафти по замовленню нерезидентів здійснюється виключно між пунктами на території України, то послуги по переміщенню нафти споживаються нерезидентами на митній території України, а тому послуги ВАТ «Укртанснафта» оподатковуються за ставкою 20% відповідно до підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 Закону № 168/97-ВР.
		Відповідно до підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з поставки робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України.
		Згідно підпункту 6.2.4  пункту 6.2 статті 6 цього Закону податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з поставки транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону України; між пунктами поза межами митного кордону України.
		Таким чином, для встановлення правомірності дій позивача щодо застосування нульової ставки податку на додану вартість істотне значення має правова природа послуг, що ним надавалися нерезидентам. 
		Статтею 306 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436-IV (зі змінами та доповненнями) встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, повязана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
		Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
		Відповідно до статті 6 Закону України від 10.11.1994 року № 232/94-ВР «Про транспорт» (зі змінами та доповненнями), перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами.
		Отже, у спеціальній нормі Закону України «Про транспорт» встановлено конкретний перелік видів підприємств, які здійснюють перевезення вантажів, до якого не включено підприємства трубопровідного транспорту.  
		Згідно зі статтею 37 зазначеного Закону, відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються Законом України «Про трубопровідний транспорт» та іншими нормативно-правовими актами України.
		Статтею 12 Закону України від 15.05.1996 року № 192/96-ВР «Про трубопровідний транспорт» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що господарська діяльність підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту визначається цим Законом та іншими актами законодавства України. Цією ж статтею встановлено, що підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами.
		Таким чином, діяльність підприємств трубопровідного транспорту визначається як транспортування, яке здійснюється магістральним трубопроводом, а не як перевезення вантажів.
		Зазначений висновок виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР, адже вони регулюють особливості оподаткування операцій саме з поставки транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів. 
		Що ж стосується права, передбаченого підпунктом 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР, то необхідною умовою його застосування є факт використання та споживання послуг за межами митної території України.
		Як встановлено судами, ВАТ «Укртранснафта» надає нерезидентам  послуги з транспортування нафти по території України від пункту за територією України до пунктів за територією України або від пункту за територією України до пункту проведення митних процедур з випуску нафти з-під митного контролю на митну територію України. Нафта, що транспортувалася, була власністю нерезидента та знаходилася на території України під митним контролем. 
		Здійснювані позивачем господарські операції пунктом 1.4 статті 1 Закону               № 168/97-ВР визначаються як поставка послуг, тобто як будь-які операції цивільно-правового характеру з поставки послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатної поставки послуг. 
		При цьому, факт використання та споживання послуг за межами митної території України підтверджується характером укладених договорів, які вказують на здійснення позивачем зовнішньоекономічної діяльності.   
		Так, за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України від 06.04.1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічна діяльність це діяльність субєктів господарської діяльності України та іноземних субєктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами, а зовнішньоекономічним договором (контрактом) є матеріально оформлена угода двох або більше субєктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обовязків у зовнішньоекономічній діяльності.
		Крім того, особливості оподаткування операцій з надання послуг, призначених для використання та споживання за межами митної території України, нерозривно повязані з особою, яка споживає такі послуги, та її місцезнаходженням. Відповідно, якщо споживач послуг є нерезидентом і знаходиться за межами митної території України, то послуга може бути спожита тільки за межами митної території України.
		Враховуючи, що послуги з транспортування нафти надавалися ВАТ «Укртранснафта» юридичним особам з місцезнаходженням за межами України за зовнішньоекономічними договорами та були призначені для використання у діяльності іноземних субєктів господарювання, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій, що такі послуги призначені для використання та споживання за межами митної території, а тому підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою податку на додану вартість згідно підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону                      № 168/97-ВР.   
		 
		Щодо нарахування сум податку на додану вартість при перевірці Управління Філії «ПДМП» позивача в розмірі 267799,50 грн. у звязку із включенням до податкового кредиту сум ПДВ на витрати невиробничого призначення, судами встановлено, що вказане Управління включило до податкового кредиту податкові накладні на витрати невиробничого призначення (на придбання путівок для своїх працівників до санаторію та бази відпочинку), а також ці та інші податкові накладні заповнені з порушенням вимог щодо їх оформлення (без зазначення дати виписки податкової накладної; повної або скороченої назви покупця та продавця; без податкового номеру платника податку продавця) на загальну суму 178 533, 00 грн.
		В ході розгляду справи судами встановлено, що податкові накладні мають всі необхідні реквізити, а висновок податкового органу щодо порушення вимог щодо їх заповнення не відповідає дійсності. Оглянуті податкові накладні містять всі необхідні реквізити, в тому числі дату, податкові номери, назви покупця та продавця. 
		Отже, висновки відповідача в цій частині не відповідають дійсності, а відтак нарахування суми податку на додану вартість у звязку з виключенням сум ПДВ з податкового кредиту було неправомірним.
		Крім того, судами встановлено, що у перевіреному періоді філія позивача реалізувала своїм працівникам путівки до санаторію та бази відпочинку за готівку в розмір 10% від загальної вартості придбання таких путівок або надавала безкоштовно. 
		Наявність трудових відносин між фізичними особами, що отримували путівки, та підприємством була підтверджена позивачем. Рішення щодо безкоштовного надання путівок чи виділення путівок за 10% їх вартості приймалися на засіданнях місткому апарату управління ПДМН. Суми вартості путівок на лікування і відпочинок, нараховані (сплачені) платником податку, відносяться до витрат на оплату праці і включаються до складу валових витрат підприємства згідно з підпунктом 5.6.1 пункту 5.6 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», в якому зазначено, що до складу валових витрат платника податку, крім витрат на виплату основної та додаткової заробітної плати, входять, зокрема витрати на виплату інших видів заохочень і виплат, а також будь-які інші виплати у грошовій та натуральній формах, установлені за домовленістю сторін.
		Колективним договором, що діяв у 2003 році, укладеним між адміністрацією ВАТ «Укртранснафта» та трудовим колективом ВАТ «Укртранснафта», у тому числі колективом філії ПДМН, прийнятим на конференції трудового колективу ВАТ «Укртранснафта» 26.12.2002 року, передбачено надавати працівникам і непрацюючим пенсіонерам право на отримання працівниками путівок у санаторно-курортні та оздоровчі заклади для себе та членів сімї (чоловік, дружина, діти працівника віком до 18-ти років) за 10% вартості; вишукувати, в звязку з обмеженим виділенням санаторно-курортних путівок через Фонд соцстраху, можливість для забезпечення працівників Товариства, членів їх сімей (чоловік, жінка, діти працівника віком до 18 років), санаторно-курортними та оздоровчими путівками та непрацюючих пенсіонерів Товариства санаторно-курортними путівками, за рахунок коштів Товариства і Фонду соціального захисту з частковою оплатою 10% вартості путівок, а для працівників і непрацюючих пенсіонерів Товариства, які мають особливу потребу - безкоштовно. Наявність відповідних положень у колективному договорі свідчить про те, що путівки у санаторно-курортні та оздоровчі заклади придбавалися з метою заохочення працівників, що знаходилися у трудових стосунках з філією ПДМН.
		Таким чином, висновки відповідача в частині виключення із складу податкового кредиту Управління філії «ПДМН» сум ПДВ з придбаних для своїх працівників путівок до санаторіїв та баз відпочинку є безпідставними.
		 
		Щодо нарахування сум ПДВ при перевірці Одеського районного нафтопровідного управління Філії «ПДМП» позивача, податковий орган виходив з того, що в період з липня 2003 року по травень 2005 року паливо на загальну суму 6516,30 грн. було використано позивачем на автотранспортні засоби, які були задіяні для виконання невиробничих потреб, а тому нарахував на цю суму податок на додану вартість 1101,63 грн., що разом із штрафними санкціями складає 1653,00 грн. 
		Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
		Судами було встановлено, що паливо використано позивачем для здійснення господарської діяльності, витрати у відповідності до вимог чинного законодавства віднесені до складу валових. Тому нарахування відповідачем позивачу суми податкових зобовязань у розмірі 1653,00 грн. було безпідставним.
		 
		Щодо порушення позивачем підпункту 7.2.1, підпункту 7.2.6, пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, то податковий орган вважав, що підприємством для підтвердження податкового кредиту з ПДВ надані податкові накладні на загальну суму 902704,14 грн., в тому числі ПДВ 151194,00 грн., які не містять деяких необхідних реквізитів, тобто є неналежним чином оформленими. У звязку із неналежним оформленням податкових накладних постачальниками товарів (робіт, послуг) нараховано ПДВ та фінансові санкції 226540,50 грн. 
		В процесі розгляду справи судами були досліджені такі податкові накладні та виявлені незначні недоліки в їх оформленні. Однак такі недоліки в заповненні податкових накладних, як відсутність одиниці виміру чи кількості товарів (робіт, послуг), як вірно зазначено судами, не є підставою для визнання таких накладних недійсними, оскільки за цими податковими накладними можливо ідентифікувати контрагентів позивача, підтвердити достовірність факту здійснення господарських операцій та сплати податку на додану вартість продавцем товару та сум ПДВ позивачем у складі вартості товарів та послуг.
		 
		З аналогічних мотивів обґрунтовано виходили суди і визнаючи неправомірним нарахування позивачу податку на додану вартість та фінансових санкцій в сумі           6795 грн., які нараховані за наслідками перевірки Сумського районного нафтопровідного управління Філії «ПДМП» (податковим органом встановлено порушення вимог щодо оформлення податкових накладних - не вказано номенклатуру товарів, їх кількість, ціна продажу без врахування податку, номер свідоцтва про реєстрацію ПДВ). 
		Як встановлено судами, в декількох податкових накладних, що були виключені відповідачем з податкового кредиту, не були зазначені кількість товару та одиниці виміру, в інших - не було зазначено лише кількість товару (послуг).
		 
		Щодо виключення податковим органом із складу податкового кредиту позивача суми ПДВ в розмірі 67268,08 грн., що був включений до вартості придбаних позивачем електропобутових товарів, судами правомірно визнано таке виключення безпідставним, оскільки придбання позивачем для обладнання санітарно-побутових приміщень нафтоперекачуючих станцій електрочайників, термос-чайників, холодильників та обігрівачів безпосередньо повязане з організацією та веденням виробництва, так як забезпечують необхідні умови праці для найманих працівників, зумовлені віддаленістю структурних підрозділів позивача від населених пунктів.
		Разом з тим, судами обґрунтовано визнано правомірним виключення податковим органом зі складу податкового кредиту позивача сум ПДВ в розмірі             1016,19 грн. як такі, що не повязані з організацією та веденням виробництва, а саме: податкова накладна № 05/04/-2 від 30.03.2004 року на суму ПДВ 112,00 грн. від ТОВ «Ельдорадо» за придбану автомагнітолу; податкова накладна № НН-000428 від 13.12.2004 року на суму ПДВ 31,92 грн. від ТОВ «Лакі» за придбане відро для шампанського; податкова накладна № 756 від 10.12.2004 року на суму ПДВ             23,44 грн., № 696 від 24.11.2004 року на суму ПДВ 324,96 грн. від ПП «Продмаш-Торг-2004» за придбані ялинку, іграшки та батарейки; податкова накладна № 3139 від 20.12.2004 року на суму ПДВ 90,67 грн. від КП «Радіотовари» за придбані фотоплівку та батарейки; податкова накладна № 6 від 14.01.2005 року на суму ПДВ 283,33 грн. від ТОВ «Імекс-Гера-1» за придбані портфель та кейс; податкова накладна № 167076 від 15.01.2005 року на суму ПДВ 149,87 грн. від ТОВ «Ельдорадо-Нік» за придбану автомагнітолу.
		 
		Щодо інвестування будівництва здійснено у обєкт будівництва - житловий комплекс (договір про інвестування від 28.01.2005 року № ген-1-11/А) та повязане з здійсненням господарської діяльності ОРНУ з метою забезпечення місцем проживання працівників позивача, що перебувають в м. Одеса у відрядженні, судами встановлено, що відповідач не відобразив цей епізод в акті перевірки належним чином та не виклав підстав, на які він посилається в обґрунтування своїх висновків. Тому факт порушення позивачем чинного законодавства в частині включення до складу податкового кредиту суми ПДВ за податковою накладною № 01/28/0001 від 28.01.2005 року на суму ПДВ 64199,00 грн. від ТОВ «Прогресс-Строй», судами визнано недоведеним.
		Щодо нарахування фінансових санкцій у звязку із несвоєчасним включенням сум податку на додану вартість до складу податкових зобовязань, судами встановлено, що на сторінках 57-59 акту перевірки позивача зазначено, що в порушення підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР позивач несвоєчасно включив до складу податкових зобовязань суми ПДВ у розмірі                1396493,70 грн., у звязку з чим відповідач нарахував штрафні (фінансові) санкції в сумі 342646,50 грн. Зокрема, сума ПДВ за актами виконаних робіт, що були підписані в липні 2003 року на загальну суму ПДВ 302659,30 грн., були включені до складу податкових зобовязань позивача в серпні-жовтні 2003 року, згідно актів виконаних робіт, що були підписані сторонами в серпні 2003 року на загальну суму ПДВ                 191514,50 грн., були включені до податкових зобов'язань вересня-жовтня 2003 року тощо.
		Відповідач в акті перевірки включив суми податкових зобовязань до складу зобовязань, що не є правомірним, оскільки як вказано в самому акті, суми податкових зобовязань були включені позивачем до податкових зобовязань наступних періодів, тобто фактично позивачем була повністю сплачена сума ПДВ за вказаними послугами. Крім того, згідно вимог вказаного підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР, датою виникнення податкових зобовязань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.
		Отже, позивач правомірно визначив період виникнення податкових зобовязань при імпортуванні послуг моментом списання коштів контрагентом на адресу позивача, а отже, позивач не порушив чинного законодавства. Нараховані відповідачем штрафні санкції за цим епізодом є безпідставними.
		За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і відповідним чином застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, а тому підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.
		Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -  
		УХВАЛИВ:
		 
		Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі         м. Києва залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 року залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
		За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
		 
		 
		ГоловуючийРибченко А.О.
		 
		СуддіБрайко А.І. 
		 
		Голубєва Г.К.
		 
		Карась О.В. 
		 
		Федоров М.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...