Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 819/710/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість).
Надіслано для оприлюднення: 13.03.2018. Зареєстровано: 15.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 15.03.2018.
Дата набрання законної сили: 13.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		13 березня 2018 року 
		Київ
		справа №819/710/17
		адміністративне провадження №К/9901/2377/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Олендера І.Я.,
		суддів: Гончарової І.А.,  Ханової  Р.Ф., 
		розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (судді: Глушко І.В. (головуючий), Большакова О.О., Макарик В.Я.) у справі № 819/710/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про скасування акта перевірки та податкового повідомлення-рішення,
		У С Т А Н О В И В:
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, Підприємець) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про скасування акту від 10.04.2017 №1135/19-00-13-02/2713010633 про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2017 року та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.04.2017 №0004311302, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (ПДВ) у розмірі 102 500,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 51 250,00 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що норми абз. г) пп. 198.5 п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу, на порушення яких вказує відповідач, не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки придбаний транспортний засіб використовується позивачем для здійснення господарської діяльності, що підтверджується відповідним документами. 
		Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року (суддя Шульгач М.П.) в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відмовлено.
		Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_4 з метою неправомірного зменшення вартості придбаного автомобіля, поставив придбаний ним автомобіль на баланс як фізична особа - підприємець та сформував податковий кредит з податку на додану вартість, проте враховуючи, що власником автомобіля є ОСОБА_4 як фізична особа, а не як суб'єкт господарювання в розумінні норм Податкового кодексу України, то відповідно позивач не має права на бюджетне відшкодування ПДВ.
		Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення рішення та в цій частині прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.04.2017 №0004311302, в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		Рішення суду в частині задоволених позовних вимог обґрунтовано висновком про те, що оскільки ОСОБА_4 є фізичною особою-підприємцем та є зареєстрованим у встановленому порядку платником ПДВ то відповідно на нього повною мірою поширюються правові норми, які визначають порядок обчисленні і сплати ПДВ, формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування сум ПДВ, а тому при придбанні транспортного засобу з метою його використання у власній господарській діяльності позивач у відповідності до норм податкового законодавства отримав право на віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту.
		Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Підприємця в повному обсязі.
		У касаційній скарзі Тернопільська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області наводить норми матеріального права та вказує на їх неправильне застосування судом, з огляду на те, що Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388, не передбачено проведення реєстрації транспортного засобу на фізичну особу - підприємця, а лише на фізичних та юридичних осіб, отже оскільки покупцем є саме фізична особа ОСОБА_4 то відповідно на нього не можуть поширюються правові норми, які визначають порядок обчислення і сплати ПДВ, включення сум до податкового кредиту з ПДВ та визначення бюджетного відшкодування, з огляду на що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято відповідно до вимог чинного податкового законодавства.
		Підприємець надав заперечення на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування Підприємцем податкового кредиту з ПДВ за господарською операцією з придбання автомобіля з метою його використання в господарській діяльності, що підтверджується первинними документами, оскільки законодавство не передбачає можливості реєстрації транспортних засобів за фізичними особами - підприємцями та просить залишити касаційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року - без змін.
		Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).
		Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2017 року, за результатами якої оформлено акт від 10.04.2017 №1135/19-00-13-02/2713010633 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.
		За результатами вказаної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп. г)198.5 п. 198.5 ст. 198, п. 200.1 та п. 204 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податкового зобов'язання за січень 2017 року на 102 500,00 грн, що призвело до завищення суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за січень 2017 року на 102 500,00 грн.
		Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що придбаний позивачем транспортний засіб зареєстровано на фізичну особу, а тому, враховуючи вимоги ст.325 Цивільного кодексу України та Постанову Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів", така обставина не дає можливості вважати майно, яке перебуває у приватній власності фізичної особи, основними фондами Фізичної особи - підприємця.
		Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
		За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в редакції чинній на виникнення спірних правовідносин, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.
		Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
		У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
		Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в редакції чинній на виникнення спірних правовідносин, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу. 
		Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України).
		Згідно з пп. "б" п.204 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
		З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та його подальше бюджетне відшкодування наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язано з рухом активів та підтверджується належним чином оформленими первинними документами.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу №КМ-1134 від 16.12.2016, укладеного між ТОВ «Кристал Моторс» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, останній придбав легковий автомобіль Toyota camry PREMIUM, 2016 року випуску. Відповідно до податкової накладної №37 від 05.01.2017, загальна сума коштів, що підлягає сплаті становить  615 000,00 грн, у тому числі сума ПДВ 102 500,00 грн. В подальшому позивачем було сформовано податковий кредит з ПДВ на суму 102 500,00 грн та заявлено його до бюджетного відшкодування.
		Таким чином, реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом, факт придбання автомобіля з метою використання у господарській діяльності Підприємця (для службових поїздок персоналу) та сплати ПДВ в ціні товару підтверджується належно оформленими первинними документами, що наявні в матеріалах справи, а також не заперечувалось і контролюючим органом.
		Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вказаний легковий автомобіль під номером НОМЕР_2 зареєстровано за ОСОБА_4 як за фізичною особою, у зв'язку з чим контролюючий орган дійшов висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту.
		Проте, такий висновок контролюючого органу не ґрунтується на нормах чинного законодавства, з огляду на те, що особливих умов для формування податкового кредиту та визначення дати виникнення права на податковий кредит для фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками ПДВ, Податковим кодексом України не передбачено, а тому здійснена реєстрація транспортних засобів на фізичну особу, а не на суб'єкта підприємницької діяльності жодним чином не впливає на право позивача на податковий кредит, оскільки реєстрація права власності на фізичну особу не може розглядатися як підстава для неможливість укладення договорів фізичною особою - підприємцем у межах її підприємницької діяльності, яка відповідно до ч. 2 ст. 128 Господарського кодексу України відповідає всім майном, що належить їй на праві приватної власності, за своїми обов'язками в сфері підприємництва, та ідентифікаційний - номер якої як платника податків та інших обов'язкових платежів належить фізичній особі - громадянину. Тобто, незважаючи на те, що п. 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 07.09.1998 № 1388, передбачає реєстрацію, зокрема, прав власності на автотранспортні засоби тільки на юридичних і фізичних осіб, останні в угодах щодо таких об'єктів можуть виступати як фізичні особи-підприємці. 
		Таким чином, враховуючи вказане колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги контролюючого органу, що факт реєстрації автомобіля на фізичну особу, а не на фізичну особу -підприємця позбавляє останнього права на формування податкового кредиту за реально здійсненою господарською операцією з придбання такого транспортного засобу.
		Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
		З огляду на зазначене, враховуючи статті 198, 200 Податкового кодексу України колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року слід залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі № 819/710/17 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		І.Я.Олендер
		І.А. Гончарова 
		 Р.Ф. Ханова ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...