Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 394/1155/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2018.
Дата набрання законної сили: 06.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		 
		6 лютого 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 394/1155/14-ц
		 
		провадження № 61-2620 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4; 
		представник позивача - ОСОБА_5;
		відповідач - ОСОБА_6;
		представник відповідача - ОСОБА_7;
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 15 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Франко В. А., 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що з 2 вересня 2000 року по 20 жовтня           2014 року він знаходився у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 Фактичне припинення шлюбних відносин відбулося у грудні 2013 року і з цього часу вони разом не проживають, спільного господарства не ведуть. За час шлюбу за спільні кошти ними було набуто нерухоме майно - будівлю магазину міні-маркет «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1, яка оформлена на                ОСОБА_6 Згоди про поділ вказаного нерухомого майна вони не дійшли.
		Ураховуючи викладене ОСОБА_4 просив суд поділити спільне майно подружжя, виділивши у власність кожному з них по 1/2 частині об'єкту нерухомого майна - будівлі магазину міні-маркет «ІНФОРМАЦІЯ_1» по                   АДРЕСА_1, стягнути з ОСОБА_6 на його користь понесені ним судові витрати.
		 
		У листопаді 2014 року ОСОБА_6 пред'явила зустрічний позов до                     ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.
		 
		Зустрічний позов обґрунтовувала тим, що з 2 вересня 2000 року по                        20 жовтня 2014 року вона знаходилась у зареєстрованому шлюбі із            ОСОБА_4 За час шлюбу за спільні кошти ними було набуто нерухоме майно - житловий будинок по АДРЕСА_2 та інше майно. Також зазначала, що з 2002 року вона зареєстрована як фізична особа-підприємець. У 2004 році нею як приватним підприємцем за 30 тис. грн була придбана будівля магазину міні-маркет «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1 для здійснення підприємницької діяльності. У період з вересня 2004 року по вересень 2008 року будівля була нею повністю відремонтована, перебудована і облаштована під торгівельні зали за кошти приватного підприємця ОСОБА_8 (її дочки). Указувала, що ОСОБА_4 за період їх спільного проживання фактично не вкладав кошти у бюджет сім'ї, його доходи були мінімальними, тривалий час він не працював, сім'ю всі роки подружнього життя фактично утримувала вона, тому просила відступити від рівності часток подружжя при поділі житлового будинку. 
		Вважала, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_4 про поділ будівлі магазину міні-маркет «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1, у зв'язку з тим, що ця будівля є її особистою приватною власністю як фізичної особи-підприємця, була придбана, зареєстрована, будується до цього часу як об'єкт підприємницької діяльності і тому магазин не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
		Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_6 просила суд: визнати за нею право власності на 9/10 частину будинку АДРЕСА_3 визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/10 частину вказаного будинку; зі спільного майна подружжя, яке підлягає поділу, просила виділити їй у власність наступне майно: холодильник LG вартістю 15 тис. грн; духову шафу вартістю 6 500 грн; блендер зі скляною чашкою вартістю 675  грн; витяжку кухонну вартістю 1 800 грн; бойлер (водонагрівач) вартістю                     4 200  грн; хлібопічку вартістю 650 грн; пральну машину «Рейнфорд» вартістю 4 тис.  грн; жалюзі на сім вікон вартістю 1 500  грн; дерев'яне ліжко вартістю 3 200  грн; матрац вартістю 1 500 грн, на загальну суму 39 025 грн.
		Просила виділити у власність ОСОБА_4 зі спільного майна подружжя: кухню вбудовану вартістю 24 тис. грн, поверхню індукційну вартістю               2 500 грн, кавоварку вартістю 350 грн, гриль вартістю 275  грн, душову кабіну вартістю 2 500  грн, телевізор Самсунг вартістю 1 800 грн, комп'ютер вартістю 3 900 грн, мікрохвильову піч вартістю 1 500 грн, люстру на п'ять плафонів вартістю 700 грн, люстру круглу вартістю 1 500 грн, на загальну суму 39 025  грн.
		 
		Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області                    від 4листопада 2016 року позов ОСОБА_4 та зустрічний позов                   ОСОБА_6 об'єднано в одне провадження.
		 
		Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області        від 23 червня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. 
		У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_6 право власності за кожним на 1/2 частину будівлі магазину міні-маркет «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташований по АДРЕСА_1. У решті позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
		Зустрічний позов ОСОБА_6  про поділ майна подружжя задоволено частково. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за                         ОСОБА_6 та ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_3 за кожним.
		Зі спільного майна подружжя виділено ОСОБА_6 у власність: холодильник LG вартістю 15 тис. грн; духову шафу вартістю 6 500 грн; блендер зі скляною чашкою вартістю 675  грн; витяжку кухонну вартістю 1 800 грн; бойлер (водонагрівач) вартістю 4 200  грн; хлібопічку вартістю 650 грн; пральну машину «Рейнфорд» вартістю 4 тис.  грн; жалюзі на сім вікон вартістю                          1 500  грн; дерев'яне ліжко вартістю 3 200  грн; матрац вартістю 1 500 грн, на загальну суму 39 025 грн.
		Зі спільного майна подружжя виділено  ОСОБА_4 у власність: кухню вбудовану вартістю 24 тис. грн, поверхню індукційну вартістю 2 500 грн, кавоварку вартістю 350 грн, гриль вартістю 275  грн, душову кабіну вартістю              2 500  грн, телевізор Самсунг вартістю 1 800 грн, комп'ютер вартістю                 3 900 грн, мікрохвильову піч вартістю 1 500 грн, люстру на п'ять плафонів вартістю 700 грн, люстру круглу вартістю 1 500 грн, на загальну суму                    39 025  грн. У решті зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Задовольняючи частково позов ОСОБА_4 та зустрічний позов                 ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що придбання майна в період шлюбу і реєстрація цього майна лише на одного з подружжя, не позбавляє права власності на це майно іншого з подружжя, оскільки діє презумпція спільності майна подружжя, набутого за час шлюбу, оформлення договорів купівлі-продажу спірних об'єктів нерухомості відбувалося відповідно до положень статті 65 СК України, вони вчинялись в інтересах сім'ї. Спірна будівля магазину була придбана ОСОБА_6 як фізичною особою, а використання отриманих у кредит коштів для облаштування об'єктів нерухомості, нею не доведено. Також суд зазначив, що спору про поділ іншого майна (меблів, побутових приладів, техніки) між сторонами немає.
		 
		Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 9 вересня             2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. 
		Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області              від 23 червня 2016 року в частині поділу будівлі магазину скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про поділ будівлі магазину міні-маркет «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1 відмовлено. Рішення суду в частині поділу житлового будинку АДРЕСА_3 залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині поділу будівлі магазину, виходив із того, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте за час шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. ОСОБА_6 надано належні та допустимі докази на підтвердження факту придбання спірної будівлі магазину за особисті кошти, одержані в позику, а позивач не довів своєї участі у придбанні спірної будівлі магазину. Також надані докази  використання спірного магазину для підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, тому апеляційний суд зазначив, що це майно є особистою приватною власністю ОСОБА_6 У частині поділу спірного житлового будинку апеляційний суд зазначив, що він придбаний подружжям за час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя. Підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 70 СК України для відступлення від засади рівності часток, судом не встановлено. 
		 
		У жовтні 2016 рокуОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення апеляційного суду в частині поділу будівлі магазину скасувати і в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.     
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що будівля магазину міні-маркет «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1 придбана за час шлюбу за спільні кошти подружжя і у вересні               2008 року була оформлена на ОСОБА_6 як на фізичну особу.
		Після фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства ОСОБА_6 одноособово у власних цілях використовує придбаний за час шлюбу за спільні кошти об'єкт нерухомості.
		Посилаючись на статті 60, 61, 65 СК України, ОСОБА_4 зазначав, що за загальним правилом майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 
		Також посилався на те, що ОСОБА_6 не доведено, що отримані нею у позику кошти були витрачені саме на ремонт будівлі магазину, оскільки нею не було надано договір підряду з підрядними організаціями або з фізичною особою-підприємцем, який би свідчив про проведення нею оплати як фізичною особою-підприємцем (ремонтних) будівельних робіт у будівлі магазину. 
		Рішенням Придніпровського районного судом м. Черкаси від 26 лютого             2016 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про стягнення суми боргу за договором позики відмовлено у задоволенні позовних вимог             про стягнення суми боргу по розпискам від 8 липня 2004 року та 18 серпня 2006 року, в яких вказано цільове призначення позичених коштів (придбання та ремонт спірної будівлі магазину) з тих підстав, що ОСОБА_6 є неналежним відповідачем по справі, так як кошти за цими розписками були взяті у борг ОСОБА_6 як фізичною особою-підприємцем. Отже, на його думку, посилання апеляційного суду на вказане рішення суду безпідставні, так як стягнута за цим судовим рішенням сума боргу по розписці від 15 листопада 2012 року на суму 400 тис. грн не стосувалася спірної будівлі магазину. Крім того, як було встановлено судом, зазначені розписки від 8 липня 2004 року та 18 серпня 2006 року, надані суду як доказ отримання ОСОБА_6 від її дочки - ОСОБА_8 - грошових коштів, виконані в інший проміжок часу, і тому не має підстав вважати, що грошові кошти по цим розпискам були передані в період придбання спірної будівлі магазину.
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_6 подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилалася на те, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим. При цьому вказала, що суд обґрунтовано застосував             пункт 3 частини першої статті 57 СК України до спірних правовідносин в частині поділу будівлі магазину міні-маркет «ІНФОРМАЦІЯ_1», так як судом було встановлено, що вказана будівля магазину, хоча і була придбана за час перебування сторонами у зареєстрованому шлюбі, але була придбана та згодом поліпшена за кошти, які ОСОБА_6 отримувала у позику від                ОСОБА_8, та за кредитні кошти, отримані в установах банків. Крім того, суд, на її думку, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 не брав участі у придбанні, поліпшенні та утриманні цього майна. Вказана будівля магазину була придбана нею для здійснення саме підприємницької діяльності, а не для задоволення побутових чи будь-яких інших потреб подружжя, тому є її особистою приватною власністю. 
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
		 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
		 
		Судом установлено, що  з 2 вересня 2000 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2014 року. 
		 
		За час шлюбу ними набуто нерухоме майно, зокрема - будівля магазину міні-маркет «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1, житловий будинок по АДРЕСА_3 та інше майно. 
		 
		Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.
		 
		Відповідно до частини першої статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		При ухваленні рішення апеляційний суд дійшов взаємовиключних правових висновків.
		 
		Так, суд зазначив, що ОСОБА_4 не надав доказів того, що мав кошти для придбання за час шлюбу з ОСОБА_6 спірного магазину, а тому магазин набуто за її особисті кошти. Тобто, що майно, якщо набуто за час шлюбу за спільні кошти, воно є спільною сумісною власністю подружжя.
		 
		Проте, у подальшому апеляційний суд дійшов протилежного висновку із неправильним тлумаченням змісту правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, зазначивши, що спірний магазин згідно положень статті 57 СК України, статті 52 ЦК України є особистою приватною власністю одного з подружжя, який є підприємцем і майно використовується у підприємницькій діяльності.
		 
		Проте апеляційний суд не врахував таке.
		 
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. 
		 
		Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
		 
		За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
		 
		Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.
		 
		Судом також встановлено, що 13 вересня 2002 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця.
		 
		13 серпня 2004 року ОСОБА_6 придбала на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу незакінчене будівництвом приміщення (цегляна будівля), процент готовності якого складає 95 %, по              АДРЕСА_1.
		 
		23 вересня 2008 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право власності  на магазин міні-маркет «ІНФОРМАЦІЯ_1», тобто почала використовувати спірне приміщення для здійснення підприємницької діяльності, а отримані доходи - на сім'ю. 
		 
		Відповідно до положень статті 59 СК України той з подружжя, який є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.
		Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.   
		                         
		Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним  майном визначено у статтях 63, 65 СК України.    
		        
		Підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (статті 62, 66 ГК України).
		 
		Так, з моменту внесення майна до статутного фонду підприємство є єдиним власником майна й це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб.
		 
		При цьому в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.
		 
		Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України                        від  2 жовтня 2013 року № 6-79цс13, яку апеляційний суд невірно витлумачив. 
		 
		Також у Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи - підприємця зазначено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.
		Таким чином, статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності.
		 
		Вирішуючи спір в частині поділу будівлі магазину, апеляційний суд не врахував доводів ОСОБА_4 про те, що спірна будівля була придбана ними за час шлюбу за спільні кошти подружжя і лише формально зареєстрована на ім'я ОСОБА_6 як на фізичну особу. При цьому зазначав, що його батьки давали кошти їм позику для придбання спірного магазину, він за час шлюбу працював на посаді менджера за трудовим договором із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6, а з вересня 2012 року зареєстрований як фізична особа - підприємець, тому також мав доходи і вкладав їх в сімейний бюджет.
		 
		Погоджуючись з доводами ОСОБА_6 про те, що отримані нею у позику кошти були витрачені саме на придбання та ремонт будівлі магазину, апеляційний суд не врахував, що відповідних належних та допустимих доказів згідно вимог статей 57 - 59 ЦПК України 2004 року того, що позичені та кредитні кошти були витрачені саме з цією метою нею суду надано не було. При цьому, відхиляючи доводи ОСОБА_4 про те, що його батьки надавали їм кошти у позику для придбання спірної будівлі магазину, суд не взяв до уваги, що ОСОБА_6 підтвердила цей факт, проте як належний доказ повернення цих коштів взяв до уваги наданий ОСОБА_6 для огляду в судовому засіданні зошит з підписами, копія якого в матеріалах справи відсутня.
		 
		Визнаючи спірну будівлю магазину особистою приватною власністю               ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції послався на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 лютого 2016 року. При цьому апеляційний суд не врахував, що вказаним рішенням суду було встановлено, що розписки від 8 липня 2004 року та 18 серпня 2006 року, в яких вказано цільове призначення позичених коштів (придбання та ремонт спірної будівлі магазину), були видані ОСОБА_6 як фізичною особою-підприємцем і з цих підстав у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про стягнення суми боргу за договором позики було відмовлено. Крім того, ці розписки були виконані в інший проміжок, ніж зазначено у розписках, відтак апеляційний суд не визначився з тим, чи можуть вони бути належним доказом того, що спірна будівля магазину була придбана за особисті кошти ОСОБА_6 Розписка від 15 листопада 2012 року на суму 400 тис. грн не містила цільового призначення вказаної суми і була видана ОСОБА_6 через чотири роки після отримання свідоцтва про право власності на спірну будівлю.
		 
		Проте апеляційний суд на викладене уваги не звернув та у порушення вимог статей 212 - 214, 315 ЦПК України 2004 року зазначені вище вимоги закону не врахував, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. 
		 
		Ураховуючи, що у разі доведення, що спірний магазин набуто підприємцем за час шлюбу за спільні кошти і він використовується ОСОБА_6 у підприємницькій діяльності, то він поділу не підлягає, проте враховується при поділі іншого майна, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в повному обсязі.
		 
		За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до пункту 1 частини першої                  статті 409 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
		 
		Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 15 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник 
		 
		Судді:                                                                                               Б. І. Гулько 
		 
		Є. В. Синельников
		 
		С. Ф. Хопта 
		 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...