Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3496/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 27.02.2018. Зареєстровано: 28.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2018.
Дата набрання законної сили: 13.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Верховний
		Суд
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 лютого 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа №  910/3496/17 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,
		секретар судового засідання - Підгірська Г.О.
		за участю представників: 
		позивача - Тучиної О.В. - адвоката,
		відповідача - Добриніної С.О. - адвоката,
		третіх осіб - Добриніна В.В. - адвоката
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Логістика"
		на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Логістика"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВ-РЄА",
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства обмеженою відповідальністю "ПОЛІРЕМ КИЇВ" і Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАСТ ВЕЙ",
		про витребування майна з чужого незаконного володіння,
		В С Т А Н О В И В:
		У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Полірем-Логістика" (далі - ТОВ "Полірем-Логістика") звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВ-РЄА" (далі -ТОВ "ТОВ-РЄА") (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 05.05.2017, яку прийнято судом) про витребування з чужого незаконного володіння майна одержаного відповідачем за договором купівлі-продажу від 23.06.2015            № 168, додатку № 1 до цього договору - переліку основних засобів, акта прийому-передачі відповідно до договору купівлі-продажу, а саме: будівлі складу мокрого зберігання вапна загальною площею 735 кв.м, розташованого за адресою: місто Київ, вулиця Бутлерова Академіка, будинок 8; залізничного полотна; складського модуля для приймання, відвантаження, зберігання, відгрузки сипучих матеріалів; лінії для виробництва і фасування сухих будівельних сумішей потужністю 20 т/г; складського модуля для зберігання таррірованих будівельних матеріалів; воріт на 3-ю площадку; монтажного вузла обліку електроенергії; щита ЩСУ у кількості 4 одиниць; компресора СБ4 С-100; крану 5 ТГ ТУ24-9-197-71; лебідки ЛМ-3-2; трансформатора Ш0/5.
		Зокрема, позивач посилався на положення статей 145, 232, 317-319, 321, 387 та 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 58, 62 Закону України "Про господарські товариства" та зазначив, що зловживаючи службовим становищем, у порушення вимог статуту, без погодження із загальними зборами учасників позивача, директор ТОВ "Полірем-Логістика" ОСОБА_7 уклав угоду, яка не відповідає статутним цілям позивача, на укладення якої він не мав повноважень. В той же час, відповідач на момент вчинення правочину був обізнаний, що майно продається юридичною особою, яка не має права на його відчуження, а отже у розумінні чинного законодавства, відповідач є недобросовісним набувачем права власності на майно і таке майно підлягає витребуванню у будь-якому випадку. 
		Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.05.2017 до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ТОВ "Полірем Київ і ТОВ "Фаст Вей".
		Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.07.2017 (суддя Ващенко Т.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позивач не довів, що спірне майно вибуло із його володіння поза його волею,  відповідач є добросовісним набувачем, а передбачених пунктами 1-3 частини 1 статті 388 ЦК України підстав для витребування із володіння відповідача спірного майна, придбаного ним за відплатним договором, немає.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 (Калатай Н.Ф. - головуючий, Пашкіна С.А., Смирнова Л.Г.) рішення Господарського суду м. Києва від 04.07.2017 залишено без змін із тих же підстав.
		ТОВ "Полірем-Логістика", не погоджуючись із судовими рішеннями, у касаційній скарзі просить рішенням Господарського суду м. Києва від 04.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 скасувати,а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, зазнаючи про залишення судами поза увагою доводів позивача про відсутність у матеріалах справи протоколу загальних зборів ТОВ "Полірем-Логістика", яким надано повноваження директору товариства ОСОБА_7 на розпорядження майном і коштами товариства, а саме укладення попереднього договору купівлі-продажу від 17.02.2015, укладення змін до договорів застави/іпотеки з банківською установою і виведення майна з-під застави/іпотеки, прийняття коштів за цими угодами з одночасним їх переведенням до іншої банківської установи, укладення основного договору купівлі-продажу від 27.02.2015. Тобто суди не застосували положення Статуту ТОВ "Полірем-Логістика", яким обмежено повноваження директора ОСОБА_7 
		Крім того, скаржник вважає безпідставними посилання судів, як на доказ виконання позивачем умов попереднього договору купівлі-продажу майна від 17.02.2015, на копію платіжного доручення позивача № 1 від 24.02.2015 яким перераховані до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 1 300 000,00 грн із призначенням платежу "погашення майновим поручителем частини заборгованості кредиту            (за тілом) ТОВ "Полірем-Центр" за кредитним договором № 010/42-0-1/854 від 16.12.2011", за відсутності у матеріалах справи належним чином засвідченої копії такого платіжного доручення, доказів заборгованості позивача за договором, вказаним у платіжному дорученні, доказів перерахування і зарахування цих коштів на рахунок банківської установи,  доказів наявності повноважень директора на виконання дій щодо укладення/розірвання договорів застави, іпотеки, попереднього та основного договору купівлі-продажу та розпорядження коштами товариства.
		Таким чином, на думку ТОВ "Полірем-Логістика" рішення суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях, за відсутності належних доказів, що не взято до уваги судом апеляційної інстанції, не враховано судами практику вищих судових інстанцій щодо застосування положень статей 92, 203, 241 ЦК України, зокрема постанови Верховного Суду України від 12.07.2017 у справі № 910/31610/15,               від 30.11.2016 № 6-2362цс16, від 27.04.2016 № 6-62цс16, від 13.03.2017                            № 6-147цс17, від 12.04.2017 № 6-72цс17, від 30.11.2016 № 6-2363цс16.
		На думку заявника касаційної скарги судами першої та апеляційної інстанції помилково встановлено факт, що норми статті 232 ЦК України можуть застосовуватися судами лише за вироком суду у кримінальному провадженні.
		Скаржник вважає, що судами не досліджені правовідносини сторін, представники яких при укладенні договорів діяли недобросовісно, за зловмисною домовленістю та усвідомлювали факт вчинення правочину всупереч інтересам позивача, не досліджено судами недобросовісність поведінки ТОВ "Полірем Київ", у зв'язку з чим судами помилково зроблено висновок щодо недоведеності позивачем факту вибуття спірного майна з його володіння поза його волі, за зловмисної домовленості та всупереч норм законодавства.
		Заперечуючи проти касаційної скарги ТОВ "ТОВ-РЄА" просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення залишити без змін вказуючи на правомірність висновків судів та недоведеність позивачем своїх вимог і доводів щодо наявності правових підстав для витребування майна на підставі статті 388 ЦК України.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Предметом спору у цій справі є вимога ТОВ "Полірем-Логістика" про витребування із чужого незаконного володіння майна, одержаного відповідачем за договором купівлі-продажу від 23.06.2015, на підставі, зокрема, статей 317-319, 321, 387 та 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і статей 58, 62 Закону України         "Про господарські товариства" з огляду на укладення зазначеного договору директором ТОВ "Полірем-Логістика" у порушення вимог статуту, без погодження із загальними зборами учасників товариства, із зловживанням службовим становищем, за відсутності повноважень на розпорядження майном.
		За змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
		У системі правових норм, що регулюють цивільно-правовий захист права власності, центральне місце займають норми, які передбачають такий речово-правовий спосіб захисту права, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.   
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 ЦК України).
		Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правоморчностей.
		Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речево-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
		У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі  частини 1 статті 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. 
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
		Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння (постанова Верховного Суду України від 25.01.2017  № 916/2131/15).
		Звертаючись до суду з відповідним позовом про витребування майна, ТОВ "Полірем-Логістика" обґрунтовувало свої вимоги укладенням директором ТОВ "Полірем-Логістика" договору купівлі-продажу майна від 23.06.2015 зі зловживанням службовим становищем, в порушення вимог статуту, без погодження із загальними зборами учасників товариства. При цьому, цей договір у встановленому законом порядку недійним не визнавався, що підтвердив представник ТОВ "Полірем-Логістика" Тучина О.В. у судовому засіданні під час здійснення касаційного провадження.
		Судами установлено, що позивачем не доведено, що спірне майно вибуло із його володіння поза його волею, а тому суди дійшли висновку про безпідставність вимог позивача через недоведеність наявності порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду.
		Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.    
		Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
		Доводи скаржника про залишення судами поза увагою практики Верховного Суду України від 12.07.2017 у справі № 910/31610/15, від 30.11.2016 № 6-2362цс16, від 27.04.2016 № 6-62цс16, від 13.03.2017№ 6-147цс17, від 12.04.2017 № 6-72цс17, від 30.11.2016 № 6-2363цс16 не може бути взято до уваги колегією суддів, оскільки предметом спору у даних справах було саме визнання недійсними відповідних угод.
		Доводи стосовно помилкового посилання на те, що норми статті 232 ЦК України можуть застосовуватися судами лише за вироком суду у кримінальному провадженні, на той час як позивач зазначав не про злочинну змову, що може бути встановлено вироком у кримінальній справі, а про укладення директором ТОВ "Полірем-Логістика" договору купівлі-продажу майна від 23.06.2015 за зловмисною домовленістю, колегія суддів також не бере до уваги, оскільки за змістом наведеної норми правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним, однак позивачем відповідної вимоги заявлено не було.
		Згідно зі статтею 300 ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Ураховуючи наведені приписи законодавства, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі рішення і постанову ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування немає.
		Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).
		Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ТОВ "Полірем-Логістика" залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 та рішення Господарського суду м. Києва від 04.07.2017 у справі № 910/3496/17 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          Т.Б. Дроботова
		 
		Судді                                                                                                       К.М. Пільков
		 
		                                                                                               Ю.Я. Чумак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...