Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 278/1679/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.02.2018.
Дата набрання законної сили: 06.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		06 лютого 2018 року
		м. Київ
		справа № 278/1679/13-ц
		провадження № 61-2269св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя - доповідач), Хопти С. Ф.,    Черняк Ю. В.,
		учасники справи:
		позивач, відповідач за зустрічним позовом  - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
		відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3,
		відповідач - ОСОБА_4,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Житомирської області, ухвалене у складі суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,         Миніч Т. Л., від 19 січня 2016 року,
		В С Т А Н О В И В :
		16 квітня 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		Свої вимоги позивач мотивував тим, що 13 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого за договором купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 0503/0808/55-016, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 141 000 доларів США, з розрахунку 12,5 % річних за користування кредитом на строк з 13 серпня 2008 року по 13 серпня 2031 року. В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 (поручитель), ОСОБА_3 (позичальник) укладено 13 серпня 2008 року договір поруки № 0503/0808/55-016-Р-1, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 0503/0808/55-016 від 13 серпня 2008 року. Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість. 
		З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ПАТ «Дельта Банк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість в сумі 1 905 372 грн 09 коп., з яких: 1 789 397 грн 10 коп. - заборгованості за кредитом, 115 974 грн 99 коп. - заборгованість по відсотках.
		15 серпня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним кредитного договору.
		Свої вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання його недійсним. Банк не повідомив її про сукупну вартість кредиту, в результаті чого були порушені вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів» та права позичальника. 
		ОСОБА_3 просила визнати недійсним кредитний договір                       № 0503/0808/55-016 від 13 серпня 2008 року з усіма додатками та змінами.
		Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області у складі судді Зубчак І. В. від 12 жовтня 2015 року в задоволенні первісного позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір № 0503/0808/55-016 (кредитний договір «споживчий кредит під заставу житлової нерухомості»), укладений 13 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк», в тому числі договір про внесення змін та доповнень № 2 від 17 травня 2012 року до кредитного договору № 0503/0808/55-016 від 13 серпня 2008 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ «Дельта Банк» не доведено характер правовідносин, які склалися у останнього з ПАТ «Сведбанк», до останнього не перейшло право вимоги стягнення боргу з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки банками не було направлено повідомлення про відступлення права вимоги на адресу поручителя -ОСОБА_4, а тому первісний позов не підлягає до задоволення.
		Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що умови спірного кредитного договору є несправедливими, оскільки ОСОБА_3 не було надано необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про отриману послугу, у зв'язку з чим її було поставлено в нерівні з банком умови, що призвело до порушення її прав.
		Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» 1 905 372 грн 09 коп. заборгованості за кредитним договором, з яких: 1 789 397 грн 10 коп. - заборгованість за кредитом, 115 974 грн 99 коп. заборгованість за відсотками. У задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено. Узадоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним кредитного договору - відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що первісні позовні вимоги заявлені до ОСОБА_3 підлягають до задоволення, оскільки ОСОБА_3 не сплачувала платежі за кредитним договором, внаслідок чого в останньої утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню. Порука ОСОБА_4 припинилась, що встановлено судовим рішенням. Заявлені зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до задоволення не підлягають, оскільки остання була ознайомлена у письмовій формі про кредитні умови. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_3 погодилася на умови надання кредиту, останні її влаштовували, у тому числі умови надання кредиту в іноземній валюті. 
		У лютому 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року.
		29 лютого 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданими касаційними скаргами.
		14 листопад 2016 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3                    до ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним кредитного договору, призначено до судового розгляду.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року       № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		11 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалене судове рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що районний суд повно і всебічно з'ясував обставини справи та дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог банку та задоволення зустрічних вимог ОСОБА_3 Банком на підтвердження своїх вимог подані документи, які не можуть вважатись допустимими доказами.
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
		Судами встановлено, що 13 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 0503/0808/55-016, згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 141 000 доларів США, з розрахунку 12,5 % річних за користування кредитом на строк з 13 серпня 2008 року по 13 серпня 2018 року (а.с. 4-16).
		17 травня 2012 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Сведбанк» укладено договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору, за змістом якого сторони дійшли згоди про внесення змін та доповнень щодо сплати кредиту та відсотків (а.с. 17-19).
		13 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 (поручитель), ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір поруки                                 № 0503/0808/55-016-Р-1, згідно з умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 0503/0808/55-016 від 13 серпня 2008 року. 
		За кредитним договором № 0503/0808/55-016 від 13 серпня 2008 року ОСОБА_3 отримала кредитні кошти у розмірі 141 000 доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки № 2999049/0219 від 13 серпня 2008 року (а.с. 22).
		25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі - продажу прав вимоги, відповідно до умов якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» всі права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінило ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стало новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с. 39-47).
		Згідно із витягом з додатку № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги до обсягу прав вимоги, які передаються у власність покупцю, включено право вимоги за кредитним договором № 0503/0808/55-016, укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк» (а.с. 38).
		У відповідності до розрахунку заборгованість по кредитному договору        № 0503/0808/55-016 від 13 серпня 2008 року станом на 01 серпня 2014 року складає 147 917,70 доларів США - тіло кредиту, що еквівалентно                     1 789 397 грн 10 коп. та 9 586,89 доларів США - відсотки, що еквівалентно 115 974 грн 99 коп. Загальна заборгованість складає 1 905 372 грн 09 коп. (а.с. 150).
		Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. 
		Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. 
		Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
		Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним.
		Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
		З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається ОСОБА_3, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора. При цьому ПАТ «Сведбанк» вимог до ОСОБА_3 з приводу невиконання умов кредитного договору № 0503/0808/55-016                від 13 серпня 2008 року не пред'являло.
		Апеляційний суд, встановивши, що за кредитним договором, укладеним між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_3, утворилася заборгованість внаслідок невиконання останньою його умов, а докази про те, що відповідачем погашалась заборгованість первісному кредитору до укладення договорів купівлі-продажу прав вимоги за вказаним кредитним договором відсутні, а також, що до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором, дійшов правильного висновку про задоволення позову. Судом встановлена правильність розрахунку заборгованості за договором кредиту                        № 0503/0808/55-016 від 13 серпня 2008 року за період з травня 2012 року по липень 2014 року, який відповідачем спростований не був.
		Згідно частини третьої статі 10 ЦПК України (у редакції від 07 липня         2010 року) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до частини першої ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Згідно з положеннями частини третьої статті 60 ЦПК України (у редакції від 07 липня 2010 року) доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
		Згідно положень статті 213 ЦПК України (у редакції від 07 липня 2010 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		У рішенні апеляційного суду наведені оцінені судом докази, наявні в матеріалах справи, зокрема і щодо переходу до позивача права вимоги за договором кредиту № 0503/0808/55-016  від 13 серпня 2008 року, отримання кредитних коштів відповідачем, а також розрахунок заборгованості, який підтверджує невиконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань перед кредитором. Відповідач протилежного не довела, належних доказів на спростування наданого банком розрахунку заборгованості не надала.
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		З урахуванням наведеного, висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог банку через ненадання доказів на підтвердження своїх позовних вимог є безпідставним. 
		Відмовляючи банку у задоволенні позовних вимог заявлених до поручителя, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
		Згідно частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
		Відповідно до змісту частини першої статті 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. 
		Відповідно до положень статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Згідно зі статтями 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, виходив із того, що позивачем не доведена невідповідність укладеного договору кредиту вимогам чинного законодавства, в тому числі вимогам статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», та не надано доказів на підтвердження доводів про недійсність договору.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Судом вірно застосовано положення статей 215, 526, 627, 628, 629, 1054, 1055 ЦК України до спірних правовідносин. Встановлено, що ОСОБА_3 з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного нею банку, отримавши від останнього передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору, що відповідає положенням статей 19, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
		Правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень статей 203, 215, 230 ЦК України, як укладеного внаслідок введення в оману позичальника, позбавлення його поміркованого, ефективного вибору з боку банку, з урахуванням вимог статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору, судами не встановлені. Позивач за зустрічним позовом не довела введення її в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала, усвідомлюючи зміст умов договору, зокрема і валюту договору.
		Також встановлено, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2015 року, визнано припиненим договір поруки № 0503/0808/55-016-Р-1 від 13 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк». 
		Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог банку, оскільки боржник, отримавши від банку кошти у кредит, свої зобов'язання по поверненню кредиту та сплати процентів за його користування не виконала, а тому судом правильно застосовано при вирішенні вказаного спору вказані вище норми ЦК України.
		За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник  СуддіО. В. Білоконь   Є. В. Синельников   С. Ф. Хопта    Ю. В.Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...