Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/14017/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 09.02.2018. Зареєстровано: 12.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2018.
Дата набрання законної сили: 01.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"01" лютого 2018 р.           Справа№ 910/14017/17
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Агрикової О.В.
		суддів:            Мальченко  А.О. 
		          Чорногуза М.Г. 
		 при секретарі судового засідання Степанці О.В.,
		від позивача Кириленко О.П., від відповідача 1 не з'явилися,
		від відповідача 2 Гончар В.М., від відповідача 3 Васильєва І.В.,
		від третьої особи Гуленко Ю.М., слухач ОСОБА_6,
		розглянувши апеляційну скаргу
		публічного акціонерного товариства «Мілкіленд Н.В.» 
		на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 
		у справі №910/14017/17 (суддя Шкурдова Л.М.) 
		за позовом публічного акціонерного товариства «Мілкіленд Н.В.»,
		Нідерланди, Амстердам,
		до 1. дочірнього підприємства «Профітрейд», м.  Київ,
		2. Національного банку України, м.  Київ,
		3. публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», м.  Київ,
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 3 - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м.  Київ,
		про визнання договору поруки недійсним -
		встановив:
		У серпні 2017 ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ДП  «Профітрейд» (далі - відповідач-1), Національного банку України (далі - відповідач-2), ПАТ  «Український професійний банк» (далі - відповідач-3) про визнання недійсним договору поруки №19/П від 24.03.2014, укладеного між Національним банком України (кредитор), ПАТ  «Український професійний банк» (позичальник) та ДП  «Мілкіленд-Україна» (ДП  «Профітрейд») (поручитель).
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що він є власником ДП  «Мілкіленд-Україна», правонаступником якого є ДП  «Профітрейд» (код ЄДРПОУ 24255176), а тому укладення ДП  «Мілкіленд-Україна» спірного правочину вважає порушенням його корпоративних прав, посилаючись при цьому на ст.ст.  63, 167 ГК України.
		Позивач посилався на те, що договір поруки №19/П від 24.03.2014 укладений з порушенням вимог п.  2.2. Розділу 2 «Забезпечення за стабілізаційним кредитом» Положення про надання Національним банком стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ №540/17835, оскільки майнові права ДП  «Профітрейд» вже були обтяженими іпотечним договором №1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013 та договором поруки №06.1-20/143 від 18.06.2013.
		При цьому, за твердженнями позивача, договір поруки №19/П від 24.03.2014 укладений внаслідок помилки, а також договір поруки №19/П від 24.03.2014 суперечить вимогам чинного законодавства України.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 до участі у справі №910/14017/17 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 3, залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
		26.10.2017 Національним банком України подано Господарському суду міста Києва заяву про застосування строків позовної давності у справі №910/14017/17.
		07.11.2017 позивачем Господарському суду міста Києва подано клопотання про вихід за межі позовних вимог та визнання недійсними додаткового договору №1 від 04.02.2015 до договору поруки №19/П від 24.03.2014 та додаткового договору №2 від 05.03.2015 до договору поруки №19/П від 24.03.2014.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у справі №910/14017/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
		При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що спірний договір поруки №19 від 24.03.2014/П укладено ДП  «Мілкіленд-Україна» в межах наданих власником (компанією «Мілкіленд Н.В.») повноважень; позивачем не було доведено обставин, які б підтверджували укладення спірного договору поруки внаслідок помилки; наявність іпотечного договору, яким встановлено обтяження конкретного майна, та наявність іншої поруки не можуть вважатися обставинами, що перешкоджали укладенню спірного договору поруки; договір поруки №19 від 24.03.2014/П відповідає вимогам законодавства України; нормами матеріального права не передбачено право власника підприємства звертатися до суду за захистом прав асоційованого підприємства, оскільки підприємства є самостійними юридичними особами, незалежно від організаційно - правової форми, акціонери (учасники) господарського товариства не в праві звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва.
		Не погодившись із вказаним рішенням, ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у справі №910/14017/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на наступне.
		1. Договір поруки №19/П від 24.03.2014 укладений з порушенням вимог п.  2.2. Розділу 2 «Забезпечення за стабілізаційним кредитом» Положення про надання Національним банком стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ №540/17835, оскільки майнові права ДП  «Профітрейд» вже були обтяженими іпотечним договором №1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013 та договором поруки №06.1-20/143 від 18.06.2013. Так, за доводами скаржника, судом першої інстанції не враховано, що на момент укладення спірного договору поруки обсяг обтяжень ДП  «Мілкіленд-Україна» за іншими зобов'язаннями складав понад 100000000,00  грн.
		2. Судом першої інстанції невірно застосовано положення ч.  1 ст.  627 ЦК України, оскільки, як вважає позивач, Національним банком України та ПАТ  «Український професійний банк» не дотримано принципу справедливості і розумності під час укладення, виконання та зміни договору поруки №19/П від 24.03.2014, а вказані дії Національного банку України та ПАТ  «Український професійний банк» позивач вважає спрямованими на визнання ДП  «Мілкіленд-Україна» пов'язаною особою ПАТ  «Український професійний банк», визнання виконавчого директора ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» - ОСОБА_8 (кінцевого бенефіціарного власника ДП  «Мілкіленд-Україна»), контролером ПАТ  «Український професійний банк» і, як наслідок, створення обов'язків для третьої особи - кінцевого бенефіціарного власника ДП  «Мілкіленд-Україна» ОСОБА_8 та ПАТ  «Мілкіленд Н.В.», чим також порушено вимоги ч.  1 ст.  511 ЦК України, згідно якої зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.
		3. ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» як власник ДП  «Мілкіленд-Україна» не надавало, а Національним банком України не було отримано рішення ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» про надання дозволу на укладення ДП  «Мілкіленд-Україна» додаткового договору №2 до договору поруки №19/П від 24.03.2014, що впливає на обсяг прав та обов'язків ПАТ  «Мілкіленд Н.В.», а також додатковий договір №2 від 05.03.2015 до договору поруки №19/П від 24.03.2014 укладено посадовою особою ДП  «Мілкіленд-Україна» з перевищенням повноважень.
		4. Позивач має право на оспорювання договору поруки №19/П від 24.03.2014, оскільки є кінцевим бенефіціарним власником ДП  «Мілкіленд-Україна», а договір поруки №19/П від 24.03.2014 порушує корпоративні права ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» щодо управління справами ДП  «Мілкіленд-Україна», посилаючись при цьому на ст.ст.  63, 167 ГК України.
		5. Позивач вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано ч.  1 ст.  229 ЦК України та стверджує, що позивач неправильно сприймав реальну природу договору поруки №19/П від 24.03.2014 при його укладенні, тобто таке укладення відбулось внаслідок помилки позивача.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №910/14017/17 апеляційну скаргу ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у справі №910/14017/17 прийнято до провадження, розгляд справи призначений на 18.01.2018.
		18.01.2018 від Національного банку України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
		Так, Національний банк України вважає, що: суд першої інстанції правильно відхилив доводи позивача про порушення сторонами спірного договору вимог п.  2.2. Розділу 2 «Забезпечення за стабілізаційним кредитом» Положення про надання Національним банком стабілізаційних кредитів банкам України; сторонами договору поруки №19/П від 24.03.2014 було дотримано усіх вимог чинного на момент укладення договору законодавства; ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» не є учасником ДП  «Профітрейд» на момент звернення до суду у даній справі; позивачем не доведено факту надання згоди на укладення договору поруки №19/П від 24.03.2014 внаслідок помилки.
		18.01.2018 від ПАТ  «Український професійний банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
		Так, ПАТ  «Український професійний банк» зазначає, що: суд першої інстанції правильно відхилив доводи позивача про порушення сторонами спірного договору вимог п.  2.2. Розділу 2 «Забезпечення за стабілізаційним кредитом» Положення про надання Національним банком стабілізаційних кредитів банкам України; сторонами договору поруки №19/П від 24.03.2014 було дотримано усіх вимог чинного на момент укладення договору законодавства; ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» не є учасником ДП  «Профітрейд» на момент звернення до суду у даній справі; позивачем не доведено факту надання згоди на укладення договору поруки №19/П від 24.03.2014 внаслідок помилки.
		ДП  «Профітрейд» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не скористались своїм правом та не подали суду відзивів на апеляційну скаргу (ч.  1 ст.  263 ГПК України). Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.  3 ст.  263 ГПК України).
		В судовому засіданні 18.01.2018 оголошено перерву до 01.02.2018.
		30.01.2018 ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» подало суду письмові пояснення.
		Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанов Правління Національного банку України №91 від 24.02.2014, №103 від 26.02.2014 та №145/БТ від 20.03.2014 між Національним банком України та ПАТ  «Український професійний банк» був укладений кредитний договір №19 від 24.03.2014 (т.  2, а.с.14-22).
		В якості забезпечення вказаного кредитного договору, 24.03.2014 між Національним банком України (банк), ДП  «Мілкіленд-Україна» (поручитель) (в подальшому найменування якого змінено на ДП  «Профітрейд») та ПАТ  «Український професійний банк» (позичальник) був укладений договір поруки №19/П від 24.03.2014 (далі - договір поруки).
		Відповідно до п.  1 договору поруки поручитель зобов'язується перед банком за належне виконання позичальником всіх своїх зобов'язань, що випливають (а також випливатимуть в майбутньому) з кредитного договору від 24.03.2014 №19, укладеного між банком та позичальником, а також всіх додаткових договорів (угод), що вже укладені та будуть укладені в майбутньому до нього, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та інших платежів та умов, у тому числі зобов'язань щодо:
		- повернення позичальником банку кредиту у сумі 120000000,00  грн. в строк не пізніше 12.12.2014;
		- сплати позичальником процентів за користування кредитом у розмірі, в порядку та строки, визначені кредитним договором;
		- виконання позичальником інших зобов'язань, передбачених кредитним договором, в повному обсязі на умовах і в строки, визначені в кредитному договорі (у тому числі при зміні строків виконання зобов'язань), в тому числі зобов'язань щодо сплати неустойок (пені, штрафів) та відшкодування збитків.
		Позивач просить в судовому порядку визнати недійсним договір поруки №19/П від 24.03.2014 з підстав, викладених вище.
		Згідно ст.  16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
		За приписами ч.  1 ст.  215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.  1-3, 5 та 6 та ст.  203 цього Кодексу.
		Частиною першою ст.  203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.  2  ст.  203 ЦК України).
		Відповідно до ч.ч.  1, 3 ст.  92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
		Судом встановлено, що спірний договір від імені ДП  «Мілкіленд-Україна» укладено в особі виконуючого директора ОСОБА_9, який діяв на підставі статуту.
		Відповідно до п.  9.4.3. статуту ДП  «Мілкіленд-Україна», затвердженого рішенням власника від 23.05.2013 (далі - статут), директор підприємства має право укладати в межах своєї компетенції угоди вартістю, що не перевищує еквівалент 50000,00  доларів США за курсом Національного банку України на день укладання угоди. На укладання угод вартістю понад еквівалент 50000,00  доларів США обов'язкове отримання дозволу.
		Матеріали справи свідчать, що 19.03.2014 рішенням власника ДП  «Мілкіленд-Україна» вирішено виступити фінансовим поручителем по зобов'язанням ПАТ  «Український професійний банк» перед Національним банком України згідно умов договору по надання ПАТ  «Український професійний банк» кредиту в розмірі 120000000,00 (сто двадцять мільйонів гривень 00 копійок) строком до 270 днів та уповноважити виконуючого обов'язки директора ДП  «Мілкіленд-Україна» ОСОБА_10 укласти та підписати договір поруки з Національним банком України згідно з вищевказаними умовами, що було посвідчено компанією «Мілкіленд Н.В.» в особі Головного виконавчого директора ОСОБА_8 (т.  1, а.с.  169).
		Згідно з ч.  3 п.  14 договору поруки №19 від 24.03.2014/П поручитель свідчить, що представник поручителя, який підписує цей договір від імені поручителя, належним чином обраний, наділений достатніми повноваженнями, що не скасовані, не обмежені, не оспорюються третіми особами, всі внутрішні процедури поручителя, необхідні для реалізації цих повноважень, виконані в повному обсязі та належним чином.
		Відтак, спірний договір поруки №19 від 24.03.2014/П укладено ДП  «Мілкіленд-Україна» в межах наданих власником (компанією «Мілкіленд Н.В.») повноважень.
		В подальшому, між ДП  «Мілкіленд-Україна», ПАТ  «Український професійний банк» та Національним банком України були укладені додатковий договір №1 від 04.02.215 до договору поруки №19/П від 24.03.2014 (щодо строку дії договору поруки) та додатковий договір №2 від 05.03.2015 до договору поруки №19/П від 24.03.2014 (щодо зміни розміру основного зобов'язання в бік зменшення).
		Зі справи вбачається, що 02.02.2015 рішенням власника ДП  «Мілкіленд-Україна» вирішено продовжити строк дії договору поруки на умовах, визначених Національним банком України, та уповноважити директора ДП  «Мілкіленд-Україна» ОСОБА_9 укласти та підписати додатковий договір до договору поруки з Національним банком України на визначених Національним банком України умовах, що було посвідчено компанією «Мілкіленд Н.В.» в особі Головного виконавчого директора ОСОБА_8 (т.  2, а.с.  24).
		При цьому, матеріали справи не містять відповідного рішення власника ДП  «Мілкіленд-Україна» на укладення додаткового договору №2 від 05.03.2015 до договору поруки №19/П від 24.03.2014 (щодо зміни розміру основного зобов'язання в бік зменшення).
		Скаржник стверджує, що додатковий договір №2 від 05.03.2015 до договору поруки №19/П від 24.03.2014 укладено посадовою особою ДП  «Мілкіленд-Україна» з перевищенням повноважень, у зв'язку з чим позивачем було подано заяву про вихід за межі позовних вимог та визнання недійсними додаткового договору №2 від 05.03.2015 до договору поруки №19/П від 24.03.2014.
		Однак, додатковий договір №2 від 05.03.2015 не збільшував обсягу прав та обов'язків ДП  «Мілкіленд-Україна» згідно спірного договору поруки №19/П від 24.03.2014, а також спірний договір укладено ДП  «Мілкіленд-Україна» в межах наданих власником (компанією «Мілкіленд Н.В.») повноважень на підставі рішення власника від 19.03.2014.
		При цьому, як вже зазначалось судом, відповідно до п.  1 договору поруки поручитель зобов'язується перед банком за належне виконання позичальником всіх своїх зобов'язань, що випливають (а також випливатимуть в майбутньому) з кредитного договору від 24.03.2014 №19, укладеного між банком та позичальником, а також всіх додаткових договорів (угод), що вже укладені та будуть укладені в майбутньому до нього, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та інших платежів та умов тощо.
		Зазначене дає підстави для висновку про те, що рішення власника ДП  «Мілкіленд-Україна» на укладення додаткового договору №2 від 05.03.2015 до договору поруки №19/П від 24.03.2014 не було обов'язковою умовою.
		Відтак, доводи позивача про те, що ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» як власник ДП  «Мілкіленд-Україна» не надавало, а Національним банком України не було отримано рішення ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» про надання дозволу на укладення ДП  «Мілкіленд-Україна» додаткового договору №2 до договору поруки №19/П від 24.03.2014, що впливає на обсяг прав та обов'язків ПАТ  «Мілкіленд Н.В.», є необґрунтованими.
		Приписами ст.  215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.
		Отже, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.
		Так, як стверджує позивач, договір поруки №19/П від 24.03.2014 укладений з порушенням вимог п.  2.2. Розділу 2 «Забезпечення за стабілізаційним кредитом» Положення про надання Національним банком стабілізаційних кредитів банкам України, згідно якого забезпечення, що надане банком або майновим поручителем, не повинно бути обтяжене іншими зобов'язаннями (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору поруки), оскільки майнові права ДП  «Профітрейд» вже були обтяженими іпотечним договором №1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013 та договором поруки №06.1-20/143 від 18.06.2013; за доводами скаржника, судом першої інстанції не враховано, що на момент укладення спірного договору поруки обсяг обтяжень ДП  «Мілкіленд-Україна» за іншими зобов'язаннями складав понад 100000000,00  грн.
		Під обтяженням розуміється заборона розпоряджатися та/або користуватися конкретним майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору (ст.  2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ст.  3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).
		Відповідно до ст.  546 ЦК України іпотека, як вид застави, та порука є різними видами забезпечення виконання зобов'язань.
		Так, згідно з ч.  1 ст.  553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
		При цьому, колегія суддів зауважує, що внаслідок укладення договору фінансової поруки обтяження на майно поручителя (грошові кошти) не накладається, оскільки гроші належать до родових, замінних речей, тобто не містять індивідуально визначених ознак.
		Відтак, наявність обтяження у ДП  «Мілкіленд-Україна» згідно з договором поруки №06.1-20/143 від 18.06.2013 не може вважатись обтяженням забезпечення, що ДП  «Мілкіленд-Україна» надало спірним договором поруки.
		Також, згідно зі ст.  572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
		Частина 1 ст.  575 ЦК України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
		Предметом іпотечного договору №1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013 є іпотека, що забезпечує виконання ДП  «Мілкіленд-Україна» зобов'язань, що випливають з укладеного між ДП  «Мілкіленд-Україна» та ПАТ  «Банк Форум» кредитного договору №1-0034/13/11-KLI від 26.04.2013, тоді як за спірним договором поруки №19/П від 24.03.2014 ДП  «Мілкіленд-Україна» поручилось перед Національним банком України за повернення ПАТ  «Український професійний банк» кредиту в розмірі 120000000,00  грн. Тобто, забезпечення, що надане ДП  «Мілкіленд-Україна» спірним договором поруки, не обтяжене іпотечним договором №1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013.
		Поряд із цим, колегія суддів зазначає, що згідно з ч.  1 п.  14 договору поруки поручитель гарантує, що відсутні будь-які обмеження (у тому числі у вигляді рішень, ухвал суду, укладених правочинів тощо), які б забороняли та/або унеможливлювали укладення цього договору, або внаслідок існування яких укладення цього договору або цей договір взагалі (або будь-яка його частина) можуть бути визнані недійсними.
		Окрім наведеного, на переконання скаржника, судом першої інстанції невірно застосовано положення ч.  1 ст.  627 ЦК України, оскільки, як вважає позивач, Національним банком України та ПАТ  «Український професійний банк» не дотримано принципу справедливості і розумності під час укладення, виконання та зміни договору поруки №19/П від 24.03.2014.
		Колегія суддів вважає такі доводи позивача також безпідставними, оскільки згідно з ч.  2 п.  14 договору поруки шляхом підписання цього договору поручитель (ДП  «Мілкіленд-Україна») свідчить, що всі умови цього договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими.
		Отже, волевиявлення сторін спірного договору було вільним, а матеріали справи свідчать, що інтерес ДП  «Мілкіленд-Україна» щодо надання фінансової поруки за виконання ПАТ  «Український професійний банк» умов кредитного договору перед Національним банком України був обґрунтований гарантіями ПАТ  «Український професійний банк» щодо повернення депозитів ДП  «Мілкіленд-Україна». Тобто спірний договір поруки був спрямований на реальне настання правових наслідків щодо забезпечення виконання зобов'язань, що виникли з кредитного договору №19 від 24.03.2014.
		Разом із тим, позивач вважає, що дії Національного банку України та ПАТ  «Український професійний банк» при укладенні спірного договору поруки є спрямованими на визнання ДП  «Мілкіленд-Україна» пов'язаною особою ПАТ  «Український професійний банк», визнання виконавчого директора ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» - ОСОБА_8 (кінцевого бенефіціарного власника ДП  «Мілкіленд-Україна»), контролером ПАТ  «Український професійний банк» і, як наслідок, створення обов'язків для третьої особи - кінцевого бенефіціарного власника ДП  «Мілкіленд-Україна» ОСОБА_8 та ПАТ  «Мілкіленд Н.В.», чим порушено вимоги ч.  1 ст.  511 ЦК України, згідно з якою зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.
		Однак, позивачем не подано суду жодного доказу на підтвердження існування причинно-наслідкового зв'язку між укладенням спірного договору поруки (як підстави) та вимогами Національного банку України (як наслідком) до кінцевого бенефіціарного власника ДП  «Мілкіленд-Україна» ОСОБА_8 та ПАТ  «Мілкіленд Н.В.».
		До цього, сам договір поруки №19/П від 24.03.2014 не встановлює зобов'язання щодо його виконання для ОСОБА_8 та ПАТ  «Мілкіленд Н.В.».
		Навпаки, як зазначає і сам позивач, укладення договору поруки №19/П від 24.03.2014 мало інтерес для ДП  «Мілкіленд-Україна» в частині повернення ПАТ  «Український професійний банк» депозитів ДП  «Мілкіленд-Україна».
		Одночасно, позивач стверджував, що він має право на оспорювання договору поруки №19/П від 24.03.2014, оскільки є кінцевим бенефіціарним власником ДП  «Мілкіленд-Україна», а договір поруки №19/П від 24.03.2014 порушує корпоративні права ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» щодо управління справами ДП  «Мілкіленд-Україна», посилаючись при цьому на ст.ст.  63, 167 ГК України.
		Як вбачається з договору поруки №19/П від 24.03.2014 позивач не є стороною спірного договору, спірний договір поруки №19/П від 24.03.2014 укладено між відповідачами. 
		Статтею 80 ЦК України визначено, що юридична особа наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем в суді.
		Відповідно до ст.  62 ЦК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково - дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими Законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
		У випадках існування залежності від іншого підприємства підприємство визнається дочірнім (ст.  63 ГК України).
		Згідно з п.  7.1. статуту майно підприємства (ДП  «Профітрейд») становлять основні засоби, та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Підприємство здійснює згідно з чинним законодавством, володіння, користування і розпорядження майном, що є його власністю.
		Відповідно до п.  7.2. статуту підприємство (ДП  «Профітрейд») є власником майна та коштів, що передані йому власником у власність; продукції, виробленої підприємством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством України.
		Отже, майно ДП  «Профітрейд» є його власністю.
		Згідно із ст.  167 ГК України корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності передбачені законом та статутними документами.
		З наведеного вбачається, що нормами матеріального права не передбачено право власника підприємства звертатися до суду за захистом прав такого підприємства, оскільки згідно з законодавством України підприємства є самостійними юридичними особами, незалежно від організаційно - правової форми. Акціонери (учасники) господарського товариства не в праві звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва.
		При цьому, як вже зазначалось, матеріали справи містять чітке та однозначне рішенням власника ДП  «Мілкіленд-Україна» від 19.03.2014, яким вирішено виступити фінансовим поручителем по зобов'язанням ПАТ  «Український професійний банк» перед Національним банком України.
		Вказане свідчить про відсутність в даному випадку порушень корпоративних прав ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» щодо управління справами ДП  «Мілкіленд-Україна».
		До цього, спірний договір поруки стосується прав та обов'язків саме ДП  «Мілкіленд-Україна» як самостійного суб'єкта господарювання.
		Окрім наведеного, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 09.11.2017 (т.  1, а.с.  155-158) власником ДП  «Профітрейд» є фізична особа - ОСОБА_11, а отже, ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» не є учасником відповідача.
		Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до ч.  2 ст.  4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Відповідно до п.  1) ч.  1 ст.  20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
		Відповідно до ч.  1 ст.  74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Позивачем не доведено наявності порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів з боку відповідачів у зв'язку з укладенням та виконанням договору поруки №19/П від 24.03.2014.
		Окрім того, позивач стверджує, що судом першої інстанції невірно застосовано ч.  1 ст.  229 ЦК України та що він неправильно сприймав реальну природу договору поруки №19/П від 24.03.2014 при його укладенні, тобто таке укладення відбулось внаслідок помилки позивача.
		Відповідно до ст.  229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
		Зі змісту вказаної статті вбачається, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
		Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.
		За змістом ст.  229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.
		Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.
		Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.
		Згідно п.  19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009  року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
		Як вірно зазначено судом першої інстанції та з чим погоджується колегія суддів, позивачем не наведено в чому полягала помилка саме ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» щодо істотних обставин укладення спірного договору поруки між іншими самостійними юридичними особами - Національним банком України, ПАТ  «Український професійний банк» та ДП  «Мілкіленд-Україна».
		ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» лише надало асоційованому підприємству - ДП  «Мілкіленд-Україна», згоду на укладення спірного договору на визначених Національним банком України умовах, позивач не є учасником договору, а тому помилка з боку позивача щодо істотних обставин спірного договору в розумінні ст.  229 ЦК України не могла мати місце.
		Відтак, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено обставин, які б підтверджували укладення спірного договору внаслідок помилки, істотність їх значення та яким чином ці обставини вплинули на його волевиявлення.
		Одночасно, колегія суддів також зазначає, що хоча п.  1 ст.  6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
		Підсумовуючи наведене, як вірно вказав суд першої інстанції та з чим погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що спірний договір поруки суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, а також про наявність обставин, з яким закон пов'язує недійсність правочину.
		З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
		При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано не розглядалась подана Національним банком України заява про застосування строків позовної давності у даній справі, оскільки позовні вимоги ПАТ  «Мілкіленд Н.В.» не підлягають задоволенню.
		Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у справі №910/14017/17.
		Керуючись ст.ст.  267-285 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
		постановив:
		1.          Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Мілкіленд Н.В.» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у справі №910/14017/17 залишити без задоволення.
		2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у справі №910/14017/17 залишити без змін.
		3.          Справу №910/14017/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
		Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.
		Повний текст постанови складено 06.02.2018.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                            О.В. Агрикова 
		 
		Судді                                                                                А.О. Мальченко
		 
		                                                                                М.Г. Чорногуз

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...