Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 645/4946/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: 03.03.2018. Зареєстровано: 04.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 07.03.2018.
Дата набрання законної сили: 03.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		_________________________________________________________________
		П О С Т А Н О В А 
		 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		 
		 
		03 березня 2018 року
		м. Харків
		справа № 619/8111/15-ц 
		провадження № 22ц/790/650/18
		Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
		головуючого - Котелевець А.В.,
		суддів - Швецової Л.А., Піддубного Р.М.,
		за участю секретаря - Огар І.В., 
		імена (найменування сторін):
		позивач - ОСОБА_1,
		                           
		відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, Харківська міська рада,
		розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу Яковенка Сергія Володимировича - представника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 липня 2017 року в складі судді Бондарєвої І.В., 
		у с т а н о в и в:
		          
		В жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Харківської міської ради про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом.
		         
		Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що після смерті її матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина на домоволодіння АДРЕСА_1. 
		         
		Спадкоємцями першої черги за законом є вона, чоловік померлої ОСОБА_2, який в установлений законом строк відмовився від спадщини, та її брат ОСОБА_3
		За життя мати залишила заповіт, згідно з яким все своє майно заповідала їй та чоловікові.
		Вона в установлений законом строк звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Однак прийняти спадщину не має можливості, оскільки право власності належним чином не було зареєстровано.
		Посилаючись на вказані обставини, просила в порядку спадкування за заповітом визнати за нею право власності на домоволодіння АДРЕСА_1. 
		Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 липня 2017 року позов задоволено.
		         
		Визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на житловий будинок АДРЕСА_1.
		Заочне рішення мотивовано тим, що ОСОБА_2 відмовився від прийняття спадщини після смерті дружини, а інший спадкоємець - ОСОБА_3 не надав доказів щодо наявності права на обов'язкову частку у спадщині та доказів недійсності заповіту. Оскільки ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті матері за заповітом, прийняла спадщину, однак позбавлена можливості отримати свідоцтво про право власності на спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на ім'я спадкодавця, позов підлягає задоволенню в повному обсязі. 
		Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року в задоволенні заяви Мироненка Олексія Олексійовича - представника Харківської міської ради про перегляд заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 липня 2017 року відмовлено.
		Ухвала мотивована тим, що заява про перегляд заочного рішення суду першої інстанції подана з пропуском строку, передбаченого статтею 228 ЦПК України, і вказана Мироненком О.О. - представником Харківської міської ради причина пропуску не є поважною.  
		21 листопада 2017 року Яковенко Сергій Володимирович - представник Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що у складі домоволодіння, право власності на яке визнав суд першої інстанції, знаходяться самочинно побудовані прибудови, що не створює права власності у спадкодавця. 
		         
		Позивач, інші відповідачі рішення суду першої інстанції не оскаржили своїх заперечень на апеляційну скаргу не надали.
		         
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
		Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Спірними є домоволодіння АДРЕСА_1.
		         
		Матеріали справи свідчать, що 11 грудня 1970 року укладено Договір, відповідно до умов якого ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_5 купила домоволодіння АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу посвідчено Третьою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-11243 та зареєстровано 11 грудня 1970 року в Харківському міському бюро технічної інвентаризаційній за реєстровим № 32883.
		         
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (а. с. 6, 71-72).
		         
		Спадкоємцями за законом після померлої ОСОБА_5 є чоловік - ОСОБА_2 та її діти: дочка ОСОБА_1, син ОСОБА_3 - брат позивача.
		За життя померла залишила заповіт, згідно з яким все своє майно заповідала дочці ОСОБА_1, яка в установлений законом строк звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, та чоловікові ОСОБА_2, який в установлений законом строк відмовився від спадщини.
		Постановою державного нотаріуса Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори Товстолужської О.В. від 09 липня 2016 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки за даними БТІ житловий будинок, куплений спадкодавицею в 1970 році, знесено, а новий будинок, збудований замість знесеного, не зареєстрований на ім'я ОСОБА_5
		Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		         
		Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		Заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. 
		Право на заповіт здійснюється особисто (статті 1233, 1234 ЦК України).
		Спірний житловий будинок був збудований у 1979 році.
		На підставі рішення Виконавчого комітету Фрунзеської районної ради народних депутатів від 18 липня 1979 року № 197/31 було узаконено самовільно збудований будинок літ. Г-1, сараї літ. «Е» та затверджено акт прийому-передачі від 19 квітня 1979 року.
		         
		У 1979 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-П, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначили умови та правові наслідки будівництва. 
		         
		Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти у місті, так і поза містом.
		         
		Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначив, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
		         
		Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадян права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.
		         
		Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на жилий будинок із проведенням його реєстрації.
		         
		Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.
		         
		Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у томі числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).
		         
		Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.
		         
		Таким чином, з моменту затвердження виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акта державної комісії про прийняття збудованого громадянином у 1979 році житлового будинку цей громадянин набув статусу власника житлового будинку та згідно зі статтею 58 Цивільного кодексу Української РСР 1922 року він набув право в межах, установлених законом, володіння, користування й розпорядження цим майном. 
		         
		Саме така правова позиція містилася в постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13, яка відповідно до вимог статті 360-7 ЦПК України була обов'язковою для судів на час ухвалення рішення.
		         
		Оскільки будівництво нового будинку АДРЕСА_1 , який є об'єктом спадщини, відбувалось відповідно до чинного на час його будівництва законодавства на земельній ділянці, на якій був розташований будинок, придбаний померлою в 1970 році (тобто будинок не є самовільним будівництво у розумінні статті 105 ЦК Української РСР), на момент смерті спадкодавця цей будинок був повністю збудований і прийнятий в експлуатацію, проте спадкоємці не можуть оформити належне їм право власності на вказаний будинок в порядку спадкування відповідно до вимог закону з тих підстав, що реєстрація права власності на будинок відсутня, спірний житловий будинок є об'єктом права власності.
		         
		Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції є законним. Підстав для його скасування немає.
		         
		Справа розглянута в межах позовних вимог.
		         
		Доводи апеляційної скарги про те, що у складі домоволодіння, право власності на яке визнав суд першої інстанції, знаходяться самочинно побудовані прибудови, не можуть бути прийняті до уваги. 
		Право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано за рішенням суду на спірний житловий будинок АДРЕСА_1 житловою площею 50,40 кв. м., який було прийнято до експлуатації згідно з актом прийому-передачі від 19 квітня 1979 року, затвердженого рішенням РВК Фрунзенського району № 197/31 від 18 липня 1979 року.
		В суді апеляційної інстанції позивач та її представник ОСОБА_9 пояснили, що самочинно побудовані прибудова літ. "г1», сарай літ. «И», приміщення № 1-5 площею 11, 3 кв. м., переплановане з підсобного в житлове, приміщення № 1-7 площею 7,4 кв. м., переплановане з житлового в підсобне, є тимчасовими спорудами та не потребують реєстрації.
		Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 382, 384 ЦПК України, суд
		п о с т а н о в и в: 
		Апеляційну скаргу Яковенка Сергія Володимировича - представника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради залишити без задоволення.
		         
		Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 липня 2017 року залишити без змін.
		         
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
		Повне судове рішення складено 03 березня 2018 року. 
		 
		Головуючий                                                                                                      А.В.Котелевець 
		Судді                                                                                                                     Р.М.Піддубний
		                                                                                                                                  Л.А.Швецова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...