Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/546/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 07.03.2018. Зареєстровано: 12.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 13.03.2018.
Дата набрання законної сили: 01.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Верховний
		Суд
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 березня 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа №  908/546/17 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:                    Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,
		за участю секретаря - Шевченко Н.А.,
		розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Запорізької області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.08.2017 у справі
		за позовом Прокурора Бердянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Ільїнської сільської ради Чернігівського району до 1. Ільїнського навчально-виховного комплексу Чернігівської районної ради Запорізької області, 2. Фізичної особи ОСОБА_3, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Чернігівської районної ради, 2. Відділу освіти молоді та спорту Чернігівської районної державної адміністрації, про визнання договору спільної діяльності недійсним та повернення земельної ділянки
		 
		Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися наданим законом правом на участь їх представників у судовому засіданні.
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Керівник Бердянської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі Ільїнської сільської ради Запорізької області до Ільїнського навчально-виховного комплексу Чернігівської районної ради Запорізької області (далі - Ільїнський НВК, відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця Єрмолова Івана Івановича (далі - ФОП Єрмолов І.І., відповідач-2) про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 26.02.2009, укладеного між Панфілівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Чернігівської районної ради (далі - Панфілівська ЗОШ) і ФОП Єрмоловим І.І. та застосування наслідків недійсності договору шляхом зобов'язання ФОП Єрмолова І.І. звільнити займану ним земельну ділянку (кадастровий номер  НОМЕР_1 (58 га) комунальної форми власності, розташовану на території Ільїнської сільської ради Чернігівського району Запорізької області, шляхом підписання акта-прийому передачі із Ільїнським НВК.
		Позов обґрунтовано тим, що укладений між відповідачами договір є удаваним, оскільки його вчинено для приховання іншого правочину, а саме договору  суборенди земельної ділянки. При цьому сам договір укладено із порушенням положень земельного законодавства та із перевищенням повноважень директором Панфілівської ЗОШ.
		Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.06.2017 (колегія суддів у складі: Дроздова С.С., Ярешко О.В., Азізбекян Т.А.) позов задоволено. Визнано недійсним договір про спільну діяльність від 26.02.2009, укладений між Панфілівською ЗОШ (правонаступник майна    -  Ільїнський НВК) і ФОП Єрмоловим І.І., зобов'язано відповідача-2 звільнити земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1 (58 га) комунальної форми власності, розташовану на території Ільїнської сільської ради Чернігівського району Запорізької області шляхом підписання акта прийому передачі із Ільїнським НВК.
		Рішення обґрунтовано тим, що всупереч нормам земельного законодавства земельну ділянку площею 58 га ріллі надано відповідачем-1 відповідачу-2 на підставі оспорюваного договору спільної діяльності по обробці землі, вирощуванню сільськогосподарської продукції від 26.02.2009 у фактичне орендне користування. В порушення положень Закону України "Про оренду землі" договір від 26.02.2009 не містить істотних умов, передбачених чинним законодавством для договору оренди землі, не відповідає типовій формі договору оренди землі, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220. Крім того, директор Панфілівської ЗОШ за відсутності повноважень передала земельну ділянку комунальної форми власності у користування суб'єкту господарювання, а саме ФОП Єрмолову І.І.
		Постановою колегії суддів Донецького апеляційного господарського суду від 21.08.2017 у складі: Москальова І.В., Будко Н.В., Мартюхіна Н.О. рішення господарського суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. 
		Постанова мотивована тим, що спірний договір відповідно до вимог статті 1130 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) містить умови договору про спільну діяльність щодо здійснення спільних дій та про спільну мету таких дій (предмет та мета договору). Наявність у спірному договорі умов про строковість, платність та отримання у користування певної земельної ділянки не змінює правової природи такого договору як договору про спільну діяльність. За своєю правовою природою оспорюваний договір є саме договором про спільну діяльність, а не договором оренди.
		При цьому судом взято до уваги, що розрахунок витрачених на використання та обробіток земельної ділянки грошових коштів, а також отриманого прибутку від спільної діяльності здійснювався шляхом складення актів взаємозвірок між Ільїнським НВК і ФОП Єрмоловим І.І., а прибуток спрямовувався на придбання матеріалів, необхідних для забезпечення основної діяльності закладу освіти.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Заступник прокурора Запорізької області у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Скаргу обґрунтовано неправильним застосуванням і порушенням судом апеляційної інстанції норм чинного законодавства, зокрема статті 235 ЦК України. Скаржник наголошує на неправильності висновків суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір є договором про спільну діяльність, а не договором оренди.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		ФОП Єрмолов І.І. у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість. 
		Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій
		Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.
		Рішенням Панфілівської сільської ради  від 12.03.2001 № 7 Панфілівській ЗОШ          передано в оренду земельну ділянку комунальної форми власності площею 58 га. На підставі рішення між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки від 22.03.2001 № 15. Відповідно до пункту 2.1 договору оренди земельну ділянку передано в оренду для вирощування сільськогосподарських культур.  Додатковою угодою від 12.10.2015 № 2  до зазначеного договору строк його дії продовжено до 20.11.2026.
		Рішенням Панфілівської сільської ради  від 07.06.2016 № 1 змінено назву села Панфілівка Панфілівської сільської ради на село Ільїне Ільїнської сільської ради.
		Пунктом 1.1 Статуту Ільїнського НВК, затвердженого рішенням від 21.10.2016        № 7, передбачено, що назву "Панфілівський навчально-виховний комплекс" змінено на "Ільїнський навчально-виховний комплекс", який є  правонаступником майна Панфілівського навчально-виховного комплексу Чернігівської районної ради (пункт 5.1 Статуту). 
		26.02.2009 Панфілівською ЗОШ (сторона 1) в особі директора та ФОП Єрмоловим І.І. (сторона 2) укладено договір про спільну діяльність зі строком дії до 2016 року. 
		Додатковою угодою від 10.10.2016 № 1 продовжено строк дії договору до 31.12.2019. Додатковою угодою від 02.06.2017 продовжено строк його дії до 20.11.2026.
		Відповідно до розділу 1 договору про спільну діяльність від 26.02.2009 сторони приймають на себе зобов'язання спільно діяти з метою досягнення загальної мети. Метою даного договору є спільний обробіток земельної ділянки, яка перебуває в оренді у Панфілівської ЗОШ, загальною площею 58 га для вирощування сільськогосподарської продукції.
		Згідно з пунктами 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3 договору сторона 1 (відповідач-1) має право приймати участь у вирощуванні сільськогосподарської продукції, вносити пропозиції щодо поліпшення родючості землі, приймати участь у збиранні врожаю зернових та олійних культур, своєчасно, у строки передбачені чинним договором, отримувати частку прибутку від спільного використання земельної ділянки. 
		Відповідно до пункту 2.1 договору сторона 2 має право отримати для обробітку земельну ділянку, яка перебуває у користуванні сторони 1, самостійно визначати, які саме зернові та олійні культури необхідно засівати на землі сторони 1. Самостійно, без узгодження зі стороною 1 визначати обсяги продажу вирощених культур, а також його розпорядження. Сторона 2 зобов'язана надавати стороні 1 кошти на сплату загальнообов'язкових платежів до фондів соціального спрямування, а також податки та збори, в рахунок частини прибутку Сторони 1 ( підпункт 2.2 договору).
		Згідно з пунктом 3.1 договору за результатами спільної діяльності щодо використання земельної ділянки сторона 2 сплачує стороні 1 щорічно кошти у розмірі: в 2009 році - 16 000 грн, у строк до 25.05.2009 - 8 000 грн та до 25.11.2009 - 8 000 грн. Розмір орендної плати на 2010 рік встановлюватиметься за згодою сторін в строк до 20.12.2009 шляхом укладення додаткової угоди.
		Під час розгляду справи у суді першої інстанції до матеріалів справи було долучено додаткову угоду від 02.06.2017 до договору про спільну діяльність від 26.02.2009, укладену між Ільїнським НВК і ФОП Єрмоловим І.І. 02.06.2017, за якою внесено зміни до пунктів 1.2, 2.1.2, 2.1.3, 2.2.1, 3.1-3.8, 4.1-4.3 договору про спільну діяльність від 26.02.2009.
		Позивач, звертаючись із позовом зазначив, що укладений між відповідачами договір є удаваним, оскільки його вчинено для приховання договору суборенди земельної ділянки.  При цьому сам договір укладено з порушенням положень земельного законодавства.
		Колегія суддів зазначає, що статтею 1130 ЦК України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну  діяльність  сторони  (учасники) зобов'язуються  спільно  діяти  без  створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів  учасників  (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
		Відповідно до положень статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій  учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків  учасників, їх участь у результатах спільних  дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
		Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.
		Водночас, за змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на момент укладення спірного договору) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 15 цього Закону    істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.
		Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
		При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
		Судом першої інстанції встановлено, що виходячи зі змісту укладеного договору відповідач-2 на підставі цього договору фактично отримав на платній основі право користування земельною ділянкою для вирощування сільськогосподарських культур, а відповідача-1 фактично отримував плату за користування цією земельною ділянкою.
		З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що договір від 26.02.2009 за своєю правовою природою є договором оренди землі.
		Апеляційна інстанція дійшла висновку про те, що спірний договір є договором про спільну діяльність без урахування обставин справи, встановлених судом першої інстанції. 
		За змістом    статті 235 ЦК України    удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		Отже, встановивши, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини 2    статті235 ЦК України    має виходити із того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
		Суд касаційної інстанції зазначає, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви, а умови укладеного між відповідачами договору відповідають змісту договору оренди, визначеному    статтею 12 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою договір оренди землі є угодою сторін щодо взаємних зобов'язань за якими орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк, а отже положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.
		Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються    Земельним кодексомУкраїни (далі - ЗК України),    ЦК України,    Законом України "Про оренду землі"    та іншими нормативно-правовими актами.
		Частиною 1    статті 13 Конституції України    встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією    Конституцією.
		Згідно зі    статтею 2 ЗК України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
		Положеннями частин 1, 7 статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
		Згідно з частиною 6 статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
		Відповідно до статті 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
		При цьому за змістом частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. 
		Таким чином, для передачі орендованої земельної ділянки комунальної власності в суборенду необхідне рішення відповідного органу місцевого самоврядування або це має бути прямо передбачено договором оренди земельної ділянки.
		Як встановлено судом першої інстанції, умовами договору від 22.03.2001, укладеного між Панфілівською сільською радою та Панфілівською ЗОШ, орендарю право передачі земельної ділянки у суборенду не надавалося, рішення про передачу землі в суборенду органом місцевого самоврядування не приймалось.
		Однак відповідач-1 за договором про спільну діяльність від 26.02.2009 фактично передав відповідачу-2 спірну земельну ділянку у суборенду.
		Крім того, за змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форми платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкту оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4- 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. 
		Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом (частина 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі").  
		Судом першої інстанції встановлено, що спірний договір від 26.02.2009 не містить істотних умов, передбачених чинним законодавством для договору оренди землі, а також не відповідає типовій формі договору оренди землі, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004  № 220. 
		Таким чином, враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що відповідач-2 фактично передав відповідачу-1 земельну ділянку, що знаходиться в його користуванні на підставі договору оренди, без рішення (погодження) відповідного органу місцевого самоврядування, а відтак спірний договір було укладено з порушеннями встановленого законодавством порядку при відсутності передбачених положеннями Закону України "Про оренду землі" істотних умов.
		Згідно з частиною 1    статті 215 ЦК України    підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
		Відповідно до частин 1-5    статті 203 ЦК України    зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		За змістом частині 3    статті 215 ЦК України    якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		З урахуванням викладеного господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору та відповідно для задоволення позову.
		Апеляційний господарський суд всупереч встановленим судом попередньої інстанції обставинам дійшов необґрунтованого висновку про те, що спірний договір є договором про спільну діяльність, а відтак про відсутність підстав для визнання його недійсним, помилково взявши до уваги додаткову угоду від 02.06.2017 до спірного договору (укладену після подачі позову), якою було змінено формулювання умов договору, проте не змінено самої його суті, який укладався саме як договір суборенди.
		Доводи скаржника про невідповідність постанови апеляційної інстанції обставинам справи та положенням чинного законодавства та законність рішення суду першої інстанції знайшли своє підтвердження і колегія суддів погоджується з ними.
		В свою чергу аргументи, викладені у відзиві відповідача 2, щодо законності спірного договору, щодо визначення спірного договору як договору про спільну діяльність, щодо відсутності підстав для визнання договору від 26.02.2009 недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України спростовуються матеріалами справи та встановленими судом першої інстанції обставинами, а саме, що спірний договір за своєю суттю є договором суборенди землі.
		В зв'язку із задоволенням касаційної скарги витрати зі сплати судового збору за подачу касаційної скарги покладаються на відповідачів.
		Керуючись статтями 300, 301 306, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1.          Касаційну скаргу Заступника прокурора Запорізької області задовольнити.
		2.          Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.08.2017 у справі № 908/546/17 скасувати, рішення Господарського суду Запорізької області від 26.06.2017 залишити в силі.
		3. Стягнути з Ільїнського навчально-виховного комплексу Чернігівської районної ради Запорізької області на користь прокуратури Запорізької області витрати зі сплати судового збору у розмірі 1920 (тисяча дев'ятсот двадцять) гривень за подання касаційної скарги.
		4. Стягнути з Фізичної особи підприємця Єрмолова Івана Івановича на користь прокуратури Запорізької області витрати зі сплати судового збору у розмірі 1920 (тисяча дев'ятсот двадцять) гривень за подання касаційної скарги.
		5. Видачу наказів доручити Господарському суду Запорізької області.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                                                        Є. Краснов
		 
		Судді                                                                                                     Г. Мачульський
		                                                                                                    
		                                                                                                                І. Кушнір

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...