Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/3258/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про виселення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.01.2018. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2018.
Дата набрання законної сили: 29.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		У Х В А Л А
		29 січня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 357/3258/16-ц
		Провадження № 14-1 цс 18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача - Гудими Д. А.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2016 року та на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року і
		в с т а н о в и л а:
		у березні 2016 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про виселення з гуртожитку без надання їй іншого житлового приміщення.
		Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з військовослужбовцем ОСОБА_4 і з огляду на відсутність зв'язку з Міністерством оборони України втратила право на проживання у належному цьому міністерству гуртожитку та незаконно проживає за адресою : АДРЕСА_1.
		31 березня 2016 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області ухвалою відкрив провадження у справі та призначив її до судового розгляду.
		23 червня 2016 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення про відмову у задоволені позову.
		Суд першої інстанції обґрунтував рішення, зокрема, тим, що «наявність у командування квартирно-експлуатаційного відділу права звернутися до суду з позовом про виселення зі службового приміщення колишнього члена сім'ї військовослужбовця, який проживає у ньому після розірвання шлюбу, не спростовує положень ст. 125» Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року (далі - ЖК), що визначає перелік осіб, яких не можна виселити зі службових житлових приміщень без надання іншого житлового приміщення. Крім того, суд встановив, що згідно з наданими відповідачем доказами «відсутні відомості про наявність у ОСОБА_3 прав на нерухоме майно».
		19 жовтня 2016 року Апеляційний суд Київської області ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
		Суд апеляційної інстанції констатував, що при вирішенні питання про виселення військовослужбовців зі службових приміщень має враховуватися визначений статтею 125 ЖК перелік осіб, які не можуть бути виселені з них без надання іншого житлового приміщення, і дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Зокрема, суд вважав, що позивач не надав доказів, які би свідчили про порушення його прав, а також «доказів, які б свідчили про явну потребу суспільства у житлі, що має звільнити колишня дружина військовослужбовця, яка заселилася на відповідній правовій підставі (ордер) разом із чоловіком до кімнати у гуртожитку».
		7 листопада 2016 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква звернувся до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 23 червня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року.
		У касаційній скарзі позивач вказує на те, що ОСОБА_3 після розірвання шлюбу не є членом родини ОСОБА_4 Тому за відсутності у неї правового зв'язку з Міністерством оборони України чи Збройними Силами України «відповідач втратила право на проживання у військовому гуртожитку».
		5 грудня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відкрив касаційне провадження у справі.
		4 вересня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою призначив справу до судового розгляду.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України викладений у новій редакції.
		18 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Вказану ухвалу суд обґрунтовує тим, що в оскаржених рішеннях суди застосували рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 2 грудня 2010 року («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) і зробили висновок про те, що втрата статусу члена сім'ї не є підставою не застосовувати ст. 125 ЖК. З огляду на це суди вважали, що відповідач не може бути виселена без надання їй іншого житлового приміщення.
		Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу на те, що Верховний Суд України у постанові від 5 липня 2017 року у справі № 761/15791/15-ц сформулював правовий висновок, згідно з яким «право користування службовим приміщенням члена сім'ї (або колишнього члена сім'ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи».
		Вказаний висновок, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, можна розуміти так, що у зв'язку з припиненням права користування службовим приміщенням в особи, якій видано спеціальний ордер, у членів її сім'ї, які не перебували чи не перебувають з відповідною організацією у трудових відносинах, також припиняється право користування цим приміщенням.
		З огляду на це в ухвалі від 18 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду констатував, що правовий висновокВерховного Суду України, викладений у постанові від 5 липня 2017 року у справі № 761/15791/15-ц, не узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який вважає, що для вирішення питання про виселення потрібно оцінити співмірність виселення, встановити баланс між інтересами особи, яку виселяють, та інтересами держави щодо того, наскільки виселення становитиме для цієї особи надмірний тягар у конкретній ситуації (див. § 49-51 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
		Вказане дозволило Верховному Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду «серйозно сумніватися в передбачуваності застосування статті 125 ЖК», констатувати, що «відсутність доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення призводить до порушень прав особи», а також встановити необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (постанові від 5 липня 2017 року у справі № 761/15791/15-ц).
		Пункт 7 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
		Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandisрішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65)).
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 Цивільного процесуального кодексу України.
		Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити будь-який ризик свавілля.
		На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (див. mutatismutandisрішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07,24 April2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).
		Зважаючи на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, а Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судув ухвалі від 18 січня 2018 року висловив серйозний сумнів стосовно передбачуваності застосування статті 125 ЖК з огляду на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 5 липня 2017 року у справі № 761/15791/15-ц, Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, з яких 18 січня 2018 року постановлена вказана ухвала, обґрунтованими та приймає справу до розгляду.
		Згідно з частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої статті 7 Цивільного процесуального кодексу України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з частиною тринадцятою вказаної статті розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		З огляду на вказане справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Оскільки згідно з частиною першою статті 8 Цивільного процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, Велика Палата Верховного Суду цією ухвалою інформує учасників справи про дату, час і місце розгляду справи, який відбуватиметься без проведення судового засідання.
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 Цивільного процесуального кодексу України).
		Керуючись частиною тринадцятою статті 7, абзацом другим частини першої статті 401, частиною першою статті 402, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		у х в а л и л а :
		1. Прийняти до розгляду справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква до ОСОБА_3 про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщенняза касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 23 червня 2016 року та на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року.
		2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами на 14 год. 00 хв. 8 лютого 2018 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
		3. Скерувати учасникам справи копії цієї ухвали для відома.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач Д.А. Гудима
		 
		Судді:                             Н. О. Антонюк  О. Б. Прокопенко
		С. В. Бакуліна Л. І. Рогач
		В. В. Британчук І. В. Саприкіна
		В. І. Данішевська   О. М. Ситнік
		О. Р. Кібенко   О. С. Ткачук
		В. С. Князєв В. Ю. Уркевич
		Л. М. Лобойко  О. Г. Яновська
		Н. П. Лященко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...