Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/8068/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); В порядку ЦПК України.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2018.
Дата набрання законної сили: 14.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України 
		 
		14 лютого 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 127/8068/16-ц
		 
		провадження № 61-5164св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
		цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. О., Ступак О. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		представник позивача - ОСОБА_2,
		відповідач - ОСОБА_3,
		треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю  «Кей-Колект», приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник Інна Анатоліївна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2016 року в складі головуючого судді Короля О.П. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Зайцева А. Ю.,   Панасюка О. С., Шемети Т. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., про витребування майна, обґрунтовуючи його тим, що 31 травня 2005 року він придбав у власність квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. за реєстровим № 1837. Вказане нерухоме майно було передано позивачем в іпотеку на підставі договору іпотеки № 59045, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»)                 від 19 липня 2007 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6
		 
		Згідно з інформаційною довідкою від 13 листопада 2015 року № 47581130 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка перебувала в іпотеці, було перереєстровано 21 серпня 2015 року рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової С.С. за ТОВ «Кей-Колект».
		 
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року у справі № 802/3968/15-а визнано неправомірним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний             № 23861677, прийняте 21 серпня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу  Цукуровою С.С. Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого          2016 року та набрала законної сили.
		 
		Після отримання 4 лютого 2016 року інформаційної довідки № 52609690 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна йому стало відомо, що належна йому на праві приватної власності квартира АДРЕСА_2, була набута у власність ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 3906, посвідченого приватним нотаріусом Скутельник І. А. 26 листопада 2015 року, та згідно з рішенням приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний                            № 26519486 від 26 листопада 2015 року.
		 
		Посилаючись на положення частини першої статті 321, пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України),  статтю 41 Конституції України, а також на те, що належна йому на праві власності спірна квартира була зареєстрована за ТОВ «Кей-Колект» з порушенням вимог закону, у зв'язку з чим відповідач придбав цю квартиру за відплатним договором в особи, яка не мала права її відчужувати, ОСОБА_1 просив витребувати у ОСОБА_3 на свою користь вказану квартиру та скасувати рішення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 26519486 від 26 листопада 2015 року.
		 
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_3 вказував на те, що уклавши договір іпотеки, ОСОБА_1 надав свою згоду нa передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Позивачем не надано доказів вибуття спірної квартири з його володіння не з його волі, а іншим шляхом.
		 
		Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2016 року позовні вимоги в частині скасування рішення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 26519486 від 26 листопада 2015 року, залишено без розгляду.
		 
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від                              23 листопада 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що умови договору іпотеки свідчать, що при укладенні зазначеного договору позивач надав свою згоду на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею                37 Закону України «Про іпотеку». Постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року у справі № 802/3968/15-а, якою визнано неправомірним та скасовано рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект», не свідчить про те, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 не з його волі, оскільки своє волевиявлення на передачу права власності на квартиру при порушенні зобов'язання за кредитним договором позивач надав у договорі іпотеки, а лише констатує, що реєстрація права власності за іпотекодержателем здійснена приватним нотаріусом за межами його повноважень та не у спосіб, передбачений законом.  Не вказує на вибуття без волі власника спірної квартири і дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки позивачем не доведено, що на нього поширюється дія вказаного закону. Судом першої інстанції встановлено, що позивачем не використовувався предмет іпотеки як місце його постійно проживання, і ці фактичні обставини не спростовані жодними доказами.        
		У грудні 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що  судами не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме стаття 388 ЦК України, оскільки належна позивачу на праві приватної власності спірна квартира була незаконно набута у власність ТОВ «Кей-Колект» та продана ОСОБА_3 Постановою Вінницького окружного адміністративного суду  від 15 січня 2016 року у справі № 802/3968//15-а визнано неправомірним та скасовано рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ТОВ «Кей-Колект».  Незаконно набувши у власність вказану квартиру, ТОВ «Кей-Колект» продало її. Враховуючи правову позицію, викладену в постанові  Верховного Суду України від 18 вересня 2013 pоку у справі № 6-95цс13, позивач для захисту своїх прав звернувся з віндикаційним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, що є єдиним способом захисту порушеного права.  
		 
		24 січня 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у вказаній справі.
		 
		Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: ТОВ «Кей-Колект», приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., про витребування майна призначено до судового розгляду.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У січні 2018 року справу № 127/8068/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Станом на 14 лютого 2018 року учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу. 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 213 ЦПК України2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, рішення повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
		Судами встановлено, що ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу                                      від 31 травня 2005 року, укладеного між ним та ОСОБА_9, набув у власність  квартиру  АДРЕСА_1 (а. с. 8 т. 1).
		16 липня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11184083000, згідно з умовами якого позивачу надано кредит у сумі 156 550 грн зі сплатою 12,5 % річних строком до 14 липня            2028 року (а. с. 151-157 т. 1).
		Згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки може  бути  нерухоме майно, що  належить  іпотекодавцю на праві власності.
		19 липня 2007 року на забезпечення виконання вказаного кредитного договору між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 59045, за умовами якого в іпотеку банку передано належну позивачу на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 97 т. 1).
		Згідно з пунктом 5.1 договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
		Пунктом 5.4 зазначеного договору встановлено, що у разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя, даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. 
		Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди    іпотекодавця, якщо інше не встановлено  іпотечним   договором,  і  за  умови,  що  одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. 
		 
		 
		Установлено, що право вимоги за вищевказаним договором іпотеки перейшло до ТОВ «Кей-Колект» 12 грудня 2011 року на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки № 5207-5208, укладеному між вказаним товариством і ПАТ «УкрСиббанк» (а. с. 103-107 т. 1).
		 
		Згідно з частинами першою, другою  статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель   може   задовольнити  забезпечену  іпотекою  вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою  підставою  для  реєстрації  права  власності  іпотекодержателя  на  нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення  вимог  іпотекодержателя  або  відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності  на  предмет  іпотеки  в  рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права  власності  іпотекодержателя  на нерухоме  майно,  що  є  предметом  іпотеки,  може  бути оскаржено іпотекодавцем у суді. 
		Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу  Цукурової С. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 23861677, від 21 серпня 2015 року право власності на нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 було перереєстровано на нового власника - ТОВ «Кей-Колект» (а. с. 108 т. 1).
		26 листопада 2016 року ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору купівлі-продажу відчужило спірну квартиру ОСОБА_3 (а. с. 94 т. 1).
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року,  визнано неправомірним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 23861677, прийняте 21 серпня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С. (а. с. 12-18 т. 1).
		Положення статті 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
		 
		Таким чином, у разі спростування презумпції правомірності правочину (скасування рішення нотаріуса) всі права, набуті сторонами правочину за ним, не повинні здійснюватися, а створені обов'язки та наслідки не підлягають виконанню. 
		 
		Ураховуючи наведене, спірна квартира, яка є предметом іпотеки, залишилася у володінні боржника, ОСОБА_1 є її власником і користувачем.
		 
		Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема,  статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати майно із чужого незаконного володіння.
		 
		Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.  
		 
		Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.  
		 
		Добросовісне придбання згідно зі статтею 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).  
		Жодних доказів про згоду ОСОБА_1 на незаконне відчуження спірної квартири матеріали справи не містять.
		Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.
		Частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що однією з підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, а згідно з частиною першою статті 33 цього Закону підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання.
		Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 36 Закону України «Про іпотеку»).
		Відповідно до частин другої, третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме  майно,  що  є  предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває  предмет  іпотеки  у  власність   за вартістю,  визначеною  на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. 
		 
		Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майнат з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України.
		Отже, правильно встановивши фактичні обставини справи, суди неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. 
		Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а судові              рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, то сплачений позивачем судовий збір та інші судові витрати, а саме:  551 грн 20 коп. за подання позовної заяви; 275 грн 61 коп. за звернення із заявою про забезпечення позову, 41 грн 34 коп. за видачу копії технічного запису судового засіданні, 4 950 грн подання апеляційнї скарги та 5 400 грн за подання касаційної скарги, всього  11 218 грн 15 коп., підлягають стягненню зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
		 
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області  від 26 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2016 року скасувати.
		Позов ОСОБА_1 задовольнити.
		Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_3 на користь  ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1.
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 11 218 грн 15 коп. (одинадцять тисяч двісті вісімнадцять гривень п'ятнадцять копійок) понесених судових витрат.  
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийВ. А. Стрільчук  Судді:С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов   А. С. Олійник   О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...