Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 570/4682/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 24.01.2018. Зареєстровано: 24.01.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.01.2018.
Дата набрання законної сили: 16.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                 Провадження № 22 ц/787/87/2018
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		33028, м. Рівне, вул. Шкільна, 1
		П О С Т А Н О В А 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		16 січня 2018 року                                  м. Рівне
		Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого судді       - Ковальчук Н.М.,
		суддів             - Бондаренко Н.В., Григоренка М.П., 
		секретар судового засідання         - Вихотень Я.В.,
		з участю: представника позивача     - ОСОБА_1,
		представника відповідачки ОСОБА_2     - адвоката Камінського Р.І.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 листопада 2015 року (суддя Остапчук Л.В., відомості про час виготовлення повного тексту рішення відсутні) у справі № 570/4682/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з предмету іпотеки,
		в с т а н о в и в :
		ПАТ «ВіЕс Банк» звернулося до Рівненського районного суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями житловою площею 70,4 кв.м., загальною площею 112,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0700 га кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на якій побудовано вищевказаний будинок, а також стягнути судовий збір.
		Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 листопада 2015 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
		Вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим за неповного з'ясування обставин справи та невідповідності їм висновків суду, ПАТ «ВіЕс Банк» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою було забезпечене зобов'язання відповідача ОСОБА_4 за кредитним договором, є правомірною, оскільки останній допустив виникнення простроченої заборгованості. Додає, що іпотечним договором між сторонами передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, а саме: настання терміну виконання зобов'язання іпотекодавця за кредитним договором щодо повернення суми кредиту іпотекодержателю; у випадку затримки іпотекодавцем щомісячної сплати відсотків після настання строку їх сплати; у випадку затримки іпотекодавцем щомісячної сплати відсотків після настання строку їх сплати; у випадку затримки іпотекодавцем часткового погашення кредиту згідно графіку, а також у інших випадках, передбачених договором або законом. Заперечує висновок місцевого суду щодо поширення на спірні правовідносини дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті» та можливість Банку звернутися з аналогічним позов по закінченню дії мораторію. Доводить, що за своїм змістом цей Закон є процесуальним, оскільки встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмет застави та іпотеки, а саме визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. У зв'язку з цим стверджує, що зазначений Закон не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати, і при цьому ним не призупиняється дія будь-яких нормативних актів, а тому його чинність на час вирішення спірних правовідносин не можу бути підставою для відмови в позові. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
		У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідачка ОСОБА_5 вказує на безпідставність апеляційної скарги та законність висновків місцевого суду, у зв'язку з чим просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - відхилити.
		     Дослідивши матеріали та обставини справи  на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, Апеляційний суд Рівненської області прийшов до висновку про її задоволення та необхідність скасування оскаржуваного рішення. 
		Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Судом встановлено, що 20 вересня 2008 року між ВАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № KF52187, за умовами якого останньому надано кредит в сумі 35 000 доларів США з кінцевим строком погашення не пізніше 11.09.2023 року зі сплатою 13,5 % річних.
		Того ж дня, 20 вересня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за договором кредиту між ВАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І.С. реєстровий № 2816, за яким остання передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями житловою площею 70,4 кв.м., загальною площею 112,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності на підставі договору дарування від 30.07.2008 року реєстровий № 2322, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Павлюк Т.С., про що свідчить витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19948256 від 20 вересня 2008 року та земельну ділянку площею 0,0700 га кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, що належить ОСОБА_5 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 19 серпня 2008 року Жобринською сільською радою Рівненського району.
		Спірні відносини між сторонами виникли у зв'язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_4 своїх зобов'язань за договором кредиту та як наслідок - виникнення заборгованості.
		Звертаючись до суду з позовом, Банк визначив її суму станом на 15 вересня 2014 року у розмірі 23 825,87 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає суму 308 546,97 гривень, та включає в себе: заборгованість по кредиту в сумі 22 316,01 доларів США, заборгованість по відсотках в сумі 969,44 доларів США, пеню в сумі 540,42 доларів США, що підтверджується долученим до позовної заяви розрахунком.
		Дані розрахунки відповідачем не спростовані.
		Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
		Судом також встановлено, що Банк надсилав відповідачам листи-повідомлення від 16.04.2014 року та 07.08.2014 року з вимогами повного виконання зобов'язань за кредитним договором та попередженнями про звернення стягнення на предмет іпотеки, проте ці вимоги залишені без виконання. 
		Зазначені обставини свідчать про те, що Банк правомірно звернувся до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Відповідно до ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна. А відповідно до ст.590 цього ж Кодексу звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в позові стоїть питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким забезпечено належне виконання обов'язків ОСОБА_4 перед ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором № KF552187, котрий укладено в доларах США, то на нерухоме майно, що є предметом іпотеки розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом виселення відповідачів з будинку не може проводитись на підставі Закону України «Про іпотеку». Суд також врахував, що вказаний житловий будинок є єдиним житлом сім'ї відповідачів і у ньому зареєстровані неповнолітні діти. При цьому місцевий суд вважав, що на даний час відсутнє порушення прав позивача, за захистом яких було спрямоване його звернення до суду, до того ж позивач не позбавлений права при зміні обставин, зокрема при скасуванні мораторію, повторно звернутися до суду з аналогічним позовом.
		Проте з такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не може погодитися.
		Судом встановлено, що через невиконання позичальником вимог кредитора Банк звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відповідно до якого протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).
		Колегія суддів вважає, що даний закон розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між сторонами по даній справі.
		У судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що квартира, передана в іпотеку, використовується ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для постійного проживання, іншого житла вони не мають, про що свідчать дані про реєстрацію, а також відповідні витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Позивачем наведених вище обставин не спростовано.
		Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
		Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій це тимчасове обмеження і згідно зі ст. 3 цього закону він втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.
		Таким чином, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
		Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону.
		Отже, доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду першої інстанції щодо застосування до даних правовідносин Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"  як підставу для відмови в позові є обґрунтованими.
		Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, невірно застосував норми законодавства до спірних правовідносин, в зв'язку із чим прийняв незаконне рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено за подачу позовної заяви 3 085,46 грн. (а.с. 1) та за подачу апеляційної скарги - 3 394,01 грн. судового збору (а.с. 94), які підлягають солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача.
		Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
		п о с т а н о в и в  :
		   
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» задовольнити частково.
		Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 листопада 2015 року скасувати.
		Позов Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.
		В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором № KF52187 від 12 вересня 2008 року в сумі 23 825 доларів США 87 центів, що за курсом НБУ становить 308 546 гривень 97 копійок звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними будівлями житловою площею 70,4 кв.м., загальною площею 112,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 30.07.2008 року реєстровий № 2322, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Павлюк Т.С., (витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19948256 від 20 вересня 2008 року) та земельну ділянку площею 0,0700 га кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 19 серпня 2008 року Жобринською сільською радою Рівненського району Рівненської області в межах суми заборгованості за кредитним договором.
		Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу заставного майна на прилюдних торгах за початковою вартістю, визначеною суб'єктом оцінювання, в межах здійснення виконавчого провадження, з укладенням від імені Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем з правом отримання витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, а також наданням Публічному акціонерному товариству «ВіЕс Банк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
		Постанова апеляційного суду в частині стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.
		У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення з предмету іпотеки - відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» понесені ним судові витрати, що складаються із судового збору в сумі 6 479 (шість тисяч чотириста сімдесят дев'ять) гривень 47 копійок порівну з кожного.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
		Повний текст постанови виготовлено 19 січня 2018 року.
		 
		Головуючий суддя                              Ковальчук Н.М.
		Судді:                                             Бондаренко Н.В.
		                                Григоренко М.П.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...