Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/16249/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано судом: 28.02.2018. Зареєстровано: 01.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2018.

Результат оскарження 20.03.2019 Північний апеляційний господарський суд: скасовано рішення місцевого суду повністю із залишенням заяви без розгляду
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22.02.2018Справа №  910/16249/17
		Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук'янчук Д.Ю., розглянувши у загальному позовному провадженні господарську справу
		за позовною заявою  Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонметон"
		до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
		про стягнення 48 955 314, 54 грн.
		 
		за участю представників сторін:
		від позивача: Шабатенко А.М. - представник за довіреністю № б/н  від 11.09.17 р.
		від відповідача: Ковальчук Я.В.- представник за довіреністю № б/н  від 26.10.17. 
		                           Оніщук О.В. - довіреність № б/н  від 20.11.17 р. 
		                           Прохоров Ю.Г. - довіреність № Ц/3-04/10-18  від 15.01.18 р.                    
		від ДТГО "Південно-Західна залізниця": Яковенко А.О. - довіреність № 20-шо  від 05.02.18 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		           До господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Бонметон" (далі - ТОВ "Бонметон", позивач) з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця", відповідач) про стягнення 24  026 254,12 грн.
		Свої позовні вимоги ТОВ "Бонметон" обґрунтовує тим, що на виконання усної домовленості сторін 18.09.2014 р. позивач передав у користування відокремленому підрозділу відповідача - Інформаційно-обчислювальному центру Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" (далі - Інформаційно-обчислювальний центр, Відокремлений підрозділ) турнікетні системи із відповідним обладнанням, які були встановлені та введені в експлуатацію, а Інформаційно-обчислювальний центр прийняв введене в експлуатацію обладнання і матеріали для станції Святошино (берегова платформа). У подальшому термін використання зазначеного обладнання закінчився, проте, відповідач, який є правонаступником Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" (далі - ДТГО "Південно-західна залізниця"), вказане майно позивачу не повернув, його вартість на користь ТОВ "Бонметон" - не сплатив, а продовжує утримувати поставлене обладнання без належних на те правових підстав та, зважаючи на приписи ст.ст. 1212-1213 ЦК України, повинен повернути позивачу.
		У позові ТОВ "Бонметон"  просило суд стягнути з відповідача вартість комплектуючих частин та відповідного термінального обладнання, які були придбані позивачем, встановлені та введені в експлуатацію на ст. Святошино, для створення загальної турнікетної системи, що складається із вартості обладнання в сумі 12 834 810,63  грн. та інфляційних втрат в сумі 11 191 443,49 грн., що разом складає 24  026 254,12 грн.
		Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.09.2017 р. за вказаним позовом було порушене провадження у справі.
		До початку розгляду справи по суті (30.10.2017 р.) позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, якій зазначив, що також 30.12.2014 року ТОВ "Бонметон" за усною домовленістю з Відокремленим підрозділом також передало турнікетні системи із відповідним обладнанням, яке було встановлене та введене в експлуатацію на станції Біличі. Зазначене майно було прийняте у користування Відокремленим підрозділом, однак, після закінчення строку користування відповідач відмовляється повернути встановлене обладнання або сплатити за нього вартість, за якою воно було придбане, що свідчить про безпідставне утримання майна. Посилаючись на ст.ст. 1212-1213 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача вартість обладнання, встановленого ТОВ "Бонметон" на ст. Біличі, в сумі 14 124 113,55 грн. та інфляційні втрати в сумі 10 804946,87 грн., що разом складає 24 929 060,42 грн.
		Отже, у заяві про збільшення розміру позовних вимог ТОВ "Бонметон" заявило вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 48  955 314,54 грн., при цьому повернення вказаного майна позивач вважає неналежним способом захисту порушеного права, оскільки його демонтаж потягне знецінення турнікетних систем та іншого обладнання, які вже не зможуть бути використаними за своїм призначенням.
		Указана заява була прийнята судом до розгляду як така, що подана позивачем з дотриманням вимог, передбачених нормами Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла на час подачі такої заяви).
		Згідно з ухвалою господарського суду м. Києва від 18.12.2017 р. розгляд справи було вирішено здійснювати за правилами, встановленими новою редакцією ГПК України, що набрала чинності з 15.12.2017р., у порядку загального позовного провадження.
		У підготовчому засіданні представники відповідача заявили клопотання про заміну неналежного відповідача - ПАТ "Українська залізниця" на належного - ДТГО "Південно-західна залізниця", оскільки відповідач (ПАТ "Українська залізниця") не є правонаступником Інформаційно-обчислювального центру Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", з яким у позивача виникли спірні відносини до моменту реєстрації ПАТ "Українська залізниця" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що відбулась 21.10.2015р.
		Розглянувши клопотання про заміну відповідача, заслухавши думку сторін, суд відмовив у його задоволенні з урахуванням наступного.
		Як вбачається з інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр), щодо Інформаційно-обчислювального центру (Відокремлений підрозділ ДТГО "Південно-західна залізниця") внесено запис про його припинення, а стосовно Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" - запис про те, що об'єднання знаходиться в стані припинення.
		Водночас, з інформації з того ж Реєстру вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (відповідач) визначене правонаступником, зокрема, Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", що перебуває у стані припинення.
		Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
		Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", як юридична особа утворене згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (далі - Закон № 4442-VI) та постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - постанова КМУ № 200 від 25.06.2014). Як вбачається із положень наведеного вище Закону та постанови Кабінету Міністрів України всі підприємства, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", реорганізовуються шляхом злиття.
		Відповідно до Переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", що є додатком № 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014, Державне територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" включено до вказаного переліку.
		Суд зазначає, що статут Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735. Відповідно до п. 2 статуту відповідача, останній утворений як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
		Разом з тим, реорганізація юридичної особи, як один із видів її припинення, передбачає проведення відповідної встановленої процедури та характеризується деякими особливостями. Так, зокрема, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб, в тому числі, шляхом злиття, майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 104 Цивільного кодексу України); комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами (ст. 107 Цивільного кодексу України).
		Отже, відповідно до чинного цивільного законодавства України при реорганізації (злитті) юридичних осіб перехід прав і обов'язків до новоутвореної юридичної особи відбувається на підставі передавального акта, в якому про такий перехід прав і обов'язків повинно бути чітко зазначено.
		Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Злиття вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.
		Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" Товариство (Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця") є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.
		Відповідно до п. 2 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ч. 6 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" має спеціальний (пріоритетний у застосуванні) характер по відношенню до загальних норм ст. 104, 107 ЦК України, що вбачається з п. 2 Перехідних та прикінцевих положень цього Закону. Зазначена норма не покладає факт правонаступництва створеного ПАТ "Українська залізниця" за правами і обов'язками визначених підприємств Укрзалізниці в залежність від обов'язкового попереднього припинення зазначених підприємств, в тому числі і ДТГО  "Південно-Західна залізниця".
		Крім того, у постановах Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі № 3-1586гс16, від 08.02.2017 у справі № 3-1417гс16 судом зазначено, що аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що спеціальним Законом № 4442-VI (Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування") визначено пріоритет у застосуванні його норм, а саме: утворення товариства залізничного транспорту загального користування відбувається за рішенням Кабінету Міністрів України, який, крім іншого, виконує функції загальних зборів Товариства.
		Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" Товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту).
		Відповідно до ч. 9 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" одночасно з прийняттям рішення про утворення Товариства Кабінет Міністрів України формує комісію з утворення Товариства, до складу якої входять представники Кабінету Міністрів України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Фонду державного майна України, центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, профспілок, що діють у галузі.
		Комісія у чотиримісячний строк з дня затвердження її складу подає центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, для затвердження у місячний строк зведений передавальний акт, зведений акт оцінки майна залізничного транспорту загального користування, а також проект статуту Товариства для подання Кабінетові Міністрів України. Зведені передавальний акт та акт оцінки складаються на основі узагальнених даних передавальних актів та актів оцінки, складених стосовно цілісного майнового комплексу кожного підприємства залізничного транспорту. Розмір статутного капіталу Товариства визначається під час його утворення згідно із зведеним актом оцінки майна залізничного транспорту загального користування.
		За змістом пунктів 4 і 5 постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 проведенню реорганізації (злиття) має передувати проведення інвентаризації майна підприємств, що реорганізуються (зливаються), та складання актів інвентаризації майна, після чого мають складатися та затверджуватися передавальні акти майна та зведені акти майна, що вносяться до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
		Таким чином, системний аналіз ч.ч. 3, 9 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та послідовність дій зі створення ПАТ "Українська залізниця", визначеної Постановою Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014, дає підстави вважати, що злиття підприємств, на базі яких мало створюватися ПАТ "Українська залізниця" (у тому числі: складання відповідних передавальних актів та формування статутного фонду) мало хронологічно передувати державній реєстрації їх правонаступника (ПАТ "Українська залізниця"), тобто, моменту набуття ним статусу суб'єкта правовідносин у розумінні ст.ст. 91, 92 ЦК України.
		Зважаючи на викладене, питання правонаступництва ПАТ "Українська залізниця" стосовно ДТГО "Південно-західна залізниця" визначається спеціальним законом та прийнятими на його виконання постановами № 200 та № 604, які пов'язують перехід прав і обов'язків Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" до ПАТ "Українська залізниця" з інвентаризацією, складанням передавального акта та внесенням майна до статутного капіталу правонаступника.
		Відповідач у своєму клопотанні вказував, що оскільки не відбулось реєстрації припинення ДТГО "Південно-Західна залізниця", ПАТ "Українська залізниця" не набуло статусу правонаступника останнього. Проте, такі доводи суд відхиляє та зазначає наступне.
		Встановлено, що державну реєстрацію відповідача - ПАТ "Українська залізниця" було здійснено 21.10.2015р., при цьому в Реєстрі містяться дані про те, що відповідач є правонаступником Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця". Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" створено й набуло дієздатності за визначеною законодавчими приписами процедурою.
		Внесення до Реєстру відомостей про припинення підприємств і установ залізничного транспорту, які реорганізуються шляхом злиття, згідно з додатком 1 до  постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014, не впливає на визначення моменту матеріального правонаступництва Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", адже зі змісту Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та  Цивільного кодексу України  вбачається, що створення нової юридичної особи в результаті злиття, набуття нею прав та обов'язків правопопередників, є складовими процесу цього виду реорганізації, які за часом виникнення, передують моменту державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття, визначеного нормою частини 3 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
		Тобто, у разі злиття підприємств момент переходу майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств визначається днем підписання передавального або розподільного акта чи балансу, і тому може не співпадати у часі з моментом включення запису про припинення юридичної особи до державного реєстру.           
		Як встановлено судом, 31.07.2015р. по передавальному акту Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" все майно, права та обов'язки останнього після реорганізації шляхом злиття переходить до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
		Указані обставини щодо правонаступництва під час розгляду даної справи відповідач від суду приховав, проте, такі обставини були вже встановлені судовими рішеннями у інших господарських справах, зокрема, постановами Вищого господарського суду України від 29.11.2017 р. по справі № 910/7908/16, від 21.03.2017 р. по справі № 910/16186/15, а отже, ці обставини не підлягають повторному доказуванню відповідно до ст. 75 ГПК України.
		З урахуванням викладеного суд прийшов до висновку, що клопотання про заміну відповідача є безпідставним, а ПАТ "Українська залізниця" є належним відповідачем у справі.
		Також у підготовчому засіданні представниками відповідача було заявлене клопотання про витребування доказів по справі, у якому вони просили витребувати від позивача докази на підтвердження наявності між ТОВ "Бонметон" і ДТГО "Південно-західна залізниця" господарських (фінансових) зобов'язань та придбання майна, вартість якого є предметом спору.
		За результатами розгляду вказаного клопотання суд відмовив у його задоволенні, керуючись нормами ч. 1-3 ст. 80 ГПК України, згідно з якими учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
		Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Отже, за змістом указаних приписів закону сторони мають право (і суд сприяє їм в цьому) реалізувати всі свої процесуальні права та добросовісно виконати свої обов'язки, передбачені законом з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи. Відтак, клопотання про витребування додаткових доказів, яке не обґрунтоване підтвердженою неможливістю подання цих доказів сторонами, задоволенню не підлягає.
		Крім того, представники відповідача у підготовчому засіданні заявили клопотання про призначення у справі судово-технічної експертизи, мотивуючи його тим, що від вирішення питання про належність/неналежність підпису на позові від 11.09.2017р. та заяви про збільшення розміру позовних вимог від 26.10.2017р., акту № 1 від 18.09.2014р., листа № 18/01 від 18.19.2014р. та листа № 03/01 від 03.12.2014р., підписаних з боку ТОВ "Бонметон", залежить вирішення питання про обсяг та правомірність позовних вимог. При цьому зазначили, що встановлення того факту, що підпис на заяві про збільшення позовних вимог (уточненнях до позову) від 26.10.2017р. вчинено неуповноваженою особою, буде підставою для повернення позовної заяви.
		Відповідно до ст. 99 ГПК України, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу у справі.
		Згідно з п. 2 Постанови Пленуму ВГСУ № 4 від 23.03.2012 року "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
		Розглянувши клопотання про призначення експертизи, суд відмовив у його задоволенні як у безпідставному, оскільки обставини та обґрунтування, зазначені відповідачем у клопотанні, щодо яких він просить призначити судову експертизу, не стосуються предмету позову, що розглядається, де предметом спору є стягнення вартості майна, яке безпідставно утримується ПАТ "Українська залізниця". 
		Крім того, у справі було заявлене клопотання від 13.02.2017 р. про залучення до розгляду справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" представником вказаного об'єднання, однак, указане клопотання було залишене судом без розгляду на підставі ст. 207 ГПК України, відповідно до якої заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, суд залишає без розгляду.
		Отже, оскільки вказане клопотання було подане з порушенням порядку та строку, визначених законом, та без обґрунтування поважних причин невчасного подання такого клопотання, суд залишив його без розгляду. З тих же підстав була залишена без розгляду заява позивача про надання додаткових пояснень та доказів від 22.02.2017 р., які були долучені до матеріалів справи, але до уваги судом при розгляді справи не приймаються. 
		У судовому засіданні представник позивача підтримав свої позовні вимоги, просив задовольнити їх у повному обсязі.
		Представники відповідача проти задоволення позову заперечили, окрім неналежності відповідача зазначили, що між Інформаційно-обчислювальним центром ДТГО "Південно-західна залізниця" та ТОВ "Бонметон" не укладався договір на встановлення відповідних турнікетних систем на станції Біличі та береговій платформі станції Святошин, з матеріалів справи не вбачається, що сторони погодили будь-які терміни, умови та порядок встановлення обладнання, відтак, на відокремлений підрозділ не було покладено відповідні майнові обов'язки, а відносини щодо користування даним майном між сторонами виникли безоплатні. При цьому підставою позову не може бути ст. 1212 ЦК України, оскільки частина зазначеного у позові майна має індивідуально-визначені ознаки і перешкоди у реалізації права власності позивача відсутні. Крім того, представники відповідача не погодились із визначенням вартості переданого у користування майна та нарахуванням інфляційних втрат. Просили відмовити у задоволенні позову.
		Суд, розглянувши заяви сторін по суті позову, заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши наявні у справі докази, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
		У судовому засіданні встановлено, що 17.09.2014 року заступник головного інженера залізниці - начальника Інформаційно-обчислювального центру ДТГО "Південно-західна залізниця" Грушко А.В. звернувся до позивача з листом № 10ц-891-3 щодо можливості встановлення турнікетних систем на береговій платформі ст. Святошино, яка знаходиться у м. Києві.
		18.09.2014 року ТОВ "Бонметон" надало письмову відповідь, якою погодилося встановити відокремленому підрозділу турнікетні системи на ст. Святошино (берегова платформа), яка знаходиться у м. Києві, строком на шість місяців.
		Із матеріалів справи вбачається, що 18.09.2014 р. позивач придбав у ПП фірма "Енком" та ФОП ОСОБА_7 турнікетну систему та відповідне обладнання на загальну суму 12 834 810,63  грн., про що свідчать рахунки № 4 від 18.09.2014 р., № 11 від 18.09.2014 р. та накладні № 4 від 18.09.2014 р., № 11 від 18.09.2014 р.
		У подальшому на виконання вищевказаної домовленості ТОВ "Бонметон" передало турнікетні системи із відповідним обладнанням, які були встановлені позивачем та введені в експлуатацію, а Інформаційно-обчислювальним центром прийняті у користування на ст. Святошино (берегова платформа), про що свідчить наявний у справі акт прийому-передачі № 1 від 18.09.2014 року, складений та підписаний позивачем в особі директора Кандала М.С. та відокремленим підрозділом в особі заступника головного інженера залізниці - начальника  ІОЦ ПЗЗ Грушко А.В. 
		16.03.2015 р. Відокремлений підрозділ звернувся до позивача з листом № ІОЦ-263-1, у якому просив погодити подовження терміну використання турнікетних систем на берегові платформі ст. Святошино до прийняття рішення керівництвом ДТГО "Південно-західна залізниця" стосовно умов подальшої експлуатації зазначеного обладнання. 
		Листом № 17/03 від 17.03.2015 р. ТОВ "Бонметон" погодилося на продовження експлуатації турнікетних систем на береговій платформі ст. Святошино, яка знаходиться у м. Києві, строком на три місяці.
		Також судом встановлено, що 02.12.2014 року відокремлений підрозділ в особі заступника головного інженера залізниці-начальника ІОЦ ПЗЗ Грушко А.В. звернувся до ТОВ "Бонметон" з листом за № 10ц-1312-1 щодо можливості встановлення турнікетних систем на береговій платформі ст. Біличі, яка знаходиться у м. Києві.
		03.12.2014 року ТОВ "Бонметон" була надана письмова відповідь, якою позивач погодився встановити турнікетні системи на ст. Біличі, яка знаходиться у м. Києві, строком на шість місяців.
		Як свідчать матеріали справи, з цією метою позивач придбав у ПП фірма "Енком" та ФОП ОСОБА_7 турнікетну систему та обладнання до неї на загальну суму 14 124 113,55 грн. відповідно до рахунків № 17 від 22.12.2014 р., № 35 від 25.12.2014 р. та накладних № 17 від 22.12.2014 р., № РН-000000035 від 25.12.2014 р.
		На виконання домовленості з Інформаційно-обчислювальним центром ТОВ "Бонметон" передало турнікетні системи із відповідним обладнанням, які були встановлені та введені в експлуатацію, а Інформаційно-обчислювальний центр прийняв введене в експлуатацію обладнання і матеріали у користування на ст. Біличі, що підтверджується актом прийому-передачі № 2 від 30.12.2014 року, підписаним позивачем в особі директора Черкашина А.В. та Відокремленим підрозділом в особі заступника головного інженера залізниці-начальника ІОЦ ПЗЗ Грушко А.В.
		У судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що турнікетні системи та обладнання залишились у користуванні відповідача на ст. Святишино та на ст. Біличі в м. Києві після спливу погодженого сторонами строку терміну експлуатації без укладання відповідного договору купівлі-продажу чи іншого правочину на право користування цим майном.
		02.08.2017 р. ТОВ "Бонметон" направило на адресу ДТГО "Південно-західна залізниця" письмову претензію, в якій вимагало повернути обладнання турнікетних систем або сплатити вартість такого безпідставно набутого майна з урахуванням інфляційних втрат. Проте, вказана вимога залишилась без відповіді та задоволення. 
		Згідно з актом обстеження турнікетних систем платформ ст. Біличі та ст. Святошино від 02.11.2017 р., а також з довідками структурних підрозділів ДТГО "Південно-західна залізниця", наданими відповідачем до матеріалів справи, майно, що стало предметом спору, не обліковується та не використовується підприємством, у виробничому процесі не задіяне, встановлене без відповідних погоджень і документів для експлуатації. Майно знаходиться у справному стані та може бути ідентифіковано за вказаними ознаками, вигляд відповідає стандартній заводській комплектації. 
		Позивач вважає, що вказане майно набуте відповідачем без достатніх правових підстав, вартість якого має бути повернута з урахуванням збільшення ціни майна внаслідок інфляційних процесів на підставі облікової політики ТОВ "Бонметон" для складання фінансової звітності, введеної наказом директора № 7 від 05.09.2017 р. відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності/бухгалтерського обліку  МСФЗ/МСБО.
		Встановивши фактичні обставини справи та перевіривши доводи сторін, суд виходив з наступного.
		Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
		Згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
		Частиною 2 ст. 180 ГК України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
		При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. ч. 3, 4 ст. 180 ГК України).
		Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо: 1) сторонами дотриманий порядок укладання господарського договору, передбачений законом; 2) дотримана форма господарського договору, передбачена законом; 3) було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов.
		Частиною 8 ст. 181 ГК України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
		Зважаючи на те, що представники сторін не надали суду письмового договору, викладеного у формі єдиного документа, підписаного сторонами, на право власності чи на право користування відповідачем майном, яке належить позивачу відповідно до наявних у справі первинних документів бухгалтерського обліку у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також не надали доказів на підтвердження здійснення відповідачем оплати вартості встановленого йому обладнання чи плати за користування цим майном, суд дійшов висновку про те, що сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору, якими б були встановлені підстави та порядок володіння (користування) майном,  а отже, суд вважає, що договірні відносини між сторонами відсутні. 
		При цьому, слід врахувати, що позивач, надавши відповідачу в експлуатацію майно та відповідне обладнання, здійснив фактично дії на виконання неукладеного договору, тому правові наслідки таких дій позивача визначаються положеннями ст. 1212 ЦК України, якими врегульовані правила вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану особи, що потерпіла від безпідставного набуття (збереження) іншою особою її майна.
		Частиною 1 ст. 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Тобто, згідно з частиною 1 ст. 1212 ЦК України виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення передбачає одночасне настання таких умов:
		-          набуття або збереження майна, тобто особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;
		-          таке набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи, тобто внаслідок втрати або недоотримання цього майна іншою особою - потерпілим;
		-          відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок потерпілого.
		У ч. 2 ст. 1212 ЦК України передбачено, що зобов'язання із безпідставного набуття (збереження) майна виникає незалежно від того, що стало причиною збагачення набувача: його діяння, діяння потерпілого, інших осіб, подія.
		Частина 3 ст. 1212 ЦК України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями ЦК України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін:
		1) повернення виконаного за недійсним правочином;
		2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
		3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 
		4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
		Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. 
		При цьому характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
		Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:
		1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
		2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
		          Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
		З урахуванням викладеного можна дійти висновку про те, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
		Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово- правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
		На підставі викладеного суд приходить до висновку, що оскільки правочин, спрямований на передачу у користування чи у власність відповідача обладнання, придбаного позивачем, є таким, що не відбувся, та відповідні договірні правовідносини між сторонами спору - відсутні, вимоги ТОВ "Бонметон" правомірно обґрунтовані нормами ст. 1212 ЦК України. З огляду на наведене, суд відхиляє доводи ПАТ "Українська залізниця"  про те, що майно передавалось відокремленому підрозділу в безоплатне користування. 
		Вирішуючи питання про правомірність заявленого позивачем способу захисту свого речового права шляхом стягнення вартості переданого відповідачу майна та обладнання, суд виходить з такого.
		Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України). Згідно з положеннями статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу.
		Виходячи з указаних норм, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.
		Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
		Суд, вирішуючи спір, повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції     України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 12.06.2013 р. у справі № 6-32цс13).
		Як вже було встановлено судом, спірні правовідносини, що виникли між сторонами, підпадають під регулювання нормами ст. 1212 ЦК України щодо безпідставного набуття майна. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
		У той же час, частиною 2 ст. 1213 ЦК України визначено, що в разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
		У спірних правовідносинах суд враховує, що турнікетні системи та обладнання в комплексі, які визначені індивідуальними родовими ознаками, розроблялися для відповідача за індивідуальним проектом, майно устатковувалося відповідно до вимог для залізничних станцій. Водночас, демонтаж та повернення цього майна унеможливить його встановлення за іншим проектом та використання за тими призначенням та цілями, для яких воно замовлялось та розроблялось.
		Виходячи з наведеного, суд вважає, що повернення майна в натурі позбавить позивача на ефективний захист його речового права, тому належним способом захисту власника майна (ТОВ "Бонметон" ) є  відшкодування вартості такого майна.
		Одночасно з цим, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту, господарський суд зазначає, що статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		У п. 227 Рішення Європейського Суду з прав людини від 23 січня 2014 року (остаточне з 02.06.2014р.) у справі "Еast/West Аlliaпсе Limіtеd" проти України" Суд зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку; тобто засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що звернення позивача до суду із вимогою про стягнення з ПАТ "Українська залізниця" вартості переданого в експлуатацію майна є обґрунтованим і ефективним способом захисту його права від порушення та таким, що дозволить відновити порушене право позивача.
		Вирішуючи питання про суму вартості майна, яка підлягає стягненню з відповідача, суд виходив з наступного.
		У позові (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) ТОВ "Бонметон" просить стягнути з відповідача загальну вартість встановленого обладнання  в сумі 48  955 314, 54 грн., з яких: 
		-           24 026 254,12 грн. - вартість термінального обладнання, встановленого на ст. Святошино, яка складається із вартості поставленого обладнання в сумі 12 834 810,63  грн. та інфляційних втрат в сумі 11 191 443,49 грн.;
		-           24 929 060,42 грн. - вартість обладнання, встановленого на ст. Біличі, яка складається з вартості поставленого обладнання в сумі 14 124 113,55 грн. та інфляційних втрат в сумі 10 804946,87 грн.
		Зі свого боку відповідач у відзиві, окрім безпідставності визначення вартості майна, послався на незрозумілість та необґрунтованість нарахування розміру інфляційних втрат, мотивуючи це тим, що за прострочення зобов'язань, інфляція може нараховуватися лише з моменту пред'явлення претензії. 
		Проте, судом встановлено, що позивач нарахував інфляційні втрати не за прострочене зобов'язання в якості юридичної відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, а розрахував вартість майна з урахування індексу інфляції, яка відбулася на протязі 2014-2017 років, відповідно до облікової політики ТОВ "Бонметон" для складання фінансової звітності та на підставі Міжнародних стандартів фінансової звітності/бухгалтерського обліку  МСФЗ/МСБО.
		З цього приводу суд зазначає, що Міжнародні стандарти фінансової звітності/бухгалтерського обліку (МСФЗ/МСБО) - це міжнародні стандарти, що застосовуються при підготовці фінансової звітності суб'єктів господарювання, визначення доходів і витрат, оцінки активів та зобов'язань господарюючих суб'єктів. При цьому указані стандарти не визначають порядок ведення фінансової звітності чи бухгалтерського обліку, а описують загальні правила оцінки та подання інформації у фінансових звітах, як правило, вони носять рекомендаційний характер.
		Судом встановлено, що вказані міжнародні стандарти позивач застосовує у своїй діяльності у сфері фінансової звітності та бухгалтерського обліку, що не суперечить діючому національному законодавству, проте, суд вважає, що зазначені правила відображення фінансової звітності не підлягають застосуванню у сфері правового регулювання спірних правовідносин в частині визначення вартості безпідставно набутого майна.  
		З огляду на викладене суд виходить з того, що вартість встановленого обладнання та комплектуючих складових до нього має встановлюватись на підставі наявних у справі первинних документів, а саме - накладних на поставлене обладнання. Відтак, вартість безпідставно набутого майна суд визначає у сумі 26 958  924, 20 грн. (12 834 810,63  грн. + 14 124 113,55 грн.), яка підлягає стягненню з ПАТ "Українська залізниця". При цьому іншого розміру вартості такого майна відповідач суду не довів.
		З урахуванням наведеного, позовні вимоги ТОВ "Бонметон" задовольняються судом частково.
		Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Керуючись ст.ст. 73 - 79, 129, 236 - 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонметон" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 48  955 314, 54 грн. задовольнити частково.
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, б. 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонметон" (49045, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул.. Верхня, б. 2А, приміщення 1, ідентифікаційний код 39272846) вартість безпідставно набутого майна в сумі 26 958 924 (двадцять шість мільйонів дев'ятсот п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн. 20 коп.; витрати по сплаті судового збору в розмірі 132 164 (сто тридцять дві тисячі сто шістдесят чотири) грн. 24 коп.
		У решті позовних вимог - відмовити. 
		Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 22 лютого  2018 року.
		Повне судове рішення складене 27 лютого 2018 року.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного рішення.
		 
		 
		Суддя                                                                                                                     Головіна К.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...