Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/6893/15-Ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2018.
Дата набрання законної сили: 08.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		П о с т а н о в а
		Іменем  України
		 
		8 лютого 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 320/6893/15-ц
		 
		провадження № 61-2119 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		 
		суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), СинельниковаЄ. В., Хопти С. Ф.,        Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4, 
		представник позивача - ОСОБА_5, 
		відповідач - ОСОБА_6, 
		представник відповідача - ОСОБА_7,
		треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 8 липня 2016 року у складі судді Кучеренко В. В. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 3 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Воробйової І. А., Онищенка Е. А.,
		ВСТАНОВИВ :
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/6 частку житлового будинку. 
		Позовна заява мотивована тим, що з 1 вересня 1990 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, від якого вони мають дитину - ОСОБА_9 (прізвище після розірвання шлюбу - ОСОБА_9), ІНФОРМАЦІЯ_1. 8 вересня 1992 року шлюб між ним та ОСОБА_6 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу                             від 29 березня 2001 року. Після розірвання шлюбу з 1993 року він не проживав разом з відповідачкою. 
		У грудні 1994 року він почав знову проживати з відповідачкою однією сім'єю, вести спільне господарство, спільний побут та бюджет. ІНФОРМАЦІЯ_3 року у нього з ОСОБА_6 народилася дитина - ОСОБА_8 Отже, з грудня 1994 року він з відповідачкою вели спільне господарство, мали спільний бюджет, виховували дітей, матеріально їх забезпечували.
		20 травня 2000 року, під час спільного проживання, відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку вони за спільні кошти, отримані ним у борг від батька на підставі розписки від 17 травня 2000 року та відповідачкою                 від продажу належної їй квартири, придбали житловий будинок АДРЕСА_2 Оскільки на момент купівлі вказаного вище житлового будинку вони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний побут бюджет, у нього із відповідачкою були діти, за рішенням органу опіки та піклування меншу частку у будинку оформити на дітей після продажу квартири було неможливо, то вони прийняли рішення про оформлення спірного житлового будинку на ОСОБА_6 та двох дітей у рівних частках.  
		Вважав, що спірний житловий будинок придбаний унаслідок спільної праці членів сім'ї та за їх спільні кошти, а, отже, він має право на визнання за ним права власності на 1/6 частку цього будинку. У 2001 році між ними було припинено фактичні шлюбні відносини, а у 2008 році вони знову поновили взаємовідносини, від яких мають дитину - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2. 
		З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просив суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 з грудня 1994 року по 2001 рік, визнати 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю його та ОСОБА_6, визнати за ним право власності на 1/6 частку вищевказаного житлового будинку. 
		Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області                  від 8 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, побуту та бюджету ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з грудня 1994 року по 2001 рік. Визнано 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/6 частку вказаного житлового будинку. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у позивача з відповідачкою після розірвання шлюбу народилися діти, тобто народження дітей, їх утримання, спільне проживання підтверджує факт того, що ОСОБА_4 з ОСОБА_6 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, спільного бюджету та побуту у періоду з грудня              1994 року. Крім того, розпискою від 17 травня 2000 року підтверджено, що позивач у присутності відповідачки отримав у борг грошові кошти на придбання спірного нерухомого майна. Отже, житловий будинок придбано сторонами унаслідок спільної праці за спільні грошові кошти, тому підлягає поділу у рівних частках, кожному половина. 
		Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 3 листопада 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_6 відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що сторони у спірний період спільно проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, побут та бюджет, що у тому числі підтверджується народженням дітей. Спірне нерухоме майно придбано ОСОБА_4 та ОСОБА_6 унаслідок спільної праці та коштів, оскільки цей житловий будинок був придбаний частково за кошти, отримані позивачем у борг на підставі розписки від 17 травня 2000 року, тому 1/3 частка цього будинку є їхньою спільною сумісною власністю, тобто майно підлягає поділу в рівних частках. Крім того, ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 липня 2015 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про захист права власності шляхом усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення був залишений без розгляду, з якого позивачу й стало відомо, що він не є власником спірного житлового будинку, унаслідок чого ним строк позовної давності не пропущено. 
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.  
		Касаційна скарга мотивована тим, що ведення спільного господарства нею з позивачем було припинено після розірвання шлюбу у 1992 році, право власності на 1/3 частку спірного житлового будинку нею набуто у 2000 році за власні грошові кошти, отримані від продажу належної їй та дочкам квартири. Розписка від 17 травня 2000 року не свідчить про отримання позивачем коштів на придбання саме спірного житлового будинку. Крім того, наявні підстави для застосування строку позовної давності, так як позивач з травня 2000 року знав про факт оформлення права власності на будинок за нею, що у тому числі підтверджується ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 6 серпня 2001 року, проте позов пред'явив лише             6 серпні 2015 року.  
		У лютому 2017 року ОСОБА_4, подав заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, належними доказами підтверджено факт його проживання з відповідачкою однією сім'єю, ведення спільного господарства, бюджету та побуту, набуття спірного житлового будинку у власність за спільні кошти, що у тому числі підтверджується розпискою від 17 травня 2000 року, а, отже,                1/3 частка цього житлового будинку є їх спільною сумісною власністю. Позовна давність ним не пропущена, так як про те, що спірний житловий будинок зареєстровано лише на ОСОБА_6, він дізнався з ухвали суду         від 23 липня 2015 року. 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду. 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
		Судом установлено, що з 1 вересня 1990 року ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, від якого вони мають дитину ОСОБА_9 (прізвище після розірвання шлюбу - ОСОБА_9), ІНФОРМАЦІЯ_1. 8 вересня 1992 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 29 березня 2001 року. 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 року у ОСОБА_4 та ОСОБА_6 народилася  дитина - ОСОБА_8, а ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_11
		Згідно з копією свідоцтва про право власності на житло від 22 лютого           1999 року квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності у рівних частках належить ОСОБА_6 та її дочкам - ОСОБА_9, ОСОБА_8
		15 травня 2000 року розпорядженням голови Хортицької районної адміністрації Запорізької міської ради ОСОБА_6 було дозволено продаж 2/3 частин вищевказаної квартири, належні на праві спільної часткової власності її малолітнім дітям, з метою придбання житлового будинку АДРЕСА_2.
		19 травня 2000 року відповідно до договору ОСОБА_6, яка діяла           від свого імені та від імені її малолітніх дітей - ОСОБА_9,                       ОСОБА_8, продала належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_1. 
		20 травня 2000 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_6, яка діяла від свого імені та від імені її малолітніх дітей - ОСОБА_9, ОСОБА_8, придбала, у рівних часках кожній, житловий будинок АДРЕСА_2. 
		ОСОБА_4 зареєстрований у житловому будинку АДРЕСА_2 що підтверджується довідкою Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області від 6 липня 2015 року. 
		Сімейні правовідносини, яки виникли до 1 січня 2004 року, регулюються положеннями КпШС України, а створення спільної власності особами, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, - Законом України «Про власність», який був чинним на час спірних правовідносин. 
		Згідно з частиною першою статті 22 КпШС України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
		Відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
		Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. 
		Спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності.
		За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті          17 Закону України «Про власність»), тощо.
		Отже, майно, набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
		У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. 
		Такий висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-135 цс 13.
		Суди у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України 2004 року належним чином не перевірили доводів відповідачки про те, що розпорядженням голови Хортицької районної адміністрації Запорізької міської ради від 15 травня 2000 року саме  ОСОБА_6 надано дозвіл на продаж належної їй та її малолітнім дочкам квартири, а 19 травня 2000 року між нею та покупцем ОСОБА_12 було укладено договір, за умовами якого вона продала вказану квартиру                         за 28 832 грн. 20 травня 2000 року на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку за частину отриманих від продажу вказаної квартири грошових коштів відповідачка придбала спірний житловий будинок                                   за 4 700 грн. Право власності на зазначений житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_6 та її дочками по 1/3 частці за кожним. 
		Суди належним чином не дослідили, чи містить розписка від 17 травня          2000 року про отримання ОСОБА_4 у борг грошових коштів на придбання житлового будинку, відомості, що кошти бралися ним у борг в інтересах сім'ї, не встановили для придбання якого саме житлового будинку бралися позивачем ці кошти, чи надавала відповідачка згоду на отримання у борг цих коштів. 
		Ураховуючи викладене, суди у порушення зазначених вище положень закону та вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України 2004 року належним чином не перевірили, чи придбано спірний житловий будинок за спільні кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_6, чи надано позивачем на підтвердження таких обставин відповідні докази. 
		Крім того, суди, вказуючи про те, що позивач дізнався про порушення свого права на спірне нерухому майно лише з позову ОСОБА_6 до нього, який ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області                              від 23 липня 2015 року залишено без розгляду, унаслідок чого ним строк позовної давності не пропущено, не звернули уваги на таке. 
		Частиною третьою статті 29 КпШС України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
		Аналогічна норма міститься у частині другій статті 72 СК України. 
		У статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
		Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Згідно з частинами третьою та четвертою статті 264 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		ОСОБА_6 звернулась з заявою про застосування строку позовної давності (а.с. 45-47).
		Суди у порушення вищевказаних положень закону не перевірили доводи ОСОБА_6 про те, що позивач у 2001 році вже звертався до суду з позовом до неї, у тому числі про визнання права власності на житловий будинок, що підтверджується ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 6 серпня 2001 року, якою провадження у справі закрито. Тобто відповідачка вказувала про те, що позивачу з травня 2000 року було відомо про факт оформлення права власності на житловий будинок за нею, на що він також посилається у своїй позовній заяві.  
		Крім того, стаття 261 ЦК України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права. 
		Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
		Дійшовши висновку про дотримання ОСОБА_4 строку звернення до суду, суд зазначив, що початок перебігу позовної давності починається з моменту, коли позивач дізналася про порушення свого права, а саме - з дня постановлення ухвали суду від 23 липня 2015 року. 
		Зазначене свідчить про неправильність застосування судом частини першої статті 261 ЦК України, оскільки за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
		При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
		Таким чином, суди у порушення зазначених вище положень закону та вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України 2004 року належним чином не дослідили, чи порушено позивачем строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові. 
		Крім того, встановлюючи факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з грудня 1994 року по 2001 рік, суди не звернули уваги на те, що правова підстава для встановлення такого юридичного факту з'явилася лише з набранням чинності СК України 2003 року та ЦПК України 2004 року. 
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області                         від 8 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області                      від 3 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                               Б. І. Гулько
		 
		                                                                                                            Є.В. Синельников
		 
		                                                                                                            С.Ф. Хопта
		 
		                                                                                                            Ю.В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...