Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-2853/11 : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 15.03.2018.
Дата набрання законної сили: 07.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		 
		07 березня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 456/2853/11-ц
		 
		провадження № 61-6904зпв18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя - доповідач), Хопти С. Ф.,    Черняк Ю. В., 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до державного підприємства «Санаторій «Моршинський», директора державного підприємства «Санаторій «Моршинський» Безрукова ВіктораАндрійовича про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у складі колегії суддів: Журавель В. І., Закропивного О. В., Штелик С. П.,                    від 10 травня 2017 року,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У жовтні 2011 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_4 працював у державному підприємстві «Санаторій «Моршинський» (далі - ДП «Санаторій «Моршинський») на посаді лікаря-ендоскопіста та 17 вересня 2009 року його було звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
		 
		Посилаючись на те, що у день звільнення роботодавець не провів із ОСОБА_4 кінцевий розрахунок і належні до виплати кошти були йому виплачені 19 вересня 2009 року, сума недоплати за затримку розрахунку склала 108 грн 72 коп., яку йому було виплачено лише 21 вересня 2010 року, уточнивши позовні вимоги, позивачі просили стягнути з ДП «Санаторій «Моршинський» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за період із  17 вересня 2009 року по день ухвалення рішення у розмірі 137 861 грн                 79 коп., інфляційні втрати у розмірі 27 150 грн та три проценти річних у розмірі 11 896 грн, а також 10 тис. грн компенсації завданої моральної шкоди.
		 
		Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області                                  від 14 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ДП «Санаторій «Моршинський» на користь                   ОСОБА_4 19 459 грн 60 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 17 вересня 2009 року по 21 вересня 2010 року, 1 770 грн 82 коп. інфляційних втрат, 583 грн 78 коп. - три відсотки річних, а також 1 тис. грн компенсації завданої моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено. 
		 
		Суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
		 
		Рішенням апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2016 року рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ДП «Санаторій «Моршинський» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 17 вересня 2009 року по             21 вересня 2010 року у розмірі 1 тис. грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.
		 
		Суд апеляційної інстанції визначив розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, взявши до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, і частку, яку вона становила порівняно із середнім заробітком.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року рішення апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2016 рокузалишено без змін.
		 
		Суд касаційної інстанції визнав правильним застосування судом апеляційної інстанції статей 116, 117 КЗпП України з урахуванням істотності належної позивачу до виплати суми порівняно із середнім заробітком.
		 
		У серпні 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року у частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. 
		 
		Ухвалою судді Верховного Суду України від 12 вересня 2017 року було відкрито провадження у справі за вищезазначеною заявою, витребувано матеріали справи та здійснено підготовчі дії відповідно до пунктів                           1, 2 частини другої статті 360-1 ЦПК України, 2004 року № 1618-IV.
		 
		Відповідно до пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня               2017 року (далі - ЦПК України), заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
		 
		03 січня 2018 року матеріали справи за позовом ОСОБА_3,                ОСОБА_4 до ДП «Санаторій «Моршинський», директора ДП «Санаторій «Моршинський» Безрукова В. А. про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкодипередано до Верховного Суду.
		 
		У поданій заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_3,                ОСОБА_4, посилаються на неоднакове застосування судом касаційної інстанції (Вищими спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховним Судом України) одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах щодо стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також на невідповідність у цій частині ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 116, 117 КЗпП України.
		 
		На обґрунтування заяви ОСОБА_3, ОСОБА_4 надано постанови Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року (№ 6-60цс11),                         від 26 грудня 2011 року (№ 6-77цс11), від 03 жовтня 2012 року                                 (№ 6-109цс12), від 10 жовтня 2012 року (№ 6-113цс12), від 27 березня                2013 року (№ 6-15цс13), від 03 липня 2013 року (№ 6-60цс13), від 03 липня 2013 року (№ 6-64цс13), від 20 листопада 2013 року (№ 6-114цс13),                        від 02 липня 2014 року (№ 6-76цс14), та ухвала Верховного Суду України                 від 13 жовтня 2010 року (6-5947св10).
		 
		Дослідивши наведені у заяві доводи, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла наступного висновку. 
		 
		Відповідно до статті 353 ЦПК України (2004 року № 1618-IV, у редакції                  від 12 лютого 2015 року) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (2004 року) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		 
		Під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
		 
		Пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України (2004 року) визначено, що заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 360-5 ЦПК України (2004 року) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_4 працював у ДП «Санаторій «Моршинський» на посаді лікаря-ендоскопіста. На підставі наказу № 223 від 17 вересня 2009 року його було звільнено з роботи за пунктом 1 статті 36 КЗпП України за згодою сторін.
		 
		ДП «Санаторій «Моршинський», у порушення вимог статті 116 КЗпП України, не проведено виплату всіх належних ОСОБА_4 сум при звільненні. 
		 
		Такі виплати були проведені 19 вересня 2009 року, що підтверджується актом перевірки акта перевірки № 13-04-025/1454 від 03 серпня 2010 року головного державного інспектора праці Територіальної Державної інспекції праці у Львівській області (т. 1 а. с. 8-10).
		 
		Затримка у проведенні розрахунку мала місце з 17 по 19 вересня 2009 року. За цей період затримки розрахунку нараховно середній заробіток у сумі               108 грн 72 коп.
		 
		Відповідно до видаткового касового ордера від 21 вересня 2010 року ОСОБА_4 виплачено заробітну плату у сумі 108 грн 72 коп.                              (т. 1 а. с. 11, 12).
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що при звільненні позивача не було проведено повного розрахунку, у зв'язку із чим на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки з 19 вересня 2009 року по 21 вересня 2010 року        у розмірі 1 тис. грн, з урахуванням співмірності та істотності розміру невиплаченої суми (частина друга статті 117 КЗпП України).
		 
		Суд касаційної інстанції визнав правильним застосування судом апеляційної інстанції статей 116, 117 КЗпП України з урахуванням співмірності належної позивачу до виплати за затримку розрахунку при звільненні суми відносно із середнім заробітком.
		 
		У наданих заявниками для порівняння постановах Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року (№ 6-114цс13), від 27 березня 2013 року                (№ 6-15цс13) та від 03 липня 2013 року (№ 6-60цс13) міститься правовий висновок про те, що при відсутності між сторонами спору щодо належних до виплати сум, правові підстави для зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи відсутні, а на користь працівника підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини. 
		 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами статей 116, 117 КЗпП Україниколегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходить з наступного.
		 
		Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		 
		У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті                  117 КЗпП України).
		 
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
		 
		Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
		 
		При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
		 
		Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею                   116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу; розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника; обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості; дії відповідача щодо її виплати (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
		 
		Застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду (постанова Верховного Суду України                                 від 13 березня 2017 року, справа № 205/4041/14-ц).
		 
		При розгляді даної справи суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався правовими висновками Верховного Суду України щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України, викладеними у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 та від 13 березня 2017 року у справі № 205/4140/14-ц, і не застосовував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України                     від 20 листопада 2013 року (№ 6-114цс13), від 27 березня 2013 року                       (№ 6-15цс13) та від 03 липня 2013 року (№ 6-60цс13).
		 
		Вирішуючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, взявши до уваги такі обставини, як дії відповідача щодо виплати заборгованості (21 вересня 2010 року                 ОСОБА_4 отримано недоплачені в день звільнення кошти), розміру недоплаченої суми (середній заробіток за два дні затримки розрахунку при звільненні - 108 грн 72 коп.) та істотності цієї частки порівняно із розміром середньої заробітної плати ОСОБА_4 на момент його звільнення                        (1 608 грн 87 коп.), справедливо застосувавши принцип співмірності, обґрунтовано та законно визначив суму відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 тис. грн., правильно вирішивши спір по суті.
		 
		Колегія суддів зауважує, що аналогічний правовий висновок міститься у наданій для прикладу заявниками постанові Верховного Суду України                                   від 21 листопада 2011 року (№ 6-60цс11), в якій зазначено, що суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
		 
		Дослідивши зміст інших постанов Верховного Суду України, наданих заявниками як приклад невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновкам Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2011 року (№ 6-77цс11), наданій заявниками як приклад невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, міститься правовий висновок про те, що перебіг тримісячного строку звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
		 
		У наданих заявниками постановах Верховного Суду України від 03 жовтня 2012 року (№ 6-109цс12) та від 10 жовтня 2012 року (№ 6-113цс12) міститься правовий висновок про те, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, частина четверта                           статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та дія мораторію не застосовується.
		 
		Такий же по суті правовий висновок міститься й у наданій ОСОБА_3 та ОСОБА_4постанові Верховного Суду України від 02 липня                     2014 року (№ 6-76цс14), де поміж іншого, зазначено про те, що порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця у невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.
		 
		Крім того, у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року                       (№ 6-64цс13), наданій заявниками як приклад невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, міститься правовий висновок про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, так само, як і нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості роботодавця перед працівником у виплаті заробітної плати не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.
		 
		Виходячи зі змісту наданої заявниками ухвали Верховного Суду України                 від 13 жовтня 2010 року (6-5947св10) як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції не погодився із висновком апеляційного суду про те, що у зв'язку із важким матеріальним становищем підприємства його вина у невиплаті позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутня, оскільки сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності згідно із статтею 117 КЗпП України.
		 
		З огляду на предмет спору у цій справі та проведений аналіз перелічених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що невідповідності ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року викладеним у вищевказаних постановах Верховного Суду України - від 26 грудня 2011 року (№ 6-77цс11),                            від 03 жовтня 2012 року (№ 6-109цс12), від 10 жовтня 2012 року                          (№ 6-113цс12), від 02 липня 2014 року (№ 6-76цс14), від 03 липня 2013 року (№ 6-64цс13) - висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права відсутні, що не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи застосував по різному одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки у перелічених справах були встановлені різні фактичні обставини, зокрема щодо наявності чи відсутності права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а судами питання щодо співмірності розміру сум, належних до виплати працівникові, не вирішувалося та будь-яка правова оцінка у цій частині судами не надавалася.
		 
		З урахування вищезазначеного, суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення у цій справі, правильно застосував норми матеріального права, а саме норми статей 116, 117 КЗпП України, а тому передбачені пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України (2004 року) підстави для задоволення заяви та скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року відсутні.
		 
		Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України (2004 року № 1618-IV, у редакції, чинній на момент подання заяви), пунктом 1 Перехідних положень ЦПК України, у реакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		У задоволенні заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року відмовити.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник  СуддіО. В. Білоконь   Є. В. Синельников   С. Ф. Хопта    Ю. В.Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...