Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 727/4089/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2018.
Дата набрання законної сили: 28.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України        
		 
		28 лютого 2018 року                                                                   
		м. Київ                                                                  
		 
		справа № 727/4089/15-ц
		провадження № 61-4597 св 18 
		                                                                                                                           
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В.,  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		відповідач - ОСОБА_2,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від       19 жовтня 2015 року у складі судді Смотрицького В. Г. та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 13 січня 2016 року у складі колегії суддів:      Одинака О. О., Винту Ю. М., Перепелюк Л. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
		В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 29 червня 2008 року він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 18 березня 2011 року. Після розірвання шлюбу рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 21 грудня 2012 року припинено право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 та визнано за кожним з них право власності по 1/2 частини цієї квартири. В період перебування в зареєстрованому шлюбі він за згодою відповідача на підстав договору від 7 серпня 2008 року про надання споживчого кредиту № 11380552000 (далі - Кредитний договір) отримав у Акціонерному комерційному інноваційному банку «УкрсСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») кредит у розмірі 24 тис. доларів США, який був використаний на придбання вищевказаної квартири. До розірвання шлюбу між сторонами зазначений кредит погашався спільними коштами подружжя. Станом на  18 березня 2011 року (день розірвання шлюбу) заборгованість за Кредитним договором складала                  22 348,30 доларів США, а станом на 2 листопада 2011року - 21 893,50 доларів США. Пунктом 10.4 Кредитного договору передбачено внесення змін до нього шляхом підписання додаткових угод між сторонами. Заборгованість за договором була погашена ним у повному обсязі за власні кошти 29 серпня      2013 року. Вважає, що оскільки за відповідачем визнано право власності на     1/2 частину придбаної за кредитні кошти квартири, то він має право отримати 1/2 частину коштів, які сплатив банку на погашення кредиту після розірвання шлюбу. На день звернення до суду, тобто станом на 19 травня 2015 року відповідач має сплатити йому 11 174,15 доларів США, що згідно з курсом Національно банку України складає 247 157 грн 25 коп.  Крім того, відповідач ухиляється від сплати витрат за надання комунальних послуг. За останні три роки після розірвання шлюбу, незважаючи на те, що сторони не проживають у квартирі, ним особисто повністю оплачені комунальні послуги за період з травня 2012 року по час звернення до суду в розмірі 8 242 грн. Тому відповідач як співвласник квартири зобов'язана відшкодувати йому половину цих витрат. Враховуючи викладене, просив стягнути з ОСОБА_2 247 157 грн сплачених ним коштів на погашення кредиту та 4 121 грн витрат на оплату комунальних послуг.
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 19 жовтня          2015 року, з урахуванням ухвали цього суду від 23 жовтня 2015 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 90 161 грн 68 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Ухвалюючи рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на оплату комунальних послуг, суд першої інстанції, виходив з того, що сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_1, тому зобов'язані нести солідарні витрати по її утриманню. Часткове задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення коштів, витрачених на погашення кредиту, місцевий суд мотивував це тим, що кошти, отримані позивачем за Кредитним договором, були використані в інтересах сім'ї на придбання квартири, яка в даний час належить їм на праві спільної власності в рівних частках, тому позивач має право на половину сплачених ним на виконання кредитних зобов'язань коштів відповідно до частини першої статті 544 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відмова у стягненні сплачених коштів на погашення кредиту за період з 18 березня 2011 року по 21 травня 2012 року обґрунтована пропуском позивачем позовної давності, про застосування якої було заявлено представником відповідача.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 13 січня 2016 року апеляційні скарги представників сторін задоволено частково, а рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 19 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 764 грн 06 коп. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання апеляційної скарги. 
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що зобов'язання за валютним кредитом були виконані позивачем у повному обсязі 2 листопада 2011 року, тому перебіг позовної давності для пред'явлення позову до відповідача почався 3 листопада 2011 року та закінчився 3 листопада 2014 року. Однак, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 21 травня 2015 року, тобто з пропуском встановленої частиною першою статті 257 ЦК України загальної позовної давності.     
		 
		У лютому 2016 року представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 13 січня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким змінити рішення суду першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду, дійшов хибного висновку, що погасивши 2 листопада 2011 року залишок боргу за валютним кредитом, позивач виконав умови Кредитного договору і саме з 2 листопада 2011 року набув право регресу. В дійсності                    ОСОБА_1 повністю погасив заборгованість за Кредитним договором лише                  29 серпня  2013 року, після чого і звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Апеляційний суд дійшов безпідставного висновку, що додаткова угода до Кредитного договору є окремим договором і що її умови були виконані окремо від Кредитного договору. Апеляційний суд помилково визначив день                      2 листопада 2011 року початком перебігу позовної давності і безпідставно застосував її, чим порушив норми матеріального права. Також апеляційний суд без жодного обґрунтування та мотивації скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення 4 121 грн, що становить 1/2 частину сплачених коштів за комунальні послуги на утримання спільного майна, чим порушив норми матеріального і процесуального права. Зазначена сума витрат визнана відповідачем в суді першої інстанції і жодна із сторін не просила скасувати рішення в цій частині. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 25 липня 2016 року - справу призначено до судового розгляду.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		23 січня 2018 року справу № 727/4089/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надійшло відзивів на касаційну скаргу.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Судом встановлено, що з 29 червня 2008 року по 18 березня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 18 березня 2011 року.
		 
		Сторони є співвласниками вищевказаної квартири АДРЕСА_1, яка була придбана позивачем за договором купівлі-продажу від 7 серпня 2008 року.  
		 
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь витрати на оплату комунальних послуг з утримання спільної квартири у розмірі 4 121 грн. 
		 
		Відповідно до статті 68 Сімейного кодексу України (далі - СК України) розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
		 
		Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частина перша статті 544 ЦК України). 
		 
		Судами встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 21 грудня 2012 року припинено право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 та визнано за кожним з них право власності по 1/2 частини цієї квартири.
		 
		Згідно з розрахунком оплати ОСОБА_1 комунальних послуг за період з 2012 року по 2015 рік ним було сплачено 8 242 грн 75 коп., проти чого не заперечував представник відповідача.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача половини сплачених ним комунальних послуг, місцевий суд керувався вимогами частини першої статті 544 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку, що сторони у справі несуть солідарну відповідальність по оплаті комунальних платежів на утримання квартири, співвласниками якої вони є. 
		 
		Такі висновки суду першої інстанції відповідають вищенаведеним нормам матеріального права та положенням статей 10, 60, 61 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, згідно з якими кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду встановив, що рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 19 жовтня 2015 року оскаржувалося в апеляційному порядку         представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4 і представником ОСОБА_1 -               ОСОБА_3 лише в частині позовних вимог про стягнення коштів, сплачених за Кредитним договором, про що також зазначено у рішенні суду. Однак, апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду тільки в цій частині, всупереч вимогам статей 303, 304, 309, 316 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, скасував його повністю, не навівши жодних мотивів такого скасування в частині стягнення з відповідача половини сплачених позивачем комунальних послуг.
		 
		Судами також встановлено, що в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі позивачем за згодою відповідача 7 серпня 2008 року було укладено з АКІБ «УкрСибанк» Кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 24 тис. доларів США на споживчі цілі. 
		 
		В той же день ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_2. Придбання цієї квартири здійснено за рахунок коштів, отриманих у кредит.
		 
		Після розірвання шлюбу, а саме - з 18 березня 2011 року по 2 листопада            2011 року зобов'язання за Кредитним договором позивач виконував у повному обсязі належним чином за власні кошти. 
		 
		Станом на 18 березня 2011 року заборгованість за Кредитним договором складала 22 348,30 доларів США, а станом на 2 листопада 2011 року -                                                21 893,50 доларів США.
		 
		Згідно з пунктом 10.4 Кредитного договору зміни до нього оформляються шляхом підписання сторонами відповідних додаткових угод, крім випадків, коли цим договором прямо передбачено, що зміни його умов не потребують укладення будь-яких додаткових угод. 
		 
		На виконання пункту 10.4 Кредитного договору 2 листопада 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2, яка згідно з пунктом 13 є невід'ємною частиною Кредитного договору, а відтак вона не перериває та не зупиняє його дію. Згідно з пунктом 2 цієї додаткової угоди в день її укладення позичальнику надається транш в національній валюті в розмірі 176 133 грн 21 коп. в межах ліміту кредитної лінії. Базовою валютою за договором є гривня. Загальна сума заборгованості за всіма позичковими рахунками розраховується шляхом складання сум виданих траншів у кожній з валют даного договору, помножених на курс гривні Національного банку України до такої валюти. 
		 
		Згідно з довідкою ПАТ «УкрСиббанк» № 37-3-16/1 від 6 січня 2016 року позичальник здійснив повне погашення заборгованості за Кредитним договором                             29 серпня 2013 року в розмірі 162 640 грн 08 коп.  
		 
		Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача коштів, сплачених за Кредитним договором, суд першої інстанції з врахуванням вищенаведених положень цивільного і сімейного законодавства дійшов обґрунтованого висновку про право позивача на половину сплачених ним на виконання кредитних зобов'язань коштів. Також місцевим судом правильно стягнута сума боргу в українській валюті - гривні, оскільки після укладення          2 листопада 2011 року додаткової угоди № 2 до Кредитного договору ОСОБА_1 погашав кредит у цій валюті.
		 
		Разом з тим, суд помилково відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 коштів, сплачених на погашення кредитної заборгованості за період з 18 березня 2011 року по 21 травня 2012 року, тобто за межами трьох років до дня звернення в суд з даним позовом,  у зв'язку з пропуском позовної давності, про застосування якої в суді заявив представник відповідача. 
		 
		Згідно зі статтею 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
		 
		За змістом вищенаведеної частини першої статті 544 ЦК України право на зворотну вимогу (регрес) виникає у одного з солідарних боржників до інших лише після виконання ним солідарного обов'язку. 
		 
		Правовий аналіз положень зазначеної правової норми дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені у ній, настають лише в разі повного виконання боржником солідарного обов'язку. Часткове виконання боржником солідарного обов'язку не породжує перехід до нього права на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		 
		Згідно з частиною першою статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		 
		Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 здійснив повне погашення заборгованості за Кредитним договором 29 серпня 2013 року. Отже, саме з цього дня у ОСОБА_1 виникло право на позов до іншого солідарного боржника  про стягнення половини сплачених за договором коштів. З даним позовом ОСОБА_1 звернувся               до суду 21 травня 2015 року, тобто в межах трирічної позовної давності. Тому його позов в означеній частині підлягає задоволенню у повному обсязі.
		 
		Місцевий суд, відмовляючи ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 коштів, сплачених на погашення кредитної заборгованості за період з 18 березня               2011 року по 21 травня 2012 року, тобто за межами трьох років до дня звернення в суд з даним позовом, допустив неправильне застосування вищенаведених норм цивільного законодавства стосовно часу виникнення у ОСОБА_1 права на пред'явлення регресної вимоги до солідарного боржника. Тому рішення цього суду в указаній частині підлягає відповідній зміні. 
		 
		Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів, сплачених на погашення кредитної заборгованості, дійшов помилкового висновку про те, що зобов'язання за Кредитним договором були виконані позивачем у повному обсязі 2 листопада 2011 року, а тому перебіг позовної давності для пред'явлення позову до відповідача почався 3 листопада 2011 року і закінчився 3 листопада 2014 року. Додатковою угодою № 2 до Кредитного договору не відбулася заміна первісного зобов'язання новим зобов'язанням між сторонами (новація) та не припинилися додаткові зобов'язання, пов'язані з первісними зобов'язаннями. Крім того, відповідно до вищенаведеного пункту 13 додаткової угоди вона є невід'ємною частиною Кредитного договору, заборгованість за яким позивачем була погашена у повному обсязі 29 серпня 2013 року.
		 
		Згідно з наданим позивачем суду розрахунком, який відповідачем не спростовано, половина сплаченої ним банку за період після розірвання шлюбу заборгованості за Кредитним договором в українській валюті становить    247 174 грн 25 коп. Тому ця сума підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь      ОСОБА_1
		 
		Також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви в означеній частині вимог в розмірі          2 471 грн 57 коп.
		 
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування  судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення місцевого суду, яке в означеній вище частині відповідає вимогам закону, то рішення апеляційного суду необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції - змінити з підстав, передбачених частинами першою і четвертою статті 412 ЦПК України. 
		 
		За правилами статті 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені ним судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 5 779 грн. 91 коп. (3 015,60 + 2 764,31). 
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_3 задовольнити.
		 
		Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 13 січня 2016 року скасувати. 
		 
		Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 19 жовтня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення 1/2 частини сплачених на погашення кредитної заборгованості грошових коштів змінити і ухвалити в цій частині нове рішення.
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1        247 157 (двісті сорок сім тисяч сто п'ятдесят сім) гривень 25 копійок, сплачених на погашення кредитної заборгованості та 2 471 (дві тисячі чотириста сімдесят одну) гривню 57 копійок судового збору.
		 
		В решті рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 19 жовтня 2015 року (в частині стягнення витрат на оплату комунальних послуг та відповідної частини судового збору) залишити без змін.
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 5 779 (п'ять тисяч сімсот сімдесят дев'ять) гривень 91 копійку.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.   
		 
		                                                       
		ГоловуючийВ. А. Стрільчук  Судді:С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов   А. С. Олійник   О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...