Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 639/3729/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: 17.01.2018. Зареєстровано: 18.01.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		_________________________________________________________________
		Справа № 639/3729/15-ц                                                         Головуючий суддя І інстанції Труханович В. В.
		Провадження № 22-ц/790/139/18                                                    Суддя доповідач Піддубний Р.М.
		Категорія: Спори, що виникають із договорів
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		09 січня 2018 року                                                                                   м. Харків
		Апеляційний суд Харківської області в складі:
		                               головуючого: судді Піддубного Р.М., 
		                            суддів: Котелевець А.В., Швецової Л.А.,
		                               за участю секретаря: Кравченко О.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 639/3729/15-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 березня 2017 року (суддя Труханович В.В.) по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Харченко Любов Леонідівна, ОСОБА_6, про визнання недійсними довіреності, договору міни та визнання права власності,-
		встановив:
		У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначила, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 вересня 2012 року їй належала квартира АДРЕСА_1. 03 жовтня 2012 року між нею в особі ОСОБА_4, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності, та ОСОБА_3 було укладено договір міни, відповідно до умов якого вона обміняла вказану квартиру на житловий будинок АДРЕСА_2. Посилаючись на те, що вона не розуміє української мови, є інвалідом третьої групи за психічним захворюванням, вказану довіреність було видано нею під впливом помилки, оскільки вона не мала наміру уповноважувати ОСОБА_4 на укладення договору міни, крім того, площа будинку зазначена у договорі, не відповідає площі, вказаній у технічному паспорті, зазначена в договорі вартість квартири не відповідає ринковій, земельна ділянка не має кадастрового номера, що унеможливлює реєстрацію права власності на будинок, з урахуванням уточнених у вересні 2015 року позовних вимог, ОСОБА_2 просила визнати довіреність, посвідчену 13 вересня 2011 року приватним нотаріусом Клопотовим С.Д. за реєстр. № 2239, якою вона уповноважила ОСОБА_4 обміняти належну їй квартиру АДРЕСА_1 на будинок, недійсною, визнати недійсним укладений 03 жовтня 2012 року між нею та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Харченко Л.Л. за № 1659 договір міни, визнати за нею право власності на вказану квартиру.
		Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діяв в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та його представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, слід дійти висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
		Судовим розглядом встановлено, що 21 квітня 2011 року між ОСОБА_2 (замовник) та Агентством нерухомості «Аверс» (виконавець) було укладено договір, за умовами якого виконавець має ексклюзивне право на пошук потенційних покупців на обєкт нерухомості двохкімнатної квартири, що розташована в АДРЕСА_1. ( т.1 а.с.13)
		13 вересня 2011 року ОСОБА_2 оформила довіреність на імя ОСОБА_4, якою надала останньому повноваження обміняти належну їй квартиру, розташовану за вказаною вище адресою на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, належний ОСОБА_3, на умовах на свій розсуд, шляхом укладання та підписання договору міни за ціну за його розсудом. Довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Клопотовим С.Д. (т.1 а.с.11)
		03 жовтня 2012 року між ОСОБА_4, який діяв в інтересах ОСОБА_2, та ОСОБА_3 було укладено договір міни, за умовами якого ОСОБА_2 міняє квартиру АДРЕСА_1 та складається з двох житлових кімнат на житловий будинок АДРЕСА_2, та складається в цілому з літ. «А1» - будинок, літ. «Б» - сарай, літ. «В» - літня кухня, літ. «Г» - погріб, літ. «Д» - вбиральня, літ. «Є» - душ, літ. «Ж», «б» - навіс, №1-№2огорожа, житлова площа 27,0 кв.м, загальна площа 76,0 кв.м, який належить ОСОБА_3.
		Сторони договору визначили, що за їх домовленістю вартість квартири становить 120440 грн., вартість житлового будинку становить 121494 грн.; міна здійснена без доплат (п.п.3,4 договору) ( т.1 а.с. 8-9).
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що підписуючи довіреність на імя ОСОБА_4 з правом обміну її квартири вважала, що підписує довіреність на оформлення документів на квартиру, таку довіреність вона раніше оформляла на імя ОСОБА_8 (т.1 а.с.12). Позивач стверджувала, що вона помилялась щодо обставини, яка має істотне значення, а саме переліку дій, на які видається довіреність, оскільки не мала наміру створити правові наслідки у вигляді уповноваження на обмін своєї квартири.
		Обґрунтовуючи вимоги в частині визнання недійсним договору міни, позивач   зазначала: що предмет договору міни (житловий будинок) має ряд недоліків, а саме, має місце невідповідність загальної площі житлового будинку, вказаної в договорі міни тій площі, що зазначена в технічному паспорті; про очевидну невідповідність цін на житло, вказаних в договорі міни; про невідповідність умов договору міни умовам попередніх угод, а саме щодо дати укладання договору та нотаріуса; а також про відсутність в договорі міни істотної умови договору - кадастрового номеру земельною ділянки, що позбавляє її можливості оформити право власності на житловий будинок.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання спірної довіреності недійсною, суд виходив з їх недоведеності та надав правову оцінку всім доводам позивача.
		Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з наступних підстав.
		Відповідно до ч.1ст.202 ЦК Україниправочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
		За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ст.1000 ЦК України).
		Загальною ознакою чинності правочину є наявність вільного волевиявлення на укладення договору його сторони і таке волевиявлення повинно відповідати її внутрішній волі (ч.3ст.203 ЦК України). Недодержання такої вимоги закону може свідчити про недійсність правочину з підстав, передбачених ч.1ст.215 ЦК України. Разом з тим, ч. 3ст. 203 ЦК Україниє загальною ознакоючинності правочину і може бути застосована в сукупності зі ст.ст. 229-233 ЦК України.
		Відповідно до ст.229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
		Відповідно до вимог процесуального закону саме позивач визначає предмет і підставу позову і на нього покладено процесуальний обовязок на підставі належних і допустимих доказів довести наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину,що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. 
		Лише в разі встановлення цих обставин норми ч.1 ст.229, ст.203 ЦК Україниу сукупності вважаються правильно застосованими.
		Доказуванняне може ґрунтуватися на припущеннях.
		Посилання в апеляційній скарзі на те, що спірна довіреність не відповідала волевиявленню позивача щодо сутності правочину  є бездоказовим.
		Твердження ОСОБА_2, що вона не розуміла української мови, а тому не могла  ознайомилась з текстом доручення перед його підписанням,  не може бути підставою для визнання угоди недійсною з підстав помилки, оскільки помилка внаслідок власного недбальства не є підставою для визнання правочину недійсним.
		Питання нотаріального посвідчення правочину врегульовано нормамист. 209 ЦК України, частина 3 якої передбачає, що нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину,який відповідає загальним вимогам ст.203 цього Кодексу.
		Як встановлено судом, спірна довіреність підписана позивачем, що нею визнається, та посвідчена нотаріусом, який зобов'язаний до укладання цивільно-правових угод з'ясувати волевиявлення сторін, роз'яснити сторонам вид правочину, його умови та правові наслідки укладання. Дії нотаріуса щодо посвідчення спірної довіреності позивачем не оскаржувались.
		Слід зазначити і те, що в тексті довіреності повноваження саме наобмін квартири виділені іншим (крупним) шрифтом.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору міни суд вважав, що наведені позивачем мотиви не є підставою для визнання угоди недійсною. Зокрема суд зазначив, що позивач свідомо надала повноваження спірною довіреністю ОСОБА_4 на обмін житла; що сторони самостійно, на свій розсуд визначили вартість майна, яке є предметом договору міни; що відповідно до діючого законодавства технічний паспорт на житловий будинок не є обовязковим документом, необхідним для посвідчення правочину; та що згідно довідки Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області земельній ділянці на якій розташований спірний будинок, був визначений кадастровий номер НОМЕР_1.   
		Посилання в апеляційній скарзі на хибність висновків суду в тій частині, що технічний паспорт на будинок не є обовязковим документом при посвідчені правочину, судова колегія також вважає необґрунтованим, оскільки в оскаржуваному рішенні суд навів правове обґрунтування свого висновку, яке позивачем не спростоване. Посилання на «усталену практику нотаріальної діяльності» не може мати правового значення.
		Разом з тим, не можна погодитись з висновком суду першої інстанції в тій частині, що при укладені спірного договору міни були дотримані вимоги закону щодо визначення кадастрового номеру земельної ділянки на якій розташований житловий будинок  предмет міни.
		За загальним положенням (ч.1 ст.626 ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		За приписами ст.ст.715, 716 ЦК України задоговоромміни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар; кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін; до договору міни застосовуютьсязагальні положення про купівлю-продаж. 
		Істотними умовами договору купівлі-продажу, за загальним правилом, є умови про предмет та ціну.
		Інші умови договору купівлі-продажу можуть набувати значення істотних, якщо щодо них є безпосередня вказівка в інших правових нормах.
		Так, за змістом ч.2 ст.377 ЦК України та ч.6 ст.120 ЗК України кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
		Положення зазначених правових норм спрямовані на впровадження принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані.
		Таким чином, у договорі купівлі-продажу (або іншому договорі про відчуження) будинку (будівлі, споруди) повинен позначатись кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду.
		Відповідно до вимог процесуального законодавства кожна особа має право в установленому законом порядку, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Частиною 1 ст.15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		З урахуванням цих норм суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Згідно із ч.2 ст.16, ч.1 ст.215 ЦК Україниодним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочинуЦК Українита іншим актам цивільного законодавства.
		Як установлено судом, однією з підстав для визнання недійсним договору міни нерухомого майна, позивач, яка є набувачем за цим договором, зазначила недодержання під час його укладення вимог ч.6 ст.120 ЗК України та ч.2 ст.377 ЦК України, а саме,не зазначення кадастрового номера земельної ділянки, на якій розміщений житловий будинок, що був предметом міни.
		Матеріали справи свідчать про те, що кадастровий номер земельній ділянці присвоєний не був, а довідка Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області про присвоєння земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд площею 0,1500 га  кадастрового номеру НОМЕР_1 ( а.с. 31), суперечить іншим офіційним документам, що наявні у справі та свідчать про зворотне (а.с.35,36,124).
		Внаслідок відсутності кадастрового номера, позивач позбавлена можливості зареєструвати за собою право власності за спірним договором міни, оскільки їй відмовлено в державній реєстрації права власності на набуте за цим договором нерухоме майно саме з тих підстав, що договір не містить даних щодо земельної ділянки, на якій розташовано житловий будинок (а.с.124).
		З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає за необхідне спірний договір міни визнати недійсним.
		За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити.
		Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати, повязані зі сплатою судового збору за подачу апеляційної скарги, у розмірі 1592 грн. 80 коп.. 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 382  384 ЦПК України, -
		постановив:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.
		          Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 березня 2017 року змінити.
		    Визнати недійсним договір міни, укладений 03 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харченко Л.Л. за № 1659.
		    Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, повязані зі сплатою судового збору за подачу апеляційної скарги, у розмірі 1592 грн. 80 коп.
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
		Головуючий                              Р.М. Піддубний
		    
		Судді                                     А.В. Котелевець 
		        
		                                        Л.А. Швецова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...