Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 379/1256/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.02.2018.
Дата набрання законної сили: 14.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		Судді Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду
		Крата В. І.
		 
		14 лютого 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 379/1256/15-ц
		провадження № 61-1300 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (головуючого), Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П., залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_6, а рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 28 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 5 жовтня 2016 рокубез змін.
		 
		Не можу погодитися з постановою колегії суддів з таких причин.
		 
		ОСОБА_6 звернулася з позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування від 9 квітня 2010 року, оскільки цей договір є фіктивним та укладений з метою ухилення від сплати боргу.
		 
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Таращанського районного суду Київської області від 18 березня 2011 року з ОСОБА_7 стягнуто на користь ОСОБА_6 43 221 грн боргу за договором позики від 1 лютого 2007 року. ОСОБА_7 на час розгляду справи борг не повернула. ОСОБА_7 9 квітня 2010 року подарувала належний їй житловий будинок який знаходить за адресою: АДРЕСА_1 своїм дітям - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 по 1/2 кожному з господарськими будівлями.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій лише обмежилися встановленням, що договір дарування був укладений 9 квітня 2010 року, а рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 проголошено 18 березня 2011 року, тобто майже через рік після дарування будинку і на час укладення договору дарування рішення суду ще не було, а відповідно, він не міг бути недійсним на час його укладення. Проте суди першої та апеляційної інстанцій не проаналізували дії сторін договору дарування в контексті добросовісності / недобросовісності та зловживання правом щодо кредитора і його майнових інтересів.
		 
		Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах. Зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»).
		 
		Окрім цього Верховний Суд України здійснив розширювальне тлумачення статті 234 ЦК і кваліфікував договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов'язання, як фіктивний (постанови Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 9 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц).
		 
		Навряд чи такий підхід охоплює усі можливі ситуації, а особливо ті, коли договір був виконаний. При фіктивному правочинові має бути відсутнім намір створити правові наслідки на момент його вчинення, і як наслідок неможливе виникнення будь-яких майнових наслідків (передача майна), оскільки такий правочин не може їх породжувати.
		 
		Згідно частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		 
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. 
		 
		Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, та його діти (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора. Оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. 
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (Жовнер проти України, № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).
		 
		Як наслідок не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК).
		 
		Тому, на підставі підпункту 7 пункту 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК, потрібно було постановити ухвалу про передачу справи на Велику Палату Верховного Суду, у зв'язку із необхідністю відступу від висновків, що міститься в постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 9 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.
		 
		 
		Суддя                                                                                                                    В. І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...