Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/10859/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2018.
Дата набрання законної сили: 21.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		          
		21 лютого 2018 року
		м. Київ
		Справа № 756/10859/15-ц 
		Провадження № 14-15цс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача ЛященкоН.П., 
		суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А.,             Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., 
		 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» від імені Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» на ухвалу Оболонського районного суду              м. Києва (суддя Жук М.В.) від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва (судді Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.) від 7 червня 2016 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Грибник», третя особа - ОСОБА_5, про стягнення заборгованості за кредитним договором,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта банк»                          (далі - ПАТ «Дельта банк») звернулось до суду з вищезазначеним                позовом, посилаючись на те, що 28 листопада 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк»)            і ОСОБА_5 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 3 млн 774 тис. 690 грн строком до                   27 листопада 2030 року зі сплатою 12,7 % річних за користування ними. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 28 листопада 2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Грибник» (далі - ТОВ «Грибник») та між                                    ПАТ «Кредитпромбанк» і ОСОБА_4  були укладені окремі договори поруки.    26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним 28 листопада 2007 року                               з ОСОБА_5, та за договорами поруки.
		 ОСОБА_5 належним чином не виконує узятих на себе зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яку позивач просив суд стягнути з поручителів ОСОБА_4 і ТОВ «Грибник» на свою користь у сумі  2 млн 454 тис.  681 грн  54 коп. 
		Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 7 червня 2016 року, провадження в справі в частині позовних вимог ПАТ «Дельта банк» до                      ТОВ «Грибник» закрито. 
		Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 березня                 2016 року позовні вимоги ПАТ «Дельта банк» задоволено частково, з             ОСОБА_4 на користь банку у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 листопада 2007 року стягнуто 82 тис. 923 грн           84 коп. заборгованості за процентами, 6 тис. 754 грн 08 коп. пені, 801 грн 51 коп. - три проценти річних, а всього 90 тис. 479 грн 43 коп. У решті позовних вимог відмовлено. 
		Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Дельта банк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі  2 млн 454 тис. 681 грн 54 коп., 4 тис. 19 грн 40 коп. судового збору, а всього 2 млн 458 тис. 700 грн 94 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 у дохід держави судовий збір у сумі 3 тис. 654 грн.
		У липні 2016 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» від імені Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 червня 2016 року, посилаючись на порушення норм процесуального права.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що судові рішення перешкоджають реалізації права позивача на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, а вимоги банку до ОСОБА_4 та ТОВ «Грибник» взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий, тому підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. 
		Особи, які беруть участь у справі, своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалися.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи, а ухвалою від 8 листопада 2017 року справу призначено до розгляду.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		27 грудня 2017 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.
		Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 16 січня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 6 лютого 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Суди встановили, що 28 листопада 2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк»               і ОСОБА_5 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 3 млн 774 тис. 690 грн строком до                    27 листопада 2030 року зі сплатою 12,7 % річних за користування ними.
		 На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором                      28 листопада 2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» і ТОВ «Грибник» було укладено договір поруки № 1 (41.1/05/07-Z).
		Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору поруки поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором № 41.1/05/07-Z від 28 листопада 2007 року. 
		Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 28 листопада 2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» і ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 2  (41.1/05/07-Z).
		Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору поруки поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором № 41.1/05/07-Z від 28 листопада 2007 року.
		26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним 28 листопада 2007 року з ОСОБА_5, та за договорами поруки.
		Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог юридичної особи - банку до юридичної особи - поручителя, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги           ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Грибник» про стягнення кредитної заборгованості не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки їх слід розглядати в порядку господарського судочинства. При цьому заявлені позовні вимоги банку до поручителів (фізичної та юридичної особи) не є взаємопов'язаними і можуть бути самостійними й окремими предметами позову, оскільки виникли з окремих договорів поруки.
		Такі висновки ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. 
		Аналогічна норма міститься й у статті 19 діючого ЦПК України.
		Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 
		Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами (стаття 20 у діючій редакції ГПК України)
		Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства - передбачалось статтею 16 ЦПК України в редакції, що діяла на час постановлення судом оскаржуваної ухвали.
		Аналогічні норми передбачені в статті 20 ЦПК України та статті 21 ГПК України.
		Розгляд спорів між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду.
		Оскільки у спорах, що виникають з кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи, то з урахуванням вищезазазначених вимог ЦПК України при визначенні судової юрисдикції суди повинні керуватися тим, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства в разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це можуть бути позови банку (іншої фінансової установи) до фізичної особи - позичальника та юридичної особи - поручителя чи навпаки, які виникли з одних і тих самих правовідносин - отримання кредиту.
		Договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання -  кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно із частиною першою статті 554 Цивільного кодексу України відповідає перед кредитором солідарно з позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, з визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.
		У справі, яка переглядається, за змістом договорів поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники.
		При цьому умовами договорів не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.
		Отже, за умовами окремих договорів поруки поручителі взяли на себе зобов'язання самостійно відповідати перед кредитором за виконання грошових зобов'язань боржником за кредитним договором, тому кредитна заборгованість підлягає стягненню з кожного поручителя окремо.
		Установивши зазначені обставини, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги юридичної особи - банку до юридичної особи - поручителя підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
		Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог банку до ТОВ «Грибник», дійшов правильного висновку, що даний спір віднесено до компетенції господарських судів України.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вражає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Керуючись статтями 400, 402 - 404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» від імені Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» залишити без задоволення.
		 Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 червня 2016 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  Н.П. Лященко        Н.О. Антонюк       Л.М. Лобойко       С.В. Бакуліна        О.Б. Прокопенко      В.В. Британчук       Л.І. Рогач       Д.А. Гудима       І.В. Саприкіна       В.І. Данішевська       О.С. Ткачук         О.С. Золотніков     В.Ю. Уркевич       О.Р. Кібенко       О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...