Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/28532/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: 31.01.2018. Зареєстровано: 01.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2018.
Дата набрання законної сили: 30.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		     АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		Провадження № 22-ц/774/169/18  Справа № 202/28532/13-ц                                                                                  Головуючий у 1 й інстанції - Мороз В. П.        Доповідач -  Свистунова О.В.
		Категорія 2                                                                                                   
		   
		П О С Т А Н О В А 
		                                             ІМЕНЕМ УКРАЇНИ           
		30 січня 2018 року                                      м. Дніпро           
		          Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
		    головуючого                   Свистунової О.В.
		           суддів                                Красвітної Т.П., Городничої В.С.
		           за участю секретаря         Гулієва М.І.о
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
		апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області  
		на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року   
		по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про стягнення відшкодування здійсненних витрат, -    
		 
		В С Т А Н О В И Л А : 
		    У липні 2013 року позивачі звернулись до суду з позовом до регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про визнання права власності. В подальшому змінивши предмет позову про стягнення відшкодування здійснених витрат. 
		    В обґрунтування позову посилалися на те, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2013 року, яке набрало законної сили, задоволено позов прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровської області та витребувано у них приміщення гуртожитку, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
		     З моменту набуття у власність приміщення гуртожитку позивачі здійснили поліпшення (поточний і капітальний ремонт приміщення), у зв'язку з якими понесені витрати, на які збільшилася вартість вказаного майна і які не можуть бути відокремлені від нього, а тому просили стягнути з відповідача на їх користь понесені витрати на поліпшення спірного приміщення гуртожитку у розмірі 7 105 500 грн. 
		    Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про стягнення відшкодування здійсненних витрат - задоволено частково.
		    Стягнуто з регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області на користь ОСОБА_3 суму на відшкодування здійснених витрат у розмірі 5 234 267 грн. та судовий збір, сплачений при подачі позову у розмірі 3441 грн. В іншій частині позову відмовлено.
		     У апеляційній скарзі заступник прокурора Дніпропетровської області просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. 
		В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
		Згідно п.9 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		     Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		     Судом встановлено, що ОСОБА_2, згідно договору дарування нерухомого майна від 24 лютого 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 579 на праві власності належить частина будівлі гуртожитку літ. А-5 по АДРЕСА_1, а саме: на третьому поверсі приміщення № 8 поз. 1-46, І, ІІ; на четвертому поверсі приміщення № 9 поз. 1-46, І, ІІ; на п'ятому поверсі приміщення № 10 поз. 1-44, І,ІІ. Місця загального користування на другому поверсі поз. І, ІІ та на першому поверсі поз. І, ІІ, ІІ, ІV, V. Його загальна площа 1968,9 кв.м., вартість 1468666 грн. Право власності зареєстровано 15 березня 2011 року.
		     ОСОБА_3,згідно договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 11 квітня 2008 року,посвідченого приватним нотаріусом Кухтіною В.В. Дніпропетровського міського нотаріального округу, зареєстрованим в реєстрі за № 3994, належить право власності на частину приміщення будівлі гуртожитку літ. А-5 по АДРЕСА_1, № І, 1, 2, 3, 4, 5, 6впідвалі приміщення І площею 10,1 кв.м.,приміщення № 1поз. 1-5, 5аплощею 58,0 кв.м.,на першому поверсі приміщення № 2 поз.1-19, 19а, 21, приміщення № 3поз. 1-7, приміщення № 4поз. 1-6,приміщення № 5поз. 1, 2, приміщення № 6 поз. 1-3, тамбур поз. ІХ, площею 622,0 кв.м., загальною площею 690,1 кв.м., вартість 142100 грн. Право власності зареєстровано 05 травня 2008 року.
		     ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу від 27 квітня 2010 року посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А., зареєстрованому в реєстрі за № 2526 належить право власності на приміщення в будівлі гуртожитку літ.А-5, що знаходиться в будинку № АДРЕСА_1., на другому поверсі нежитлове приміщення № 7поз. 1-20, 24-38, загальною площею 638 кв.м. В загальному користуванні: на першому поверсі поз. І, ІІ загальною 12,0 кв.м., на другому поверсі поз. І загальною площею 12,2 кв.м., вартістю 394000 грн. Право власності зареєстровано 16 грудня 2010 року.
		     Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2013 року, яке набрало законної сили, позов прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажний трест «Дніпромістобуд», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», задоволений.      Витребувано на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від ОСОБА_2 нерухоме майно: на третьому поверсі прим. №8 поз. 1-46, І, ІІ; на четвертому поверсі прим. №9 поз. 1-46, І, ІІ; на п'ятому поверсі прим. №10 поз. 1-44, І, ІІ; місця загального користування на другому поверсі поз. І, ІІ, на першому поверсі поз. І, ІІ, ІІІ, IV та V загальною площею 1968,9 кв. м., розташоване по АДРЕСА_1.
		     Витребувано на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від ОСОБА_3 нерухоме майно: приміщення в підвалі №1 загальною площею 10,1 кв. м.; приміщення №1 поз. 1-5, 5а загальною площею 58,0 кв. м.; на першому поверсі прим. №2 поз. 1-19, 19а, 21, прим. 3 поз. 1-7; приміщення №4 поз. 1-6; приміщення №5 поз. 1, 2; приміщення №6 поз. 1-3; тамбур поз. ІV площею 622,0 кв. м. та загальною площею 690,1 кв. м., розташоване по АДРЕСА_1.
		     Витребувано на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від ОСОБА_4 нерухоме майно: приміщення №7 поз. 1-20, 24-38 загальною площею 638,0 кв. м. на другому поверсі; в загальному користуванні на першому поверсі поз. І, ІІ загальною площею 12,0 кв. м., на другому поверсі поз. І загальною площею 12,2 кв.м., розташоване по АДРЕСА_1. 
		     Раніше, 17 грудня 2004 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська право власності на будівлю № АДРЕСА_1 було визнано за ВАТ «БМТ «Дніпроміськбуд», вказане рішення набрало законної сили і спірне приміщення зареєстроване в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 16 листопада 2005 року.
		     Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2010 року, що залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 27 січня 2011 року, визнано за державою в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській області право власності на будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1.
		     З метою здійснення ремонту та приведення в належний стан спірного гуртожитку ОСОБА_305 вересня 2008 року уклав кредитний договір № 014/15-20/30/1 з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»,на суму 139 000 доларів США та передав в забезпечення виконання зобов'язання придбане майно в гуртожитку заставною вартістю 5 134 800,00 грн. 
		     Судом встановлено, що за рахунок отриманих в кредит коштів ОСОБА_3 здійснив поліпшення приміщень гуртожитку шляхом проведення поточного та капітального ремонтів. Ця обставина підтверджується висновком будівельно-технічного експертного дослідження № 1160-09, складеного 26 вересня 2016 року судовим експертом Івченко В.В. за листом-замовленням № 1160-09 від 13 вересня 2016 р. ОСОБА_3 Згідно цього висновку дійсна вартість ремонтних будівельних робіт на час проведення дослідження, виконаних у будівлі гуртожитку літ. «А-5», у т.ч.: у підвалі приміщення № 1, 1а; на першому поверсі приміщення № 2, 3 , 3а, 4, 5 а, 5, 6; на другому поверсі приміщення № 7, 7а за адресою АДРЕСА_1 становить 5 234 267 грн.
		     Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача ОСОБА_3, як добросовісного набувача, що здійснив невід'ємні поліпшення, в порядку ч. 4 ст. 390 ЦК України підлягають захисту згідно ст.16 ЦК України шляхом відшкодування відповідачем позивачу здійснених ним витрат у розмірі 5234267 грн.
		     Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. 
		     Відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.
		     Згідно із частиною четвертою статті 390 ЦК України якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
		     Отже, частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання.
		     Разом з тим, положення частини четвертої статті 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення.
		     Застосування зазначених норм матеріального права суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна.
		     На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень.
		     Визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції на підставі частини четвертої статті 390 ЦК України виходив з вартості будівельних робіт, які здійснено позивачем на поліпшення отриманого ним майна без установлення можливості відокремлення поліпшень, або суми, на яку збільшилась вартість будівлі.
		     Проте, всупереч положенням частини четвертої статті 390 ЦК України про право добросовісного володільця на відшкодування здійснених ним витрат у сумі, на яку збільшилась вартість майна, суд не дослідив питання, чи забезпечили проведені в будівлі гуртожитку ремонтні роботи приріст ринкової вартості будівлі. Отже, стягнувши з відповідача суму коштів на проведення ремонтних робіт, суд неправильно застосував вказану норму права.
		     Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року № 6-389цс16.
		    Для оцінки ремонтних робіт у спірному приміщенні, позивачем було надано суду висновок будівельно-технічного експертного дослідження №1160-09 від 26.09.2016 року.
		    Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду", висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, виходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз'яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про її призначення.
		           А як вбачається з листа-замовлення №1160-09 на проведення будівельно-технічного експертного дослідження нерухомого майна, зазначене дослідження було проведено на підставі замовлення ОСОБА_3 від 13.09.2016 року.
		     Проте, судом першої інстанції не надавалась відповідна оцінка щодо правильності та повноти наданого позивачем висновку експерта. Більш того, вказаним висновком не була надана відповідь про суму приросту ринкової вартості будівлі за рахунок проведених ремонтних робіт.
		            А з висновку будівельно-технічного експертного дослідження №1160-09 від 26.09.2016 року не вбачається ні період здійснення ремонтних робіт, ні конкретних приміщень спірного об»єкту нерухомості, на яких були здійснені такі роботи (відсутні позначки приміщення, їх площа); неможливо ідентифікувати належність приміщень, на яких здійснені ремонтні роботи, саме ОСОБА_3, оскільки окремі приміщення спірної будівлі належали ОСОБА_2 та ОСОБА_4; не з»ясовано платника ремонтних робіт, тощо.
		            Будь-які первинні документи щодо вартості виконаних робіт, використаних матеріалів, на підставі яких зроблено висновки під час будівельно-технічного дослідження, також відсутні.
		            У відповідності до вимог ч.3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об»єктивно не залежали від нього. 
		            В суді апеляційної інстанції, позивачем не було обґрунтовано та доведено не подання до суду першої інстанції належних та допустимих доказів у обґрунтування заявлених ним позовних вимог, що позбавило апеляційну інстанцію вважати це винятковим випадком для їх прийняття на стадії апеляційного перегляду.
		            Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов»язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		           Крім того, судом першої інстанції, у порушення вимог ч.2 ст. 31 ЦПК України, в редакції чинній на час розгляду справи, прийнято до розгляду позовну заяву, якою позивачами змінено, як предмет, так і підстави позову, що є не допустимим.
		     Вирішуючи спір, суд першої інстанції вказані вимоги закону, пленуму та обставини справи не врахував, належним чином не з'ясував чи забезпечили проведені в будівлі гуртожитку ремонтні роботи приріст ринкової вартості будівлі та дійшов помилкового висновку про необхідність часткового задоволення позову.          
		     З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням вимог, як матеріального, так і процесуального права - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Керуючись ст.147, п.3 розділом ХІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -
		                                                            П О С Т А Н О В И Л А:
		          Апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області - задовольнити.    
		          Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року - скасувати. 
		     У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про стягнення відшкодування здійсненних витрат - відмовити.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня проголошення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.       
		  
		     Головуючий                                         О.В. Свистунова
		     Судді                                             Т. П. Красвітна
		     
		                                                  В.С.Городнича

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...