Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 379/386/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2018.
Дата набрання законної сили: 20.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		20 лютого 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа № 379/386/16-ц
		 
		провадження № 61-7253 зпв 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
		відповідач - виробничий сільськогосподарський кооператив «Ріжки», представники відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження заяву виробничого сільськогосподарського кооперативу «Ріжки» про перегляд рішення Таращанського районного суду Київської області від 10 травня 2016 року у складі судді Бойка М. Г., ухвали апеляційного суду Київської області               від 4 липня 2016 року у складі колегії суддів: Воробйової Н. С.,            Березовенко Р. В., Приходька К. П., та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2016 року у складі судді Дьоміної О. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виробничого сільськогосподарського кооперативу «Ріжки» (далі - ВСК «Ріжки») про визнання договору оренди землі припиненим і зобов'язання вчинити дії.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки площею 2,9275 га на території Ріжківської сільської ради Таращанського району Київської області.
		17 січня 2011 року він уклав з ВСК «Ріжки» договір оренди земельної ділянки, за умовами якого передав в оренду вказану земельну ділянку строком на 5 років. Державну реєстрацію цього договору проведено                   29 грудня 2012 року, хоча земельна ділянка передана орендареві 17 січня 2011 року, про що сторони підписали акт приймання-передачі.
		9 липня 2015 року він направив відповідачу лист з проханням не обробляти земельну ділянку після збирання врожаю за 2015 рік, оскільки планує обробляти її самостійно, на що отримав відповідь, що строк дії договору оренди закінчується 28 грудня 2017 року, оскільки державна реєстрація договору була проведена 29 грудня 2012 року.
		Вказуючи на те, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є дата його підписання - 17 січня 2011 року, а державна реєстрація договору вказує на його чинність і не може змінювати моменту укладення договору, позивач просив суд: визнати договір оренди земельної ділянки від 17 січня 2011 року припиненим з 18 січня 2016 року та зобов'язати ВСК «Ріжки» повернути йому земельну ділянку площею 2,9275 га на території Ріжківської сільської ради Таращанського району Київської області.
		 
		Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 10 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано договір оренди земельної ділянки від 17 січня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 і ВСК «Ріжки», припиненим з 18 січня 2016 року.
		Зобов'язано ВСК «Ріжки» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку  площею 2,9275 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану на території Ріжківської сільської ради Таращанського району Київської області.
		Стягнуто з ВСК «Ріжки» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 102 грн 40 коп.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державна реєстрація договору оренди землі свідчить про виникнення у орендаря речового права на оренду земельної ділянки та може не збігатися із моментом укладення договору оренди, а лише визначає правові засади його чинності, а тому укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки від 17 січня        2011 року припинив свою дію 18 січня 2016 року, однак земельну ділянку відповідач не повернув, чим порушив права позивача як власника земельної ділянки, які підлягають захисту в судовому порядку. 
		 
		Ухвалою апеляційного суду Київської області від 4 липня 2016 року апеляційну скаргу ВСК «Ріжки» відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладанні спірного договору, набуваються після відповідної державної реєстрації. У момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладання якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати дату укладання договору, а тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки від 17 січня 2011 року є припиненим з 18 січня 2016 року (тобто через 5 років).
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2016 року на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України 2004 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВСК «Ріжки» про визнання договору оренди землі припиненим та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ВСК «Ріжки» на рішення Таращанського районного суду Київської області від 10 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 4 липня 2016 року.
		 
		Ухвала касаційного суду мотивована тим, що задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що сторони уклали договір оренди земельної ділянки 17 січня 2011 року строком на п'ять років, земельна ділянка передана відповідачу на підставі акта приймання-передачі від 17 січня          2011 року, орендар з моменту укладання договору оренди прийняв та приступив до її фактичного використання, а тому п'ятирічний строк використання земельної ділянки має відраховуватися з часу укладання           та підписання договору сторонами, тобто строк дії договору закінчився            18 січня 2016 року; державна реєстрація договору 29 грудня 2012 року не може змінювати момент укладання оспорюваного договору. 
		Крім того, суди на підставі положень частини першої статті 34 Закону України «Про оренду землі» обґрунтовано задовольнили вимоги позивача про зобов'язання повернути земельну ділянку.
		 
		У заяві про перегляд судових рішень, поданій у червні 2017 року до Верховного Суду України, ВСК «Ріжки» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1, з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року підстав: неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частини першої статті 210, частини першої статті 638 ЦК України, статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин); невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
		 
		На обґрунтування заяви ВСК «Ріжки» надав копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року у справі № 636/813/16-ц, від 24 травня 2017 року        у справі № 634/940/15-ц та постанови Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року у справі № 6-422цс17.
		 
		Відповідно до пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
		 
		7 лютого 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Заява про перегляд судових рішень підлягає задоволенню.
		 
		За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України            2004 року підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.  
		Згідно з частиною першою статті 360-4 ЦПК України 2004 року суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,9275 га на території Ріжківської сільської ради Таращанського району Київської області.
		17 січня 2011 року між ОСОБА_1 і ВСК «Ріжки» було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивач передав відповідачу в оренду належну йому земельну ділянку. 
		У пункті 2.3 договору оренди земельної ділянки сторонами погоджено, що цей договір укладено строком на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації. 
		У пункті 6.1 цього договору визначено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
		29 грудня 2012 року проведена державна реєстрація договору оренди земельної ділянки від 17 січня 2011 року.
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є день його підписання - 17 січня 2011 року, тому цей договір припиняє дію після закінчення п'ятирічного строку, який починається з моменту його укладення, а не з моменту державної реєстрації, яка свідчить про набуття договором чинності (юридичної сили) і не може змінювати момент укладення договору.
		 
		Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2017 року у справі № 636/813/16-ц, від 24 травня 2017 року у справі № 634/940/15-ц, постановлених в аналогічних справах за позовами фізичних осіб про визначення строку дії договорів оренди земельних ділянок, містяться висновки про те, що строк дії спірних договорів оренди земельних ділянок починається з моменту їх державної реєстрації, а не з моменту їх укладення, оскільки саме таку умову визначили сторони у відповідних пунктах цих договорів оренди, що є волевиявленням сторін договору.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року у справі                 № 6-422цс17 міститься правовий висновок про те, що строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.  
		 
		Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 210, частини першої статті 638 ЦК України, статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
		 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходить з такого.
		 
		Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		 
		Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
		 
		Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».
		 
		За змістом статей 18, 20 цього Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.
		 
		Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.  
		Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.
		 
		Саме такий по суті висновок міститься й у судових рішеннях суду касаційної інстанції, наданих заявником для порівняння.
		 
		Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року, на яку посилається заявник.
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з пунктом 2.3 спірного договору оренди земельна ділянка надається в оренду строком на 5 років, починаючи з моменту державної реєстрації цього договору; відповідно до пункту 6.1 договору оренди земельної ділянки він набирає чинності після його підписання та державної реєстрації.
		 
		Отже, строк дії спірного договору оренди землі починається після набрання ним чинності, тобто після державної реєстрації, а не з моменту його укладення.
		 
		Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.
		 
		Оскільки строк дії договору оренди земельної ділянки не закінчився, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання договору оренди припиненим і про витребування землі.
		 
		Проте суди першої та апеляційної інстанції на наведене належної уваги не звернули та безпідставно задовольнили позовні вимоги. Зазначені порушення вимог закону залишилися й поза увагою суду касаційної інстанції. 
		 
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду встановила, що рішення, ухвалені у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України           2004 року, є незаконними.
		 
		Оскільки неправильне застосування судами зазначених норм матеріального права в справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України 2004 року ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		Керуючись пунктом 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», пунктами 1 та 4 частини першої     статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою         статті 360-4 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Заяву виробничого сільськогосподарського кооперативу «Ріжки» задовольнити.
		 
		Рішення Таращанського районного суду Київської області від 10 травня  2016 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 4 липня 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
		 
		Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до виробничого сільськогосподарського кооперативу «Ріжки» про визнання договору оренди землі припиненим і зобов'язання вчинити дії.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   О. В. Білоконь   Б. І. Гулько   Є. В. Синельников   Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...