Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/21667/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 13.03.2018.
Дата набрання законної сили: 06.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		6 березня 2018 року
		м. Київ
		справа № 760/21667/15-ц
		провадження № 61-6661св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого: Червинської М. Є.,
		суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто», 
		 
		розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року у складі судді: Букіної О. М., та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 червня 2016 року у складі суддів: Котули Л. Г., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року справу № 760/21667/15-ц призначено до судового розгляду.
		 
		У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК справа № 760/21667/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживачів та стягнення безпідставно одержаних коштів. Позовна заява мотивована тим, що 28 серпня 2015 року між ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_1. укладено договір фінансового лізингу № 000723 та додатками до нього, з метою придбання автомобіля марки Nissan, модель Juke (далі - договір), за умовами якого відповідач бере на себе зобов'язання придбати у власність предмет лізингу (отримати право власності на предмет лізингу) зазначений у специфікації, що є додатком № 2 до цього договору та передати предмет лізингу у користування лізингоотримувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства. Того ж дня, як передбачено умовами договору, він здійснив платіж у розмірі 46 000 грн на рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», однак предмет договору йому передано не було.
		 
		Після підписання договору з'ясувалося, що вартість предмета лізингу, що вказана у договорі значно вища, ніж йому повідомив представник компанії та не було йому роз'яснено, що призначення платежу в сумі 46 000 грн є адміністративним платежем, тобто винагородою за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладанням договору, оскільки вважав, що ці кошти входять до часткової оплати вартості транспортного засобу, при цьому в договорі це було передбачено, але у позивача не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надала достовірної інформації, завірила в тому, що всі істотні умови договору вона пояснила та спонукала його на підписання договору.
		 
		Посилаючись на те, що договір не відповідає вимогам статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів», якою забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Крім того вважає, що кошти, отримані відповідачем, є майном, набутим без достатньої правової підстави, просив на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуте майно, а саме: грошові кошти у сумі 46 000 грн, три відсотки річних за час користування безпідставно збереженими грошовими коштами у розмірі 393 грн 21 коп., моральну шкоду у сумі 5 000 грн та судовий збір.
		 
		Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 9 червня 2016 року, у задоволені позову відмовлено.
		 
		При ухваленні рішення суди зробили висновок, що сторонами погоджені всі умови договору, кожен аркуш договору разом з додатками підписано сторонами, що свідчить про досягнення ними всіх істотних умов договору та їх волевиявлення, що відповідає принципу свободи договору, а тому посилання на те, що договір є неукладеним не ґрунтується на вимогах закону та обставинах справи. Крім того, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог.
		 
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. При цьому посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не має ліцензії на надання фінансових послуг, а саме фінансового лізингу. Також договір фінансового лізингу не було нотаріально посвідчено, а отже він є нікчемним, а умови договору є несправедливими, порушують принцип рівності сторін договору.
		 
		У жовтні 2016 року ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» подало заперечення на касаційну скаргу, у яких вказувало, що укладений між сторонами договір відповідає установленим законом вимогам, необхідним для чинності правочину, а тому просило касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін.
		 
		Колегія суддів частково приймає аргументи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Судами встановлено, що 28 серпня 2015 року між ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу № 000723 предметом якого є надання лізингоодержувачу транспортного засобу Nissan Juke, 1,6, МТ, 4х2 , спрямоване на придбання автомобіля, вартість якого на момент укладання договору становить 19 953, 19 дол. США з урахуванням ПДВ, згідного обмінного курсу дол. США до укр. грн, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 457 150 грн з ПДВ.
		 
		Відповідно до пункту 1.7 статті 1 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: адміністративного платежу; комісії за передачу предметі лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у пункті 9.4 статті 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у пункті 9.6 статті 9 даного договору.
		 
		На виконання умов договору ОСОБА_1 на час виникнення спору сплачено адміністративний платіж згідно договору фінансового лізингу від 28 серпня 2015 року №000723 у розмірі 46 000 грн.
		 
		Підставою недійсності правочину згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. До таких правочинів застосовуються наслідки, передбачені статтею 216 ЦК України.
		 
		Згідно із частиною першою статті 216 ЦК в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		 
		Відповідно до частини другої статті 806 ЦК до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
		 
		За своєю сутністю такий є договір змішаним договором, оскільки містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору, що відповідає частині другій статті 628 ЦК.
		 
		Згідно зі статтею 799 ЦК договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
		 
		Відповідно до частини першої статті 220 ЦК у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		 
		Аналогічний висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15.
		 
		Крім того, згідно з пунктом 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою.
		 
		Діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії (пункт 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
		 
		Відповідно до частини першої статті 227 ЦК правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
		 
		При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на вказані положення ЦК, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та як наслідок не дослідили зібрані докази.
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права (частина 3 статті 411 ЦПК). Відповідно, це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу задовольнити частково.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, 
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 
		 
		Скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 червня 2016 року.
		 
		Передати справу №760/21667/15-ц на новий розгляд до Солом'янського районного суду м. Києва.
		 
		З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2016 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     М. Є. Червинська 
		 
		Судді:                                                                                               Н. О. Антоненко
		 
		В. І. Журавель
		 
		В. М. Коротун
		 
		В. І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...