Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 633/344/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2018.
Дата набрання законної сили: 28.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		28 лютого 2018 року
		м. Київ
		справа № 633/344/16-ц
		провадження №61-1550 св 17
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
		головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),
		суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		представник позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
		відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
		 
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 1 червня 2017 року у складі суддів: Карімова Л. В., Бурлак І. В., Яцина В. Б., 
		ВСТАНОВИВ :
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив встановити факт його постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем ОСОБА_6, яка померла 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 року; визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 7,10 га, яка розташована на території Новобурлуцької сільської ради Печенізького району Харківської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала ОСОБА_6 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого 24 вересня 2001 року, в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_6; визнати за позивачем право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 
		3,85 га, що розташована на території Новобурлуцької сільської ради Печенізького району Харківської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала ОСОБА_7 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, що успадкувала ОСОБА_6 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_7, в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_6
		Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року помер батько позивача - ОСОБА_7, після смерті якого відкрилась спадщина на належну йому земельну ділянку площею 3,85 га, яка розташована на території Новобурлуцької сільської ради Печенізького району Харківської області. 
		Зазначену земельну ділянку успадкували четверо спадкоємців у рівних долях: дружина та троє синів у рівних частках (по 1/4 кожний). Свідоцтво про право на спадщину ніхто зі спадкоємців не отримав. 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла мати позивача - ОСОБА_6, після її смерті відкрилась спадщина на наступне майно: земельну ділянку площею 7,10 га, яка розташована на території Новобурлуцької сільської ради Печенізького району Харківської області, а також 1/4 частка земельної ділянки, площею 3,85 га, що розташована на території Новобурлуцької сільської ради Печенізького району Харківської області, яку вона успадкувала після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 року чоловіка ОСОБА_7 
		На момент смерті ОСОБА_6 фактично проживала разом з позивачем, у зв'язку з чим, він не звертався із заявою про прийняття спадщини протягом шестимісячного строку до нотаріальної контори, а звернувся одразу із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину та надав всі документи на спадкове майно. 
		Нотаріус усно відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з відсутністю документального підтвердження факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
		ОСОБА_1 повторно звернувся до нотаріуса з цією ж заявою та 
		17 лютого 2017 року отримав відповідь, з якої вбачається, що у зв'язку з пропуском ним строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 та через відсутність доказів спільного проживання з нею на момент відкриття спадщини нотаріус пропонує звернутись до суду для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. 
		З метою оформлення спадкових прав, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 13 березня 2017 року у складі судді Танасевич О. В., позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
		Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, разом зі спадкодавцем ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зібрані у справі докази підтверджують факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1. Від встановлення цього факту залежить виникнення спадкових прав позивача та можливість їх подальшої реалізації, тоді як іншого порядку встановлення такого факту, законом не встановлено.
		Рішенням апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що факт проживання ОСОБА_6 разом з сином ОСОБА_1 за його адресою реєстрації є достатньою підставою для визнання його таким, що прийняв спадщину, оскільки законодавець пов`язує прийняття спадщини саме з місцем реєстрації спадкодавця, тому спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину лише у випадку, якщо він проживав разом із спадкодавцем саме за адресою реєстрації спадкодавця. Оскільки ОСОБА_1 не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_6 за адресою її реєстрації, а саме: АДРЕСА_2, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину відповідно до вимог частини третьої статті 1268 ЦК України.
		У касаційній скарзі, поданій 14 грудня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки саме постійне проживання особи зі спадкоємцем на час відкриття спадщини є підставою для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, а не лише реєстрація місця його проживання за адресою, за якою зареєстрований спадкодавець. Будь-яка особа, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
		Факт постійного проживання без реєстрації ОСОБА_6 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1, разом з позивачем ОСОБА_1 було підтверджено в ході розгляду справи судом першої інстанції показами свідків, довідкою Есхарівської селищної ради Чугуївського району Харківської області №661 від 20 жовтня 2016 року та не заперечувалося і підтверджувалося поясненнями відповідачів. 
		Позивач вважає, що неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права призвело до помилкового скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції.
		Відповідачі та інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року
		№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального 
		кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року помер ОСОБА_7 та після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 3,85 га, розташована на території Новобурлуцької сільської ради Печенізького району Харківської області. Дана земельна ділянка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 24 вересня 2001 року.
		ОСОБА_7 перебував у шлюбі з ОСОБА_8
		ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5
		З 11 листопада 1978 року ОСОБА_6 була зареєстрована та проживала разом з ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2.
		Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_7 підставі заяв від 11 грудня 2002 року від ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про прийняття спадщини за законом було заведено спадкову справу.
		Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 24 вересня 2001 року, земельна ділянка площею 7,10 га, що розташована на території Новобурлуцької сільської ради, на підставі рішення виконавчого комітету Новобурлуцької сільської ради народних депутатів від 10 липня 2001 року № 60 була передана у приватну власність ОСОБА_6
		ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_6 померла, у зв'язку із чим відкрилася спадщина. Заповіт ОСОБА_6 не складала.
		За заявою ОСОБА_5 від 11 лютого 2013 року про прийняття спадщини за законом заведено спадкову справу. Свідоцтва про право на спадщину не видавались. 
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_6
		Згідно довідок від 20 жовтня 2016 року та від 24 січня 2017 року, виданих виконавчим комітетом Есхарівської селищної ради Чугуївського району Харківської області, ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року проживала за адресою: АДРЕСА_1, з жовтня 2002 року без реєстрації місця проживання разом з сім`єю сина ОСОБА_1 невісткою ОСОБА_10; онукою ОСОБА_11
		Листом Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області 
		від 17 лютого 2017 року позивачу роз'яснено, що ним пропущено строк подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_6, встановлений статтею 1270 ЦК України, у зв'язку з чим запропоновано звернутись до суду з позовом про визначення йому додаткового строку для вчинення цієї дії. 
		Відповідно до статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
		На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї.
		Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від  30 травня 2008 року № 7, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини відповідно до статті 549 ЦК Української РСР 1963 року.
		Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем  на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
		У статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце  проживання -  житло,  розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні  установи, заклади  соціального обслуговування  та соціального захисту, військові частини. 
		Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.
		За змістом пунктів 3.21., 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
		Згідно статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
		З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що законодавець не пов`язує місце відкриття спадщини з місцем реєстрації спадкодавця, а відповідно до статті 1221 ЦК України ототожнює його з останнім місцем проживання останнього, яке може знаходитися поза межами його реєстраційного обліку. 
		При цьому, відсутність реєстрації спадкодавця за останнім його місцем проживання, зокрема за місцем проживання спадкоємця, не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини частини третьої статті 1268 ЦК України підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину лише у випадку, якщо він проживав разом із спадкодавцем саме за адресою реєстрації спадкодавця. 
		Суд першої інстанції, на підставі наданих сторонами доказів, яким дав оцінку у їх сукупності, зокрема показів свідків, пояснень сторін у справі, а також письмових доказів встановив, що з жовтня 2002 року по день смерті 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_6 постійно проживала без реєстрації по АДРЕСА_1 разом із сином - позивачем ОСОБА_1
		Від встановлення факту постійного проживання позивача разом з його матір`ю - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, станом на час відкриття спадщини, залежить виникнення його спадкових прав та можливість їхньої подальшої реалізації, у зв'язку з чим, суд першої інстанції,  оцінивши докази, якими позивач підтверджував факт постійного проживання разом зі спадкодавцем дійшов обґрунтованого висновку про доведення позивачем обставин, які передбачаються диспозицією частини третьої статті 1268 ЦК України та задовольнив позов у цій частині.
		Суд апеляційної інстанції наведеного вище не врахував, неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв'язку з чим помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги позивача щодо неправильності застосування апеляційним судом норм матеріального права та наявності у зв'язку з цим підстав, визначених статтею 413 ЦПК України для скасування ухваленого ним рішення із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.  
		Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення апеляційного суду Харківської області від 1 червня 2017 року скасувати, рішення Печенізького районного суду Харківської області 
		від 13 березня 2017 року залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          В. С. Висоцька
		 
		Судді                                                                                                      С. Ю. Мартєв
		                                        
		                                                                                                          В. В. Пророк
		 
		                                                                                                                І. М. Фаловська
		 
		                                                                                                         С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...