Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/23359/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі - продажу.
Надіслано для оприлюднення: 29.01.2018. Зареєстровано: 30.01.2018. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2018.
Дата набрання законної сили: 18.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"18" січня 2018 р.           Справа№ 910/23359/15
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Мальченко  А.О.
		суддів:            Жук  Г.А. 
		          Чорногуза М.Г. 
		  
		   при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
		розглянувши матеріали апеляційних скарг Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Публічного акціонерного товариства  «Київгаз»
		на рішення  Господарського суду міста Києва від 24.10.2017
		у справі            № 910/23359/15 (суддя Турчин С.О.)
		за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
		до             Публічного акціонерного товариства  «Київгаз»
		третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:  Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз»
		про                  стягнення 104   293 747,30 грн
		за участю представників учасників судового процесу:
		від позивача: адвокат Лисенко В.О. (довіреність № 14-197  від 11.12.17); 
		від відповідача: представник Шимко Л.М. (довіреність № Д-126/17  від 21.11.17), представник Лебедєв Ю.В. (довіреність № Д-15/17  від 14.03.17);
		від третьої особи: адвокат Некрасов Д.А. (договір про надання правової допомоги б/н  від 28.12.17), 
		ВСТАНОВИВ:
		Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київгаз» (далі - ПАТ «Київгаз», відповідач) про стягнення 104 293 747,30 грн заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 13-325-Н від 08.01.2013, з яких 67 246 327,69 грн основного боргу за отриманий природний газ, 23 131 987,81 грн пені, 11 065 752,94 грн інфляційних втрат та 2 849 678,86 грн 3 % річних.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 у справі № 910/23359/15 (суддя Усатенко І.В.) позов задоволено частково. Провадження в частині розгляду вимог про стягнення із ПАТ «Київгаз» 5 920 289,94 грн боргу припинено, стягнуто із ПАТ «Київгаз» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 46 592 798,17 грн основного боргу, 2 806 124,97 грн 3% річних, 11 065 752,94 грн втрат від інфляції, 5 820 418,89 грн пені, 50 595,26 грн витрат з оплати судового збору. В іншій частині в позові відмовлено. 
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016, на підставі ст. 27 ГПК України, до участі у справі було залучено Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 у справі № 910/23359/15 (у складі колегії суддів: головуючого судді - Зубець Л.П., суддів - Мартюк А.І., Алданової С.О.) рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 залишено без змін.
		Постановою Вищого Господарського суду України від 03.07.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 у справі № 910/23359/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі                  № 910/23359/15 (суддя Турчин С.О.) позов задоволено частково, припинено провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 52 513 088,11 грн, стягнуто з ПАТ «Київгаз» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 2 164 401,84 грн 3% річних, 7 527 670,38 грн інфляційних втрат, 4 086 670,71 грн пені та 12 518,53 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 в частині зменшення розміру пені на 4 086 670,71 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 4 086 670,71 грн пені, у стягненні яких було відмовлено. В іншій частині рішення залишити без змін.
		ПАТ «Київгаз» також звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 в частині стягнення з ПАТ «Київгаз» 2 164 401,84 грн 3% річних, 7 527 670,38 грн інфляційних втрат та постановити в цій частині нове рішення про стягнення з ПАТ «Київгаз» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 580 796,58 грн 3% річних, 2 171 287,56 грн інфляційних. В іншій частині рішення залишити без змін.
		Апеляційну скаргу ПАТ «Київгаз» мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням та порушенням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. 
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 зазначені апеляційні скарги прийнято до провадження, спільного розгляду, розгляд скарг призначено на 13.12.2017.
		13.12.2017 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення, клопотання про призначення судової економічної експертизи та клопотання про відкладення розгляду справи.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 відхилено клопотання ПАТ «Київгаз» про призначення судової економічної експертизи та, у зв'язку з задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, на підставі ст. 77 ГПК України в редакції Закону України №1798-XII розгляд справи відкладено на 18.01.2018. 
		17.01.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли клопотання про призначення судово-економічної експертизи та клопотання про витребування доказів у справі.
		У судовому засіданні 18.01.2018 представники відповідача підтримали подані клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи, проведення якої просили доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та витребування доказів у справі.
		Представники позивача та третьої особи проти задоволення вказаних клопотань заперечили, наголошуючи на тому, що матеріали справи містять достатню кількість доказів для встановлення дійсних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.
		Поставивши на обговорення заявлені позивачем клопотання, колегія суддів, порадившись, ухвалила в задоволенні таких клопотань відмовити з мотивів, викладених у мотивувальній частині постанови.
		У судовому засіданні представники позивача та третьої особи підтримали вимоги апеляційної скарги ПАТ «НАК «Нафтогаз України», просили її задовольнити, рішення суду скасувати в частині зменшення розміру пені на 4 086 670,71 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 4 086 670,71 грн пені, у стягненні яких було відмовлено. В іншій частині рішення залишити без змін. Водночас, проти апеляційної скарги відповідача заперечили повністю, вважають її необґрунтованою, у зв'язку з чим просили у задоволенні поданої ПАТ «Київгаз» апеляційної скарги відмовити.
		Представники відповідача проти апеляційної скарги позивача заперечили, вказуючи на необґрунтованість наведених у ній доводів, вимоги апеляційної скарги ПАТ «Київгаз» підтримали, просили її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 в частині стягнення з ПАТ «Київгаз» 2 164 401,84 грн 3% річних, 7 527 670,38 грн інфляційних втрат та постановити в цій частині нове рішення про стягнення з ПАТ «Київгаз» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 580 796,58 грн 3% річних, 2 171 287,56 грн інфляційних. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/23359/15 залишити без змін.     
		18.01.2018 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.
		Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 08.01.2013 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (у тексті договору - продавець) та ПАТ «Київгаз» (у тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №13-325-Н (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.
		Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню (п. 1.2 договору).
		Кількість та якість газу врегульована сторонами в розділі 2 договору, згідно з п.п. 2.1.1, 2.1.2 якого продавець надає покупцеві у 2013 році газ в обсязі до 323 810,0 тис. куб. м.  Обсяги газу, що планується передати за договором (далі - планований обсяг), можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +/-5% від узгодженого сторонами згідно з п. 2.1 договору планованого обсягу продажу газу без коригування планового обсягу.
		Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.п.3.3, 3.4 договору).
		Порядок та умови проведення розрахунків визначені сторонами  в розділі 6 договору, згідно з п.п. 6.1, 6.5, 6.6 якого оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання-передачі. Сторони погоджуються, що сума, яка була сплачена покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується сторонами як погашення заборгованості покупця перед продавцем за минулі періоди за договором, а у випадку відсутності простроченої заборгованості за договором сума, яка була сплачена покупцем понад вартість фактичного отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується продавцем як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць. Звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та акта приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з дня винесення вимоги однією із сторін.
		Пунктом 11.1 договору передбачено, що останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2013 і діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
		В подальшому протягом 2013-2015 років між сторонами було укладено додаткові угоди до договору, зокрема, № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, в яких сторони дійшли згоди внести зміни до п.п.1.1, 2.1, 5.1, 5.2, 5.4, 6.1, 7.2, 9.1, 9.2, 11 та доповнити договір пунктом 7.4., відповідно до якого продавець звільняється від відповідальності (штраф, пені та інше) за несвоєчасну та/або неповну поставку природного газу у разі відсутності у продавця по незалежним від нього обставинам достатнього ресурсу природного газу на дату складання акту приймання-передачі газу.
		При цьому, серед іншого, вказаними додатковими угодами сторонами коригувалися кількість та ціна газу, загальна сума вартості природного газу, порядок оплати газу, відповідальність сторін та строк дії договору.
		Так, відповідно до п. 6.1 договору в редакції додаткової угоди №3 від 28.04.2014 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки; у разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць. 
		Додатковою угодою №8 від 19.06.2015 сторони погодили викласти ст. 11 договору в наступній редакції. Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013 і діє в частині реалізації газу до 30.06.2015 (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що на виконання умов договору у період з січня 2013 року по червень 2015 року ПАТ «НАК «Нафтогаз України» поставило ПАТ «Київгаз» природний газ в обсязі 552 321,071 тис. куб. м на загальну суму 602 815 761,47 грн, однак, в порушення умов договору, відповідач не оплатив в повному обсязі поставлений газ, що призвело до виникнення заборгованості, яка за розрахунками позивача становить 67 246 327,69 грн.
		Враховуючи відмову відповідача погасити заборгованість в добровільному порядку, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 11 065 752,94 грн інфляційних втрат, 2 849 678,86 грн 3% річних та 23 131 987,81 грн пені.
		Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач наголошував на тому, що остаточний розрахунок за отриманий обсяг природного газу залежить від дати підписання актів приймання-передачі природного газу (фактичної поставки газу), а зважаючи на те, що позивач не підписував акти-приймання передачі у січні, березні, листопаді 2013 року, січні та березні 2014 року, у позивача не виникло права на нарахування штрафних санкцій у спірні місяці. Крім того, відповідач заявив про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені. 
		Також відповідач зазначив, що підписавши протокольні рішення, сторони узгодили порядок проведення розрахунків, змінивши строки виконання боржником грошових зобов'язань  перед кредитором, які виникли на підставі договору купівлі-продажу природного газу № 13-325-Н від 08.01.2013.
		Припиняючи провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 52 513 088,11 грн, суд першої інстанції виходив з того, що після звернення з позовом до суду вказана заборгованість відповідачем була погашена. При цьому, оскільки предмет спору в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 14 733 239,58 грн був відсутній і до звернення до суду з даним позовом, судом було відмовлено у задоволенні вимог про стягнення вказаної суми з відповідача.
		Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та  3 % річних, місцевий господарський суд встановив, що підписавши спільні протокольні рішення, сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за поставлений за договором природний газ на суми спільних протокольних рішень, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для застосування санкцій в цій частині (щодо заборгованості, яка була предметом укладених спільних протокольних рішень), передбачених умовами договору купівлі-продажу природного газу, та наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
		Крім того, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, а також те, що на дату звернення позивача з позовом до суду закінчився строк позовної давності щодо вимог про стягнення нарахованої пені за період прострочення до 31.08.2014, судом було відмовлено у задоволенні вимог про стягнення пені в цій частині. 
		Згідно зі ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
		Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 у справі № 910/23359/15 та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 03.07.2017 вказав, що судами не було досліджено умов укладеного між сторонами договору та не надано належну правову оцінку актам приймання-передачі товару. Також судами не було досліджено договорів про організацію взаєморозрахунків у контексті з договором, не перевірено чи змінено порядок і строк проведення розрахунків за природний газ.
		Перевіряючи виконання вищевказаних вказівок судом першої інстанції, колегія суддів відзначає, що висновки місцевого господарського суду є правильними та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а доводи апелянтів вважає безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.
		Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, за яким відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Отже, укладення ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Київгаз» договору купівлі-продажу природного газу № 13-325-Н від 08.01.2013 було спрямоване на отримання останнім визначеного умовами договору обсягу газу і одночасного обов'язку оплатити його вартість.
		Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
		При цьому, обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. 
		Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції по передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції Закону України № 1724-VIII від 
		 03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
		Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
		Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні  та  зведені  облікові  документи  можуть  бути складені  у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату  складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та  обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу,  яка  брала  участь  у  здійсненні  господарської операції.
		Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
		Відповідно до умов договору, сторони погодили, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.п.3.3, 3.4 договору).
		Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу відповідачеві за період з січня 2013 року по червень 2015 року обсягу природного газу на загальну суму 602 815 761,47 грн позивачем було надано суду Акти приймання-передачі природного газу від 25.06.2014, від 28.02.2013, від 25.06.2014, від 30.04.2013, від 31.05.2013, від 30.06.2013, від 31.07.2013, від 31.08.2013, від 30.09.2013, від 31.10.2013, від 18.08.2014, від 31.12.2013, від 22.09.2014, від 28.02.2014, від 31.03.2014, від 30.04.2014, від 31.05.2014, від 30.06.2014, від 31.07.2014, від 31.08.2014, від 30.09.2014, від 30.10.2014, від 30.11.2014, від 31.12.2014, від 31.01.2015, від 28.02.2015, від 31.03.2015, від 30.04.2015, від 31.05.2015, від 30.06.2015 (а.с. 48-77, т. 1).
		З матеріалів справи вбачається, що зазначені акти приймання-передачі природного газу підписані уповноваженими особами обох сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження факту передачі позивачем природного газу відповідачеві на виконання умов договору.
		При цьому, на переконання колегії суддів, недотримання сторонами визначених п. 3.4 договору строків для підписання таких актів приймання-передачі природного газу, не спростовує факт самої передачі природного газу та його обсягів, враховуючи, що акти в подальшому були підписані сторонами без зауважень та заперечень.
		Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
		Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Умовами договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки; у разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць (п. 6.1 договору в редакції додаткової угоди №3). 
		За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. 
		Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
		Як правильно встановлено під час розгляду справи судом першої інстанції, оплата отриманого природного газу здійснювалась відповідачем з порушенням встановлених умовами договору строків.
		При цьому, місцевий господарський суд правомірно відхилив твердження відповідача про те, що настання строку оплати за газ залежить від дати підписання актів приймання-передачі газу, з огляду на наступне.
		З аналізу умов договору вбачається, що останній не ставить зобов'язання оплатити фактично поставлений газ в залежність від повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу. 
		Крім того, чинним законодавством також не встановлено, що обов'язок здійснення оплати за отриманий товар залежить від дати підписання відповідних документів.
		Водночас, умовами договору встановлено наступне: момент переходу права власності на природний газ від продавця до покупця - у пунктах приймання-передачі (п. 3.1); момент виникнення зобов'язання з оплати газу - шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. І лише у разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі (п. 6.1); спосіб визначення кількості фактично переданого природного газу - за показами комерційних вузлів обліку споживачів покупця (п. 4.1).
		Разом з тим, п. 2.1 договору сторони погоджували планові обсяги поставки газу по місяцях, а тому відповідач був обізнаний про плановий обсяг газу, який підлягає поставці та про вартість такого газу, відтак був зобов'язаний оплатити вартість такого газу відповідно до умов п. 6.1 договору. 
		Виходячи з того, що пунктом 3.4 договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п. 6.1 договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно того, що настання обов'язку з оплати спожитого газу не пов'язується з моментом підписання вказаних актів.
		Отже, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, у залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. 
		При цьому, умови договору не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 20-денного строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу.
		Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що час підписання сторонами відповідного акта не впливає на момент виникнення обов'язку відповідача щодо здійснення оплати, тобто прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не залежить від моменту реального підписання відповідного акта.
		Також судом першої інстанції було правильно визначено, що акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, а тому, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав достовірні дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником. 
		Крім того, пункт 3.4 договору зобов'язує саме покупця надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою у відповідності до ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку у встановлений термін сплатити вартість фактично поставленого природного газу.
		Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 11.04.2017 у справі № 907/327/16, від 23.05.2017 у справі № 910/15430/16.
		При цьому, посилання відповідача на відсутність в Акті звірки розрахунків розбіжностей щодо дат виникнення зобов'язань з оплат суд першої інстанції правомірно відхилив, з огляду на наведені вище обставини та враховуючи, що акт звірки розрахунків не є первинним документом в розумінні ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тоді як факт здійснення будь-якої господарської операції засвідчують первинні документи.
		За твердженням позивача, відповідач лише частково розрахувався за поставлений товар, таким чином станом на дату звернення з даним позовом до суду заборгованість становила 67 246 327,69 грн, розмір якої позивачем і заявлено до стягнення.
		Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, під час нового розгляду справи позивачем було надано суду оновлений розрахунок позовних вимог (а.с. 37-50, т. 11) та довідку про стан заборгованості відповідача перед позивачем, відповідно до якої сума основного боргу станом на 13.09.2017 за договором купівлі-продажу природного газу № 13-325-Н від 08.01.2013 відсутня (а.с. 7, т. 8).
		Водночас, враховуючи, що заяву про зменшення розміру позовних вимог позивачем не було подано, суд першої інстанції правомірно виходив з позовних вимог, заявлених позивачем у позовній заяві.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з даним позовом до суду 31.08.2015, однак, при поданні позовної заяви та визначенні суми основного боргу ним не були враховані оплати на загальну суму 14 733 239,58 грн, здійснені відповідачем згідно платіжних доручень, № 28, № 29, № 30, № 31 від 26.08.2015 та № 719 від 28.08.2015, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача (а.с. 75, т. 9).
		Інша частина боргу у розмірі 52 513 088,11 грн була сплачена відповідачем після звернення з позовом до суду, що підтверджується заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог (вих. № 26-6277/1.2-15 від 10.09.2015), спільними протокольними рішеннями та банківськими виписками (а.с. 125, т. 1, а.с. 28-169, т. 7, а.с. 14- 258, т. 8, а.с. 1-275, т. 9, а.с. 1-118, т. 10).
		Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на дату прийняття рішення у справі) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
		Як роз'яснено у п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. 
		Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
		З огляду на викладене, враховуючи, що сума основного боргу у розмірі 52 513 088,11 грн була погашена відповідачем після звернення з позовом до суду, на момент розгляду даної справи відсутній предмет спору в частині позовних вимог про стягнення 52 513 088,11 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі в цій частині, та відмови у задоволенні позову в частині суми основаного боргу у розмірі  14 733 239,58 грн, сплаченій відповідачем до звернення позивача з даним позовом до суду.
		Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення 23 131 987,81 грн пені, 11 065 752,94 грн інфляційних втрат та 2 849 678,86 грн 3 % річних, виходячи з наступного.
		Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
		Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань наступають наслідки, встановлені договором або законом. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої  суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.
		Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, на виконання постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 між Головним управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головним департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаментом соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ПАТ «Київгаз» та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» у 2013-2015 роках підписано ряд спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, згідно з якими було проведено оплати, а саме, від 19.03.2013 № 682 на суму 2640948,62 грн, від 20.05.2013 № 1100 на суму 906485,77 грн, від 18.06.2013 № 1252 на суму 283886,74 грн, від 15.07.2013 № 1355 на суму 418719,26 грн, від 14.08.2013 № 1476 на суму 300000,00 грн, від 17.09.2013 № 1620 на суму 72636,17 грн, від 17.09.2013 № 1623 на суму 502024,05 грн, від 16.10.2013 № 1765 на суму 618608,55 грн, від 20.11.2013 № 2073 на суму 390796,99 грн, від 20.01.2014 № 50 на суму 1 764 916,33 грн, від 17.03.2014 № 577 на суму 1 949 503,91 грн, від 17.03.2014 № 580 на суму 82898,93 грн, від 16.05.2014 № 1153 на суму 700962,04 грн, від 16.04.2014 № 913 на суму 1 195 161,60 грн, від 18.06.2014 №1397 на суму 247187,86 грн, від 17.07.2014 № 1598 на суму 1 545 618,83 грн, від 15.08.2014 № 1679 на суму 1 172 053,32 грн, № 1867 від 18.09.2014 на суму 1 525 586,65 грн, від 17.10.2014 № 2053 на суму 2 250 859,66 грн, № 2189 від 18.11.2014 на суму 1 224 913,37 грн, від 17.12.2015 № 2939 на суму 158118,10 грн, від 23.02.2015 № 457 на суму 1 330 617,50 грн, від 20.03.2015 № 696 на суму 1 521 322,73 грн, від 20.04.2015 № 932 на суму 1 790 330,45 грн, від 19.05.2015 № 1132 на суму 3 360 075,75 грн, від 19.06.2015 № 1460 на суму 4 221 807,54 грн, від 17.07.2015 № 1626 на суму 3 253 417,31 грн, від 17.07.2015 № 1628 на суму 141 355,63 грн, від 17.07.2015 № 1623 на суму 190106,31 грн, від 17.07.2015 № 1625 на суму 8259,81 грн, від 20.08.2015 № 1809 на суму 2 733 239,58 грн, від 17.12.2015 № 2940 на суму 1 793 685,66 грн, від 19.10.2015 № 2147 на суму 282 775,71 грн, від 21.09.2015 № 2043 на суму 116 584,58 грн, від 21.09.2015 № 2044 на суму 1 394 439,70 грн, від 18.12.2014 № 2509 на суму 600864,93 грн (а.с. 28-169, т. 7).
		За механізмом взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, який визначений Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим Постановою КМУ №20 від 11.01.2005, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
		Фактично, визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
		Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині зазнають імперативного регулюючого впливу держави шляхом прийняття, зокрема, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону про державний бюджет на відповідний рік, нормами яких передбачено виділення субвенцій на фінансування пільг та субсидій, та інших законодавчих актів, на виконання яких, у свою чергу, було прийнято підзаконні нормативні акти і, зокрема, Постанову КМУ №20 від 11.01.2005.
		Незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.
		Оформлення та підписання в конкретному випадку Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків слід вважати елементами оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, процедурою реалізації права.
		Для застосування санкцій, передбачених договором та наслідків за порушення грошового зобов`язання, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, за зобов`язаннями, які компенсує держава, необхідно щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених сторонами Спільними протокольними рішеннями.
		Проте, така зміна порядку і строку проведення розрахунків за природний газ стосується виключно тієї заборгованості, яка була предметом укладених спільних протокольних рішень.
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підписавши Спільні протокольні рішення, сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за поставлений за договором природний газ на суми спільних протокольних рішень, а отже, відсутні підстави для застосування санкцій в цій частині, передбачених умовами договору купівлі-продажу природного газу, та наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.09.2017 у справі № 920/199/16.
		При зверненні з позовом до суду позивачем було заявлено до стягнення 11 065 752,94 грн інфляційних втрат та 2 849 678,86 грн 3 %.
		Разом з тим, на виконання вимог ухвали місцевого господарського суду було надано оновлений розрахунок, де позивачем не здійснюється нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суми зобов'язань за протокольними рішеннями, та обраховано, що розмір 3% річних становить 2 164 401,84 грн, а розмір інфляційних втрат - 7 527 670,38 грн. При цьому, заяви про зменшення розміру позовних вимог позивачем подано не було.
		Колегія суддів зазначає, що заперечення відповідача проти визначеної позивачем кількості днів прострочення, у зв'язку з неврахуванням останнім вихідних та святкових днів, були правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки вихідні та святкові дні мають значення лише для визначення початку періоду прострочення виконання зобов'язання і враховуються тоді, коли останній день виконання зобов'язання випав на вихідний або святковий день. Однак, вихідні та святкові дні не відраховуються з днів, коли прострочення тривало.
		Дослідивши контррозрахунок відповідача (а.с. 80-88, т. 11), місцевим господарським судом правильно встановлено, що відповідачем невірно визначено дати початку періоду прострочення виконання зобов'язань, адже якщо за умовами договору виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну (частина друга статті 252 ЦК України), наприклад, до 1 серпня 2014 року, то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас, якщо у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено «по 1 серпня 2014 року» або «включно до 1 серпня 2014 року», то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.
		Таким чином, визначення відповідачем періоду прострочення з 21 числа не відповідає умовам договору, а відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по оплаті з 20 числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу.
		При цьому, як вбачається з оновленого розрахунку позивача, останнім враховані приписи законодавства, та у тих місяцях, де останній день строку виконання зобов'язання припав на вихідний день, день прострочення визначено з урахування того, що останній день строку перенесено на перший робочий за ним день, зокрема у травні 2013, січні 2014, квітні 2014, липні 2014, жовтні 2014, квітні 2015, липні 2015.
		Здійснений відповідачем контррозрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, є невірним, оскільки такий не враховує умови п. 6.1 договору, правильного початку періоду прострочення виконання зобов'язання.
		Також, судом першої інстанції встановлено, що у розрахунку, поданому до позовної заяви, позивачем включено у періоди прострочення дні, у які здійснювались оплати. Однак, в оновленому розрахунку вказані дні позивачем виключено з днів прострочення.
		Крім того, колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду та відхиляє заперечення відповідача в частині невірного нарахування позивачем інфляційних втрат.
		Так, відповідно до рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у       листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997, визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
		Згідно з п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.
		Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
		При цьому, якщо відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
		Крім того, як зазначено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
		В силу приписів п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
		Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши здійснений позивачем оновлений розрахунок, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що такий є обґрунтованим, здійснений без нарахування на суми спільних протокольних рішень, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 2 164 401,84 грн та втрати від інфляції у сумі 7 527 670,38 грн.
		Водночас, з огляду на відсутність заяв про зменшення позовних вимог, а також на те, що позивачем було заявлено до стягнення 11 065 752,94 грн інфляційних втрат та 2 849 678,86 грн 3%, судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволенні 3 538 082,56 грн інфляційних втрат та 685 277,02 грн 3% річних.
		Крім того, позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 23 131 987,81 грн, нарахованої за період з 20.02.2013 по 17.08.2015.
		Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено ст. 549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
		Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
		Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. 
		Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
		Згідно з п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. 
		Відповідно до п. 7.2 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2013, у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу (розділ ХІ договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1 договору).
		До розділу ХІ договору сторонами вносились зміни, зокрема, додатковими угодами № 2 від 31.12.2013, № 6 від 22.12.2014, № 7 від 20.03.2015, № 8 від 19.06.2015, згідно з останньою редакцією ст. 11 «Строк дії договору» договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 30 червня 2015 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
		В силу наведених умов договору (п. 7.2 в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2013, ст. 11 в редакції додаткової угоди № 8 від 19.06.2015), враховуючи, що станом на 20.07.2015 відповідачем не здійснено повної оплати фактично отриманого за договором природного газу, для останнього виникає обов'язок сплати пені, як штрафної санкції за порушення виконання грошового зобов'язання. 
		Разом з тим, судом першої інстанції правильно встановлено, що розрахунок пені, наданий позивачем разом із позовною заявою є неправильним, оскільки нарахування здійснені в тому числі на суми спільних протокольних рішень; в період прострочення платежів включені дати, в які відповідачем здійснювалось погашення заборгованості; невірно визначено початок прострочення виконання зобов'язання; розрахунок здійснено з урахуванням умов договору, визначених п. 9.2 договору, за яким строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.
		Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач звертався до суду з заявами про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені (а.с. 175-176, 229-230, т. 1).
		Відповідно до письмових пояснень відповідача щодо застосування строку позовної давності, на думку останнього, стягненню підлягає лише пеня за період з 02.09.2014 по 02.09.2015, яка за його уточненим контррозрахунком становить 8 255 746,65 грн (а.с. 78-88, т. 11).
		Як вбачається з матеріалів справи, на момент вирішення спору в судовому порядку п. 9.2 договору викладено в новій редакції (додаткова угода № 3 від 28.04.2014), який не містить погодження щодо строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки.
		Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). 
		Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Згідно зі ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
		Тобто, строк позовної давності в один рік для стягнення пені, встановлений ст. 258 ЦК України, є строком в межах якого позивач мав право звернутись до суду з відповідною вимогою. 
		Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність  застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою  до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 
		З огляду на правову природу пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права (Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2014).
		Так, не підлягає стягненню пеня, нарахована протягом саме того періоду, який знаходиться поза межами річного строку позовної давності.
		Як вбачається з відбитку поштового штемпелю, позивач звернувся до суду з даним позовом 31.08.2015, а не як помилково зазначає відповідач 02.09.2015.
		Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до суду (31.08.2015) закінчився строк позовної давності щодо вимог про стягнення нарахованої пені за період прострочення до 31.08.2014. 
		Заява відповідача про застосування строків давності є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення пені в цій частині. 
		Разом з тим, відповідно до оновленого розрахунку пені, поданого позивачем 13.10.2017, позивач виключив періоди нарахування пені до 31.08.2014 та розрахував пеню у розмірі 8 173 341,42 грн (а.с. 37-80, т. 11).
		Перевіривши оновлений розрахунок пені позивача, здійснений  протягом періоду, який знаходиться в межах річного строку позовної давності (один рік з 31.08.2014), з урахуванням діючих в періоді прострочення облікових ставок НБУ та без перевищення шестимісячного строку нарахування пені, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що він є правильним.
		При цьому, звертаючись з позовом до суду позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 23 131 987,81 грн. Однак, оскільки позивачем не подано заяви про зменшення розміру позовних вимог, вимоги про стягнення пені є обґрунтованими на суму 8 173 341,42 грн.
		Разом з тим, під час нового розгляду справи відповідачем було заявлено клопотання про зменшення пені до 1,00 грн, посилаючись, зокрема на те, що ПАТ «Київгаз» відноситься до ліцензованих газопостачальників та у зв'язку із значним підвищенням цін на природний газ споживачі природного газу (населення) невчасно та не у повному обсязі розраховуються за послуги з газопостачання, внаслідок чого відповідач не мав змоги своєчасно сплачувати кошти за отриманий газ від позивача (а.с. 59-64, т. 11).
		Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про його часткове задоволення та можливість зменшення пені на 50%.
		В апеляційній скарзі, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» стверджує, що при прийнятті вказаного рішення судом були порушені приписи ст. 83 ГПК України (в редакції Закону України №1798-XII), ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зокрема, судом не було надано оцінку майнового стану, інтересів сторін, а також жодним чином не обґрунтовано та не доведено винятковість обставин у даній справі.
		Колегія суддів з такими доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, виходячи з наступного.
		Частина 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення у справі, надає господарському суду при прийнятті рішення право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
		Згідно з приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу   України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
		Отже, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки наділений суд задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.
		Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.
		Крім того, правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
		Відповідно до п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме, частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.
		Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
		Водночас, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. 
		На переконання колегії суддів, зменшуючи розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50%,  суд першої інстанції правомірно виходив з того, що станом на час прийняття рішення у справі відповідач повністю розрахувався з позивачем за природний газ згідно договору купівлі-продажу природного газу № 13-325-Н від 08.01.2013. 
		Крім того, з матеріалів справи вбачається, що період прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань зі здійснення оплати за переданий позивачем природний газ є незначним.
		Також місцевий господарський суд звернув увагу на те, що відповідно до умов укладеного сторонами договору газ, який продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню, а тому невиконання відповідачем договірних зобов'язань виникло з об'єктивних причин, зокрема, через значну заборгованість споживачів і їх неплатоспроможність, важкий фінансовий стан боржника. 
		При цьому, матеріали справи не містять доказів спричинення позивачеві негативних наслідків у зв'язку з несплатою відповідачем за газ у строки, встановлені договором, оскільки втрати від знецінення коштів компенсуються, зокрема, стягненням інфляційних втрат та 3% річних за час, в який позивач не міг користуватися коштами. 
		З урахуванням викладених обставин справи, оцінивши інтереси обох сторін та суспільно-економічне значення діяльності відповідача, обставини, що вплинули на виконання зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання, поведінку винної сторони, співрозмірність заявленої до стягнення пені наслідкам порушення зобов'язання, відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження завдання позивачеві збитків, враховуючи необхідність стимулювання відповідача в інтересах позивача до вчасного виконання грошових зобов'язань, та з урахуванням обізнаності позивача при вступі з відповідачем у договірні відносини про особливості отримання коштів відповідачем для розрахунків, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення стягуваної суми пені на 50 %, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 4 086 670,71 грн.
		Аналогічної правової позиції про правомірність зменшення пені дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 23.05.2017 у справі № 910/15430/16, від 07.04.2017 у справі № 904/6147/16, від 13.04.2017 у справі № 914/2852/16, від 11.07.2017 у справі № 917/1608/16. 
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 13-325-Н від 08.01.2013 у розмірі 13 778 742,93 грн, з яких 2 164 401,84 грн 3% річних, 7 527 670,38 грн інфляційних втрат та 4 086 670,71 грн пені, припинення провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 52 513 088,11 грн та відмови в іншій частині позову.
		Крім того, як під час розгляду справи місцевим господарським судом, так і в апеляційній інстанції, позивачем були заявлені клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи, а також про витребування доказів у справі у ПАТ «НАК «Нафтогаз України». 
		При цьому, ПАТ «Київгаз» в апеляційній скарзі посилалося на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку з відмовою у задоволенні таких клопотань відповідача.
		Колегія суддів вважає вказані клопотання безпідставними, необґрунтованими та такими, що були правомірно відхилені місцевим господарським судом та підлягають відхиленню під час апеляційного перегляду справи, з огляду на наступне.
		За приписами частини 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
		1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
		2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.
		Як роз'яснено у п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 № 4, із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.
		Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. 
		Колегія суддів апеляційного господарського суду відхилила клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи у справі як необґрунтоване та безпідставне з огляду на те, що вирішення питань, викладених в ньому, не потребує спеціальних знань та віднесено до компетенції суду, а, крім того, матеріали справи містять достатню кількість доказів для повного та об'єктивного вирішення спору.
		При цьому, відповідачем не доведено сукупності умов, визначених статтею 99 ГПК України, необхідних для призначення у справі відповідної експертизи.
		Крім того, відповідачем було заявлено клопотання про витребування доказів у справі у ПАТ «НАК «Нафтогаз України», а саме, договорів купівлі-продажу природного газу у третіх осіб, актів приймання-передачі природного газу, накладних з податку на додану вартість, які підтверджують та фіксують належним чином дати набуття права власності позивачем на обсяги природного газу, які були продані відповідачеві у січні, березні, листопаді 2013 року, січні та березні 2014 року по договору № 13-325-Н від 08.01.2013.
		Разом з цим, з огляду на обставини справи та підстави позову, зазначені документи не відносяться до предмету доказування у даній справі, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про їх витребування.
		Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/23359/15 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
		Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянтів.
		Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарський процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Публічного акціонерного товариства «Київгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/23359/15 залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/23359/15 залишити без змін.
		3. Матеріали справи № 910/23359/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
		Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
		          Повний текст постанови складено 29.01.2018.
		 
		Головуючий суддя                                                            А.О. Мальченко 
		 
		Судді                                                                                Г.А. Жук
		 
		                                                                                М.Г. Чорногуз

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...