Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/5736/15-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Заяви про перегляд заочного рішення.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2018.
Дата набрання законної сили: 14.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		14 лютого 2018 року 
		м. Київ
		справа № 760/5736/15-ц 
		провадження № 61-3389св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
		учасники справи:
		позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Про»,
		відповідач - ОСОБА_2,
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Про» на рішення апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року у складі суддів:                         Левенця Б. Б., Махлай Л. Д., Слободянюк С. В.,
		В С Т А Н О В И В:
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У січні 2015 року позивач - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» (далі - ПрАТ «СК «Україна») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу.
		Позовна заява мотивована тим, що 10 грудня 2012 року у м. Києві на перехресті вул. Харківське Шосе та вул. Кунанбаєва сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Форд Фокус», яким керував ОСОБА_2 та автомобіля «Деу Ланос», яким керував                   ОСОБА_3, власником вказаного автомобіля є ОСОБА_4 Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 28 грудня 2012 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні ДТП. Цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована у ПрАТ «СК «Україна». Відповідач не повідомив ПрАТ «СК «Україна» про настання страхового випадку. 14 грудня 2012 року власник пошкодженого автомобіля - ОСОБА_4 звернувся із заявою до ПрАТ «СК «Україна» про виплату страхового відшкодування, яке було сплачено в розмірі 5708 грн 72 коп. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок.
		На підставі викладеного позивач просив стягнути з ОСОБА_2 суму сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі                   5708 грн 72 коп.
		Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року позов задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «СК «Україна» суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 5708 грн 72 коп.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 протягом трьох робочих днів з дня настання ДТП не повідомив ПрАТ «СК «Україна» про настання страхового випадку та не надав доказів, що він з поважних причин не виконав вимоги підпункту 33.1.2 пункту 3.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV), у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
		Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено.
		Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється; він зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; позивач визнав факт ДТП, добровільно сплативши страхове відшкодування, при цьому позивач не надав до суду доказів, що внаслідок події в останнього виникли необґрунтовані виплати і до останніх не належить виплачене позивачем страхове відшкодування, тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях.
		Протокольною ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2016 року залучено до участі у справі правонаступника позивача приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Про» (далі - ТОВ «Факторинг Про»). 
		У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Факторинг Про» просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 не виконав вимоги                      Закону № 1961-IV та не повідомив у письмовій формі страховика про настання страхового випадку у строки та за умов, визначених  підпунктом 33.1.2 пункту 3.1 статті 33 вказаного Закону. 
		23 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що  10 грудня 2012 року у м. Києві на перехресті вул. Харківське Шосе та вул. Кунанбаєва сталася ДТП за участю автомобіля «Форд Фокус», яким керував ОСОБА_2 та автомобіля «Деу Ланос», яким керував ОСОБА_3 Власником автомобіля «Деу Ланос» є ОСОБА_4 
		Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 28 грудня 2012 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні ДТП.
		Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент настання ДТП була  застрахована у ПрАТ «СК «Україна».
		Відповідач не повідомив ПрАТ «СК «Україна» про настання страхового випадку.
		14 грудня 2012 року власник автомобіля «ДеуЛанос» ОСОБА_4, якому в результаті ДТП з вини відповідача було спричинено майнову шкоду, звернувся із заявою до ПрАТ «СК «Україна» про виплату страхового відшкодування. 
		Позивачем на основі акту огляду транспортного засобу було складено розрахунок суми страхового відшкодування та страховий акт від 28 лютого 2013 року.
		Враховуючи вищевикладене та надані документи щодо події, яка мала місце              10 грудня 2012 року, позивачем було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 5708 грн 72 коп., яке було сплачено ОСОБА_4 страховиком згідно з платіжним дорученням від 22 квітня          2013 року.
		ПрАТ «СК «Україна» на адресу ОСОБА_2 було направлено вимогу про сплату 5708 грн 72 коп. у рахунок виплаченого  страхового відшкодування. 
		ОСОБА_2 вважав, що він з поважних причин не виконав вимоги підпункту 33.1.2 пункту 3.1 статті 33 Закону № 1961-IV, у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. 
		Відповідач вказував що ОСОБА_4 - власник пошкодженого автомобіля  вже 14 грудня  2012 року звернувся із заявою до ПрАТ «СК «Україна» про виплату страхового відшкодування, тому останній своєчасно дізнався про ДТП.
		Відповідно до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону                  № 1961-IV у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
		Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» внесено зміни у статтю 33 Закону                       № 1961-IV, зокрема розширено перелік обов'язків учасників ДТП, у зв'язку із чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV. Проте вказані зміни щодо нумерації зазначеного підпункту до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV, у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.
		Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV,                          у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин,                     у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України), повідомлення про ДТП установленого Моторним (транспортним) страховим бюро України зразка,                 а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
		Отже, з огляду на зміст наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.  
		Висновки апеляційного суду узгоджуються з правовою позицією  висловленою у постановах Верховного Суду України від 16 вересня                     2015 року у справі № 6-284цс15, від 30 березня 2016 року у справі                          № 6-186цс16, від 22 червня 2016 року у справі № 6-1253цс16.
		На підставі вказаного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що встановлений обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Апеляційним судом установлено, що  факт настання страхового випадку ніким не оспорюється. Він зафіксований правоохоронними органами; відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності. Сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування. Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків                              у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.
		Доводи касаційної скарги про те, що не повідомивши протягом трьох робочих днів з дня настання ДТП страховика про настання страхового випадку, ОСОБА_2 порушив вимоги закону, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки сам по собі факт такого неповідомлення водієм забезпеченого транспортного засобу за умови здійснення повідомлення страховика іншим учасником ДТП, не свідчить про не інформованість страховика щодо настання ДТП та неможливість встановлення ним обставин пригоди.
		Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому це рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Про» залишити без задоволення.
		Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                                В. С. Висоцька
		Судді                                                                                                              С. Ю. Мартєв 
		В. В. Пророк 
		           І. М. Фаловська 
		С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...