Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 477/221/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2018.
Дата набрання законної сили: 14.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		14 лютого 2018 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 477/221/16-ц
		 
		провадження № 61-5342св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - ОСОБА_5,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 31 травня 2016 року в складі головуючого судді - Полішко В. В., та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 28 вересня 2017 року у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Локтіонової О. В., суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,
		 
		встановив:
		 
		У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5  про витребування майна. 
		 
		Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 28 листопада 2007 року по 02 серпня 2011 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 За час перебування у шлюбі вони з чоловіком побудували житловий будинок загальною площею 122,3 кв. м на отриманій в садовому товаристві «Пруди» земельній ділянці площею 600 кв. м. Після розлучення вона пропонувала ОСОБА_7 провести поділ даного будинку в добровільному порядку, однак він відмовився. На початку весни 2013 року їй стало відомо, що останній продав зазначений будинок ОСОБА_5
		 
		Оскільки рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 09 липня 2015 року спірний садовий будинок визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме ОСОБА_7 та ОСОБА_4, просила суд на підставі статті 388 ЦК України витребувати свою частку у відповідача.
		 
		Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 31 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 28 вересня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 про витребування майна відмовлено.
		 
		У жовтні 2016 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, у якій вона просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права. Скаргу мотивує тим, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних відносин положення статей ЦК України та СК України щодо письмової та нотаріально посвідченої згоди одного з подружжя на розпорядження об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а також вимоги статті 388 ЦК України щодо витребування майна від добросовісного набувача.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній вище справі та витребувано її із суду першої інстанції.
		 
		У лютому 2017 року ОСОБА_5 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких просить її відхилити, зазначаючи, що рішення судів попередніх інстанцій законні та обґрунтовані. 
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа № 477/221/16-ц передана до Касаційного цивільного суду.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.
		 
		Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 листопада 2007 року по 02 серпня 2011 року. Побудували житловий будинок загальною площею 122,3 кв. м. 
		 
		29 листопада 2011 року на ім'я ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право власності.
		 
		24 липня 2013 року між ОСОБА_7, від імені якого діяла ОСОБА_8, та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу спірного будинку.
		 
		Рішенням Жовтневого районного Миколаївської області від 09 липня 2015 року, яке набрало чинності, садовий будинок літ. А-2, загальною площею 122,3 кв. м з огорожами та спорудами, який розташований на дачній ділянці АДРЕСА_1, визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. 
		 
		Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, добросовісне набуття у розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
		 
		Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 лютого 2016 року в справі № 6-2407цс15, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. 
		 
		Об'єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. 
		 
		Згідно з рішенням Жовтневого районного Миколаївської області від 09 липня 2015 року ОСОБА_4 набула право спільної сумісної власності на спірний будинок без визначення часток та його поділу.
		 
		ОСОБА_9 придбала спірний житловий будинок саме у власника, право власності якого було зареєстроване відповідно до вимог чинного законодавства. 
		 
		Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 08 квітня 2015 року в справі № 6-7цс15, законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
		 
		Зазначені положення містяться також у роз'ясненнях Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя.
		 
		Крім того, судами було враховано, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_5, виконавчого комітету Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, реєстраційної служби Жовтневого районного управління юстиції про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 садового будинку літ. А-2 загальною площею 122,3 кв. м з огорожами та спорудами АДРЕСА_2; визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області від 24 листопада 2011 року № 157; визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 листопада 2011 року. 
		 
		Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 23 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено. Виключено з мотивувальної частини висновок про недоведеність позивачем того, що вона є власником спірного будинку, та що зазначений будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_7 
		 
		Таким чином, ухвалюючи рішення суди попередніх інстанцій правильно встановили характер правовідносин та вірно застосували норми матеріального права, і з урахуванням встановлених обставин справи дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
		 
		У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції -   без змін.
		 
		Відповідно до частини третьої стаття 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,
		 
		постановив:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 31 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 28 вересня 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                           В. І. Журавель
		 
		Н. О. Антоненко
		 
		                                                                                                          В.І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...