Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/19093/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.01.2018. Забезпечено надання загального доступу: 29.01.2018.
Дата набрання законної сили: 18.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                                      
		Іменем України
		18 січня 2018 року 
		м. Київ
		справа № 759/19093/15-ц
		провадження № 61-804св17
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя - доповідач), Хопти С. Ф.,
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_2,
		представник позивача - ОСОБА_3,
		відповідач - фізична особа-підприємць ОСОБА_4,
		представник позивача - ОСОБА_5,
		третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - інспектор Печерського районного центру зайнятості - ОСОБА_6,
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва у складі головуючого судді Лопатюк Н.Г. від 10 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва у складі головуючого судді Слободянюк С.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Саліхова В.В. від 28 вересня 2016 року,
		 
		 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_4, третя особа - інспектор Печерського районного центру зайнятості ОСОБА_6 про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі.
		Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 01 листопада 2011 року по 26 травня 2015 року працювала за трудовим договором у ФОП ОСОБА_4 на посаді бухгалтера та була звільнена на підставі пункту 4 частини 1 статті 49 КЗпП. Трудовий договір знято з реєстрації в центрі зайнятості 02 грудня 2015 року. ОСОБА_2 вважає своє звільнення незаконним, таким, що сталось через інцидент з ФОП ОСОБА_4 з приводу непідтвердженої недостачі приборів «Ековод». З 19 по 26 травня 2015 року позивача не було допущено до роботи, а 11 червня 2015 року їй було видано листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами.  Про звільнення довідалась в грудні 2015 року.
		Враховуючи зазначене, а також те, що звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, ОСОБА_2 просила суд визнати її звільнення незаконним, поновити на роботі у ФОП ОСОБА_4, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року за заявою позивача позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без розгляду.
		Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року у задоволенні позову - відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не заперечувала факт відсутності її на робочому місці з 19 по 25 травня 2015 року, про що комісією роботодавця складено відповідні акти, які не оскаржувались. Листок непрацездатності, який підтверджував стан вагітності, позивач надала після 11 червня 2015 року, тобто вже після її звільнення. Крім того, ОСОБА_2 26 травня 2015 року вже було відомо про звільнення, однак остання не звернулась до суду за захистом своїх порушених трудових прав та не надала в ході судового розгляду докази про те, що вона на протязі всього часу з дати її звільнення до моменту подання позову зверталась в будь-які органи з питань порушення її трудових прав. Ані позивач, ані її представник із заявою про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом до суду не зверталися. Таким чином, в позові відмовлено з підстав відсутності порушення права позивача, а також у зв'язку із порушенням строку на звернення до суду.
		Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивач була відсутня на робочому місці з 19 по 25 травня 2015 року. З 26 травня 2015 року перебувала за місцем роботи, про факт свого звільнення знала. Листок непрацездатності у зв'язку із вагітністю та пологами отримала 11 червня 2015 року, тобто, на час звільнення у відповідача були відсутні належні та допустимі докази щодо вагітності позивача. Крім того, звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачем не ставилось питання про поновлення пропущеного місячного строку для звернення до суду з даним позовом про визнання звільнення незаконним і поновлення позивача на роботі.
		20 жовтня 2016 року ОСОБА_2, від імені якої діє представник ОСОБА_3, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 звільнено незаконно, оскільки відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається. Попередження про звільнення вагітної жінки є незаконним. Крім того, звільнення вагітних жінок не допускається незалежно від того чи було повідомлено роботодавця про вагітність працівника чи ні. ОСОБА_2, не будучи фактично ознайомлена з наказом про звільнення, після проставлення в грудні 2015 року відомостей у трудовій книжці про розірвання трудового договору, в місячний термін звернулася до суду із даним позовом, тим самим не пропустила строк.
		06 жовтня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.
		30 листопада 2016 року представник ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_5 направила до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, які мотивовано тим, що ОСОБА_2 було звільнено правомірно у зв'язку із прогулом без поважних причин. На час звільнення ОСОБА_2 остання не поставила до відома роботодавця про свою вагітність, не надала жодного належного документу на підтвердження факту вагітності. Крім того, позивачем було пропущено без поважних причин місячний строк звернення до суду у випадку порушення її трудових прав.
		Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року справу за позовом ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_4, третя особа: інспектор Печерського районного центру зайнятості - ОСОБА_6 про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі призначено до судового розгляду.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року       № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 частини першої Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду не відповідають.
		Судами встановлено, що 01 листопада 2011 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір. Даний трудовий договір зареєстрований Печерським районним центром зайнятості м. Києва 04 листопада 2011 року за № 02821100729. Згідно пункту 2 даного трудового договору ОСОБА_2 зобов'язується виконувати обов'язки бухгалтера. У пункті 17 трудового договору вказано, що трудовий договір розірвано 26 травня 2015 року, причини звільнення: «Звільнення за прогули без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України». У пункті 18 трудового договору зазначено, що трудовий договір знято з реєстрації Печерським районним центром зайнятості м. Києва 02 грудня 2015 року (а.с. 13).
		Згідно з актами про відсутність працівника на роботі від 19 травня 2015 року, 20 травня 2015 року, 21 травня 2015 року, 22 травня 2015 року, 25 травня 2015 року ОСОБА_2 була відсутня у вказані дні на робочому місці в офісному приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 з 09:00 год до 18:00 год. Від підпису актів ОСОБА_2 відмовилася, відсутність свою не пояснила, акти не оскаржила (а.с. 67, 68, 69, 70, 71).
		Відповідно до наказу № 1 ФОП ОСОБА_4 про проведення інвентаризації від 25 травня 2015 року, наказано провести позачергову, вибіркову інвентаризацію товару - електро-активаторів води у офісному приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження станом на 26 травня 2015 року, з обов'язковим складанням відповідних інвентаризаційних описів (а.с. 25, 66).
		На вказаному вище наказі, ОСОБА_2 власноручно виклала інформацію про те, що вона відмовляється від участі в проведенні інвентаризації, із зазначенням причин такої відмови. 
		Наказом ФОП ОСОБА_4 № 2 від 26 травня 2015 року, у зв'язку з порушенням трудової дисципліни, відсутністю на роботі з 19 травня 2015 року по 25 травня 2016 року без поважних причин, ОСОБА_2, бухгалтера, звільнено з роботи з 26 травня 2016 року згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України (а.с.97).
		Згідно актами про відмову від надання письмових пояснень від 26 травня 2015 року, в цей день бухгалтеру ОСОБА_2 було запропоновано надати письмове пояснення з приводу причин відсутності на робочому місці з 10 травня 2015 по 25 травня 2015 року, однак остання відмовилася від дачі пояснень (а.с. 106).
		Згідно з актом про відмову від підпису про ознайомлення з наказом від 26 травня 2015 року, ОСОБА_2 відмовилась отримати копію наказу № 2 від 26 травня 2016 року та ставити підпис про ознайомлення з вказаним наказом, без пояснення причин (а.с. 107). 
		Згідно з копією трудової книжки позивача, 26 травня 2015 року остання була звільнена за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, трудовий договір знято з реєстрації 02 грудня 2015 року (а.с. 9‑12).
		26 травня 2015 року позивачу було направлено лист з повідомленням про звільнення та проханням з'явитися для отримання заробітної плати, а також копію наказу про звільнення № 2 від 26 травня 2015 року. Лист було повернуто відправнику із відміткою - «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 96 - 100). 
		Згідно з листком непрацездатності серії АГХ № 119438, ОСОБА_2 з 11 червня 2015 року звільнена від роботи, у зв'язку з тим, що вона є вагітною (30 тижнів), передбачуваний строк пологів 20 серпня 2015 року (а.с. 14).
		Частиною третьою статті 184 КЗпП України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач, на момент звільнення ОСОБА_2, не була обізнана про те, що позивач є вагітною, посилаючись на дату видачу листа непрацездатності. При цьому суди залишили поза увагою той факт, що у своєму поясненні, викладеному в наказі № 1 про проведення інвентаризації від 25 травня 2015 року,  позивач вказала, що вона перебуває на сьомому місяці вагітності та стоїть на обліку вагітних в жіночій консультації в Святошинському пологовому будинку № 3 (а.с. 66). Факт вагітності позивача на момент звільнення підтверджено, зокрема, листком непрацездатності і свідоцтвом про народження ОСОБА_7 (а.с. 14-15). Також суди не встановили строк вагітності ОСОБА_2 на дату звільнення, а отже не встановили наявність або відсутність очевидних ознак вагітності останньої на дату звільнення. 
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суди не дослідили наказ № 1 ФОП ОСОБА_4 про проведення інвентаризації від 25 травня 2015 року в частині наданих ОСОБА_2 письмових пояснень, а також не врахували, що копія вказаного письмового доказу (наказу) була надана місцевому суду разом із запереченням на позов представника відповідача від 12 лютого 2016 року. Також неналежним чином був оцінений судами листок непрацездатності, виданий ОСОБА_2 11 червня 2015 року (щодо визначення строку вагітності на момент звільнення та зазначення в ньому місця роботи). 
		Недослідивши вказані письмові докази, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що ФОП ОСОБА_4 на момент звільнення ОСОБА_2 не була повідомлена про вагітність останньої. 
		Статтею 233 КЗпП України визначено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2009 року № 1168 «Про Деякі питання застосування законодавства про працю фізичною особою, яка використовує найману працю» (далі - Постанова) передбачено, що у разі розірвання трудового договору  за  ініціативою фізичної особи у випадках, визначених Кодексом законів про працю України, така особа зобов'язана письмово повідомити про свій намір  працівникові та у визначені строки провести передбачений законодавством розрахунок. 
		Згідно із пунктом п'ятим зазначеної постанови, зняття державною службою зайнятості з реєстрації трудового договору  у  випадках,  передбачених  пунктом  4  цієї  постанови, проводиться за умови подання фізичною особою: 
		примірника трудового договору; 
		заяви про зняття трудового договору з реєстрації  із зазначенням  дати  звільнення  з  роботи  працівника та підстав розірвання зазначеного договору; 
		копій документів, що підтверджують: 
		- надсилання працівникові повідомлення про намір розірвати з ним трудовий договір (рекомендованим листом  з  повідомленням  про вручення).  У  разі  коли  вручити поштове відправлення неможливо, подаються копії підтвердних документів; 
		- проведення передбаченого законодавством розрахунку з працівником  або копію платіжної  відомості  із зазначенням суми депонованої заробітної плати. 
		Відповідно до пункту 8 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 08 червня 2001 № 260 (далі - Порядок), визначено, що у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості незалежно від місця реєстрації трудового договору.
		Пунктом 9 вказаного Порядку передбачено, що відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів.
		Зняття з реєстрації трудового договору у разі його розірвання за ініціативою фізичної особи у випадках, визначених Кодексом законів про працю України, за відсутності працівника, проводиться у строк, зазначений в абзаці першому цього пункту, за умови подання фізичною особою (або дорученням уповноваженою нею особою): 
		примірника трудового договору; 
		заяви про зняття трудового договору з реєстрації із зазначенням дати звільнення з роботи працівника та підстав розірвання зазначеного договору;
		копій документів, що підтверджують:
		надсилання працівникові повідомлення про намір розірвати з ним трудовий договір (рекомендованим листом з повідомленням про вручення). У разі коли вручити поштове відправлення неможливо, подаються копії підтверджуючих документів;
		проведення передбаченого законодавством розрахунку з працівником або копію платіжної відомості із зазначенням суми депонованої заробітної плати.
		У цьому випадку центр зайнятості повідомляє працівника про зняття з реєстрації трудового договору.
		Суди дійшли передчасного висновку про те, що ОСОБА_2 довідалась про наказ, яким її було звільнено з роботи у зв'язку із прогулом, саме в травні 2015 року. 
		Суди не встановили дати і порядку повідомлення працівника з боку роботодавця про намір розірвати з ним трудовий договір від 01 листопада 2011 року.
		Суди встановили, що трудовий договір від 01 листопада 2011 року було знято з реєстрації районним центром зайнятості у зв'язку із його розірванням лише 02 грудня 2015 року. Після цього було зроблено запис про звільнення до трудової книжки позивача. В той же час звернення ФОП ОСОБА_4 до Печерського районного центру зайнятості щодо зняття з реєстрації трудового договору відбулось наприкінці липня 2015 року. Згідно опису вкладення до цінного листа, ФОП ОСОБА_4 до Печерського районного центру зайнятості була направлена, зокрема, відомість про виплату грошей № 10 за травень 2015 року, яка судом досліджена не була (а. с. 79).
		Недослідивши вказані вище докази, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав. 
		Таким чином суди при розгляді справи не дотримались вимог ст. 212 ЦПК України, в редакції чинній на час постановлення рішень, що оскаржуються, не дослідили докази, необхідні для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. 
		У відповідності до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Частиною 1 статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		З урахуванням встановлених обставин, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в даній постанові докази  в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, з'ясувати, чи порушено право, за захистом якого особа звернулася до суду. Питання про застосування строків звернення до суду підлягає вирішенню судом лише після встановлення факту порушення прав чи інтересів позивача.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, 
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_3 задовольнити частково.
		Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, третя особа -інспектор Печерського районного центру зайнятості ОСОБА_6 про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір за перегляд справи у касаційній інстанції в сумі 1 169 (одна тисяча сто шістдесят дев'ять) грн 28 коп. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.          
		Головуючий          Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь      Б. І. Гулько Є. В. Синельников    Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...