Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-1/07 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 16.03.2018.
Дата набрання законної сили: 28.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		Іменем України
		28 лютого 2018 року
		м. Київ
		справа № 2-1/07
		провадження № 14-9cвц18
		ВеликаПалата Верховного Суду в складі :
		головуючого судді - Князєва В. С.,
		судді-доповідача - Ткачука О. С.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		за участю секретаря судового засідання - Андрущенко Н.С.,
		позивача - ОСОБА_3,
		представника позивача - ОСОБА_4,
		розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 серпня 2007 року, ухваленого суддею Александровою Н. В., ухвали Апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2007 року, постановленої колегією суддів у складі: Сергєєвої С. В., Карайван Т. Д., Дмитрієвої Л. Д., ухвали Верховного Суду України (як суду касаційної інстанції) від 12 лютого 2008 року, постановленої суддею Сеніним Ю. Л.,
		у справі за позовом про визнання неправомірними дій посадових осіб, встановлення юридичного факту презумпції психічного здоров'я, відшкодування моральної шкоди.
		Учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідачі:
		Багатопрофільна лікарня м. Сєвєродонецька Луганської області,
		Луганська обласна клінічна психоневрологічна лікарня,
		Сватівська обласна психіатрична лікарня Луганської області,
		головний лікар Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні РачкаускасГеннадій Стасисович,
		головний лікар Багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька Маслов ЄгорОлександрович,
		завідуючий психоневрологічним відділенням Багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька Макогоненко Микола Григорович,
		головний лікар Сватівської обласної психіатричної лікарні Русавський Іван Вікторович.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позову
		1.          У жовтні 2001 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив визнати неправомірними дії відповідачів-посадових осіб Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні, багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька та Сватівської обласної психіатричної лікарні, встановити юридичний факт презумпції психічного здоров'я та відшкодувати моральну шкоду.
		2.          Позовна заява мотивована тим, що у 1996 році ОСОБА_3 ініціював кримінальну справу за наклеп у Сєвєродонецькому міському суді Луганської області, оскаржуючи внесення у його трудову книжку запису про звільнення з роботи у зв'язку з вчиненням крадіжки. Через численні скарги щодо непроведення розслідування вказаної справи 18 березня 2000 року прокурор м. Сєвєродонецька Луганської області звернувся до територіального медичного об'єднання м. Сєвєродонецька Луганської області з проханням провести експертну оцінку психічного стану позивача.
		3.          19 березня 2000 року лікар-психіатр багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька Луганської області Макогоненко М. Г. у супроводі бригади швидкої допомоги та двох працівників міліції здійснив виїзд за місцем проживання позивача та, як стверджував останній, із застосуванням насильства доставив його до психоневрологічного відділення, в якому позивач утримувався до 21 березня 2000 року.
		4.          Позивач стверджував, що у лікарні його утримували проти волі, застосовували засоби фізичного впливу, робили ін'єкції лікарських препаратів.
		5.          З 21 березня до 7 вересня 2000 року позивач проходив стаціонарне лікування у Луганській обласній клінічній психоневрологічній лікарні.
		6.          З 7 вересня 2000 року до 4 грудня 2000 року позивач проходив стаціонарне лікування у Сватівській обласній психіатричній лікарні.
		7.          Позивач вважав, що його затримання та поміщення на стаціонарне лікування до психіатричних закладів було незаконним, оскільки він є психічно здоровим, а діями лікарень, небезпечними умовами його примусового утримання, введенням невідомих лікарських препаратів, порушенням недоторканності його житла, а також неможливістю знайти роботу через встановлення діагнозу психічного захворювання йому була завдана моральна шкода.
		8.          Крім того, позивач у 2001 році звертався до відповідачів із запитами щодо надання інформації про його примусове поміщення й утримання в психоневрологічних лікувальних закладах, проте відповіді не отримав.
		9.          Просив встановити юридичний факт презумпції психічного здоров'я, визнати дії відповідачів незаконними та стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду у розмірі 100 тис. грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		10.       13 серпня 2007 року Сєверодонецький міський суд Луганської області ухвалив рішення, яким позов задоволено частково: визнано дії Сватівської обласної психіатричної лікарні з примусового поміщення й утримання позивача у лікарні в період з 7 вересня 2000 року по 4 грудня 2000 року неправомірними; стягнуто зі Сватівської обласної психіатричної лікарні на користь позивача моральну шкоду у розмірі 2 тис. грн.
		11.       Судове рішення мотивовано тим, що примусове поміщення й утримання позивача у психоневрологічній лікарні з 19 березня по 7 вересня 2000 року відповідало приписам наказу Міністерства охорони здоров'я СРСР від 21 березня 1988 року № 225 «Про заходи з подальшого вдосконалення психіатричної допомоги».
		12.       Переведення й утримання позивача у Сватівській обласній психіатричній лікарні визнано судом незаконним, оскільки на порушення статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» Сватівська обласна психіатрична лікарня до суду із заявою про госпіталізацію позивача до психіатричного закладу не зверталася, а відтак, не отримувала такого дозволу.
		13.       Суд вважав, що, відмовляючи у наданні позивачеві інформації щодо історії його хвороби, відповідачі діяли в його інтересах та з дотриманням вимог частини третьої статті 26 Закону України «Про психіатричну допомогу», оскільки отримання такої інформації могло призвести до погіршення психічного стану позивача.
		14.       Крім того, відмовляючи у встановленні юридичного факту презумпції психічного здоров'я, суд керувався статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу», згідно з якою кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено в передбаченому Законом порядку. Позивачеві були встановлені діагноз психічного захворювання та друга група інвалідності. Він отримував відповідну пенсію й особисто звертався за її перерахуванням.
		15.       Присуджуючи відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 тис. грн, суд вважав, що позивач не надав докази небезпечних умов його примусового утримання, введення невідомих ліків, поганого харчування, антисанітарних умов, а також не надав розрахунок розміру відшкодування моральної шкоди. Але сам факт протиправного утримання позивача у психоневрологічному лікувальному закладі є підставою для відшкодування йому моральної шкоди.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		16.       29 листопада 2007 року Апеляційний суд Луганської області постановив ухвалу, якою рішення Сєверодонецького міського суду Луганської області від 13 серпня 2007 року залишено без змін.
		17.       Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що наявні у справі докази свідчать про неправомірність дій Сватівської обласної психіатричної лікарні з поміщення й утримання позивача з 7 вересня 2000 року по 4 грудня 2000 року у лікарні, що завдало йому моральної шкоди, розмір якої районний суд визначив з урахуванням доведеності завдання такої шкоди.
		18.       Апеляційний суд погодився із доводами та висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні решти позовних вимог.
		Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
		19.       12 лютого 2008 року Верховний Суд України як суд касаційної інстанції ухвалою відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на рішення Сєверодонецького міського суду Луганської області від 13 серпня 2007 року й ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2007 року.
		Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
		20.       23 червня 2016 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) постановив рішення у справі «І. Н. проти України» («I. N. v. Ukraine», заява № 28472/08), яке набуло статусу остаточного 23 вересня 2016 року (далі - рішення ЄСПЛ).
		21.       ЄСПЛ встановив порушення Україною пунктів 1 і 5 статті 5 та пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (§ 2-4 резолютивної частини рішення ЄСПЛ).
		22.       Зважаючи на відсутність «справедливих та належних процедур» позбавлення свободи у відповідності до Наказу Міністерства охорони здоров'я СРСР від 21 березня 1988 року № 225 «Про заходи з подальшого вдосконалення психіатричної допомоги», яким суди обґрунтували примусову госпіталізацію позивача у період з 19 березня до 7 вересня 2000 року, непроведення повторної оцінки його ситуації у період з 4 квітня до 7 вересня 2000 року, коли вже набув чинності Закон України «Про психіатричну допомогу», встановлену національними судами невідповідність дій органів влади у період з 7 вересня до 4 грудня 2000 року вимогам національного законодавства та відсутність доказів того, що поведінка позивача становила небезпеку для нього самого або для оточуючих впродовж усього періоду його примусової госпіталізації, ЄСПЛ дійшов висновку, що у справі було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (§ 89 рішення ЄСПЛ).
		23.       З огляду на те, що національні органи влади не визнали, що примусове лікування позивача у період з 19 березня до 7 вересня 2000 року було незаконним, що сума присудженого позивачеві відшкодування за період з 7 вересня до 4 грудня 2000 року була незначною та що позивач не мав гарантованого права на відшкодування на національному рівні на підставі встановлення порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, ЄСПЛ вважав, що було порушення пункту 5 статті 5 Конвенції (§ 102 рішення ЄСПЛ).
		24.       Крім того, ЄСПЛ звернув увагу на те, що численні невеликі затримки та недоліки вплинули на загальну тривалість провадження у справі на національному рівні, зробивши її «нерозумною»: судові засідання відкладалися у зв'язку з відсутністю залу судових засідань, обладнаного звукозаписувальною апаратурою; неявка сторін призвела до перенесення майже чверті призначених судових засідань, і 50 % неявок припало на відповідачів; рішення суду першої інстанції від 29 квітня 2002 року було ухвалене через сім місяців після відкриття провадження, але апеляційний суд скасував його, і суду першої інстанції знадобилося майже п'ять років, щоб ухвалити нове рішення; а постановлена ухвала про призначення судово-психіатричної експертизи позивача була згодом скасована, що призвело до затягування провадження майже на шість місяців (§ 120 рішення ЄСПЛ).
		25.       З урахуванням вказаного ЄСПЛ дійшов висновку, що основна відповідальність за надмірну тривалість провадження у цій справі покладається на державні органи. Така тривалість була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку» (§ 120-121 рішення ЄСПЛ).
		26.       Як справедливу сатисфакцію за встановлені порушення Україною вимог Конвенції ЄСПЛ присудив позивачеві 15 000 євро відшкодування моральної шкоди.
		Рух заяви про перегляд судових рішень
		27.       У червні 2017 року позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 серпня 2007 року, ухвали Апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2007 року й ухвали Верховного Суду України (як суду касаційної інстанції) від 12 лютого 2008 року (далі - заява про перегляд судових рішень) з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України (у редакції, що була чинною на час подання заяви), а саме: у зв'язку зі встановленням ЄСПЛпорушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні судами справи № 2-1/07.
		28.       Підставою для перегляду зазначених судових рішень позивач вважав Рішення ЄСПЛ.
		29.       3 липня 2017 року суддя Верховного Суду України ухвалою поновив позивачеві строк на подання заяви та відкрив провадження у справі за його заявою про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року.
		30.       15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладений у новій редакції.
		31.       На підставі підпункту 3 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII заяву позивача про перегляд судових рішень передано до Верховного Суду для її розгляду за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.
		32.       5 лютого 2018 року Велика Палата Верховного Суду ухвалою призначила справу до розгляду.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень
		33.       Позивач стверджував, що досі не подолані наслідки неправомірного психіатричного втручання в його життя.
		34.       Обґрунтовував необхідність встановлення Верховним Судом юридичного факту презумпції психічного здоров'я як її розуміє позивач, а саме факту того, що в результаті психіатричного втручання у нього не було встановлено наявність психічного захворювання.
		35.       На судовому засіданні заяву про перегляд судових рішень підтримав. Просив суд не відправляти справу на новий розгляд, оскільки тоді теперішній роботодавець позивача дізнається про те, що у 2000 році відповідачі встановили позивачеві діагноз психічного захворювання, з яким позивач незгідний. Обґрунтував реальність загрози розповсюдження вказаної інформації роботодавцеві. Висловив побоювання щодо звільнення з роботи, яка є його основним джерелом доходу.
		36.       Підтвердив наявність моральних страждань внаслідок неправомірних дій відповідачів, які були проаналізовані ЄСПЛ.
		37.       Представник позивача підтримала його заяву про перегляд судових рішень, обґрунтувавши встановлення ЄСПЛ порушення національними судами прав позивача саме при розгляді цієї справи.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		38.       Відповідачі позиції з приводу заяви про перегляд судових рішень не висловили.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи
		39.       ВеликаПалата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, доводи позивача і його представника та з дотриманням передбачених законодавством меж і підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме у зв'язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, дійшла таких висновків.
		(1.1) Щодо застосування заходів, направлених на відновлення попереднього юридичного стану, який позивач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum)
		40.       За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
		41.       Згідно з частиною 3 статті 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
		42.       Отже, застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною.
		43.       У Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація № R (2000) 2) Комітет Міністрів закликав Договірні Сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо:
		і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
		іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
		44.       Таким чином, для вирішення питань за заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами необхідно з'ясувати, чи можливе та доцільне застосування такого заходу індивідуального характеру як повторний розгляд справи, включаючи відновлення провадження у справі заявника.
		45.       Передбачена пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підстава для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є одним із додаткових заходів індивідуального характеру, визначених статтею 10 Закону № 3477-IV.
		46.       Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення відповідачем зобов'язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
		47.       У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходівіндивідуального характер чи з самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.
		48.       Таким чином, перегляд судових рішень у зв'язку з виключними обставинамиза пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України може бути заходом індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань стосуються порушення конвенційних гарантій при розгляді справи національними судами.
		49.       У цій справі суд першої інстанції встановив порушення прав позивача лише внаслідок переведення й утримання його у Сватівській обласній психіатричній лікарні у період з 7 вересня по 4 грудня 2000 року, тоді як обмеження права позивача на свободу й особисту недоторканність у періоди з 19 до 21 березня 2000 року і з 21 березня до 7 вересня 2000 року були визнані правомірними.
		50.       Крім того, присуджуючи позивачеві відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 тис. грн, суд констатував, що позивач не надав докази небезпечних умов його примусового утримання, введення невідомих ліків, поганого харчування, антисанітарних умов, а також не надав розрахунок розміру відшкодування моральної шкоди. Проте, на думку суду, факт утримання позивача проти його волі у психіатричній лікарні має негативні наслідки для психологічного стану людини та є підставою для відшкодування моральної шкоди.
		51.       Суд апеляційної інстанції вважав висновки суду першої інстанції обґрунтованими, а доводи позивача - такими, що були детально розглянуті, повно, об'єктивно та всебічно перевірені доказами, наданими сторонами у справі і такими, що не спростовують зазначені висновки.
		52.       Суд апеляційної інстанції вказав, що розмір відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції визначив, виходячи з обставин спричинення такої шкоди, встановлених при розгляді справи, та доведеності підстав для її відшкодування.
		53.       Суддя Верховного Суду України відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргою позивача, оскільки вважав, що доводи скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені у статтях 338-341 чинного на той час ЦПК України як підстави для скасування рішень.
		54.       Натомість, як зазначалось, ЄСПЛ встановив, що весь період позбавлення позивача свободи - з 19 березня по 4 грудня 2000 року - не відповідав гарантіям пункту 1 статті 5 Конвенції (§ 71-89 Рішення ЄСПЛ).
		55.       ЄСПЛ звернув увагу, що статтями 29 та 92 Конституції України вимагається, щоб права і свободи людини та громадянина», до яких входять гарантії недопущення свавільного позбавлення свободи, зокрема й примусової госпіталізації, визначалися виключно законами. Натомість, під час примусової госпіталізації позивача та його тримання у психіатричній лікарні до 4 квітня 2000 року відповідного Закону України не було (§ 78). А тому ЄСПЛ з посиланням на попередні його рішення, пов'язані з триманням заявників у психіатричних закладах до прийняття Закону України «Про психіатричну допомогу» (Gorshkov v. Ukraine, заява № 67531/01, від 8 листопада 2005 року та Akopyan v. Ukraine, заява № 12317/06, від 5 червня 2004 року), вважав, що у справі позивача у будь-якому випадку не було «справедливої та належної процедури» позбавлення свободи на порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (§ 79-80), а наказ, на підставі якого здійснювалась примусова госпіталізація позивача, не містив гарантій від свавільної примусової госпіталізації. Більше того, позбавлення його свободи після 4 квітня 2000 року, коли набрав чинність Закон України «Про психіатричну допомогу», було незаконним (§ 84 Рішення ЄСПЛ).
		56.       Відтак, Рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що рішення національних судів, які не встановили незаконність примусового поміщення у Багатопрофільну лікарню м. Сєвєродонецька Луганської області й утримання там позивача з 19 березня 2000 року до 21 березня 2000 року, а також у Луганську обласну клінічну психоневрологічну лікарню у період з 21 березня 2000 року до 7 вересня 2000 року, суперечать Конвенції по суті.
		57.       ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що заявник і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких присуджена ЄСПЛ справедлива сатисфакція не стала адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через скасування рішень національних судів в частині, що не відповідає висновкам ЄСПЛ у справі позивача.
		58.       З огляду на це Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про необхідність часткового задоволення заяви про перегляд судових рішень в частині вимог про визнання неправомірними дій Багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька Луганської області з примусового поміщення й утримання позивача в лікарні у період з 19 березня 2000 року до 21 березня 2000 року, Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні з примусового поміщення й утримання позивача в лікарні у період з 21 березня 2000 року до 7 вересня 2000 року, а також про стягнення з Багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька Луганської області, Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні та Сватівської обласної психіатричної лікарні на користь позивача відшкодування моральної шкоди.
		59.       За загальним правилом, визначеним у частині першій статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		60.       Згідно зі статтею 440-1 Цивільного кодексу Української РСР, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину діяннями іншої особи, яка порушила його законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
		61.       ЄСПЛ встановив, що жоден із органів державної влади на будь-якому етапі провадження не дійшов висновку, що примусова госпіталізація заявника у період з 19 березня до 7 вересня 2000 року була незаконною або іншим чином суперечила статті 5 Конвенції. Щодо періоду з 7 вересня до 4 грудня 2000 року ЄСПЛ вважав, що з огляду на незначний розмір присудженого заявнику відшкодування, він все ще міг вважатися потерпілим від порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв'язку з його госпіталізацією протягом цього періоду (§ 99 Рішення ЄСПЛ).
		62.       ЄСПЛ звернувся до його попередньої практики в аналогічних справах, в яких він вже доходив висновку, що в українській правовій системі не передбачено право на відшкодування відповідно до пункту 5 статті 5 Конвенції у випадку встановлення порушення будь-яких попередніх пунктів цієї статті. А тому встановив порушення вказаного пункту щодо позивача, який не мав гарантованого права на відшкодування на національному рівні на підставі встановлення порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (§ 101-102 Рішення ЄСПЛ).
		63.       ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з судом першої інстанції стосовно того, що сам факт протиправного утримання позивача у психоневрологічному лікувальному закладі є підставою для відшкодування йому моральної шкоди. Проте, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду також враховує Рішення ЄСПЛ і встановлені ним порушення Україною Конвенції, суть позовних вимог, характер діянь кожної з лікарень, внаслідок яких позивачеві була заподіяна моральна шкода, наслідки цих діянь, строки позбавлення позивача свободи у кожній з лікарень його примусового поміщення й утримання, причинно-наслідкові зв'язки між діями цих лікарень і подальшими наслідками таких дій для позивача, його моральні страждання, їх тривалість, починаючи 19 березня 2000 року, а також необхідність забезпечити, наскільки це можливо, restitutio in integrum.
		64.       Відповідальність Багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька Луганської області за заподіяну позивачеві моральну шкоду є не меншою, ніж відповідальність двох інших лікарень, незважаючи на порівняно незначний період утримання у ній позивача, оскільки саме її фахівці вчинили перші дії, спрямовані на госпіталізацію позивача, що мало значення для його подальшого примусового поміщення й утримання в інших лікарнях.
		65.       Більше того, як встановив ЄСПЛ, у цій справі «тримання у психіатричній лікарні було ініційовано прокуратурою виключно на підставі листів заявника до органів державної влади за відсутності будь-яких відомостей щодо скарг інших осіб на поведінку заявника» (§ 81 Рішення ЄСПЛ).
		66.       З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає, що моральна шкода, заподіяна неправомірними діями з примусового поміщення позивача у Багатопрофільну лікарню м. Сєвєродонецька Луганської області, Луганську обласну клінічну психоневрологічну лікарню та Сватівську обласну психіатричну лікарню й утримання у них, має бути відшкодована кожним з цих відповідачів в однаковому розмірі.
		(1.2) Щодо інших вимог позивача
		67.       Позивач просив суд встановити юридичний факт презумпції психічного здоров'я.
		68.       Згідно зі статтею 3 «Презумпція психічного здоров'я» Закону України «Про психіатричну допомогу», якийнабрав чинності 4 квітня 2000 року, тобто після поміщення позивача до психоневрологічного відділення, кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
		69.       Загальновідомо, що презумпції є особливим різновидом юридичних фактів - фактів, які обґрунтовуються уявними обставинами. Презумпція психічного здоров'я є спростовною, тобто вважається юридичним фактом, допоки не буде спростованою на підставах та в порядку, передбачених Законами України. До настання такого спростування вказана презумпція діє, оскільки вона передбачена Законом, і не потребує встановлення судом.
		70.       У разі, якщо спростування презумпції психічного здоров'я відбулося не на підставах та в порядку, передбачених Законами України, встановленню у судовому порядку підлягає не факт презумпції психічного здоров'я, а відсутність законних підстав і порушення визначеного Законами України порядку її спростування.
		71.       З огляду на все викладене вище Велика Палата Верховного Суду вважає правильними висновки судів першої й апеляційної інстанції щодо необхідності відмови у позовній вимозі про встановлення факту презумпції психічного здоров'я.
		72.       Оскільки наявність психічного розладу позивача не було встановлено на підставах та в порядку, передбачених Законами України, враховуючи те, що ЄСПЛ встановив відсутність «справедливих та належних процедур» позбавлення позивача свободи у період з 19 березня до 7 вересня 2000 року, тобто як до, так і після набрання чинності 4 квітня 2000 року Законом України «Про психіатричну допомогу», а також відсутність доказів того, що поведінка позивача становила небезпеку для нього самого або для оточуючих впродовж усього періоду його примусової госпіталізації (§ 89 рішення ЄСПЛ), з дня набрання чинності Законом України «Про психіатричну допомогу»до позивача мала застосовуватися презумпція психічного здоров'я.
		73.       Відповідно до статті 441 Цивільного кодексу Української РСР, який був чинним у період поміщення позивача й утримання його у Багатопрофільній лікарні м. Сєвєродонецька Луганської області, Луганській обласній клінічній психоневрологічній лікарні та у Сватівській обласній психіатричній лікарні, організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.
		74.       Відтак, відповідальність за порушення конвенційних гарантій права на свободу й особисту недоторканність не можуть нести відповідачі, які перебували з вказаними медичними закладами у трудових відносинах.
		Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень
		75.       ВеликаПалата Верховного Суду вважає заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами обґрунтованою та задовольняє її частково шляхом скасування ухвали Верховного Суду України від 12 лютого 2008 року та скасування рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 серпня 2007 року й ухвали Апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2007 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій: Багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька Луганської області з примусового поміщення та утримання позивача в лікарні у період з 19 березня 2000 року до 21 березня 2000 року і Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні з примусового поміщення та утримання ОСОБА_3 в лікарні у період з 21 березня 2000 року до 7 вересня 2000 року, а також про відшкодування моральної шкоди, завданої цими поміщеннями й утриманнями.
		76.       У цій частиніВелика Палата Верховного Суду приймає нове рішення, яким позовні вимоги задовольняє частково: визнає неправомірними дії Багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька Луганської області з примусового поміщення та утримання позивача в лікарні у період з 19 березня 2000 року до 21 березня 2000 року та стягує з цієї лікарні на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 33 000 (тридцяти трьох) тисяч гривень; визнає неправомірними дії Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні з примусового поміщення й утримання позивача в лікарні у період з 21 березня 2000 року до 7 вересня 2000 року тастягує з цієї лікарні на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 33 000 (тридцяти трьох) тисяч гривень; стягує зі Сватівської обласної психіатричної лікарні на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 33 000 (тридцяти трьох) тисяч гривень.
		77.       В іншій частині рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 серпня 2007 року й ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2007 року Велика Палата Верховного Суду залишає без змін.
		Висновок щодо застосування норм права
		78.       Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею, включно з правом на відшкодування будь-якої шкоди, завданої позбавленням свободи, якщо воно буде визнане таким, що не відповідає чинному законодавству України.
		79.       Згідно з практикою ЄСПЛ щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції особа не може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо не дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
		80.       Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступень якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.
		81.       Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції. Проте відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.
		Керуючись статтями 416, 418, 419, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.  Заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 серпня 2007 року, ухвали апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2007 року та ухвали Верховного Суду України (як суду касаційної інстанції) від 12 лютого 2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 до багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька Луганської області, Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні, Сватівської обласної психіатричної лікарні, головного лікаря Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні Рачкаускаса Геннадія Стасисовича, головного лікаря багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька Маслова Єгора Олександровича, завідуючого психоневрологічним відділенням багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька Макогоненка МиколиГригоровича, головного лікаря Сватівської обласної психіатричної лікарні Русавського Івана Вікторовича про визнання неправомірними дій посадових осіб, встановлення юридичного факту презумпції психічного здоров'я, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
		2.  Ухвалу Верховного Суду України від 12 лютого 2008 року скасувати.
		3.  Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 серпня 2007 року, ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2007 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій: Багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька Луганської області з примусового поміщення та утримання ОСОБА_3 в лікарні у період з 19 березня 2000 року до 21 березня 2000 року; Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні з примусового поміщення та утримання ОСОБА_3 в лікарні у період з 21 березня 2000 року до 7 вересня 2000 року; про відшкодування моральної шкоди, завданої цими поміщеннями й утриманнями.
		4.  У цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково:
		4.1.             Визнати неправомірними дії Багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька Луганської області з примусового поміщення та утримання ОСОБА_3 в лікарні у період з 19 березня 2000 року до 21 березня 2000 року.
		4.2.             Стягнути з Багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька Луганської області на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди у розмірі 33 000 (тридцяти трьох) тисяч гривень.
		4.3.             Визнати неправомірними дії Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні з примусового поміщення та утримання ОСОБА_3 в лікарні у період з 21 березня 2000 року до 7 вересня 2000 року.
		4.4.             Стягнути з Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди у розмірі 33 000 (тридцяти трьох) тисяч гривень.
		4.5.             Стягнути зі Сватівської обласної психіатричної лікарні на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди у розмірі 33 000 (тридцяти трьох) тисяч гривень.
		4.6.             В іншій частині рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 серпня 2007 року й ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2007 року залишити без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Повний текст постанови складений і підписаний 5 березня 2018 року.
		Головуючий        В. С. КнязєвСуддя-доповідачО.С. ТкачукСудді:                                   Н. О. АнтонюкН. П. ЛященкоС. В. БакулінаО. Б. ПрокопенкоВ. В. БританчукЛ. І. РогачД. А. ГудимаІ. В. СаприкінаВ. І. ДанішевськаО. М. СитнікО. С. ЗолотніковВ. Ю. УркевичО. Р. КібенкоО. Г. ЯновськаЛ. М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...