Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 7/719 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 01.02.2018. Зареєстровано: 02.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 02.02.2018.
Дата набрання законної сили: 24.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Верховний
		Суд
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 січня 2018 року 
		м. Київ
		справа №  7/719 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Білоус В.В. - головуючий, Пєсков В.Г., Ткаченко Н.Г. 
		за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
		 
		представники сторін:
		позивача - адвокат Гаркавенко С.В.
		відповідача - адвокат Бойков О.С.
		учасники справи:
		позивач - публічне акціонерне товариство "Київенерго" в особі структурного              відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго",
		відповідач - житлово-будівельний кооператив "Хімік-4",
		 
		розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства          "Київенерго"
		на постанову Київського апеляційного господарського суду 
		від 27.11.2017
		у складі колегії суддів: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П.
		та на рішення Господарського суду міста Києва
		від 05.09.2017 
		у складі судді: Якименко М.М.
		у справі № 7/719
		за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі структурного     відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
		до житлово-будівельного кооперативу "Хімік-4"
		про стягнення 282 063,43 грн
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Публічне акціонерне товариство «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулось в господарський суд міста Києва з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу «Хімік-4» про стягнення 202 313,08 грн боргу за спожиту теплову енергію, 44 350,08 грн інфляційних втрат, 8 210,82 грн 3% річних та 27 189,45 грн пені.
		 
		В судовому засіданні 05.09.2017 представником позивача подана заява б/н від 05.09.2017 про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач зменшує розмір позовних вимог в зв'язку з частковою сплатою боргу відповідачем та просить суд стягнути з відповідача 148 313,08 грн основного боргу, 8210,82 грн процентів річних, 44350,08 грн інфляційних нарахувань, 27189,45 грн пені, 2820,63 грн витрат зі сплати судового збору та 236,00 грн витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. Заява прийнята судом та долучена до матеріалів справи.
		 
		Рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2017 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
		 
		Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що суд першої інстанції вважає встановленим постановами Верховного Суду України від 28.11.11 р. у справі № 21-246а11, Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 у справі №761/8760/14-а (№ 2-а/761/220/2014) та Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 у справі № 2-а-118/11 (№ 2-а/761/4/2014) нечинність оскаржуваних розпоряджень Київської міської державної адміністрації, зокрема №№ 643, 981, 1192, 1333, 392, з моменту прийняття в зв'язку з непроходженням останніх необхідної реєстрації в органах Міністерства юстиції України та відповідно, неправомірність їх застосування, а також встановленим рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 5011-22/10699-2012 факт відсутності в період з 15.05.2008 року по 31.12.2010 року чинних розпоряджень КМДА щодо встановлення тарифів на теплову енергію. 
		 
		Судом першої інстанції зазначено, що оскільки до моменту набуття сили Постановою № 1729 НКРЕ України, не існувало інших зареєстрованих органами Міністерства юстиції України розпоряджень, окрім Розпорядження №1245 від 20.06.2002р. Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення", за спожиту відповідачем у спірний період теплову енергію плата повинна розраховуватись саме за тарифами, розміри яких затверджено наведеним актом Київської міської державної адміністрації.
		 
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Публічне акціонерне товариство «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. 
		 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у даній  справі залишено без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено. З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, оскільки при розгляді справи судом порушено загальні принципи судочинства, закріплені ст.ст. 4-7, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, без належного з'ясування та обговорення усіх обставин справи, не знайшли свого підтвердження. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.
		 
		До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга публічного акціонерного товариства "Київенерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 та на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі № 7/719. 
		 
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2017 у справі №7/719 визначено колегію суддів у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Ткаченко Н.Г., Погребняка В.Я.
		 
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.12.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Київенерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 та на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі № 7/719. 
		 
		У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Київенерго" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій невірно застосовано норми матеріального права, дано неправильну юридичну оцінку обставинам справи.
		 
		Скаржник вказує про те, що доводи відповідача з посиланням на постанову Верховного Суду України від 28.11.2011 про те, що відсутність державної реєстрації розпоряджень КМДА тягне за собою їх не чинність, спростовуються тим, що вказаною постановою встановлено порушення порядку проходження державної реєстрації розпоряджаннями КМДА.
		 
		Також скаржник зазначає про те, що судами не надано оцінку висновку експерта з приводу собівартості тарифів встановлених КМДА за період з 2006 по 2009 роки.
		 
		Відповідач у своєму відзиві зазначив, що касаційна скарга є необґрунтованою та просить відмовити в її задоволенні.
		 
		Представники позивача (скаржника) - адвокат Гаркавенко С.В. в судовому засіданні 24.01.2018 касаційну скаргу підтримав з підстав викладених у ній.
		 
		Представники відповідача - адвокат Бойков О.С. в судовому засіданні 24.01.2018 проти задоволення касаційної скарги заперечив з підстав викладених у відзиві на скаргу.
		 
		Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанцій норм права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		При вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
		29.06.2000 р. між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Київенерго», енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Хімік - 4» (абонент) укладено договір №23-0094 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором.
		Відповідно до п. 2.2.1 договору, енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.
		Вказаному обов'язку енергопостачальної організації кореспондують визначені п.п. 2.3.1, 2.3.2 договору обов'язки абонента - дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.
		На підставі п. 2 додатку №4 до договору, відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки повертає у РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
		Відповідно до п. 3 додатку №4 до договору, відповідач здійснює сплату за вказаними в п.2 додатку №4 до договору не пізніше 25 числа поточного місяця.
		Докази того, що сторони узгодили інший порядок та строк оплати спожитої за договором теплової енергії в матеріалах справи відсутні.
		Пунктом 3.5 додатку №4 до договору передбачено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України. 
		Як передбачено п. 8.1 договору, останній набуває чинності з дня його підписання, та діє до 31.12.2000 р. (а.с. 27). 
		Відповідно до п. 8.4 договору, останній вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
		Доказів наявності заяв сторін щодо припинення дії договору та/або заперечень щодо продовження строку дії останнього матеріали справи не містять.
		На виконання умов вищезазначеного договору та додатків до нього, за період з 01.10.2007 р. по 01.10.2009 р. позивачем здійснено постачання відповідачу за адресою: м. Київ, вул. Л.Гавро, 17, теплової енергії на загальну суму 617491,13 грн., обсяг якої підтверджується обліковими картками (табуляграмами) по договору, відомостями обліку та довідками про надходження коштів за спожиту згідно договору теплову енергію.
		Враховуючи положення п. 2 додатку № 2 до договору щодо визначеного сторонами порядку отримання табуляграм фактичного споживання теплової енергії за попередній період, актів звірки та платіжних вимог - доручень, можливість посилання на відсутність (неодержання) вказаних документів як на підставу невиконання зобов'язань зі своєчасної та повної оплати теплової енергії, в обсязі, який фактично був спожитий у спірний період, у відповідача відсутня.
		Також судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг у абонента відсутні. Докази пред'явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг, а також претензій або заперечень щодо повного та належного виконання позивачем умов договору в матеріалах справи відсутні.
		Тобто отримання відповідачем у спірний період теплової енергії у гарячій воді та її обсяг відповідачем не заперечується, підтверджено матеріалами справи та сторонами не оспорюється. 
		Як стверджує позивач, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати спожитої теплової енергії у гарячій воді у строки та порядку, визначені умовами договору та додатками до нього, належним чином не виконав, сплативши лише 459801,63 грн., в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним договором в розмірі 148313,08 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
		Спір у даній справі стосується порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині своєчасної та повної оплати поставленої позивачем та спожитої відповідачем теплової енергії у гарячій воді.
		В свою чергу відповідачем як абонентом за спірним договором заперечується вартість спожитої ним теплової енергії, розмір якої визначений енергопостачальною організацією. 
		Відповідач стверджує, що позивачем безпідставно застосовані тарифи на теплову енергію, які встановлені розпорядженням КМДА від 30.05.2007 р. № 643, вважає, що виконав зобов'язання зі сплати вартості послуг за постачання теплової енергії відповідно до розпорядження КМДА від 20.06.2002 р. №1245, яке зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 р. за №46/429, та яким встановлено тариф у розмірі 54,42 грн., сплативши 459801,63 грн., в зв'язку з чим за ЖБК «Хімік - 4» відсутня заборгованість з оплати спожитої теплової енергії.
		Суди попередніх інстанцій розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог обґрунтовано застосували до спірних правовідносин наступні норми чинного законодавства. 
		Згідно частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
		Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання параграфу § 5 глави 54 ЦК України та § 3 глави 30 ГК України.
		Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
		До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
		Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
		Частинами 1, 2 статті 275 та частиною 6 статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
		За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно статті 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
		Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
		Згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням,   проведеним належним чином.
		Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Згідно частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
		Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
		Нормами статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. 
		У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
		Згідно статті 20 Закону України «Про теплопостачання» (далі - Закон), тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 р. у справі №761/8760/14-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 р., визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття та скасовано розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.05.2007 р. №643 «Про затвердження тарифів на теплову енергію».
		Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 р. у справі № 2-а-118/11 (Провадження № 2-а/761/4/2014), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014 р., визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття Розпорядження Київської міської державної адміністрації: № 981 від 31.08.2009 р. «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; № 1141 від 30.09.2009 р. «Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 р. № 978, № 979, № 980 та №981»; № 1192 від 15.10.2009 р. «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; № 1333 від 30.11.2009 р. «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; № 392 від 31.05.2010 р. «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення».
		Суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що розпорядження Київської міської державної адміністрації підлягають обов'язковій державній реєстрації.
		Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 р. у справі №21-246а11.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 21.06.2016 р. у справі № 5011-22/10699-2012, яке набрало законної сили та є чинним, щодо Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, встановлено ту обставину, що враховуючи визнання вищезазначених розпоряджень КМДА №№ 643, 981, 1192, 1333, 392 недійсними у судовому порядку з моменту їх прийняття, а також неможливість застосування розпоряджень КМДА №1786 та №520 у зв'язку з ненабранням чинності вказаними розпорядженнями за відсутності їх реєстрації в органах Міністерства юстиції України, а також у зв'язку з скасуванням розпорядження КМДА №1245.
		У відповідності до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017,  обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Як зазначено в п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
		Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що вищевказане стосується, фактів встановлених постановами Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014  у справі №761/8760/14-а (№ 2-а/761/220/2014) та Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 у справі № 2-а-118/11 (№ 2-а/761/4/2014) щодо нечинності оскаржуваних розпоряджень Київської міської державної адміністрації, зокрема №№ 643, 981, 1192, 1333, 392, з моменту прийняття в зв'язку з непроходженням останніми необхідної реєстрації в органах Міністерства юстиції України та відповідно, неправомірність їх застосування, а також встановлений рішенням господарського суду міста Києва у справі № 5011-22/10699-2012 факт відсутності в період з 15.05.2008 р. по 31.12.2010 чинних розпоряджень КМДА щодо встановлення тарифів на теплову енергію. При цьому, вказані факти відповідно до норм Господарського процесуального кодексу та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційними і доказування не потребують.
		Також судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
		В період між прийняттям розпорядження № 1245 та розпорядження № 643 КМДА було прийнято три розпорядження щодо встановлення тарифів, а саме: розпорядження № 1575 від 30.10.2006, №1786 від 15.12.2006 та № 142 від 12.02.2007.   
		При цьому, впродовж 2003 - 2010 років Київська міська державна адміністрація не здійснювала державну реєстрацію своїх розпоряджень щодо встановлення/погодження тарифів на житлово-комунальні послуги в Київському міському управлінні юстиції.
		Розпорядження Київської міської державної адміністрації   від   20.06.2002 № 1245 (зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за № 46/429), було останнім зареєстрованим в Київському міському управлінні юстиції розпорядженням щодо тарифів на виробництво теплової енергії основними теплопостачальними підприємствами міста Києва, встановлено тариф на виробництво теплової енергії для житлово-експлуатаційних організацій   за 1 Гкал 65,30 грн. з ПДВ.   
		В подальшому, керуючись наданими повноваженнями, Національна комісія регулювання електроенергетики України, яка виконувала функції Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, 14.12.2010 прийняла постанову № 1729, що набрала чинності з 01.01.2011 та діяла до 23.06.2014, якою встановлено тарифи на теплову енергію Акціонерній енергопостачальній компанії   «Київенерго»: для населення - 169,38 грн за 1 Гкал (без ПДВ) (якщо будинковий засіб обліку теплової енергії належить балансоутримувачу жилого будинку або відсутній).   
		Таким чином, при визначенні вартості наданої позивачу енергії в період після 01.01.2011 слід застосовувати тарифи, що встановлені постановою НКРЕ від 14.12.2010 № 1729.
		Суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що до 01.01.2011, застосовуванню підлягали, тарифи встановлені органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у встановленому законодавством порядку. 
		Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення» було зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за №46/429, а тому у відповідності до приписів Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», даний акт набув сили.
		Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскільки до моменту набуття сили Постановою № 1729 НКРЕ України, не існувало інших зареєстрованих органами Міністерства юстиції України розпоряджень, окрім Розпорядження №1245 від 20.06.2002 Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення», за спожиту відповідачем у спірний період теплову енергію плата повинна розраховуватись саме за тарифами, розміри яких затверджено наведеним актом Київської міської державної адміністрації.
		У даному випадку слід було виходити із тарифів, які були чинними до прийняття тарифів, визнаних недійсними, або затверджених на виконання постанови суду.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.03.2013 у справі № 6-6ц13-1. 
		Окрім того, суди попередніх правомірно зазначили про неможливість застосування для визначення вартості теплової енергії, яка спожита ЖБК «Хімік-1» у період з 01.04.2008 р. по 01.10.2009 р. тарифу, який був визначений сторонами в п. 1 додатку №3 до договору, а саме який затверджений розпорядженням КМДА від 15.01.1999 р. № 47, оскільки ч. 1 ст. 58 Конституції України закріплює загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
		У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.
		Правове регулювання відносин теплопостачання, визначення вартості теплової енергії, ціни (тарифи) здійснює саме той нормативно-правовий акт, який діяв, тобто був чинний саме на момент такого споживання. 
		Судами попередніх інстанцій вірно зазначено про те, що оскільки розпорядження КМДА від 15.01.1999 № 47 втратило чинність згідно з розпорядженням КМДА № 1887 від 20.10.2000, яке втратило чинність згідно з розпорядженням № 1245 від 20.06.2002, то відповідно у період з 01.04.2008 по 01.01.2011 розпорядження КМДА № 47 від 15.01.1999 не було діючим, а тому жодних законних підстав для застосування такого розпорядження при визначенні тарифів на теплову енергію, спожиту у період з 01.04.2008 по 01.01.2011, немає.
		Також, з огляду на відмову в задоволені позовних вимог позивача про стягнення 148   313,08 грн вартості спожитої теплової енергії, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 27 189,45 грн пені, 8 210,82 грн процентів річних та 44 350,08 грн втрат від інфляції задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від основних вимог про стягнення боргу за спожиту теплову енергію в задоволенні яких відмовлено.
		Колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про те, що судами не надано оцінку висновку експерта з приводу собівартості тарифів встановлених КМДА за період з 2006 по 2009 роки, оскільки у даному випадку тарифи на послуги з теплопостачання за вказаний період згідно Закону повинні були встановлюватись зареєстрованими у передбаченому порядку розпорядженнями КМДА, а не висновком експерта.
		Згідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Колегія суддів Касаційного господарського суду не приймає до уваги доводи скаржника, які викладені в касаційній скарзі, з огляду на те, що вони фактично зводяться до переоцінки доказів, що не є компетенцією Верховного Суду
		Відповідно до статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення норм матеріального та надання невірної оцінки обставинам справи під час прийняття оскаржуваних рішень не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих рішень судів попередніх інстанцій колегія суддів Касаційного господарського суду України не вбачає.
		 
		З огляду на зазначене, касаційний господарський суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій повно досліджено матеріали справи, дана вірна оцінка обставинам справи та вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 та на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі № 7/719 залишити без задоволення.
		 
		2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі № 7/719 залишити без змін.
		 
		3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                             В.В. Білоус
		 
		Судді                                                                                                         В.Г. Пєсков  
		                                                                                                          
		                                                                                                                  Н.Г. Ткаченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...