Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 219/9544/2015-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2018.
Дата набрання законної сили: 30.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		30 січня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 219/9544/2015-ц
		 
		провадження № 61-686 св 17
		 
		Головуючого - Висоцької В. С.,
		 
		суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,  
		   Штелик С. П., 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач-ОСОБА_3,представникпозивача-ОСОБА_4,відповідачі-Бахмутська міська рада Донецької області, -управління культури Бахмутської міської ради Донецької області, -комунальне підприємство «Бахмутський міський парк культури та відпочинку» (далі - КП «Бахмутський міський парк культури та відпочинку»), 
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області у складі судді Воробйової І. В. від 29 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Донецької області у складі суддів: Осипчук О. В., Біляєвої О. М., Груіцької Л. О., від 22 серпня 2016 року,
		 
		В с т а н о в и в:
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (надалі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Бахмутської міської ради, Управління культури Бахмутської міської ради та КП «Артемівський міський парк культури та відпочинку» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітку.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядженнями Артемівського міського голови від 02 березня 2011 року № 50рк та згідно з наказом відділу культури Артемівської міської ради від 02 березня 2011 року № 3-нк він був призначений на посаду директора КП «Артемівський міський парк культури та відпочинку». Розпорядженням від 21 січня 2014 року № 9рк його звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (надалі - «КЗпП України») за угодою сторін з 31 січня 2014 року. Проте, з березня 2013 року нарахована заробітна плата йому не виплачувалася, у зв'язку з чим за період з березня 2013 року по січень 2014 року у відповідача перед ним утворилася заборгованість у сумі 42 412 грн 24 коп. Уточнивши в травні 2016 року позовні вимоги, позивач зазначив в якості відповідачів також Управління культури Бахмутської міської ради та КП «Артемівський міський парк культури та відпочинку» та просив стягнути з Бахмутської міської ради вказану суму заборгованості 42 412 грн 24 коп., і компенсацію втрати частини заробітної плати у сумі 31 723 грн 30 коп.
		 
		Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 червня 2016 року у задоволені позову відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що КП «Артемівський парк культури та відпочинку» є самостійною юридичною особою, його керівнику нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством внаслідок його господарської діяльності. При укладанні контракту з позивачем Артемівська міська рада виступала як орган управління майном комунальної власності територіальної громади і не є належним відповідачем у справі. Належним відповідачем у справі є КП «Артемівський міський парк культури та відпочинку», в штаті якого перебував відповідач. Позивач висуває вимоги про стягнення заробітної плати та компенсації тільки до міської ради, тому суд не може вийти за межі позовних вимог і стягнути заборгованість з КП «Артемівський міський парк культури та відпочинку».
		 
		Рішенням апеляційного суду Донецької області від 22 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з КП «Бахмутський міський парк культури та відпочинку» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі за період з березня 2013 року по січень 2014 року включно у розмірі 42 412 грн 24 коп. та компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати у сумі 218 грн 83 коп., а всього 42 631 грн 07 коп.;рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до Бахмутської міської ради, Управління культури Бахмутської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітку залишено без змін; вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що КП «Артемівський парк культури та відпочинку» є належним відповідачем, оскільки в період роботи позивача керівником, діяв на підставі статуту, затвердженого рішенням Артемівської міської ради від 16 листопада 2009 року № 4/21-634, відповідно до п. 2.1 є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові та валютні рахунки у банківських установах, круглу печатку, штамп та бланки зі своїм повним найменуванням, тому заборгованість по заробітній платі підлягає стягненню з КП «Артемівський парк культури та відпочинку». Щодо часткового задоволення позову у частині стягнення компенсації суд виходив з того, що періодом з якого слід обчислювати компенсацію є березень 2013 року по 31 січня 2014 року (дата звільнення).
		 
		У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. 
		 
		Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та зазначає, що апеляційним судом помилково вирахувано суму компенсації втрати грошових коштів, оскільки зазначені розрахунки проведено в інший спосіб ніж визначений Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. 
		 
		Відповідачі не скористалися правом на подання заперечень на касаційну скаргу.
		 
		26 грудня 2017 року справу передано на розгляд до Верховного Суду.
		 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		 
		Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		 
		Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. 
		 
		До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 176 Цивільного кодексу України (надалі - «ЦК України») держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 176 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
		 
		Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що стаття 176 ЦК Українизакріплює загальну норму про розмежування відповідальності публічно-правових утворень за своїми зобов'язаннями та створених ними юридичних осіб. ЦК передбачає загальне правило, згідно з яким держава, інші публічно-правові утворення (АРК, територіальні громади) не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб. Ця норма направлена на конкретизацію положень частиною третьою статті 96 ЦК України. 
		 
		Позивач зазначає, що КП «Артемівський міський парк культури та відпочинку» є комунальним унітарним підприємством, власником якого є територіальна громада та майно якого є комунальною власністю, тому посилаючись на норми частини 10 статті 78 Господарського кодексу України, вказує, що у разі недостатності зазначених коштів територіальна громада несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями комунального унітарного підприємства. Проте, погодитися з такими твердженнями не можна, оскільки КП «Артемівський міський парк культури та відпочинку» в період роботи позивача його керівником діяв на підставі статуту, затвердженого рішенням Артемівської міської ради від 16 листопада 2009 року № 4/21-634 та відповідно до п. 2.1 вказаного статуту є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові та валютні рахунки у банківських установах, круглу печатку, штамп та бланк зі своїм повним найменуванням. Пунктом 2.4 Статуту передбачено, що підприємство не відповідає за зобов'язаннями держави і засновника підприємства; підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах переданого йому в господарське відання майна, згідно з чинним законодавством. Пунктом 6.13 передбачено, що кошти фонду споживання підприємства використовуються на виплату заробітної плати штатним працівникам підприємства згідно штатного розкладу. 
		 
		Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що трудові відносини у ОСОБА_3 виникли з КП «Артемівський міський парк культури та відпочинку», яке є самостійним об'єктом господарювання та юридичною особою, і саме це підприємство несе відповідальність зі сплати заборгованості по заробітній платі.
		 
		З огляду на вищезазначене касаційна скарга ОСОБА_3 щодо стягнення коштів з Бахмутської міської ради підлягає залишенню без задоволення, а рішення апеляційного суду, в цій частині - без змін. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		 
		Частиною першою статті 117КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		Відповідно до частин першої-другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		 
		Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
		 
		Статтею першою Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
		 
		У статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадяться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: ... заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
		 
		Відповідно до пункту третього постанови Кабінету Міністрів України                  від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати»  компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: … заробітна плата (грошове забезпечення). 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті визначає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.
		 
		Наведений у касаційній скарзі аргумент позивача про помилковість застосування апеляційним судом періоду для обчислення суми компенсації за 2013 рік (з березня по листопад) є обґрунтованим, оскільки відповідає рішенню Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013, яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним, і у якому міститься висновок Конституційного Суду України про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. 
		 
		Задовольняючи частково позов про визначення суми компенсації заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, апеляційний суд зазначив, що індекси споживчих цін повинні враховуватися не на час звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу (вересень 2015 року), а на час звільнення позивача, яке відбулося 31 січня 2014 року, оскільки законодавством не передбачено стягнення компенсації після припинення трудових відносин між працівником та роботодавцем.
		 
		Зазначений висновок не ґрунтується на законі, оскільки Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» компенсація втрати частини заробітної плати проводиться згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги зріс більше ніж на один відсоток, до ліквідації заборгованості із заробітної плати.
		 
		Оскільки невиплата звільненому працівнику всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, тому апеляційний суд дійшов передчасного висновку про стягнення вказаної компенсації за період з березня по листопад 2013 року.
		 
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Частина друга цієї статті визначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а відповідно до частини п'ятої статті 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлено всіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судове рішення апеляційного суду, у частині стягнення з КП «Бахмутський міський парк культури та відпочинку» на користь ОСОБА_3 218 грн, 83 коп. компенсації за порушенням строків виплати заробітної плати, підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 419 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України, 
		 
		Постановив:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		 
		Рішення апеляційного суду Донецької області 22 серпня 2016 року скасувати в частині стягнення з комунального підприємства «Бахмутський міський парк культури та відпочинку» на користь ОСОБА_3 компенсації за порушення строків виплати заробітної плати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		В іншій частині рішення апеляційного суду Донецької області 22 серпня  2016 року у даній справі залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                             В. С. Висоцька 
		 
		 
		Судді:                                                                                                          С. Ю. Мартєв 
		 
		 
		                                                                                                                      В.В. Пророк
		 
		 
		                                                                                                                      І.М. Фаловська
		 
		 
		                                                                                                                      С.П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...