Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 273/175/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2018.
Дата набрання законної сили: 28.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		28 лютого 2018 року
		м. Київ
		справа № 273/175/16-ц
		провадження № 61 - 1753 св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого  Стрільчука В. А.,   суддів:Карпенко С. О.,  Ступак О. В. (суддя-доповідач),                      Погрібного С. О., Усика Г. І.,                                            учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_6,
		 
		відповідач - ОСОБА_7,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу             ОСОБА_6 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2016 року у складі судді Михалюка О. П. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 18 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Кочетова Л. Г., Товянської О. В., Микитюк О. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		У лютому 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7                          про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, застосування наслідків недійсності одностороннього правочину шляхом визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що у 1951 році чоловік позивача - ОСОБА_8 збудував будинок АДРЕСА_1.                       У зв'язку з тим, що вони з чоловіком мали похилий вік, хворіли, потребували стороннього догляду та допомоги, доглядати їх погодилася сестра позивача - ОСОБА_7, за умови, що житловий будинок залишиться їй у власність. 1 квітня              2011 року ОСОБА_8 склав заповіт на користь відповідача, а вона після смерті чоловіка, вважаючи, що досягла домовленості про здійсненню за нею догляду відповідачем, 10 січня 2012 року відмовилася від прийняття спадщини на частину будинковолодіння. Відповідач ОСОБА_7, отримавши свідоцтво про право на спадщину, у серпні 2013 року виїхала в Росію, залишивши її без догляду, таким чином, свою обіцянку не виконала. 
		 
		На підставі вищевикладеного ОСОБА_6 просила визнати її відмову від прийняття спадщини від 10 січня 2012 року недійсною, оскільки вона вчинена під впливом помилки; застосувати правові наслідків недійсності одностороннього правочину шляхом визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину та визнання за нею права власності на 1/2 частини спадкового майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1.
		 
		Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 16 вересня                 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки позивачем не доведено, що на момент написання заяви про відмову від спадщини мала місце помилка щодо природи правочину, або прав і обов'язків сторін.
		 
		Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 18 жовтня 2016 року рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2016 рокузалишено без змін.
		 
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції  є обґрунтованими і доводи апеляційної скарги їх не спростовують. 
		 
		У листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_6 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 18 жовтня 2016 року, в якій заявник просить скасувати зазначені судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними і несправедливими; заявник припустилась помилки під час вчинення відмови від спадщини і ця помилка пов'язана з поведінкою відповідача; нотаріус, посвідчуючи заповіт ОСОБА_8, допустив порушення вимог закону; сторонами справи була досягнута домовленість про те, що відповідач бере на себе зобов'язання по догляду та утриманню ОСОБА_6; нотаріус не роз'яснив заявнику всі вимоги закону  у процесі оформлення її заяви про відмову від обов'язкової частки у спадщині ОСОБА_8
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
		 
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про             внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного             процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції   Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних указану справу передано Верховному Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 8 лютого 2018 року справу призначено до судового розгляду. 
		 
		На момент розгляду справи Верховним Судом відзивів інших учасників  справи  на касаційну скаргу ОСОБА_6 не надходило.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. 
		 
		За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.    
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з постановленням нового рішення з огляду на таке.
		 
		Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено, що на момент відмови від спадщини мала місце помилка позивача щодо природи правочину, або прав і обов'язків сторін, та дійшов висновку про безпідставність вимоги щодо визнання відмови від прийняття спадщини недійсною. Постановляючи рішення, суд першої інстанції, крім іншого, зазначив, що обставини, на які посилається позивач, а саме: похилий вік, наявність хвороб та інвалідність, а також впевненість позивача на час написання заяви про відмову від спадщини про те, що відповідач догляне позивача до смерті, є припущеннями, не свідчать про наявність помилки у діях позивача, а тому судом відкинуті.
		 
		Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про застосування правових наслідків недійсності одностороннього правочину шляхом визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину та визнання за позивачем  права власності на 1/2 частини спадкового майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1, оскільки ці вимоги є похідними від вимоги щодо визнання відмови від прийняття спадщини недійсною.
		 
		Однак із вказаними висновками судів не можна погодитися виходячи з наступного.
		 
		Судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_6 з 12 липня 1975 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
		 
		ОСОБА_8 на праві власності належав житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією ж адресою.
		 
		Витягом із рішення 16 сесії 5 скликання Баранівської міської ради Житомирської області від 2 вересня 2008 року № 437 підтверджено, що вул. Червоноармійська в       м. Баранівка перейменована на вул. Пашкевича. Копією довідки Баранівської міської ради Житомирської області від 7 жовтня 2013 року № 4265 підтверджено зміну нумерації житлового будинку НОМЕР_1, де проживав померлий ОСОБА_8, на НОМЕР_2 .
		 
		Згідно із заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Присяжнюком В. О.,                 ОСОБА_8 на випадок своєї смерті заповів житловий будинок та земельну ділянку  площею 0,0780 га за НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 ОСОБА_7 та зобов'язав  її надати ОСОБА_6 право проживати в даному будинку та користуватися ним до смерті. 
		 
		10 січня 2012 року за заявою ОСОБА_7 приватним нотаріусом Присяжнюком В. О. відкрито спадкову справу після померлого ОСОБА_8  
		 
		10 січня 2012 року ОСОБА_6 звернулася до приватного нотаріуса                    Присяжнюка В. О. із заявою, в якій зазначила, що повністю розуміючи значення своїх дій та без будь-якого тиску зі сторони, за власним волевиявленням відмовляється від належної їй обов'язкової частки у спадщині, яка залишилася після померлого                     ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_8 Їй нотаріусом роз'яснено, що ця заява може бути нею відкликана протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.                   На заяві є особистий підпис позивача. 
		 
		16 лютого 2012 року приватним нотаріусом Присяжнюком В. О. на ім'я                 ОСОБА_7 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно померлого - зазначений житловий будинок та земельну ділянку.
		 
		Відповідно до частини п'ятої статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229 -                231 і 233 цього Кодексу.
		 
		Частиною третьою статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		 
		Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. 
		 
		За змістом наведеної норми обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою  для визнання правочину недійсним. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі.
		 
		Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття ОСОБА_6  фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення останньої під час подання  заяви про відмову від обов'язкової частки у спадщині після смерті чоловіка, суд повинен був визначити не тільки за фактом прочитання позивачем заяви, підготовленої нотаріусом, а й з урахуванням дійсних обставин справи, а саме: причин подання такої заяви позивачем з огляду на те, що позивач є людиною похилого віку (ІНФОРМАЦІЯ_2), інвалідом І групи, у зв'язку із цим має потреби у догляді й сторонній допомозі; відмовившись від права на обов'язкову частку у спадщині, позивач продовжує проживати одна в спірному будинку; відповідач, отримавши свідоцтво про право на спадщину,  виїхала з України та проживає за кордоном. 
		 
		Проте, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, ні місцевий, ні апеляційний суд не перевірили належним чином зазначеної позивачем підстави недійсності правочину, як написання заяви про відмову від права на обов'язкову частку у спадщині внаслідок помилки, яка вплинула на її волевиявлення, оскільки позивач при її написанні вважала, що при відмові від права на спадщину відповідач, отримавши всю спадщину після смерті  ОСОБА_8, буде її доглядати. 
		 
		Обставини, на які позивач посилалася в підтвердження вчинення нею заяви про відмову від права на обов'язкову часту у спадщині внаслідок помилки, суд першої інстанції вважав припущенням, при цьому судом не враховано, що такі обставини, на які посилалася позивач на підтвердження обґрунтованості своїх вимог, як: її похилий вік, наявність хвороб та інвалідність  - не можуть бути по своїй суті припущеннями, оскільки можуть бути судом перевірені наявними у справі документами, як то: копією паспорта позивача, де зазначена її дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2; копією довідки до акта огляду МСЕК про те, що позивач є інвалідом І групи за загальним захворюванням. 
		 
		Висновок суду першої інстанції про те, що впевненість позивача на час написання заяви про відмову від спадщини про те, що відповідач догляне позивача до смерті, також є припущенням, не відповідає наявним у справі доказам, а саме: з копії рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 16 грудня 2014 року вбачається, що допитані в судовому засіданні свідки пояснили, що заповіт було складено чоловіком позивача за умови, що відповідач буде здійснювати їх догляд. Крім того, такі покази свідків, надані в іншій справі, підтверджуються поясненнями                              ОСОБА_7 про те, що вона фактично здійснювала такий догляд за позивачем та її чоловіком, але після смерті ОСОБА_8, на думку відповідача, ставлення                            ОСОБА_6 до неї змінилося.  
		 
		Отже, суди на порушення норм процесуального права, не встановили дійсних обставину справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, що у свою чергу в силу вимог статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення у справі нового рішення.
		 
		Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватись завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		 
		Вищевикладене свідчить про те, що вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли неправильного висновку про недоведеність позову, оскільки суд вважав припущеннями ті обставини, які підтверджені наявними у справі доказами, а саме, що ОСОБА_6 при поданні заяви про відмову від обов'язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_8 припустилася помилки під час вчинення відмови від спадщини, оскільки є особою похилого віку, інвалідом І групи, у зв'язку з чим потребує стороннього догляду; до обов'язкової частки у спадщині, від якої позивач відмовилася, входить частина будинку, який є місцем її постійного проживання; на час відмови від спадщини позивач мала переконання, що відповідач буде продовжувати її доглядати і після смерті чоловіка. 
		 
		Наведене свідчить про те, що наявні передбачені частиною першою статті 229 ЦК України підстави для визнання заяви ОСОБА_6 від 10 січня 2012 року про відмову від обов'язкової частки у спадщині, яка залишилася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_8, недійсною. 
		 
		Оскільки заява ОСОБА_6 про відмову від  обов'язкової частки у спадщині підлягає визнанню недійсною, тому позивач має право на спадкування цієї частки після смерті чоловіка на підставі статті 1241 ЦК України. Обов'язкова частка у спадщині ОСОБА_6 складається з Ѕ частини спадкового майна, яке залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_8, а саме: житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0780 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Оспорення відповідачем права позивача на частину спадкового майна, є підставою захисту невизнаного права позивача та його захисту шляхом визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку (стаття 392 ЦК України). 
		 
		У зв'язку з визнанням права власності за ОСОБА_6 на частину спадкового майна - свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 16 лютого 2012 року, видане  приватним нотаріусом Присяжнюком В.О. на ім'я ОСОБА_7 на майно померлого ОСОБА_8, а саме: житловий будинок та земельну ділянку площею 0,0780 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, підлягає визнанню частково недійсним, а саме в Ѕ частини указаного майна. 
		Ухвалюючи рішення, суд касаційної інстанції врахував, що при такому вирішенні спору буде досягнуто справедливий баланс інтересів як позивача, яка є особою похилого віку, інвалідом І групи, потребує догляду, постійно проживає у будинку, який є її єдиним житлом, так і відповідача, яка хоча й успадкувала вказане майно, проте з    2013 року ним не користувалася, проживає за кордоном. 
		 
		За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_6. підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову. 
		 
		Керуючись статтями 409, 412, 416, 447, 451 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
		 
		Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 16 вересня                     2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 18 жовтня            2016 року скасувати та ухвалити нове рішення. 
		 
		Позов ОСОБА_6 задовольнити. 
		 
		Визнати відмову ОСОБА_6 від прийняття спадщини від 10 січня 2012 року, засвідчену приватним нотаріусом Баранівського районного нотаріального округу Присяжнюком В. О. та зареєстровану в реєстрі за № 39, недійсною.
		 
		Визнати в 1/2 частини недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 16 лютого 2012 року, видане приватним нотаріусом Баранівського районного нотаріального округу Присяжнюком В. О. та зареєстроване в реєстрі № 385, на ім'я ОСОБА_7 на житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1.
		 
		Визнати в 1/2 частини недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 16 лютого 2012 року, видане приватним нотаріусом Баранівського районного нотаріального округу Присяжнюком В. О. та зареєстроване в реєстрі за № 386, на ім'я ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,0780 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належала померлому ОСОБА_8.
		Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частини житлового будинку за НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, загальною площею 63,11 кв. м, житловою площею                     23,17 кв. м, та 1/2 частини надвірних будівель: сараїв літ. «Б» , «В», «Г», та                      на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0780 га, що розташована на                            АДРЕСА_1.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийВ. А. Стрільчук      Судді:С. О. Карпенко        С. О. Погрібний       О. В. Ступак       Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...