Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/54322/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2018.
Дата набрання законної сили: 01.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		01 березня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/54322/16-ц
		 
		провадження № 61-1745св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - Національний банк України,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів Оніщук М. І., Українець Л. Д., Шебуєвої В. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Національного банку України (далі - НБУ) про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що поширена відповідачем інформація є недостовірною, вводить в оману читачів, є негативною й здійснює негативний вплив на його честь, гідність та ділову репутацію, оскільки справляє негативному ставленню до нього необмеженого кола осіб, чим порушеного його особисті немайнові права, які підлягають судовому захисту.
		 
		ОСОБА_4 зазначав, що 02 листопада 2016 року на офіційному сайті НБУ www.bank.gov.ua у розділі «Новини» та сторінці НБУ у Facebook було опубліковано прес-реліз з назвою «ОСОБА_4 розповсюджує недостовірну інформацію щодо продажу банку «Михайлівський» та погодження такого продажу Національним банком» з розміщенням скріншотів з системи документообігу НБУ про реєстрацію листів, яке в подальшому було «підхоплено» іншими інтернет-ресурсами та розповсюджено в мережі Інтернет.
		 
		У зазначеному прес-релізі вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» телеканалу «1+1» власник банку «Михайлівський» ОСОБА_4 заявив, що продав банк «Михайлівський» до визнання його неплатоспроможним Національним банком України, а тому, начебто не має жодного відношення до шахрайських дій, які було здійснено в «Михайлівському» 19-20 травня 
		2016 року. Крім того, ОСОБА_4 заявив, що угода з продажу банку була погоджена Національним банком України. Ця інформація не відповідає дійсності та є маніпуляцією з боку пана ОСОБА_4, намаганням уникнути кримінальної відповідальності за доведення банку до банкрутства. Згідно з законом власник банку повинен завчасно повідомити Національний банк України про намір відчужити належну йому істотну участь. Таке повідомлення Національний банк отримав від пана ОСОБА_4 лише 23 травня 2016 року, про що свідчить відмітка канцелярії регулятора. При цьому саме таке повідомлення датоване 06 травня, тому у НБУ є підстави вважати, що воно було датовано «заднім» числом, інакше важко пояснити, чому воно надійшло до НБУ лише через два тижні після підписання. Нагадаємо, що саме 23 травня НБУ відніс банк до категорії неплатоспроможних, а шахрайські операції відбулись у банку напередодні, ще 20 травня. Крім того, оновлену структуру власності з відображення «продажу» банк Михайлівський надіслав до НБУ також лише 23 травня (в електронному вигляді) та 24 травня (у паперовому вигляді) - на той час в банку вже працювала тимчасова адміністрація. Це все також підтверджується даними електронних систем обліку документів НБУ та відмітками канцелярії. ОСОБА_4, начебто, продав свої частки у TOB «Екосіпан» (компанія, через яку він володів банком) 11 фізичним особам («футбольній команді»). Ці особи ніколи не подавали документів в НБУ для спільного набуття істотної участі. Частки кожного з «покупців» - менше 9,9 %. Всі договори датовані 19 травня 2016 року. Договори купівлі-продажу надійшли до Нацбанку лише через три дні після віднесення банку до категорії неплатоспроможних - 26 травня 2016 року. Це одинадцять однакових договорів на дві сторінки кожен, укладені з покупцями - фізичними особами, жодною інформацією про яких регулятор не володіє, окрім паспортних даних та місця проживання. З 11 незрозумілих покупців привертає увагу один - ОСОБА_6 (раніше йому належало 3,9 % акцій банку, він збільшив свою частку до 9,01 %). Таким чином, голова правління банку, призначений власником - ОСОБА_4 - виступає покупцем частки у цьому ж банку. Аналіз договорів, їх змісту може свідчити про відсутність реального економічного змісту та фіктивність цих правочинів. Наприклад, ціна купівлі часток в 9-15 разів (залежно від договору) нижча від номінальної вартості. Більше того, у регулятора відсутні відомості про реальні розрахунки за такими договорами та джерела походження коштів у покупців для отримання часток. Наголошуємо, що після набуття ОСОБА_4 істотної участі в банку навесні 
		2015 року жоден інвестор більше не подавав документи на набуття істотної участі в банку «Михайлівський». Таким чином, НБУ наголошує, що заяви пана ОСОБА_4 не відповідають дійсності та є лише намаганням уникнути відповідальності за доведення банку до банкрутства. Через обмеження у зв'язку з банківською таємницею та конфіденційною інформацією, Національний банк не може опублікувати скан-копії самих листів та договорів. Водночас, регулятор у будь-який момент готовий надати всі документи правоохоронним органам для розслідування справи банку «Михайлівський». Натомість, розміщуємо витяги з системи документообігу НБУ, які підтверджують наведені вище факти: скріншот з системи документообігу НБУ про реєстрацію листа банку «Михайлівський» з відомостями про структуру власності банку. Скріншот з системи документообігу НБУ про реєстрацію листа, яким було надіслано копії договорів про купівлю-продаж часток ТОВ «Екосіпан».
		 
		На думку позивача, інформація, викладена в даному прес-релізі стосується виключно позивача, є дата повідомлення позивачем Національного банку України про продаж належної йому істотної участі в ПАТ «Банк Михайлівський», проте дана інформація містить недостовірні дані, які полягають в наступному.
		 
		Позивачем до НБУ було надано повідомлення щодо зменшення участі в ПАТ «Банк Михайлівський» 20 травня 2016, про що свідчить відмітка про отримання даної заяви, проставлена канцелярією НБУ на копії заяви щодо зменшення участі в ПАТ «Банк Михайлівський», що подавалася до НБУ, а саме відмітка штампу.
		 
		На підтвердження викладеної в прес-релізі інформації відповідачем розміщено скріншоти з системи документообігу НБУ про реєстрацію листа ОСОБА_4 про намір зменшити істотну участь. З відповідного скріншоту вбачається, що працівником канцелярії відповідача інформація щодо листа була внесена до системи документообігу НБУ 23 травня 2016 року о 09 год. 
		54 хв. 50 сек. Відповідачем до прес-релізу долучено скріншот з системи документообігу НБУ щодо реєстрації заяви, що надійшла поштою. Таким чином, відповідач, повідомляючи недостовірні відомості щодо дати подачі повідомлення позивачем свідомо долучив до прес-релізу скріншот документообігу НБУ щодо реєстрації виключно тієї заяви, що надійшла на адресу НБУ поштою пізніше, а саме 23 травня 2016 року, повідомляючи про те, що дане повідомлення було отримано першим.
		 
		Відповідач при розміщенні прес-релізу використовує назву «ОСОБА_4 розповсюджує недостовірну інформацію щодо продажу банку «Михайлівський та погодження такого продажу Національним банком України», посилаючись на інтерв'ю позивача, яке було надано програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» телеканалу «1+1» та вийшло в телевізійний ефір ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а саме в розміщеній інформації зазначено, що «ІНФОРМАЦІЯ_1 в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» телеканалу «1+1» власник банку «Михайлівський» ОСОБА_4 заявив, що продав банк «Михайлівський» до визнання його неплатоспроможним НБУ, а тому, начебто не має жодного відношення до шахрайських дій, які було здійснено в «Михайлівському» 19-20 травня 2016 року. Крім того, ОСОБА_4 заявив, що угода з продажу банку була погоджена Національним банком».
		 
		Позивач зазначав, що для спростування інформації, що закладена відповідачем у назві та тексті прес-релізу на офіційному сайті відповідача, надається дослівна роздруківка телевізійного інтерв'ю в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» телеканалу «1+1», трансляція якого здійснювалася ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
		 
		Таким чином, на думку позивача, було підтверджено продаж банку та повідомлено про подачу повідомлень до НБУ, та не було сказано жодного слова з приводу того, що погоджував та/або не погоджував НБУ продаж банку, не обговорювалися питання щодо шахрайських дій, а тому використання відповідачем на своєму офіційному сайті назви прес-релізу «ОСОБА_4 розповсюджує недостовірну інформацію щодо продажу банку «Михайлівський» та погодження такого продажу Національним банком», з викладенням при цьому недостовірних відомостей щодо позивача невизначеному колу осіб, вважає усвідомленими та спланованими діями відповідача, які спрямовані на опорочення честі, гідності і ділової репутації позивача, переконання значної кількості людей в тому, що позивач в чомусь винний, «замішаний» в якихось шахрайських діях (як про це зазначено на початку прес-релізу при відсутності у відповідача на те законних підстав). Це завдає шкоди його діловій репутації, оскільки справляє негативне враження на суспільство щодо позивача, переконуючи його в тому, що позивач чинить аморально та зневажає закон та людей.
		 
		Моральну шкоду ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що негативна інформація, яка поширена відносно нього суттєво принижує честь та ділову репутацію позивача серед широкого кола осіб, тому відповідачем має бути відшкодована моральна шкода у розмірі 1,00 грн. 
		 
		За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_4 просив:
		 
		- визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права, ганьблять ділову репутацію позивача, відомості, що розмішені 
		02 листопада 2016 року на офіційному сайті Національного банку України wwvv.bank.gov.ua у розділі «Новини» у прес-релізі з назвою «ОСОБА_4 розповсюджує недостовірну інформацію щодо продажу банку «Михайлівський» та погодження такого продажу Національним банком»;
		 
		- зобов'язати відповідача спростувати відомості, розміщені 02 листопада 
		2016 року на офіційному сайті Національного банку України www.bank.gov.ua у розділі «Новини» у прес-релізі з назвою «ОСОБА_4 розповсюджує недостовірну інформацію щодо продажу банку «Михайлівський» та погодження такого продажу Національним банком» шляхом публікації офіційного вибачення перед позивачем за те, що відповідачем поширена недостовірна, така, що не відповідає дійсності, порушує права та ганьбить честь позивача - ОСОБА_4, інформація, яка міститься в назві та змісті прес-релізу «ОСОБА_4 розповсюджує недостовірну інформацію щодо продажу банку «Михайлівський» та погодження такого продажу Національним банком» шляхом розміщення у розділі «Новини» на офіційному сайті НБУ www.bank.gov.ua та на сторінці НБУ у Facebook інформації наступного змісту не пізніше наступного дня з дня набрання рішення суду за даним позовом законної сили:
		 
		«На офіційному інтернет-представництві Національного банку України та сторінці НБУ у Facebook було опубліковано недостовірну інформацію щодо ОСОБА_4 з назвою «ОСОБА_4 розповсюджує недостовірну інформацію щодо продажу банку «Михайлівський» та погодження такого продажу Національним банком».
		 
		Приносимо свої вибачення ОСОБА_4 в зв'язку з розміщенням недостовірної та неправдивої інформації щодо нього, яка була доведена до суспільства, дискредитувала ОСОБА_4, штучно створила негативне відношення суспільства до ОСОБА_4.
		 
		Ми розуміємо, що в зв'язку з розміщенням на офіційному інтернет-представництві НБУ недостовірної інформації щодо ОСОБА_4 нами було порушено його особисті немайнові права на повагу до гідності, честі та ділової репутації, та зобов'язуємося не розповсюджувати недостовірну інформацію та не вчиняти неправомірних дій, які можуть негативно вплинути на ділову репутацію ОСОБА_4»;
		 
		- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у сумі 1,00 грн;
		 
		- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
		 
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до Національного банку України про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди задоволено частково.
		 
		Визнано недостовірними та такими, що не відповідають дійсності, порушують права, ділову репутацію ОСОБА_4, відомості, що розміщені 02 листопада 2016 року на офіційному сайті Національного банку України www.bank.gov.ua у розділі «Новини» та сторінці Національного банку України у Facebook у прес-релізі з назвою «ОСОБА_4 розповсюджує не достовірну інформацію щодо продажу банку «Михайлівський» та погодження такого продажу Національним банком». 
		 
		Зобовʼязано Національний банк України не пізніше семи днів з дня набрання чинності рішення суду, спростувати відомості, що розміщені 02 листопада 
		2016 року на офіційному сайті Національного банку України www.bank.gov.ua у розділі «Новини» та сторінці Національного банку України у Facebook шляхом публікації на офіційному сайті Національного банку України www.bank.gov.ua у розділі «Новини» та сторінці Національного банку України у Facebook повідомлення про те, що відомості, розміщені 02 листопада 2016 року на офіційному сайті Національного банку України www.bank.gov.ua у розділі «Новини» та сторінці Національного банку України у Facebook у прес-релізі з назвою «ОСОБА_4 розповсюджує не достовірну інформацію щодо продажу банку «Михайлівський» та погодження такого продажу Національним банком» є недостовірними та такими, що не відповідають дійсності.
		 
		Стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 1,00 грн. 
		 
		Стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 1 102 грн 40 коп.
		 
		В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем відносно позивача поширена недостовірна інформація, яка не відповідає дійсності та порушує особисті немайнові права останнього, які підлягають судовому захисту. 
		 
		Рішенням апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу Національного банку України задоволено.
		 
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Національного банку України про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди відмовлено.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що поширена відповідачем інформаціє не є такою, що порушує немайнові права позивача і поширена відповідачем виключно на виконання своїх функцій з регуляції банківської системи України і спрямована на інформування громадськості про події в банківській сфері.
		 
		02 січня 2018 року ОСОБА_4 подано касаційну скаргу.
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_4 проситьскасувати рішення апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що статтею 34 Конституції України передбачено право фізичної особи на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а не юридичної особи, а тим більше державної установи, якою є Національний банк України, а тому при розгляді справи відносно розміщення державною установою на своєму офіційному інтернет-представництві недостовірної інформації відносно фізичної особи з застосуванням статті 34 Конституції України є неправильним застосуванням норм матеріального права, яке призвело до винесення судом апеляційної інстанції неправомірного рішення.
		 
		Безпідставним є посилання суду апеляційної інстанції на статтю 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод гарантує права і свободи саме людини, тобто фізичної особи, й застосування судом апеляційної інстанції будь-яких статей конвенції в якості аргументації прав державної установи, якою є Національний банк України, є неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до винесення незаконного рішення.
		 
		Судом апеляційної інстанції при вирішенні судового спору були застосовані статті, які передбачають гарантування та захист державою прав та свобод людини (фізичних осіб). Застосування судом апеляційної інстанції даних статей у якості можливості їх застосування до державної установи, якою є Національний банк України - відповідач, є безпідставним та неправомірним, що є свідченням того, що судом апеляційної інстанції неправильно були застосовані норми матеріального права.
		 
		Також судом апеляційної інстанції при вирішенні спору безпідставно було застосовано Декларацію про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. 
		 
		Судом апеляційної інстанції не зазначено чи взагалі відноситься позивач до публічної особи, на підставі яких доказів було судом встановлено, якщо суд встановив, що позивач відноситься до публічної особи, та не надано жодної аргументації та/або якими доказами та/або якими критеріями керувався суд апеляційної інстанції при віднесенні позивача до публічної особи, що є свідченням того, що судом апеляційної інстанції здійснювався упереджений розгляд справи, приймаючи апеляційну скаргу Національного банку України як встановлений факт, що є порушенням норм процесуального права, що, в свою чергу, призвело до винесення незаконного рішення.
		 
		На офіційних інтернет-ресурсах субʼєктів владних повноважень має розміщуватися достовірна, точна та повна інформація із здійсненням її перевірки та об'єктивності, та не зазначеного жодного слова щодо можливості розміщення субʼєктом владних повноважень будь-яких оціночних суджень на своєму офіційному веб-сайті, яким відповідно є офіційне інтернет-представництво Національного банку України. 
		 
		Судом апеляційної інстанції за результатом розгляду справи не надано спростування жодної з обставин, що були встановлені судом першої інстанції.
		 
		05 лютого 2018 року через приймальню громадян Верховного Суду представником Національного банку України - Донченко О. Г. подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_4 відмовити, рішення апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року залишити без змін.
		 
		Відзив мотивований тим, що судом апеляційної інстанції достовірно доведено ту обставину, що оскільки, позивач безумовно є публічною особою, то межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою ніж окремої пересічної особи.
		 
		Інтернет-представництво Національного банку України можна відносити до засобів масової інформації, так як його функції аналогічні тим, що виконуються друкованим засобами масової інформації. З огляду на це, є правомірним правозастосування судом Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації. 
		 
		Правове застосування Декларації направлено судом на обґрунтування публічності особи Позивача та визначення меж допустимої критики щодо нього. 
		 
		19 лютого 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що 02 листопада 2016 року на офіційному сайті Національного банку України www.bank.gov.ua у розділі «Новини» та сторінці НБУ у Facebook (ІНФОРМАЦІЯ_3) було опубліковано прес-реліз з назвою «ОСОБА_4 розповсюджує недостовірну інформацію щодо продажу банку «Михайлівський» та погодження такого продажу Національним банком» з розміщенням скріншотів з системи документообігу НБУ про реєстрацію листів.
		У зазначеному прес-релізі вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» телеканалу «1+1» власник банку «Михайлівський» ОСОБА_4 заявив, що продав банк «Михайлівський» до визнання його неплатоспроможним Національним банком України, а тому, начебто не має жодного відношення до шахрайських дій, які було здійснено в «Михайлівському» 19-20 травня 
		2016 року. Крім того, ОСОБА_4 заявив, що угода з продажу банку була погоджена Національним, банком. Ця інформація не відповідає дійсності та є маніпуляцією з боку пана ОСОБА_4, намаганням уникнути кримінальної відповідальності за доведення банку до банкрутства. Згідно з законом власник банку повинен завчасно повідомити Національний банк про намір відчужити належну йому істотну участь. Таке повідомлення Національний банк отримав від пана ОСОБА_4 лише 23 травня 2016 року, про що свідчить відмітка канцелярії регулятора. При цьому саме таке повідомлення датоване 06 травня, тому у НБУ є підстави вважати, що воно було датовано «заднім» числом, інакше важко пояснити, чому воно надійшло до НБУ лише через два тижні після підписання. Нагадаємо, що саме 23 травня НБУ відніс банк до категорії неплатоспроможних, а шахрайські операції відбулись у банку напередодні, ще 20 травня. Крім того, оновлену структуру власності з відображення «продажу» банк Михайлівський надіслав до НБУ також лише 
		23 травня (в електронному вигляді) та 24 травня (у паперовому вигляді) - на той час в банку вже працювала тимчасова адміністрація. Це все також підтверджується даними електронних систем обліку документів НБУ та відмітками канцелярії. ОСОБА_4, начебто, продав свої частки у TOB «Екосіпан» (компанія, через яку він володів банком) 11 фізичним особам («футбольній команді»). Ці особи ніколи не подавали документів в НБУ для спільного набуття істотної участі. Частки кожного з «покупців» - менше 9,9 %. Всі договори датовані 19 травня 2016 року. Договори купівлі-продажу надійшли до Нацбанку лише через три дні після віднесення банку до категорії неплатоспроможних - 26 травня 2016 року. Це одинадцять однакових договорів на дві сторінки кожен, укладені з покупцями - фізичними особами, жодною інформацією про яких регулятор не володіє, окрім паспортних даних та місця проживання. З 11 незрозумілих покупців привертає увагу один - ОСОБА_6 (раніше йому належало 3,9 % акцій банку, він збільшив свою частку до 9,01 %). Таким чином, голова правління банку, призначений власником - ОСОБА_4, - виступає покупцем частки у цьому ж банку. Аналіз договорів, їх змісту може свідчити про відсутність реального економічного змісту та фіктивність цих правочинів. Наприклад, ціна купівлі часток в 9-15 разів (залежно від договору) нижча від номінальної вартості. Більше того, у регулятора відсутні відомості про реальні розрахунки за такими договорами та джерела походження коштів у покупців для оплати часток. Наголошуємо, що після набуття ОСОБА_4 істотної участі в банку навесні 2015 року жоден інвестор більше не подавав документи на набуття істотної участі в банку «Михайлівський». Таким чином, НБУ наголошує, що заяви пана ОСОБА_4 не відповідають дійсності та є лише намаганням уникнути відповідальності за доведення банку до банкрутства. Через обмеження у зв'язку з банківською таємницею та конфіденційною інформацією, Національний банк не може опублікувати скан-копії самих листів та договорів. Водночас, регулятор у будь-який момент готовий надати всі документи правоохоронним органам для розслідування справи банку «Михайлівський». Натомість, розміщуємо витяги з системи документообігу НБУ, які підтверджують наведені вище факти: скріншот з системи документообігу НБУ про реєстрацію листа банку «Михайлівський» з відомостями про структуру власності банку; скріншот з системи документообігу НБУ про реєстрацію листа, яким було надіслано копії договорів про купівлю-продаж часток ТОВ «Екосіпан».
		 
		Позивачем до позовної заяви надано лист ПАТ «Банк Михайлівський» до НБУ датований 06 травня 2016 року, на якому міститься штамп НБУ про прийняття документа 20 травня 2016 року (а. с. 36, т. 1).
		 
		На підтвердження викладеної в прес-релізі інформації відповідачем розміщено скріншоти з системи документообігу НБУ про реєстрацію листа про намір зменшити істотну участь, з яких вбачається, що працівником канцелярії відповідача інформація щодо листа була внесена до системи документообігу НБУ 23 травня 2016 року о 09 год. 54 хв. 50 сек. (а. с. 14, т. 1).
		 
		Відповідач при розміщенні прес-релізу використовує назву «ОСОБА_4 розповсюджує недостовірну інформацію щодо продажу банку «Михайлівський» та погодження такого продажу Національним банком», посилаючись на інтерв'ю позивача, яке було надано програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» телеканалу «1+1» та вийшло в телевізійний ефір ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а саме в розміщеній інформації зазначено:
		 
		«ІНФОРМАЦІЯ_1 в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» телеканалу «1+1» власник банку «Михайлівський» ОСОБА_4 заявив, що продав банк «Михайлівський» до визнання його неплатоспроможним Національним банком України, а тому, начебто не має жодного відношення до шахрайських дій, які було здійснено в «Михайлівському» 19-20 травня 2016 року. Крім того, ОСОБА_4 заявив, що угода з продажу банку була погоджена Національним банком».
		 
		Зі змісту роздруківки телевізійного інтерв'ю в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» телеканалу «1+1», трансляція якого здійснювалася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, наданої позивачем, вбачається:
		 
		«ОСОБА_4: На мой выгляд сотрудники НБУ хотят снять свою вину.
		 
		Сюжет, пов'язаний з банківською системою України. Після сюжету знову інтерв'ю.
		 
		ОСОБА_10: в данный момент в СИЗО находится ОСОБА_6, и Киевская прокуратура обвиняет его в хищении 700 миллионов гривен, в том числе денег вкладчиков. Эта операция проходила в конце мая сего года. Вы на тот момент, когда все эти действия происходили, были в составе акционеров банка?
		 
		ОСОБА_4: На утро девятнадцатого числа сего года в составе «Банка Михайловский» не было меня.
		 
		ОСОБА_10: Вы его продали?
		 
		ОСОБА_4: Я «Банк Михайловский» продал господину ОСОБА_11, собственнику «Банка Платинум».
		 
		ОСОБА_10: НБУ заявляет, что не были осведомлены ни о смене состава собственников, ни об операциях сомнительного характера, которые происходили в банке после смены акционеров. Аааааа... Это соответсвует действительности?
		 
		ОСОБА_4: Нет, абсолютно, мы все письма подали в Национальный банк о том, что о выходе из учредителей - это раз. Во-вторых, у нас в банке был куратор до 20 числа с Национального банка.
		 
		ОСОБА_10: Тоесть куратор видит все операции, которые происходят?
		 
		ОСОБА_4: Да, абсолютно. В марте месяце, в начале марта на меня вышел ОСОБА_11 с предложением о покупке «Банка Михайловский». Мы абсолютно прописали в этом меморандуме о том, что деньги, которые я получаю от «Банка Платинум», их достаточно для того, чтобы я погасил свои кредиты в «Банке Михайловском».
		 
		ОСОБА_10: Как Вы считаете, глава ОСОБА_12 должна была знать об этой сделке?
		 
		ОСОБА_4: На мой взгляд, госпожа ОСОБА_12 ничего не знала об этом. Вот, собственно говоря, вот мой ответ».
		 
		В матеріалах справи також містяться копії договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Екосіпан» від 19 травня 2016 року за якими 
		ОСОБА_4 продав фізичним особам належну йому частку 
		(а. с. 141-162, т. 1).
		 
		Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).
		 
		Право висловлювати судження, оцінку, думки закріплено і у статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, таке ж право гарантовано статтею 34 Конституції України.
		 
		У відповідності до статті 10 Конвенції Про захист прав людини та основних свобод 1950 року ратифікованої Верховною Радою України, кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію.
		 
		Пунктом статті 10 Конвенції визначено, що здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких умов і обмежень, які встановлені законом і є необхідними для захисту репутації або прав інших людей.
		 
		При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб, вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
		 
		У названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		 
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного cтаттею 10 Конвенції.
		 
		Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		 
		У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу дебатів у засобах масової інформації, схвалену 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, якими передбачено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		 
		У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.
		 
		Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
		 
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		 
		Європейський суд з прав людини в пункті 67 Рішення від 29 березня 2005 року у справі «Українська Прес-Група» проти України» (Заява № 72713/01) зазначає, що суд вважає, що публікації містили критику двох політиків, яка була викладена жорсткою, полемічною, саркастичною мовою. Немає сумніву, що для позивачів вони були образливими і навіть шокуючими. Проте, обираючи свою професію, вони залишили себе відкритими для суворої критики і пильного нагляду; це той тягар, який вони мають прийняти в демократичному суспільстві.
		 
		В пункті 40 вищезазначеного рішення, Європейський суд з прав людини доходить висновку про те, що право вільно передавати інформацію поширюється не лише на «інформацію» та «ідеї», які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які ображають, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає «демократичного суспільства».
		 
		Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, врахувавши зміст поширеної відповідачем інформації щодо позивача в її системному зв'язку з фактичними обставинами справи та публічністю особи позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Суд встановив, що поширена відповідачем інформаціє не є такою, що порушує немайнові права позивача і поширена відповідачем виключно на виконання своїх функцій з регуляції банківської системи України і спрямована на інформування громадськості про події в банківській сфері. Така інформація була викладена фактично у відповідь на інформацію поширену позивачем в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» на телеканалі «1+1» і за своїм змістом не є такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача.
		 
		Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то підстави для її задоволення відсутні, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість вимог про спростування недостовірної інформації.
		 
		Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи, викладені ОСОБА_4 у касаційній скарзі, цих висновків не спростовують.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 
		2006 року). 
		 
		Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судом апеляційної інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і підстави для скасування судового рішення відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.
		 
		Рішення апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                           В. П. Курило
		 
		 
		В. М.Коротун
		 
		 
		М. Є.Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...