Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 641/3262/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: 16.02.2018. Зареєстровано: 18.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2018.
Дата набрання законної сили: 08.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		_________________________________________________________________
		Справа № 641/3262/17                Головуючий І інстанції : Григор`єв Б.П.
		Провадження № 22ц/790/269/18 Суддя-доповідач: Кісь П.В.
		Категорія: трудові
		 
		 ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		08 лютого 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		головуючого         - Кіся П.В.,
		 суддів: - Кружиліної О.А.,
		                    - Хорошевського О.М.,
		за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою представників ОСОБА_1  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2017 року (суддяГригор`єв Б.П.) у цивільній справі № 641/3262/17 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова», треті особи: Військова частина НОМЕР_1 , Новобоварський об`єднаний районний військовий комісаріат м. Харкова, директор Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» ОСОБА_4 про поновлення на роботі, -
		встановив:
		23.05.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: зобов`язати ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» поновити його на посаді майстра виробничої дільниці цеху 99 таб № 0225 з 18 квітня 2017 року, стягнути з ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» на його користь середній заробіток за період з 18.04.2017 року по дату ухвалення рішення, стягнути з ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» на його користь 10000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
		В обґрунтування позову зазначив, що 14.03.2000 року його було прийнято на роботу до ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова», де він працював до звільнення на посаді майстра виробничої дільниці цеху 99 таб. № 0225. 
		18.04.2017 року він підписав з Міністерством оборони України в особі Командира військової частини НОМЕР_1 контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на два роки. В подальшому був направлений в зону АТО, де приймає участь у бойових діях. 
		Наказом № 260-К від 10.05.2017 року його було звільнено відповідачем з посади майстра виробничої дільниці цеху 99 таб. № 0225 з 18 квітня 2017 року у зв`язку зі вступом на військову службу, згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України. Через батьків, які є його представниками, він звернувся до відповідача з питанням про поновлення його на роботі, але на звернення було отримано лише пояснення про неможливість поновити його на займаній посаді та надано не засвідчену копію наказу про звільнення. Вважає звільнення незаконним, оскільки на даний час в країні діє особливий стан та відповідно до вимог чинного законодавства за ним повинно зберігатись місце роботи, посада та заробіток. Вважає, що з урахуванням норм чинного законодавства України та роз`яснень Міністерства оборони України, наказ про його звільнення є незаконним, порушує його конституційне право на працю. Позивач посилався на те, що Вищий адміністративний суд України у постанові від 16.02.2015 року (справа № 800/585/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вказував, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду. Вважаючи, що звільнення відбулось з порушенням гарантій визначенихстаттею 119 КЗпП України,просить відновити його трудові права шляхом поновлення на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.
		   Рішенням Комінтернівського районного суду Харківської області від 15 вересня 2017 року у задоволені позову відмовлено. 
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представники ОСОБА_1  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. 
		В обґрунтування апеляційної скарги представники позивача вказують, що суд не надав належній правовій оцінки обставинам укладення контракту та помилково дійшов до висновку про укладення контракту не в межах дії особливого періоду, оскільки в контракті зазначено, що ОСОБА_1 бере на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту, а у разі настання особливого періоду  понад установленого контрактом строку.
		На їх думку, судом не було з`ясовано те, що підставами на укладання контракту, крім доброї волі ОСОБА_1 , була наявність припису Новобаварського об`єднаного районного військового комісаріату м. Харкова, який залучає фахівців до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу, «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» саме шляхом укладання контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України. Форма та зміст контракту про проходження військової служби затверджено Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України». З часу укладання контракту позивач є військовослужбовцем. 
		Вважають, що положеннями статті 119 КЗпП України, визначено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. Отже, відповідно до вимог ст. 119 КЗпП України позивач є працівником, якого було прийнято на військову службу за контрактом та його було залучено до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу». 
		Також представники позивача вказували, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що позивач приймає безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України відповідно до Законів України: «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, «Про оборону України», Положенню про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
		Апелянти не погоджуються з висновком суду, що станом на 18.04.2017 року, на момент укладення позивачем контракту про проходження військової служби в ЗСУ, а також винесення 10.05.2017 року наказу про звільнення позивача з роботи, особливий період не діяв, а тому визначені законодавцем уст.119 КЗпПгарантії не могли застосовуватись до позивача, та зазначають, що на час розгляду справи у суді рішень про демобілізацію усіх призваних на службу військовослужбовців, в тому числі й тих, які проходять таку службу за контрактом, та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав, а тому, за таких обставин вірно визначити, що в Україні до цього часу особливий стан не припинено. 
		Вважають, що, особливий період закінчується прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
		Крім того, зазначають, що суд не взяв до уваги існуючу судову практику стосовно визначення судами України питання припинення особливого періоду та зауважив на необхідність дотримання вимог ст. 360-7 ЦПК України. При цьому, вказують, що Міністерство Оборони України надавало роз`яснення з питань кризової ситуації та тривалості особливого періоду. У листі Міністерства Оборони України від 01.10.2015 N322/2/8417 «Щодо особливого періоду» надано роз`яснення про те, чи продовжує діяти особливий період в Україні після завершення часткової мобілізації. Головне управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу повідомило, що відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" з моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року N303/2014 в Україні настав особливий період, скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації обстановки на сході України. Вважають, що на даний час в Україні діє особливий період.
		Представник ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» Кураткіна Ю.В. подав у суд заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		В обґрунтування заперечень представник відповідача вказує, що відповідно до п.3 ч.І ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до чистини третьої та четвертої ст. 119 цього Кодексу. Крім того, особливий період, під час якого зберігаються гарантії визначені ст. 119 КЗпП, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково період після закінчення воєнних дій. 
		Посилаючись на норми Закону України «Про оборону України», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначає, що в умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. 
		Отже, станом на 18.04.2017 рік, тобто на час укладення позивачем контракту про проходженням військової служби в ЗСУ, а також прийняття 10.05.2017 р. наказу про звільнення позивача з роботи, особливий період не діяв, а тому визначені законодавцем у ст. 119 КЗпП гарантії, на які посилаються представники позивача, не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, на які посилається позивач. 
		Вважає, що судом першої інстанції повністю досліджені та з`ясовані всі обставини, досліджені докази у справі, надано їм правильне тлумачення, без порушення норм матеріального та процесуального права, а рішення суду є законним і обґрунтованим. 
		Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з`явились у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.
		Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 грудня.
		Положенням п. 8 Перехідних положень до ЦПК України в редакції від 15.12.2017 передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
		Згідно п. 9 Перехідних положень до ЦПК України в редакції від 15.12.2017 передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України позивачем укладено не в межах дії особливого періоду, а тому гарантії, встановлені ст.119 КЗпП України, на позивача не поширюються. Прийняття наказу про звільнення з роботи позивача є правомірним.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки суд ухвалив рішення у відповідності із законом на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно вимог ст.ст.10,11 ЦПК України (в редакції діючого на час розгляду і вирішення справи) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. 
		Судом встановлено, що 13 березня 2000 року на підставі наказу №10 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду майстра виробничої дільниці цеху 99 у ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова»
		18 квітня 2017 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 генерала-майора ОСОБА_5 укладено контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах країни на посадах осіб офіцерського складу строком на два роки. 
		Чинність зазначеного контракту не припинено.
		10.05.2017 року позивача на підставі наказу №260-К звільнено з займаної посади з підстав, передбачених п.3ч.1 ст.36 КЗпП України, у зв`язку із вступом на військову службу.
		Відповідно дост. 55 Конституції Україниправа та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Аналогічне положення міститься й у ч. 1ст. 3 ЦПК України.
		Згідно з п. 3 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
		Так, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. 
		Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Згідно з ч. 2ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.
		Визначення «особливого періоду» міститься в абз. 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року, у якому передбачено, що особливий період  це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року, особливий період  це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації, чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 4статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
		Отже, за змістом вищенаведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Таким чином, дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.
		Відповідно дост. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Основними видами військової служби є: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період, військова служба за контрактом.
		Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», який затвердженоЗаконом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію»» від 15 січня 2015 року, ВВР, 2015, № 6, метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 ч.1ст. 106 Конституції України,постановлено: «Оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом».
		Останнє рішення про проведення часткової мобілізації було прийняте Указом Президента України №15 від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», у відповідності до якого оголошено та проведено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом, який який затвердженоЗаконом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію»» від 15 січня 2015 року, ВВР, 2015, № 6, який набрав чинності 20 січня 2015 року.
		Тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 становила 210 діб: з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року. 
		Отже, в період з 2016 року по 18.04.2017 року (дата укладення контракту) включно мобілізація не оголошувалась.
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, який відповідає наведеним нормам матеріального права, що особливий період у відповідності з Указом Президента «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року діяв з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року, а контракт позивачем укладено і позивач був звільнений з посади поза межами особливого періоду.
		Позивач уклав контракт з Міністерством оборони України про добровільне проходження військової служби у Збройних Силах України в той період, коли мобілізація не проводилася, особливий стан не був запроваджений, як не був оголошений і воєнний стан, тому доводи скарги про триваючий особливий період є безпідставними. 
		Не може бути підставою для застосування передбачених у ч. 3 ст. 119 КЗпП України гарантій, оскільки обов`язковою умовою для їх застосування є наявність вказаних юридичних фактів, які є офіційним визнанням державою необхідності забезпечити військовослужбовцям додатковими гарантіями під час служби в цей період.
		Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто з осіб не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі ст. 81 ЦПК України в редакції від 15.12.2017 (ст. 60 ЦПК України в редакції, яка була чинна на день розгляду справи) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Позивач добровільно уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України без оголошення рішення про проведення мобілізації або введенням воєнного стану, і без посилання на виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, тому колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність підстав для задоволення позову. 
		Посилання представників позивача на лист Міністерства Оборони України від 01 жовтня 2015 року N322/2/8417 «Щодо особливого періоду» як на підтвердження дії особливого періоду до його скасування Указом Президента «Про демобілізацію», є безпідставним, оскільки зазначений лист не є нормативно-правовим актом, який запроваджує особливий період, і не підтверджує його існування під час укладення позивачем контракту у 2017 році.
		Колегія суддів відхиляє посилання представників позивача на отримання ОСОБА_1 при вирішенні питання про укладення контракту іншої інформації про правові наслідки вказаних дій, ніж тих, які зазначені в рішенні суду, оскільки предметом розгляду справи є правомірність дій та рішень (зокрема наказу № 260-К від 10.05.2017 року про звільнення), вчинених відповідачем ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова», а не посадових осіб військового комісаріату чи інших осіб, причетних до прийняття ним рішення про укладення контракту.
		Враховуючи, що відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі, немає підстав і для задоволення вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
		Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції достатньо в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи сторін і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. 
		Висновки суду обґрунтовані і підтверджені належними та допустимими доказами.
		Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
		Керуючись ст.ст.1,2, 12, 13, 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу представників ОСОБА_1  ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
		Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. 
		Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст судового рішення складено 09 лютого 2018 року.
		 Головуючий                       П.В. Кісь
		 
		 Судді колегії:                          О.А. Кружиліна
		                            О.М. Хорошевський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...