Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/3258/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про виселення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2018.
Дата набрання законної сили: 08.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Ухвала
		8 лютого 2018 року
		м. Київ
		Справа № 357/3258/16-ц
		Провадження № 14-1 цс 18
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача - Гудими Д. А.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В.С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянуласправу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква до ОСОБА_3 про виселення її з кімнати у гуртожитку без надання іншого житлового приміщення за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 23 червня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року та
		в с т а н о в и л а:
		у березні 2016 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач) про виселення її з кімнати у гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.
		Позовна заява мотивована тим, що на підставі спеціального ордеру військовослужбовцю ОСОБА_4 та його дружині (відповідачу) і сину було надано право на користування кімнатою у військовому гуртожитку за адресою : АДРЕСА_1. Проте після розірвання шлюбу з військовослужбовцем відповідач за відсутності правового зв'язку з Міністерством оборони України та Збройними Силами України підлягає виселенню із займаної кімнати на підставі пунктів 3.16, 3.18, 5.1, 5.2 і 5.10 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 січня 2012 року за № 24/20337.
		23 червня 2016 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення про відмову у задоволені позову.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявність у позивача права звернутися до суду з позовом про виселення зі службового приміщення колишнього члена сім'ї військовослужбовця, який проживає у ньому після розірвання шлюбу, не спростовує положень ст. 125 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року (далі - ЖК), що визначає перелік осіб, яких не можна виселити зі службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення. Крім того, суд встановив, що згідно з наданими відповідачем доказами відсутні відомості про наявність у відповідача прав на нерухоме майно.
		19 жовтня 2016 року Апеляційний суд Київської області ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні питання про виселення з кімнати у гуртожитку має враховуватися визначений статтею 125 ЖК перелік осіб, які не можуть бути виселені з них без надання іншого жилого приміщення. Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, вказавши, що позивач не надав доказів порушення його прав, а також доказів, які б свідчили про явну потребу суспільства у житлі, що має звільнити колишня дружина військовослужбовця, яка заселилася на відповідній правовій підставі (ордер) разом із чоловіком до кімнати у гуртожитку.
		7 листопада 2016 року позивач подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
		У касаційній скарзі просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 23 червня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
		18 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Вказану ухвалу суд обґрунтовував тим, що в оскаржених рішеннях суди застосували рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 2 грудня 2010 року («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) і зробили висновок про те, що втрата статусу члена сім'ї не є підставою не застосовувати ст. 125 ЖК. З огляду на це суди вважали, що відповідач не може бути виселена без надання їй іншого житлового приміщення.
		Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судузвернув увагу на те, що Верховний Суд України у постанові від 5 липня 2017 року у справі № 761/15791/15-ц сформулював правовий висновок, згідно з яким право користування службовим приміщенням члена сім'ї (або колишнього члена сім'ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи. Вказаний висновок, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, можна розуміти так, що у зв'язку з припиненням права користування службовим приміщенням в особи, якій видано спеціальний ордер, у членів її сім'ї, які не перебували чи не перебувають з відповідною організацією у трудових відносинах, також припиняється право користування цим приміщенням.
		З огляду на це в ухвалі від 18 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду констатував, що правовий висновокВерховного Суду України, викладений у постанові від 5 липня 2017 року у справі № 761/15791/15-ц, не узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який вказав, що для вирішення питання про виселення потрібно оцінити співмірність виселення, встановити баланс між інтересами особи, яку виселяють, та інтересами держави щодо того, наскільки виселення становитиме для цієї особи надмірний тягар у конкретній ситуації (див. § 49-51 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виразив сумнів стосовно передбачуваності застосування статті 125 ЖК, констатував, що відсутність доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення призводить до порушень прав особи та висловити думку про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (постанові від 5 липня 2017 року у справі № 761/15791/15-ц).
		29 січня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Відповідно до частини шостої статті 404 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, якщо Велика Палата дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		Розглядаючи справу, Велика Палата Верховного Суду встановила, що спір, який виник між сторонами, стосується виселення з кімнати у гуртожитку колишньої дружини військовослужбовця, яка включена до спеціального ордеру на вселення сім'ї військовослужбовця, а після розірвання шлюбу продовжує проживати у цій кімнаті разом з малолітньою дитиною.
		Натомість, за обставинами справи, викладеними у Постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 761/15791/15-ц, військовослужбовець був забезпечений службовим житлом, після чого вибув до нового місця служби, де йому надано іншу службову квартиру, а у першій службовій квартирі залишилася проживати його мати. У добровільному порядку службову квартиру вона не звільнила, з огляду на що Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Київське КЕУ) просило виселити її зі спірної службової квартири без надання іншого жилого приміщення, а також визнати військовослужбовця таким, що втратив право користування службовою квартирою за попереднім місцем служби.
		Верховний Суд України у постанові від 5 липня 2017 року у справі № 761/15791/15-ц звернув увагу на те, що мати набула право користування житловим приміщенням як член сім'ї її сина-військовослужбовця, проте не була включена у спеціальний ордер на вселення у службове приміщення. Крім того, вона мала можливість користуватися іншою службовою квартирою, яку також отримав у користування її син, та приватизувала цю квартиру після його вибуття до іншого міста для подальшого проходження служби.
		З огляду на вказане Верховний Суд України залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов Київського КЕУ задоволено: визнано військовослужбовця таким, що втратив право користування службовою квартирою та виселено його матір із зазначеної квартири.
		У цій справі Верховний Суд України, аналізуючи норми статей 124, 125 ЖК дійшов висновку, що вони підлягають застосуванню до житлових правовідносин, одним із суб'єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах. Таким чином, закріплені в статтях 125 та 124 ЖК гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення з службового приміщення громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах. А право користування службовим приміщенням члена сім'ї (або колишнього члена сім'ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.
		Крім того, Верховний Суд України зазначив, що гарантії, визначені положеннями ЖК щодо неможливості виселення особи без надання іншого жилого приміщення, законодавцем встановлені з метою недопущення позбавлення особи єдиного житла.
		ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що висновки Верховного Суду України, викладені у постанові в справі № 761/15791/15-ц, слід розглядати у світлі обставин справи, в якій такі висновки були сформульовані.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 18 січня 2018 року зазначив, що правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 5 липня 2017 року у справі № 761/15791/15-ц, не узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України».
		У рішенні всправі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини нагадав, зокрема, сформульовані ним загальні принципи тлумачення права на повагу до житла, закріпленого у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Згідно з частиною другою статті 10 ЦПК Українисуд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. А відповідно до частини четвертої цієї статті суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
		Порівняння обставин справи № 357/3258/16-ц з обставинами справи № 761/15791/15-ц свідчить про відмінність правовідносин між їх сторонами, а тому немає підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 357/3258/16-ц.
		З огляду на наведене, керуючись частиною шостою статті 404 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
		у х в а л и л а :
		1.  Повернути справу № 357/3258/16-цВерховному Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (Червинської М. Є., Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І.).
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                         В. С. Князєв
		Суддя-доповідач Д. А. Гудима
		Судді:                                     Н. О. Антонюк  О. Б. Прокопенко
		С. В. Бакуліна  І. В. Саприкіна
		В. В. Британчук  О. М. Ситнік
		О. С. Золотніков  О. С. Ткачук
		О. Р. Кібенко  В. Ю. Уркевич
		Л. М. Лобойко О. Г. Яновська
		Н. П. Лященко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...