Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/6861/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Інші справи та матеріали.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2018.
Дата набрання законної сили: 22.02.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		22лютого2018 року
		м. Київ
		справа № 461/6861/16-к
		провадження № 51-268км 18
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		 
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5  
		 
		розглянулау відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2017 року у кримінальному провадженні № 12016140050003744 за обвинуваченням 
		 
		ОСОБА_6 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Солук Львівської області, жителям. АДРЕСА_1 , раніше судимого: за вироком Личаківського районного суду м. Львова від 18 серпня 2011 року за ч. 1 ст. 190 КК України до 200 годин громадських робіт; за вироком Галицького районного суду м. Львова від 24 квітня 2014 року за ч. 2 ст. 186, ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, звільненого від відбування покарання відповідно до Закону України «Про амністію»,
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Галицького районного суду м. Львова від 17 лютого 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди24600 грн та 3000 грн відповідно.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду  без зміни.
		 
		За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 18 серпня 2016 року приблизно о 17.55 год. біля будинку № 15 по вул. Шептицьких у м. Львові, маючи умисел на викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, діючи у групі з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, відкрито, шляхом ривка викрав (зірвав із шиї) у ОСОБА_7 золотий ланцюжок із золотим кулоном, заподіявши потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 24640 грн.
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Вважає, що: апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України не дав вичерпної відповіді на всі доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, щодо безпідставності звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України; при звільненні засудженого від відбування покарання не було враховано того, що останній раніше був двічі засуджений за скоєння аналогічних злочинів до реальної міри покарання, після застосування до нього амністії вже через 2 роки 3 місяці скоїв кримінальне правопорушення у сфері власності, що, на думку прокурора, свідчить про небажання винного стати на шлях виправлення, крім того, вину ОСОБА_6 визнав тільки під час останнього слова, не повідомив суду відомостей про особу, у групі з якою він вчинив злочин, що викликає сумнів у його щирому каятті. За таких обставин прокурор вважає, що наявні у суду дані про особу винного не давали підстав для звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
		У доповненні до касаційної скарги прокурор вважає, що апеляційним судом залишено поза увагою те, що ОСОБА_6 був звільнений від покарання за вироком суду від 24 квітня 2014 року внаслідок Закону України «Про амністію», тому вважається таким, що не має судимості, а значить вчинене ним 18.08.2016 відкрите викрадення чужого майна не може вважатись повторним у розумінні ст. 32 КК України. З цієї підстави прокурор також просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		Прокурор у судовому засідання підтримав скаргу лише в частині доводів щодо відсутності в діях ОСОБА_6 кваліфікуючої ознаки «повторність» та просив змінити ухвалу апеляційного суду, виключивши з мотивувальної частини рішення вказівку на цю кваліфікуючу ознаку. В частині доводів щодо неправильного застосування судом вимог ст. 75 КК України прокурор касаційну скаргу не підтримав.
		 
		Мотиви суду
		 
		Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема: короткий зміст вимог апеляційної скарги; встановлені судом апеляційної інстанції обставини; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. 
		 
		Положеннями ст. 418 КПК України визначено, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалюється в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу.
		 
		Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.
		Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
		 
		Вмотивованість рішення передусім полягає у фактичних, правових, логічних мотивах, які суд наводить у рішенні, в них відображається особисте осмислення судом сукупності доказів, їх оцінка щодо достовірності та достатності для прийняття рішення, особисте розуміння суддями застосування норм процесуального та матеріального права. Переконливість мотивування має спиратися на його логічність та несуперечливість, тому в ході мотивування своїх висновків суд повинен дотримуватись певних логічних правил: не застосовувати судження, які суперечать одне одному; не використовувати докази, які не можуть бути підкріплені іншими доказами; не застосовувати необґрунтованих узагальнень щодо певної особи, передусім, обвинуваченого; обов`язково дотримуватися логічного зв`язку між обставинами, які підлягають доказуванню, фактичними обставинами у справі та висновками, які сформульовані у судовому рішенні.
		 
		Цих вимог апеляційний суд не дотримався.
		 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати цей вирок та ухвалити судом апеляційної інстанції новий вирок, яким призначити винному за ч. 2 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. В обґрунтування своєї скарги прокурор, зокрема, зазначив, що місцевий суд недостатньою мірою врахував ту обставину, що ОСОБА_6 був раніше судимий за вчинення аналогічного злочину та звільнений від відбування покарання на підставі Закону України «Про амністію», проте належних висновків для себе не зробив та знову вчинив аналогічний злочин.
		 
		Спростовуючи доводи прокурора, суд апеляційної інстанції в ухвалі послався на те, що на думку колегії суддів попередні судимості ОСОБА_6 є погашеними і він вважається особою, яка відповідно до ст. 89 КК України не має судимостей.
		 
		При цьому апеляційний суд погодився із кваліфікацією дій засудженого за ч. 2 ст. 186 КК України, зокрема, за такою кваліфікуючою ознакою, як вчинення злочину повторно, і при мотивуванні рішення про обґрунтованість призначеного винному покарання вказав на наявність у нього судимостей. Таким чином, апеляційний суд у своєму висновку застосував судження, які суперечать одне одному, а тому його рішення не можна вважати обґрунтованим та вмотивованим, тобто воно постановлено з порушенням вимог ст. 370 КПК України.
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на той факт, що за вироком Галицького районного суду м. Львова від 24 квітня 2014 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 липня 2014 року ОСОБА_6 було звільнено від покарання на підставі ст. 2 Закону України «Про амністію у 2014 році» як особу, яка на день набрання чинності цим Законом відбула чверть призначеного їй покарання. Отже, засуджений був звільнений від покарання на підставі акту амністії не за вироком суду, а після відбуття ним частини призначеного покарання, що не узгоджується із вимогами ч. 3 ст. 88 КК України , а регулюється ст. 89 КК України.
		 
		Наведені порушення вимог кримінального процесуального закону суд касаційної інстанції визнає істотними, оскільки вони перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування цього рішення. Крім того, допущені апеляційним судом порушення вимог процесуального закону позбавляють суд касаційної інстанції можливості перевірити доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України. 
		 
		Урахувавши наведене,керуючись статтями 434, 436 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора слід задовольнити частково, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. 
		 
		З цих підстав суд ухвалив :
		 
		Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково.
		Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2017 року стосовно ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_8

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...