Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 206/552/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Зловживання впливом.
Надіслано для оприлюднення: 05.03.2018. Зареєстровано: 06.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2018.
Дата набрання законної сили: 11.01.2019
Результат оскарження 11.01.2019 Апеляційний суд Дніпропетровської області: скасовано вирок повністю з поверненням справи на новий судовий розгляд у суд першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                  
		 
		       Справа № 206/552/15-к 
		Провадження № 1-кп/206/1/18 
		В И Р О К 
		 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		   "05" березня 2018 р. Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
		головуючого судді - ОСОБА_1 ,
		за участю секретарів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
		 ОСОБА_12 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро кримінальне провадження № 42014040660000057 за обвинуваченням:
		ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Денеші, Житомирського району, Житомирської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, маючого вищу освіту, працюючого лікарем-психіатром ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України,
		сторони кримінального провадження:
		прокурори - ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,
		 ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,
		потерпілі - ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,
		захисник - ОСОБА_20 ,
		обвинувачений - ОСОБА_13 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_13 восени 2014 року вчинив умисний злочин за наступних обставин: 
		ОСОБА_13 відповідно до Наказу № 4 с/ч від 09.01.2013 року був прийнятий на посаду лікаря-психіатра Центрально-територіального управління Національної гвардії України. У зв`язку з виконанням своїх трудових обов`язків, тривалий час перебуваючи у ділових стосунках з завідуючим першого чоловічого відділення КЗ «Дніпропетровська клінічно-психіатрична лікарня» ДОР ОСОБА_21 , яка є членом лікарсько-консультативної комісії, та згідно ч.2 ст. 3 Закону України «Про засади запобігання корупції» є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та внаслідок спільної праці та тривалих ділових стосунків, будучи в змозі здійснити незаконний вплив на прийняття нею рішення, з корисливих мотивів  одержання неправомірної вигоди, упродовж жовтня-грудня 2014 року, неодноразово зустрічався із військовослужбовцем ОСОБА_18 , 1995 р.н., а також з його сестрою ОСОБА_22 , 1984 р.н., під час чого вимагав у останніх передати йому неправомірну вигоду в сумі 3000 гривень за вирішення питання про винесення членами лікарсько-консультативної комісії рішення про його непридатність до подальшого проходження військової служби. Тим самим ОСОБА_13 створив умови, за яких ОСОБА_18 з метою запобігання для себе негативних наслідків, був вимушений погодитися виконати вимогу ОСОБА_13 щодо передачі йому вказаної суми неправомірної вигоди. 
		ОСОБА_18 , 1995 р.н. з вересня 2013 року по 2015 рік проходив строкову військову службу у військовій частині № НОМЕР_1 , та за вказаний період неодноразово представлявся на лікарсько-консультативну комісію, востаннє був направлений 08 грудня 2014 року для проходження медичного обстеження до КЗ «Дніпропетровська клінічно-психіатрична лікарня» ДОР, де лікуючим лікарем була призначена ОСОБА_21 , яка на засідання лікарсько-консультативної комісії являється доповідачем з приводу стану здоров`я та діагнозу ОСОБА_18 
		08 грудня 2014 року близько 10.00 години ОСОБА_13 , маючи злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, що виконує функції держави, перебуваючи у службовому кабінеті медичної частини ІНФОРМАЦІЯ_3 по вул. Чичеріна, 46 у м. Дніпропетровську, у відповідності до попередніх домовленостей, діючи умисно, переслідуючи корисливий мотив, одержав від ОСОБА_18 неправомірну вигоду для себе у сумі 2000 гривень, що є частиною суми, яку ОСОБА_13 вимагав за вплив на прийняття рішення лікуючим лікарем ОСОБА_21 , яка є членом лікарсько-консультативної комісії, у зв`язку з чим мала право голосу при прийнятті рішення щодо встановлення діагнозу ОСОБА_18 , якими ОСОБА_13 розпорядився на власний розсуд.
		Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_13 , реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, що виконує функції держави, близько 11.00 години 25 грудня 2014 року, перебуваючи у кабінеті першого чоловічого відділення КЗ «ДКПЛ» ДОР по вул. Бєхтєрева, 1 у м. Дніпропетровську , у відповідності до попередніх домовленостей, діючи умисно та переслідуючи корисний мотив, одержав від ОСОБА_18 неправомірну вигоду для себе у сумі 1000 гривень, за вплив на прийняття рішення лікуючим лікарем ОСОБА_21 , яка була доповідачем по ОСОБА_18 , та членом лікарсько-консультативної комісії, у зв`язку з чим мала ключове значення при прийнятті рішення щодо встановлення діагнозу ОСОБА_18 , який в подальшому є підставою для комісування останнього зі строкової військової служби в Збройних силах України. Після чого злочинна діяльність ОСОБА_13 була припинена працівниками органів внутрішніх справ.
		Обвинувачений  ОСОБА_13  в судовому засіданні свою вину у об`ємі пред`явленного обвинувачення не визнав та пояснив, що  ОСОБА_23 знає з квітня 2013 року, після призову спілкувався з ним з приводу психіатричного огляду, той повідомляв, що тяжко адаптується до військової служби, тому він, як лікар-психіатр, рекомендував ОСОБА_23 обмеження в допуску зі зброєю. Сатановського було працевлаштовано слюсарем, і він ніс службу «писарем», через що військовослужбовці його недолюблювали, вважали, що той просто уникає служби, але ця обстановка не носила критичний характер. У солдата виникли проблеми тоді, коли він обмовив командира, і його було переведено на службу по охороні сільськогосподарських угідь. Весь час ОСОБА_23 продовжував звертатись до медичного пункту із різноманітними скаргами. У травні 2014 року той захворів на вірусний гепатит ОСОБА_24 , у зв`язку з чим був направлений на лікування у міську клінічну лікарню № 21, після виписки був повернутий знову до військової частини, однак мав бажання пройти реабілітаційне лікування, на що він запропонував потерпілому пройти лікування у психоневрологічному диспансері, де б той мав дієтичне харчування. Після місячного перебування у диспансері показники аналізів ОСОБА_23 не прийшли до норми, тому його було залишено ще на місяць. Через півтора місця він, обвинувачений, та командир частини разом приїхали до ОСОБА_23 , командир запропонував тому повернутись до служби, обіцяв легку роботу, оскільки не вистачає людей, на що той категорично відмовився та пробув у диспансері ще два тижні, але коли повернувся до частини, то повідомив , що погано себе почуває, приблизно через тиждень ОСОБА_23 звернувся до начальника медичної служби військової частини, скаржачись знов про поганий стан, виказував ідеї щодо втечі та суїцидного нахилу. Після чого він направив ОСОБА_23 до Дніпропетровської обласної психіатричної лікарні на обстеження приблизно в кінці липня  на початку серпня 2014 року, в його, обвинуваченого, присутності, ОСОБА_23 весь час виказував бажання комісуватись та повернутись додому,оскільки військовослужбовців довгий час не увільняли в запас, але поступово активна фаза антитерористичної операції почала зменшуватись, з початку вересня 2014 року були підписані Мінські угоди, йшла мова про те, що військовослужбовці, які перебувають в рядах ЗСУ понад термін служби, мають бути звільнені в запас, і ОСОБА_23 , покладаючись на це, та не бажаючи бути звільненим зі служби по статті, на лікарській комісії сказав, що з ним все гаразд і він може проходити військову службу. При цьому лікарська комісія при виписці військовослужбовця з лікарського закладу виставила йому діагноз: «короткотривала реакція», з якої вийшов, але потерпілий попрохав не забирати його одразу до частини, оскільки у нього виникнуть проблеми, пов`язані з ноутбуком, пояснивши, що він віддав свій ноутбук своїм товаришам по службі, які заклали його в ломбард, та ще його не викупили, тому просив залишити його ще на тиждень. Він пішов йому на зустріч, та приїхав за ним через тиждень. Однак той сховався і він зміг його забрати лише наприкінці жовтня 2014 року, а комісію той пройшов у перших числах місяця. ОСОБА_23 просив повернути його до лікарні, хотів дочекатись там звільнення, категорично відмовлявся повернутись до частини, у нього склалась знову вкрай негативні стосунки із військовослужбовцями. 02.11.2014 року він забрав знову солдата до лікарні та по приїзді ОСОБА_23 в лікарні його чекала дівчина, того не прийняли у лікарню, оскільки мав висипання на шкірі, тому забрав його назад у частину, наступного дня запросили дерматолога, після чого 03.11.2014 року відвіз військовослужбовця ОСОБА_23 знов у психіатричну лікарню на обстеження. Через 7-10 днів приїхав перевірити стан потерпілого, та той повідомив, що його хочуть виписати, оскільки він проніс у відділення горілку. При спілкуванні із заввідділенням - лікарем ОСОБА_25 з`ясувалось, що негаразди у потерпілого виникли не з приводу горілки, а через виникнення боргу, у зв`язку із викупом ноутбуку, так як, коли ноутбук викупили, сестра ОСОБА_23 звернулась до органів міліції, щоб хлопців, які заклали ноутбук, притягнули до відповідальності. Рачинська йому сказала, щоб він (обвинувачений) забирав ОСОБА_23 негайно з відділення, оскільки з того «будуть сьогодні вибивати борги», тим паче приходила сестра ОСОБА_23 та, ходячи по відділенню, пропонувала всім гроші за його комісацію, а тому наказала йому (обвинуваченому) забирати ОСОБА_23 звідти. Дану розмову він переказав потерпілому, та той пояснив, що не зможе сказати сестрі, що у нього виникли якісь борги, а тому скаже їй, що йому потрібні гроші для комісації, і запропонував йому (обвинуваченому) підтвердити це сестрі і їх розмову він запише на диктофон, на що він дав згоду, розуміючи скрутну ситуацію хворого. Потім він підійшов до солдата, якому ОСОБА_23 був винен гроші , і той повідомив, що сума боргу складає 5000 гривень. Після того він забрав ОСОБА_23 і той сказав, що сестра вже продала корову і він швидко розрахується, проте ці гроші сестра передасть йому, як лікарю. Далі ОСОБА_23 знаходився у медичному пункті військової частини, оскільки проходити службу відмовлявся, та весь час приходив до нього та казав, що ось-ось приїде сестра і він розрахується зі своїми боргами. Через декілька днів йому (обвинуваченому) зателефонувала сестра ОСОБА_23 та сказала, що в неї вкрали гроші, проте вона все одно їх знайде. Приблизно через тиждень, як він забрав ОСОБА_23 , він забрав із лікарні солдата на прізвище ОСОБА_26 , якого визнали непридатним до служби і він попрохав його забрати борг у ОСОБА_23 , при цьому з`ясувалось, що насправді той винен 3000 гривень, а ще 2000 гривень, то відсотки. Отже він вирішив допомогти владнати конфлікт між солдатами, та узгодивши загальну суму боргу до 3000 гривень, віддав свої власні кошти за ОСОБА_23 , оскільки боявся, що ОСОБА_26 щось зробить із ОСОБА_23 , оскільки він психопат. Через деякий час йому подзвонила знову сестра ОСОБА_23 , які він вже сказав, пом`якшуючи обстановку, що натепер вона повинна передати замість п`яти лише 4000 гривень. Через декілька тижнів йому зателефонувала сестра ОСОБА_23 та сказала, що гроші частково є, потім вона приїхала та передала через брата 2000 гривень. Після цього він поклав ОСОБА_23 у лікарню (на початку грудня 2014 року ), через три тижні зателефонувала сестра та повідомила, що в неї є решта грошей. У цей час ОСОБА_23 було в плановому порядку направлено на комісію, де йому було поставлено діагноз і визнано непридатним до військової служби. Проекти таких рішень друкував він, після чого їх перевіряли та підписували лікарі. У цей день до нього підійшла сестра ОСОБА_23 та повідомила , що в неї для нього є ще 2000 гривень, на що він їй сказав, що вона винна лише 1000 гривень. Потім ОСОБА_23 віддав йому ще 1000 гривень, а решту залишив собі і нікому їх не передавав. Вважає, що його «підставили» працівники правоохоронних органів, намагаючись показати «фейкову боротьбу з корупцією».
		Обвинувачений також зазначив, що, передаючи за ОСОБА_23 власні кошти військовослужбовцю ОСОБА_26 , який після демобілізації переїхав жити до місця свого проживання - до м. Горлівки, що знаходиться на непідконтрольній Україні території Донецької області, жодним чином це формально не засвідчив - жодних рукописних розписок або нотаріально засвідчених договорів не має. 
		Вказав, що в ході розмови з потерпілим ОСОБА_27 , останній казав, що під час його допиту слідчими, його залякували, заставляючи оговорити його, ОСОБА_28 . Про це ж йому розповіли солдати ОСОБА_29 та ОСОБА_30 , але ті відмовились оговорювати його. Причетним до фабрикування даної справи вважає голову ЛКК ТМО МВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_31 , який 20 днів не підписував висновок ЛКК вказаним двом солдатам, залякував бійців. Обвинувачений зазначив, що в 2014 році різько збільшився рівень комісованих осіб, пішли чутки, що люди не бажають служити, тому вирішили зробили його «цапом відбувайлом».
		Незважаючи на позицію обвинуваченого, його вина у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення по епізоду від 25.12.2014 року за встановлених судом обставин, підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами у їх сукупності.
		 Так потерпілий ОСОБА_18  показав суду, що проходив строкову військову службу, деякі люди з їх частини захворіли на гепатит ОСОБА_24 та заразили і інших, після чого його та ще декількох осіб поклали у інфекційну лікарню, де він перебував приблизно 2 тижні, потім повернули до частини, проте належний догляд (дієту) їм забезпечити не могли. Загородній запропонував поїхати на видужування до психоневрологічного диспансеру. Після повернення з лікарні ОСОБА_28 запропонував поїхати в лікарню, розташовану в ж/м Ігрень (психіатричну) для того, щоб комісуватись, але за умови передачі грошей.  Потерпілий зазначив, що після того, як він дізнався, що його дівчина почала зустрічатись з іншим, в нього відбувся зрив, він почав вживати спиртне, намагався порізати собі вени, після цього в нього погіршились стосунки з керівництвом військової частини. він двічі лікувався в психіатричній лікарні, але спочатку його виписали, він неодноразово підходив до ОСОБА_28 , як до лікаря, з запитаннями як комісуватись, той казав підходь до лікувального лікаря , та сказала, що для цього необхідно 3 тис. грн., в той момент у нього не було таких коштів, і його знову виписали у військову частину, але через конфлікт з бійцем ВСУ, він не міг більше перебувати у військовій частині, і він знову за допомогою звернувся до ОСОБА_28 , і той сказав, що потрібно вже було 5 тис. грн., він поскаржився сестрі, бо не знав де брати таку суму, і та звернулась з заявою до правоохоронних органів про те, що лікарі вимагають гроші. Він двічі у підвалі лікарні передавав ОСОБА_28 суми, спочатку 2 тис. грн., а потім той сказав, що треба не п`ять , а чотири тисячі грн., і коли, сестрою ця сума була зібрана, передав ще 2000 грн., але ОСОБА_28 взяв тільки тисячу грн., сказавши, що більше не потрібно, після цього відбулось затримання обвинуваченого та вилучення грошей. Потерпілий вказав, що ОСОБА_28 жодним чином його серед інших солдатів не виділяв, відносився до нього, як і до інших, тому жодних дружніх чи позастатутних відносин між ними не існувало. Після висновку лікарської комісії ОСОБА_28 сказав сестрі, щоб забирала його додому, а потім необхідно було б ще пройти комісію ЛКК вже при МВС, але, як казав ОСОБА_28 ,- це формальна комісія. 
		 Свідок ОСОБА_32 показав суду, що він працював на посаді заступника головного лікаря КЗ «Дніпропетровська клініко-психіатрична лікарня», вказав, що діагноз пацієнтам, в тому числі і військовослужбовцям, виставляється після проходження ними стацлікування комісією лікарів  психіатрів, до складу якої входили як безпосередньо лікуючі лікарі. заввідділеннями, так і він, як голова лікувально-консультативної комісії. Свідок зазначив, що крім пацієнта та членів комісії на засіданні ніхто з сторонніх не був присутнім, жодного впливу на прийняття рішення ніхто на членів комісії не чинив. 
		 Свідок ОСОБА_21 показала суду що знає ОСОБА_28 по роду діяльності, останній здійснював взаємодію між комісією лікарів  психіатрів Дніпропетровської клінічної психіатричної лікарні, де вона працює на посаді завідуючої відділення, та входить до складу цієї комісії, та воєнним комісаріатом. ОСОБА_28 супроводжував до лікарні солдат та забирав їх після виписки до військової частини з рекомендаціями, встановленими лікарями. Вона знає про цю ситуацію, оскільки її допитували в ході досудового слідства, але будь-яку причетність до вимагання грошей від солдат для їх подальшого комікування відкидає. Стверджує, що жодних грошових коштів ні від солдат - пацієнтів, ні від ОСОБА_28 не отримувала.
		Свідок ОСОБА_33 показала суду, що вона працювала лікарем-психіатром у Дніпропетровській обласній психіатричній лікарні на час подій згідно обвинувачення, приймала участь при проведенні комісій стосовно тих хворих, кого лікувала. Стосовно епізоду 25.12.2014 року пояснила суду, що лікарем ОСОБА_25 був представлений на комісію ОСОБА_23 для встановлення його діагнозу, вона була членом комісії у той час. В процесі цієї комісії його було визнано не придатним до служби, при проведенні комісії був присутній і ОСОБА_13 , при цьому він влив на прийняття рішення комісією не має. Потім у неї були вилучені її особисті грошові кошти.
		Деякий час ОСОБА_23 до цієї комісії перебував під її наглядом, до неї він не звертався з проханням комісуватись, зверталась лише сестра, яка цікавилась його станом. Перед цим він був достроково представлений на комісію через порушення режиму перебування у лікарні та його не було комісовано. На питання учасників кримінального провадження та суду, з якими симптомами чи діагнозом поступив до лікарні ОСОБА_23 , пояснити суду не змогла.
		Свідок ОСОБА_22 показала суду, що вона рідна сестра потерпілого ОСОБА_18 . Брат проходив службу як військовозобов`язаний, із обвинуваченим ОСОБА_13 познайомилась, коли приїжджала до брата у частину через те, що її брат захворів на гепатит та лікувався у лікарському закладі по вул. Канатній в місті, а потім у диспансері, що розташований на АДРЕСА_3 , а пізніше і в обласній психлікарні. Їй зателефонував брат, який повідомив, що необхідні гроші для того, щоб його комісували. Вона взяла диктофон і вирішила поспілкуватись із його лікуючим лікарем у першому відділенні психлікарні, та їй сказали, що чим швидше будуть гроші, тим швидше його комісують. Вона домовилась з лікарем, що принесе кошти наступного тижня, оскільки зараз вона грошей не має, на що лікар погодилась. Проте наступного дня їй зателефонував брат та сказав, що його виписали. Вона дуже здивувалась, оскільки перед цим мала місце розмова із лікарем. Після того вона приїхала до брата вже у військову частину, де він їй повідомив, що вже треба сплатити не 3000 гривень, а 5000 гривень, і вже їх необхідно сплачувати не лікуючому лікарю, а саме ОСОБА_13 . Вона (свідок) була у розпачі, оскільки таких грошей не мала, могла тільки продати корову, проте потім їй не було б за що жити, тому вирішила звернутись до прокуратури, де і розповіла про те, що з них вимагають гроші. Після чого мала зустріч на КПП із ОСОБА_13 , який їй і пояснив, що вона дійсно зобов`язана сплатити гроші за комісацію брата. Першу частину грошей передала ОСОБА_13 через брата, а другу частину принесла у той день, коли була у брата комісія у психлікарні, проте потім ОСОБА_28 сказав, що буде досить і 3000 гривень, тому залишок залишився у неї. Після цього брата комісували. Гроші, які вона передавала, були помічені.
		Свідок ОСОБА_31  суду показав, що він обіймає посаду голови ЛКК МВС в Дніпропетровській області. Відношення з обвинуваченим в нього склались суто службові, жодних позастатутних відносин між ними не було, повідомив, що в разі, якби лікар - психіатр військової частини або командир повідомив про неадекватну поведінку військовослужбовця, вони готували документи на засідання ЛКК, потім хворого доправляли на обстеження до психлікарні. Жодного упередження щодо ОСОБА_34 у нього не існувало, підстав для того, щоб відносно нього здійснювались якісь слідчі дії та велось розслідування у нього не було, тому його здивувала позиція ОСОБА_28 з його, свідка, приводу.
		Крім показів потерпілого та свідків вина обвинуваченого  ОСОБА_13 за епізодом від 25.12.2014 року (потерпілого ОСОБА_18 ) у скоєному підтверджується також іншими зібраними доказами:
		-витягом з наказу № 4 від 09.01.2013 року начальника управління Центрального територіального командування ВВ МВС України про прийняття на посаду лікаря-психіатра вищої кваліфікаційної категорії ОСОБА_13 (т. 2 а.п. 103) разом із функціональними обов`язками лікаря-психіатра управління ЦТрК ВВ МВС України (т. 2 а.п. 72-74);
		-протоколом огляду від 06.12.2014 року, відповідно до якого за участі понятих було оглянуто надані ОСОБА_22 грошові кошти у сумі 2000 гривень, купюрами номіналом 100 гривень кожна в кількості 20 купюр, з номерами та серіями: ЗВ8623419, ЗБ8523942, ВЮ3430196, ЗА6654350, АГ2719275, ВФ8594696, ЗВ0818856, КС9236193, ЕД2111412, ЕА4182038, ГФ1333488, СА8024483, ЗГ8845022, АЄ8817293, ЕФ0359405, ЕБ0661529, ГФ1814448, ЗД1845208, КЛ6001979, ГБ0054017. Після чого останній були повернуті грошові кошти (т. 1 а.п. 41-42);
		-протоколом огляду від 25.12.2014 року, відповідно до якого за участі понятих були оглянуті грошові кошти надані ОСОБА_22 у сумі 2000 гривень, купюрами номіналом 100 гривень кожна, в кількості 20 купюр, з номерами та серіями: ГЗ3629061, ЕЧ4422117, ЗД8435137, АЗ7502966, ЕЄ2079957, ЗБ0427882, СЄ1934905, МЕ1121959, ЕЖ9877525, ЕЕ0182313, МЗ7475763, КЕ7462573, ГЖ8763329, ГХ4629258, ВЮ5785373, КЕ4249405, ГА6707062, ГД5429033, БА9857286, КВ5175588, які в подальшому оброблені спеціальним засобом «ПРОМІНЬ-1» та передані власниці (т. 1 а.п. 52-54);
		-протоколом освідування особи від 25.12.2014 року, відповідно до якого у присутності понятих було проведено огляд ОСОБА_13 за допомогою люмінесцентної лампи, де було просвічено долоні рук останнього та виявлено на великому та вказівному пальцях, а також з тильного боку правої руки сліди світіння зеленого кольору, на лівій руці аналогічні сліди світіння на безіменному, середньому та вказівному пальцях (т. 1 а.п. 57-58);
		-протоколом обшуку від 25.12.2014 року з додатком на CD-диску, відповідно до якого у присутності понятих було проведено обшук будівлі КЗ «ДКПЛ» ДОР по вул. Бехтерева, 1 у м. Дніпропетровську, відповідно до якого було виявлено та вилучено у ОСОБА_13 у лівій внутрішній кишені піджаку гроші у сумі 1000 гривень, номіналом по 100 гривень  10 купюр з наступними номерами та серіями: ЗБ0424882, СЄ1934905, МЕ1121959, ЕЖ9877525, ЕЕ0182313, ГЗ3629061, ЕЧ4422117, ЗД8435137, АЗ7502966, ЕЄ2079957. При просвічуванні вказаних купюр люмінесцентною лампою, на всіх купюрах видно сліди світіння яскраво жовто-зеленого кольору. Гроші поміщено до поліетиленового пакету та опечатано. Крім того, в ході просвічування внутрішніх кишень піджаку ОСОБА_13 видно сліди світіння ( т. 1 а.п. 64-69);
		-висновком експерта № 70/12-3326 від 19.01.2015 року з ілюстративною таблицею, відповідно до якого на ватному тампоні зі змивами з правої руки ОСОБА_13 , виявлені сліди спеціальних хімічних речовин з люмінесценцією жовтого кольору у УФ променях. На ватному тампоні зі змивами з лівої руки ОСОБА_13 , на контрольних ватних тампонах, слідів речовин з люмінесценцією жовтого кольору в УФ променях, не виявлено. На банкнотах з серійними номерами: СЄ1934905, ЗБ0424882, МЕ1121959, ЕЖ9877525, ЕЕ0182313, ГЗ3629061, ЕЧ4422117, ЗД8435137, АЗ7502966, ЕЄ2079957, виявлені сліди спеціальних хімічних речовин з люмінесценцією жовтого кольору в УФ променях. На банкнотах з серійними номерами: ЗВ0818856, КД7868199, ЕФ0359405, ГЦ1981518, ПА7379710, ИЙ4558344, слідів речовин з люмінесценцією жовтого кольорів в УФ променях, не виявлено. На фрагменті паперу зі зразком люмінесцентної речовини, виявлені сліди спеціальних хімічних речовин з люмінесценцією жовтого кольору в УФ променях. Виявлені сліди спеціальних хімічних речовин на представлених на дослідження банкнотах з серійними номерами: СЄ1934905, ЗБ0424882, МЕ1121959, ЕЖ9877525, ЕЕ0182313, ГЗ3629061, ЕЧ4422117, ЗД8435137, АЗ7502966, ЕЄ2079957, на ватному тампоні зі змивами з правої руки ОСОБА_13 , на внутрішній частині лівої внутрішньої бокової прорізної кишені піджака, на фрагменті паперу зі зразком люмінесцентної речовини, мають між собою спільну родову приналежність ( т. 1 а.п. 192-197);
		-протоколом про результати аудіо-, відео- контролю особи від 05.12.2014 з магнітними носіями інформації НЖМД № 446 т та НЖМД № 447 т ( т. 2 а.п. 6-7);
		-протоколом про результати аудіо-, відео- контролю особи від 05.12.2014 з магнітними носіями інформації НЖМД № 459 т та НЖМД № 460 т ( т. 2 а.п. 8-11), згідно який в своєму спілкуванні з Сатановським обвинувачений вказує, що гроші, які йому повинен принести потерпілий, він передасть лікарям, а там «як хоче, так хай і розділяє, головне, щоб вирішити питання про комісацію». Також ОСОБА_35 вказав, що домовився не за 5 тис. грн. вирішити проблему, а за 4 тис. грн.;
		-протоколом про результати аудіо-, відео- контролю особи від 09.12.2014 з магнітними носіями інформації НЖМД № 434 т, НЖМД № 435 т, НЖМД № 436 т, НЖМД № 462 т, де в розмові з сестрою ОСОБА_23 остання вказує, що привезла 2000 грн. - половину витребуваної суми, щоб ОСОБА_28 був впевненим, що вона не відмовляється передати всю оговорену суму ( т. 2 а.п. 13-16);
		-протоколом про результати аудіо-, відео- контролю особи від 23.12.2014 з магнітними носіями інформації НЖМД № 465 та НЖМД № 468 т ( т. 2 а.п. 18-21);
		-протоколом про результати аудіо-, відео- контролю особи від 26.12.2014 з магнітними носіями інформації НЖМД № 471т, НЖМД № 472т, НЖМД № 466т та НЖМД № 467т (т. 2 а.п. 23-26);
		-протоколом про результати контролю за вчиненням злочину від 26.12.2014 року (т. 2 а.п. 28-30), де в розмові між обвинуваченим та ОСОБА_22 . ОСОБА_13 вказав, що домовився за 3 тис. грн., щоб її брату виставили діагноз, пов`язаний з перенесеною депресією.
		Суд критично ставиться до показань ОСОБА_13 щодо непричетності його до скоєння злочину та бажання слідчих прокуратури, які сфабрикували дану справу, засудити його за будь-яку ціну, та здійснення тиску з боку слідчих як на потерпілих, так і на свідків з метою його оговору, оскільки вони спростовуються самими свідками та потерпілими в суді.
		Також суд вважає неспроможними свідчення ОСОБА_28 , що він бажав допомогти ОСОБА_23 , у якого могли бути конфлікти з товаришами по службі, тому він «підіграв» останньому в розмові з сестрою про необхідність передачі грошей, та заплатив власними коштами за ОСОБА_23 перед військовослужбовцями, оскільки такі твердження спростовуються дослідженими в судовому засіданні вище вказаними протоколами та магнітними носіями інформації, оглянутими судом, з яких вбачається, що неодноразово обвинувачений в розмові з самим ОСОБА_23 та його сестрою наголошував на необхідності передачі грошових коштів лікарям  психіатрам для «позитивного вирішення питання» - виставлення діагнозу для подальшого комісування в запас військовослужбовця, оскільки психічний стан ОСОБА_23 , викликав у нього занепокоєння, бо останній висловлював наміри суїциду. 
		Суд вважає, що такі твердження обвинуваченого продиктовані бажанням уникнути покарання за скоєне ним. Покази обвинуваченого суд вважає недостовірними та такими, що спростовуються комплексом інших доказів, досліджених судом.
		Суд має зазначити, те, що за певних умов такий вплив не було здійснено і в судовому засіданні не було отримано відповідних доказів цього, не впливає на кваліфікацію дій обвинуваченого саме за даною статтею, оскільки настання відповідних наслідків не є обов`язковою умовою кваліфікації дій за даною статтею Кримінального Кодексу.
		З дослідженого комплексу доказів суд робить однозначний висновок про те, що обвинувачений в постійному спілкуванні з вказаними особами переконав їх у можливості здійснення такого впливу на особу, уповноважену на здійснення функцій держави, бо за родом своєї роботи - лікаря-психіатра ІНФОРМАЦІЯ_3 , тривалий час перебуваючи у ділових стосунках з лікарями КЗ «Дніпропетровська клінічно-психіатрична лікарня» ДОР мав тривалі ділові стосунки, при цьому створив умови, за яких ОСОБА_18 з метою запобігання для себе негативних наслідків, був вимушений погодитися виконати вимогу ОСОБА_13 щодо передачі йому вказаної суми неправомірної вигоди. 
		Суд, керуючись ст. 94 КПК України, оцінює наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом з урахуванням з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності, та взаємозв`язку, з урахуванням того, що по справі забезпечено всебічний, повний та об`єктивний розгляд всіх обставин в їх сукупності та приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_13 у вчиненні інкримінованого йому діяння.
		Дії обвинуваченого  ОСОБА_13 за епізодом від 25.12.2014 року суд кваліфікує за ч. 3 ст. 369-2 КК України, як одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди.
		Обставин, згідност. 66 КК України, що пом`якшують покарання  ОСОБА_13 , судом не встановлено.
		Обставин, згідно ст. 67 КК України, що обтяжують покарання  ОСОБА_13 судом не встановлено.
		При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_13 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, який згідно ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, особу винного, те що він працює, раніше не судимий, за місцем роботи характеризується позитивно (т. 2 а.п. 108), у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра на обліку не перебуває (т. 2 а.п. 106, 107) та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_13 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, у зв`язку з чим йому слід обрати міру покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією ? частини всього належного йому на праві власності майна, оскільки саме таке покарання у відповідності до ч. 2 ст. 50 КК України та роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. (з подальшими змінами) «Про практику призначення судами кримінального покарання» буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобіганню вчинення як ним, так і іншими особами, нових злочинів.
		Крім того, суд вважає за доцільне, враховуючи особливості вчиненого ОСОБА_13 злочину і особи винного, на підставі ст. 54 КК України застосувати до останнього додаткове покарання у виді позбавлення військового спеціального звання  підполковник.
		Підставдля призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_13 за правилами, передбаченими ст.ст.69,75КК України, суд не вбачає.
		Суд приходить до висновку про відсутність підстав для обрання ОСОБА_13  запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, оскільки клопотань від учасників судового провадження не надходило.
		Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_13 , обвинувачується у тому, що у грудні 2014 року, більш точну дату встановити не надалося можливим, він перебуваючи у приміщенні 1 чоловічого відділення КЗ «ДКПЛ» по вул. Бєхтєрева, 1 у м. Дніпропетровську, підійшов до військовослужбовця ОСОБА_19 , 1994 р.н., та висунув вимогу передати йому неправомірну вигоду в сумі 3000 гривень за вирішення питання про винесення членами лікарсько-консультативної комісії рішення про його непридатність до подальшого проходження військової служби. Тим самим ОСОБА_13 створив умови, за яких ОСОБА_19 з метою запобігання для себе негативних наслідків, був вимушений погодитися виконати вимогу ОСОБА_36 щодо передачі йому вказаної суми неправомірної вигоди. 
		ОСОБА_19 , 1994 р.н. з серпня 2014 року по 15.01.2015 року проходив строкову військову службу у військовій частині № НОМЕР_2 , та тривалий час, а саме останні чотири місяці, проходив медичне обстеження у КЗ «Дніпропетровська клінічно-психіатрична лікарня» ДОР.
		Так, близько 10.00 години 23 грудня 2014 року, ОСОБА_13 , маючи злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, що виконує функції держави, перебуваючи у приміщенні 1 чоловічого відділення КЗ «ДКПЛ» по вул. Бєхтєрева, 1 у м. Дніпропетровську, у відповідності до попередніх домовленостей, діючи умисно, переслідуючи корисливий мотив, одержав від ОСОБА_19 неправомірну вигоду для себе у сумі 3000 гривень, яку ОСОБА_13 вимагав за вплив на прийняття рішення лікарсько-консультативної комісії, яке в подальшому є підставою для комісування останнього з строкової військової служби в Збройних силах України і його дії кваліфіковані органом досудового розслідування, як одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди.
		За даним епізодом ОСОБА_13 вину не визнав в повному обсязі та показав суду, що з солдатом ОСОБА_27 вперше зустрівся в кінці липня 2014 року, він був приведений до нього начальником військової частини ОСОБА_37 . До того солдат Мадан служив в АДРЕСА_3 та після захоплення частини бойовиками знаходився у полоні, після того був звільнений у запас бойовиками, та прибув на постановку на облік у воєнкомат, проте оскільки таке звільнення було незаконним його знов відправили у військову частину проходити залишений термін служби. По прибуттю до військової частини № НОМЕР_2 АДРЕСА_4 у солдата ОСОБА_27 після подій, які були з ним при захопленні у полон, стався нервовий розлад, нести службу не міг, тому він як лікар-психіатр після огляду останнього направив його на лікування до Дніпропетровської обласної психіатричної лікарні, де він і знаходився приблизно два місяці до кінця вересня 2014 року. В процесі лікування Мадану стало краще, він заспокоївся і його виписали, потім він подзвонив у його частину та запросив його командира забирати солдата до себе, проте ОСОБА_27 не захотів повертатись до служби, після чого він (обвинувачений) направив його на реабілітацію до міського психоневрологічного диспансеру № 1, де той знаходився протягом місяця, після виписки йому було рекомендовано пройти військову експертизу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , по приїзді до частини ОСОБА_27 йому сказав, що відмовляється категорично проходити службу, просив направити на обстеження та лікування до Дніпропетровської обласної психіатричної лікарні. На початку листопада він направив ОСОБА_27 до лікарні, де той перебував до середини січня 2015 року, та був визнаний непридатним до служби за пунктом 17б). На початку січня 2015 року він забрав його до частини, після чого направив на затвердження рішення комісії з обласної лікарні на ЛКК МВС Дніпропетровської обл., де він 12.01.2015 р. почав проводити цю комісію, пройшли більше половини лікарів, після чого в обід передав його начальнику служби, який повинен був з ним до кінця пройти цю комісію. Ввечері, після прибуття військовослужбовця до частини, ОСОБА_27 йому повідомив, що після комісії його викликали слідчі змушували дати покази, що він передав йому (обвинуваченому) 3000 гривень за комісацію, інакше вони відправлять його на повторну експертизу і він буде визнаний придатним нести військову службу, а проти нього було порушено кримінальну справу за симуляцію хвороби. Зранку 13 січня 2015 року йому було підписано документи та він поїхав додому у м. Кривий Ріг. Крім того йому відомо, що слідчі намагались схилити дати неправдиві покази стосовно нього ще двох хворих: ОСОБА_29 та ОСОБА_30 , їм не підписувались 20 днів лікарські свідоцтва про хворобу, ставились усілякі перепони головою військової комісії ДУ ТМО МВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_31 , оскільки, як він вважає у того склались дружні стосунки з особами, які сфабрикували проти нього цю справу, крім того сильно збільшилась кількість осіб, яких було звільнено за хворобою. Категорично стверджував, що жодних грошових коштів не отримував.
		Потерпілий ОСОБА_19 суду показав, що він в 2013  2015 р.р. перебував на строковій службі, був в полоні у сепаратистів, коли його військову частину, яка базувалась в м. Донецьку, захопили сепаратисти. В подальшому він проходив службу в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. Він довгий час перебував на лікуванні в психіатричному закладі, але його не комісовували, тому він звернувся до лікаря  психіатра військової частини Загороднього з питанням як пришвидшити цей процес, на що той спитав: «На що ти здатен?», маючи на увазі грошові кошти, від солдатів він чув розмови, що це все робиться за гроші, але конкретні суми не називались. Він зв`язався по телефону з матір`ю і та йому на картковий рахунок перевела гроші, які він зняв та в підвалі психлікарні, де тоді перебував, передав ці гроші ОСОБА_28 . Вказав, що ОСОБА_28 з нього гроші не вимагав, але натякав йому, що ці питання «слід вирішувати по  іншому». До правоохоронних органів звернувся вже після передачі грошових коштів обвинуваченому. 
		Вислухавши покази обвинуваченого, в яких він повністю заперечує даний епізод та покази потерпілого ОСОБА_19 , згідно яких він повідомив правоохоронні органи про передачу грошових коштів обвинуваченому ОСОБА_13 , вже після даного факту, враховуючи те, що за даним епізодом, речових доказів і документів на підтвердження вчинення обвинуваченим злочину суду не надано, жодних об`єктивних даних про скоєння цього злочину ОСОБА_13 органом досудового розслідування суду надано не було, таким чином державним обвинуваченням не надано суду належних доказів в розумінні ст.ст. 84,85 КПК України. А покази потерпілого ОСОБА_19 не можуть бути єдиним безсумнівним підтвердженням вчинення злочину ОСОБА_13 , оскільки не підтверджені іншими належними та допустими доказами не доводять винуватість ОСОБА_13 "поза розумним сумнівом".
		В пункті 23Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» зазначено - вказати судам на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.
		Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Обов`язок щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, передбачених ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 року Законом України» Про ратифікацію Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» ( № 475/97-ВР). Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про практику Суду як джерело права». Так , у справі «Barbera Messegu and Jabardo v .Spain» від 06.12.1988 року( п. 146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь- який сумнів має тлумачитися на користь підсудного («Barbera Messegu and Jabardo v .Spain,judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, р.33, 77).
		Згідно вимог ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженомудослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 95 КПК України суд може ґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посиланнями на них.
		Відповідно до ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність, чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		Згідно ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатись суд при ухваленні судового рішення. 
		Конституційний суд України у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України N 1-31/2011 дійшов наступних висновків:
		«…Недопустимість обґрунтування обвинувачення особи у вчиненні злочину на доказах, одержаних незаконним шляхом, закріплена в першому реченні частини третьої статті62Конституції України, а згідно з частиною другою статті64ця гарантія не може бути обмежена.Основний Закон України, гарантуючи права і свободи особи, вимагає від неї певної поведінки щодо інших осіб та держави в цілому, встановлює відповідні вимоги та обмеження…».
		«…Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року), апорядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнанимКонвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті5,8Конвенції) тощо. Таким чином,даючи офіційне тлумачення положення частини третьої статті62Конституції України, Конституційний Суд України виходить з того, що обвинувачення особи у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у якихОсновний Закон Українидопускає такі обмеження…».
		Конституційний Суд України вважає, що положення частини третьої статті62Конституції України, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, безпосередньо пов`язане з положенням частини першої цієї статті, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку…».    
		«…Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.Аналіз положення частини третьої статті62Конституції України"обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом" дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо…»
		Верховний суд України в п. п. 19, 20 Постанови Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року за № 9, роз`яснив судам, що визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, щозгідно зі ст. 62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а такожна доказах, одержаних незаконним шляхом.Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.    
		Такожв п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» від 30 травня 1997 року за № X, було роз`яснено судам, що згідно з ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У зв`язку з цим судам при розгляді кожної справинеобхідно перевіряти, чи були докази, якими органи попереднього слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину,одержані відповідно до нормКПК України. Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувачення у вироку.
		Отже, виходячи із загальних засад кримінального провадження, визначенихст. ст. 7, 17 КПК України, підозра, обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом.
		З огляду на викладене суд приходить до думки, що сторона обвинувачення не довела винуватість ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, предбаченого ч. 3ст. 369-2 КК України по епізоду від 23.12.2014 року стосовно потерпілого ОСОБА_19 поза розумним сумнівом.
		Враховуючи вищевикладене, оцінюючи в сукупності досліджені під час судового розгляду докази з точки зору достатності та взаємозв`язку, і приймаючи до уваги, що інших доказів, які б беззаперечно, без сумніву доводили вину обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.369-2 КК Україниза вказаним епізодом стосовно потерпілого ОСОБА_19 стороною обвинувачення надано не було, суд вважає, що пред`явлене ОСОБА_13 обвинувачення не доведено в судовому засіданні, а усі припущення й сумніви стосовно доведеності його вини слід тлумачити на його користь.
		Тому слід виключити з об`єму обвинувачення ОСОБА_13 окремий епізод від 23.12.2014 року, за яким винуватіть не доведена.
		Згідно з вимогами ч. 2ст. 124 КПК Україниу разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь експертної установи документально підтверджені витрати на залучення експерта.
		Питання речових доказів суд вирішує у відповідності дост. 100 КПК України.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.110, 368, 369, 370-374 КПК України, суд
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_13  визнати винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст.369-2 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі з конфіскацію ? частини особисто належного йому майна.
		На підставі ст. 54 КК України позбавити  ОСОБА_13 спеціального військового звання  підполковник.
		Строк відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання  ОСОБА_13 , після набрання вироком законної сили. 
		Після набрання законної сили даним вироком зобов`язати Самарський ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області затримати  ОСОБА_13 , помістивши його в Державну установу «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для подальшого етапування до місць відбування покарання.
		Стягнути з  ОСОБА_13  на користь Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України документально підтверджені витрати за проведення судової експертизи №70/12-3326 від 19.01.2015 року у розмірі 1182,72 грн.
		Виключити з об`єму обвинувачення  ОСОБА_13  окремий епізод від 23.12.2014 року, за яким винуватіть не доведена. 
		Речові докази  медичну картку на ім`я ОСОБА_18 , передану на відповідальне зберігання до камери зберігання речових доказів Індустріального РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області (квитанція № 4132)  повернути до Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної Ради; піджак, переданий на відповідальне зберігання до камери зберігання речових доказів Індустріального РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області (квитанція № 4131)  повернути за належністю ОСОБА_13 , а змиви з рук, передані згідно цієї ж квитанції  знищити; грошові кошти у сумі 1100 гривень, передані на відповідальне зберігання до СФЗБО Дніпропетровського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області (квитанція № 0115)  повернути за належністю ОСОБА_22 .
		На вирок можуть бути подані апеляційні скарги протягом 30 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд міста Дніпропетровська.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
		 
		 Суддя                                 ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...