Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 927/57/18 : не визначено.
Надіслано судом: 20.03.2018. Зареєстровано: 20.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 22.03.2018.
Дата набрання законної сили: 11.06.2018
Результат оскарження 11.06.2018 Київський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		19 березня 2018 року          м. Чернігівсправа № 927/57/18 
		    Суддею Господарського суду Чернігівської області Мурашко І.Г.,  за участю секретаря судового засідання Рослого В.В. розглянуто справу 
		 
		за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001
		 
		до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз», вул. Любецька, 68, м. Чернігів, 14021
		 
		предмет спору: про стягнення 5 640 865,51 грн.
		                                                                                                               Суддя  І. Г. Мурашко
		За участю:
		від позивача: ОСОБА_1 довіреність від 14.04.2017 за № 14-71, представник
		від відповідача: ОСОБА_2 довіреність від 21.12.2017 за № 007Др-155-1217, представник 
		 
		У судовому засіданні 19 березня 2018 року Господарським судом Чернігівської області на підставі ч. 1 ст. 240 Господарського  процесуального кодексу України було оголошено  вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		Суть спору:
		Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подано позов до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз» про стягнення 5 640 865,51 грн., з яких 4 133 737,28 грн. пені за період з 20.01.2015 по 21.12.2015; 252 644,44 грн. відсотків річних за аналогічний період та 1 254 483,79 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2015 року по листопад 2015 року.
		Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору від 04.01.2013 за № 13-240-В на купівлю - продаж природного газу та додаткових угод до нього.
		Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22.01.2018 позовну заяву ПАТ НАК «Нафтогаз України» прийнято до розгляду та відкрито провадження, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.02.2018 (а.с.1-2).
		У підготовчому судовому засіданні 12.02.2018 за усним клопотання повноважного представника відповідача судом було оголошено перерву до 12.03.2018 (а.с.146). Враховуючи, що у підготовчому судовому засіданні 12.03.2018 були вирішені питання, передбачені ч. 2 ст. 182 ГПК України, суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначив справу № 927/57/18 до розгляду по суті на 19.03.2018 (а.с.230).
		Повноважний представник позивача у судовому засіданні 19.03.2018 позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити предявлений позов в повному обсязі.
		Відповідач відзивом на позов та повноважний представник відповідача у судовому  засіданні 19.03.2018 проти задоволення позову заперечив, зазначивши що, на його думку, обовязок з проведення остаточного розрахунку за надані послуги з поставки природного газу залежить від документального оформлення сторонами актів приймання  передачі природного газу, а саме моменту повернення на адресу відповідача підписаних та скріплених печаткою позивача актів приймання  передачі природного газу. Відповідач ствердив, що зазначені акти не були підписані сторонами у встановлений договором строк, оскільки позивач в порушення умов договору вказані акти, засвідчені його підписом та печаткою, на адресу відповідача не повертав, а тому, як вважає відповідач, строк з оплати поставленого природного газу за договором від 04.01.2013 за № 13-240-В у спірному періоді не настав, а відтак правові підстави для задоволення позову та стягнення штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату відповідачем вартості природного газу, - відсутні. При цьому фактична оплата ПАТ «Чернігівгаз» за отриманий газ не свідчить про настання строку оплати, а підтверджує лише виконання відповідачем зобовязань щодо поточної оплати, як передбачено п. 6.1 договору за № 13-240-В (а.с.95-96).
		Крім того, у відзиві на позов відповідач звернув увагу суду, що позивачем безпідставно включено в період прострочення виконання зобовязання дати фактичної сплати заборгованості, зокрема 23.11.2015 - при нарахуванні штрафних санкцій та відсотків річних з лютого 2015 року по вересень 2015 року, так як виходячи з приписів Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14, моментом виконання грошового зобовязання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі йому їх готівкою, відтак дата сплати заборгованості не враховується в період прострочення. Також відповідач зазначив, що при нарахуванні інфляційних витрат за лютий 2015 року, позивачем було невірно вказано такий період стягнення як жовтень 2014 року  березень 2015 року, оскільки строк виконання зобовязань за поставлений природний газ у лютому 2015 року настав 20.03.2015 на підставі підписаних актів, а тому право на нарахування та стягнення інфляційних втрат за вказаний місяць настало у позивача лише починаючи з квітня 2015 року, відтак в цій частині позову має бути відмовлено.
		Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача заперечив та зауважив, що акти приймання  передачі природного газу є документами, що фіксують остаточний обсяг переданого газу у відповідному місяці, та саме відповідач згідно пункту 3.4 договору від 04.01.2013 за № 13-240-В, виходячи із показників лічильників, вносить до вказаних актів спожитий ним обсяг природного газу у відповідному місяці, його фактичну ціну, вартість та направляє вказані документи на адресу позивача. Відтак у відповідача є всі вихідні дані для проведення розрахунку із позивачем. Пункт 6.1 договору від 04.01.2013 за № 13-240-В, всупереч твердженням відповідача, не повязує обовязок відповідача оплатити вартість спожитого ним природного газу саме із датою підписання сторонами актів приймання  передачі природного газу або датою їх зворотнього повернення на адресу відповідача. Таким чином, як ствердив позивач, оскільки відповідачем було прострочено виконання грошового зобовязання відповідно до умов договору за № 13-240-В та несвоєчасно оплачено вартість поставленого природного газу, то позивачем правомірно в межах даного позову нараховано та заявлено до стягнення неустойку (пеню), відсотки річних та інфляційні втрати у визначені ним періоди (а.с.149-158).
		У заперечені на відповідь на відзив відповідач підтримав свою правову позицію, наведену у відзиві на позов, а також звернув увагу суду на безпідставність нарахування та стягнення позивачем сум пені та відсотків річних у період з 16.12.2015 по 21.12.2015, оскільки виходячи зі змісту заяви ПАТ НАК Нафтогаз України від 22.12.2015 за № 26-9795/1.2-15 про зарахування зустрічних однорідних вимог, зобовязання ПАТ по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз» перед ПАТ НАК Нафтогаз України за договором від 04.01.2013 за № 13-240-В у сумі 1134610,67 грн. є припиненими з 16.12.2015 (а.с.164, 168).
		Відповідачем були заявлені клопотання про зменшення розміру неустойки (пені) на 99% від заявленої суми до стягнення та клопотання про розстрочення виконання судового рішення на один рік,  зі сплатою боргу (пені, відсотків річних та інфляційних втрат) рівними частинами кожного місяця (а.с.100-101, 120-121). Вказані клопотання були підтримані повноважним представником відповідача у судовому засіданні 19.03.2018.
		Позивач у відповіді на відзив та у письмових запереченнях, а також повноважний представник позивача у судовому засіданні 19.03.2018 проти вказаних вище клопотань заперечив в повному обсязі (а.с.149-158, 224-229).
		Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, зясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору,  суд, - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		04 січня 2013 року між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (надалі  продавець, позивач по справі) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз» (покупець, відповідач по справі) був укладений договір № 13-240-В на купівлю-продаж природного газу, згідно з умовами якого позивач зобовязався передати у власність відповідачу у 2013  2015 роках природний газ (надалі  газ), а відповідач зобовязався прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається за договором використовується відповідачем виключно для забезпечення власних потреб обєктів, які знаходяться на балансі відповідача (п.п. 1.1-1.2 договору з урахуванням редакції додаткової угоди № 10 від 22.12.2014) (а.с.12-16, 27-28).
		Пунктом 2.1 договору сторони узгодили обсяги газу, що мають бути поставлені за договором. Редакція вказаного пункту договору неодноразово переглядалась сторонами. Так, виходячи з умов додаткової угоди № 11 від 05.02.2015, продавець передає покупцеві у період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року газ в обсязі до 12 241,909 тис. куб.м., у тому числі: у 2013 році  5450,555 тис. куб. м.; у 2014 році  3450,651 тис. куб м.; у 2015 році  до 3340,703 тис. куб м. При цьому обсяг природного газу, що планувався поставити, був узгоджений сторонами у 2013  2015 роках по місяцях кварталів відповідних років, виходячи з умов пункту 2.1 договору та додаткових угод № 3 від 31.12.2013, № 10 від 22.12.2014 та № 11 від 05.02.2015 (а.с.12, 19, 27, 29). Сторони також узгодили, що обсяги газу, що планується передати за договором можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (п.п. 2.1.1  2.1.2 договору № 13-240-В).
		Розділом 3 «Порядок та умови передачі газ» договору № 13-240-В сторони передбачили, що приймання  передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання  передачі газу (п. 3.3 договору). Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобовязується надати позивачу підписані та скріплені печаткою відповідача два примірника акта приймання  передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа місяця наступного за місяцем продажу газу, зобовязується повернути відповідачу один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником  та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 3.4 договору).
		Пунктом 4.1 договору № 13-240-В сторони встановили, що кількість газу, яка передається відповідачу, визначається за комерційними вузлами обліку відповідача.
		Ціна за поставку природного газу, встановлена у пункту 5.2 договору, редакція якого неодноразово переглядалась та змінювалась сторонами, про що свідчать додаткові угоди №№ 1-9, 11-16 від 10.07.2013, 08.08.2013, 31.12.2013, 28.04.2014, 15.05.2014, 10.06.2014,05.09.2014, 10.11.2014, 08.12.2014, 05.02.2015, 10.03.2015, 03.04.2015, 12.05.2015, 03.06.2015,  10.07.2015 (а.с. 17-28, 30-34).
		Розділом 6 договору сторони узгодили порядок та умови проведення розрахунків. Відповідно до пункту 6.1 договору, в редакції додаткової угоди від 31.12.2013 за  № 3 (а.с. 19-20), сторони встановили, що  оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється відповідачем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання  передачі газу. 
		Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків  до їх повного здійснення (розділ ХІ договору в редакції додаткової угоди від 22.12.2014 за № 10).
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав, а відповідач прийняв природний газ за договором № 13-240-В у період з січня 2013 року  по вересень 2015 року на загальну суму 61 392 976,74 грн., що підтверджується двосторонніми актами приймання  передачі природного газу від 31.01.2013 на суму 2 374 758,89 грн. (за січень 2013 року), від 28.02.2013 на суму 2 239 645,73 грн. (за лютий 2013 року), від 31.03.2013 на суму 2 278 180,23 грн. (за березень 2013 року), від 30.04.2013 на сумі 1 975 305,16 грн. (за квітень 2013 року), від 31.05.2013 на суму 1 640 698,84 грн. (за травень 2013 року), від 30.06.2013 на суму 1 549 733,31 грн. (за червень 2013 року), від 31.07.2013 на суму 1 661 906,44 грн. (за липень 2013 року), від 31.08.2013 на суму 1 638 266,87 грн. (за серпень 2013 року), від 30.09.2013 на суму 1 703 965,04 грн. (за вересень 2013 року), 31.10.2013 на суму 2 025 954,39 грн. (за жовтень 2013 року), від 30.11.2013 на суму 2 186 855,62 грн. (за листопад 2013 року), від 31.12.2013 на суму 2 101 232,72 грн. (за грудень 2013 року), від 31.01.2014 на суму 1 846 126,01 грн. (за січень 2014 року), від 28.02.2014 на суму 1 523 427,19 грн. (за лютий 2014 року), від 31.03.2014 на суму 1 122 612,74 грн. (за березень 2014 року), від 30.04.2014 на суму 1 206 224,38 грн. (за квітень 2014 року), від 31.05.2014 на суму 1 206 050,54 грн. (за травень 2014 року), від 30.06.2014 на суму 1 294 451,25 грн. (за червень 2014 року), від 31.07.2014 на суму 1 423 906,29 грн. (за липень 2014 року), від 31.08.2014 на суму 1 380 347,83 грн. (за серпень 2014 року), від 30.09.2014 на суму 1 414 784,04 грн. (за вересень 2014 року), від 31.10.2014 на суму 1 734 851,73 грн. (за жовтень 2014 року), від 30.11.2014 на суму 1 862 170,27 грн. (за листопад 2014 року), від 31.12.2014 на суму 2 222 083,31 грн. (за грудень 2014 року), від 31.01.2015 на суму 2 163 929,21 грн. (за січень 2015 року), від 28.02.2015 на суму 2 092 336,40 грн. (за лютий 2015 року), від 31.03.2015 на суму 3 107 887,38 грн. (за березень 2015 року), від 30.04.2015 на суму 2 288 173,45 грн. (за квітень 2015 року), від 31.05.2015 на суму 2 126 256,17 грн. (за травень 2015 року), від 30.06.2015 на суму 2 003 210,71 грн. (за червень 2015 року), від 31.07.2015 на суму 2 094 899,21 грн. (за липень 2015 року), від 31.08.2015 на суму 1 911 226,25 грн. (за серпень 2015 року), від 30.09.2015 на суму 1 991 519,14 грн. (за вересень 2015 року), які підписані та скріплені печатками обох сторін  (а.с. 46-78).
		Відповідач за поставлений природний газ у спірному періоді розрахувався у повному обсязі станом на 16.12.2015, тобто в межах строку дії договору (а.с.102-117; 168; 173-223). Залишок заборгованості в сумі 18 239 376,35 грн. за поставлений природний газ у січні -вересні 2015 року згідно договору від 04.01.2013 за № 13-240-В був погашений за заявами сторін про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.11.2015 № 4961/15-15, від 24.11.2015 за № 5211/15-15 та № 5212/15-15, а також від 22.12.2015 за № 26-9795/1.2-15  (а.с.168, 173-177).
		Враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості природного газу, поставленого у період з грудня 2014 року по вересень 2015 року за договором № 13-240-В, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 4 133 737,28 грн. пені за період з 20.01.2015 по 22.12.2015; 252 644,44 грн. відсотків річних за аналогічний період та 1 254 483,79 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2015 року по листопад 2015 року.
		Відповідач проти заявленого позову заперечив зазначивши, що обовязок відповідача розрахуватися за надані послуги залежить від дати, коли акти приймання  передачі природного газу, засвідчені підписом та печаткою позивача, були повернуті ним на адресу відповідача. Суд доводи відповідача відхилив з наступних підстав.
		За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
		Так пунктом 6.1 договору № 13-240-В, в редакції додаткової угоди від 31.12.2013 за № 3, сторони узгодили, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом саме 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу, тоді як остаточний розрахунок за фактично переданий газ  до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання передачі природного газу. При цьому пунктом 3.4 договору № 13-240-В також передбачалось, що підписані акти є підставою саме для остаточних розрахунків між сторонами.
		Умова договору, яка відповідає положенням ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, не містить жодних застережень щодо настання обовязку відповідача з оплати газу протягом певного терміну, а саме після підписання позивачем акту приймання  передачі природного газу чи після повернення позивачем на адресу відповідача підписаного ним примірника зазначеного акту.
		Проаналізувавши умови договору № 13-240-В, суд дійшов висновку, що зазначені акти лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, який визначає саме відповідач, виходячи із показників своїх комерційних вузлів обліку природного газу, тобто, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунку з позивачем.
		При цьому, зі змісту пункту 3.4 договору вбачається, що саме на відповідача покладено обовязок надавати позивачу підписані зі своєї сторони акти приймання  передачі природного газу, у яких відповідач самостійно зазначає фактичний обсяг використаного ним природного газу, його фактичну ціну та вартість. 
		При цьому несвоєчасне повернення позивачем актів приймання  передачі природного газу не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 цього Кодексу, а тому наявність або відсутність актів на певну дату не звільняє відповідача від обовязку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.
		Судом також залишено поза увагою посилання відповідача  на приписи частин 1-3 ст. 538 Цивільного кодексу України та частини 6 ст. 193 Господарського кодексу України.
		Так стаття 538 Цивільного кодексу України врегульовує виконання сторонами саме зустрічних зобовязань. Однак обовязок позивача повернути на адресу відповідача підписаний та завірений печаткою акт приймання  передачі природного газу та обовязок відповідача розрахуватися за поставлений природний газ не підпадають під поняття зустрічних зобовязань у розумінні частини 1 статті 538 ЦК України.
		В той же час частина 6 ст. 193 ГК України дійсно надає право зобовязаній стороні відмовитися від виконання зобовязання у разі неналежного виконання другою стороною обовязків, що єнеобхідною умовою виконання. Проте зобовязання відповідача розрахуватися за поставлений природний газ не ставиться в залежність від виконання позивачем зобовязань щодо підписання та повернення на адресу відповідача актів приймання  передачі природного газу.
		Аналогічної правової позиції дотримався Вищий господарський суд України в постанові від 11.10.2016 по справі № 911/10/16, від 07.09.2016 по справі № 904/248/16, від 05.09.2016 по справі № 904/11154/15, від 14.09.2016 по справі № 909/79/16 та ін.
		Таким чином, виходячи із змісту п. 6.1 договору та з урахуванням вимог ч. 5 ст. 254 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк з оплати природного газу, поставленого у грудні 2014 року, настав 21.01.2015 року; строк з оплати природного газу, поставленого у січні 2015 року, настав 21.02.2015 року;строк з оплати природного газу, поставленого у лютому 2015 року, настав 21.03.2015 року; строк з оплати природного газу, поставленого у березні 2015 року, настав 21.04.2015 року; строк з оплати природного газу, поставленого у квітні 2015 року, настав 21.05.2015 року; строк з оплати природного газу, поставленого у травні 2015 року, настав 23.06.2015 року; строк з оплати природного газу,поставленого у червні 2015 року, настав 21.07.2015 року; строк з оплати природного газу, поставленого у липні 2015 року, настав 21.08.2015 року; строк з оплати природного газу, поставленого у серпні 2015 року, настав 22.09.2015 року; строк оплати природного газу, поставленого у вересні 2015 року, настав 21.10.2015 року.
		Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові   наслідки,   встановлені договором,   або законом,  у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та  відшкодування збитків. Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
		Відповідно до статті 218 Господарського кодексу  України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником   господарських  відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 Цивільного кодексу України.
		За визначенням статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		За приписами статті 550 Цивільного  кодексу України  право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
		Пунктом 7.2 договору № 13-240-В передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1 цього договору він зобовязується сплатити позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 3 роки (п. 9.2 договору).
		Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Виходячи з того, що відповідачем були порушені строки з оплати вартості поставленого природного газу у спірному періоді, суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши повноважних представників сторін, перевіривши наданий позивачем розрахунок (а.с.40-45), встановив, що розмір пені та трьох відсотків річних, у заявленому періоді, становить 4 097 972,45 грн. та 252 303,41 грн. відповідно, враховуючи що позивачем було невірно визначено прострочення з оплати вартості природного газу, поставленого у грудні 2014 року лютому 2015 року, у квітні 2015 року, у липні 2015 року та вересні 2015 року, виходячи з умов п. 6.1 договору. Також судом при перевірці розрахунку позивача було враховано доводи відповідача щодо безпідставності включення у період прострочення грошового зобовязання з оплати вартості природного газу, поставленого у період з лютого 2015 року по вересень 2015 року, дати фактичної оплати, а саме 23.11.2015, оскільки саме у цей день, згідно заяв від 23.11.2015 за № 5211/15-15 та № 5212/15-15, було припинено грошові зобовязання за договором № 13-240-В на загальну суму 16 257 692,00 грн., шляхом зарахування сторонами зустрічних однорідних вимог (а.с.173,175). Судом також було взято до уваги заперечення відповідача щодо нарахування позивачем штрафних санкцій та відсотків річних за прострочення оплати вартості природного газу, поставленого у вересні 2015 року, у період з 16.12.2015 по 21.12.2015, так як виходячи зі змісту заяви позивача від 22.12.2015 за № 26-9795/1.2-15 заборгованість відповідача у розмірі 1134610,67 грн. за договором № 13-240-В є припиненою з 16.12.2015, шляхом зарахування сторонами зустрічних однорідних вимог (а.с.168)
		Судом взято до уваги пояснення позивача про те, що розрахунок інфляційних витрат проведено ним у відповідності до розяснень Верховного Суду України у листі від 03.04.1997 за № 62-97-р. (а.с.152-155). Перевіривши розрахунок позивача в частині інфляційних витрат, судом встановлено, що розмір даних нарахувань у заявленому до стягнення періоді складає 814061,79 грн., оскільки позивачем  при нарахуванні інфляційних витрат за прострочення відповідачем оплати вартості природного газу, поставленого у січні 2015 року, було невірно застосовані індекси інфляції за березень 2015 року, який становив 110,8 %, замість 102,4% та сукупний індекс інфляції за квітень вересень 2015 року, який становив 117,52 %, замість 126,251 %. Судом також було враховано заперечення відповідача щодо безпідставності нарахування інфляційних втрат у період з жовтня 2014 року по березень 2015 року за прострочення відповідачем виконання грошових зобовязань по оплаті вартості природного газу, поставленого у лютому 2015 році,  так як його оплата була прострочена починаючи з 21.03.2015 року, тобто право на стягнення інфляційних втрат, з урахуванням вимог листа ВСУ від 03.04.1997 за № 62-97-р на який посилався позивач,  настало у нього починаючи з квітня 2015 року, що знаходиться поза межами періоду заявленого позивачем (10.2014 - 03.2015).
		 Однак, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій (пені) на 99% від заявленої до стягнення суми на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та клопотання про розстрочення виконання судового рішення в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних витрат строком на 1 рік зі сплатою рівними частинами кожного місяця (а.с.100-101; 120-121).
		У відповідності до ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. За приписами ч. 2 ст. 218 вказаного Кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. 
		Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
		В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що основним видом діяльності ПАТ «Чернігівгаз» є розподіл природного газу для бюджетних установ, підприємств, організацій та населення. Тривала криза неплатежів за розподіл природного газу призвела до порушення дисципліни розрахунків з боку ПАТ «Чернігівгаз» по всім категоріям споживачів, в тому числі і у відношенні ПАТ НАК «Нафтогаз України». Така ситуація поставила під загрозу безперебійне, безаварійне транспортування природного газу до споживачів області, оскільки провокувала не виділення лімітів на розподіл природного газу і, як наслідок, небажані наслідки в регіоні, а саме зниження тиску в газорозподільчих мережах для обмеження постачання газу, відключення від мереж газопостачання підприємств комунальної теплоенергетики. Відповідач ствердив, що станом на 01 січня 2018 року заборгованість за послуги з розподілу природного газу перед ПАТ «Чернігівгаз» складає 118958500 грн., у тому числі населення  98908200 грн, підприємства ТКЕ  19544300 грн., промисловості  349300 грн., установ, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів -156700 грн. (а.с. 142). Окрім того існує заборгованість за поставлений у минулі роки природний газ в сумі 50368400 грн.. 
		Окрім того відповідач просив суд врахувати, що тарифи на розподіл природного газу встановлює НКРЕ та в структурі тарифу не передбачено погашення заборгованості минулих років. Власні потреби, як і виробничо  технологічні потреби, для ПАТ «Чернігівгаз» затверджуються НКРЕКП та їх загальний обсяг міститься у пункті 2.1.1.1 тарифу на розподіл природного газу «вартість газу на технологічні і власні потреби». Фінансування даної статті не можливе за рахунок інших статей структури тарифу, оскільки цільове використання коштів, передбачених чинною структурою тарифу є одним з визначальних показників, які враховуються НКРЕКП при вирішенні питання щодо затвердження тарифу у розмірі, розрахованому ліцензіатом. Відповідно до Ліцензійних умов, зокрема пункту 3.8 та пунктів 2.1.1, 2.1.5 Порядку формування тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженого постановою НКРЕ від 28.07.2011 за № 1384, тариф установлюється таким чином, що б забезпечити ліцензіату відшкодування його обґрунтованих витрат та отримання прибутку. Відповідач зазначив, що у 2014 та 2015 роках витрати повязані з вартістю природного газу на технологічні та власні потреби значно перевищили той розмір, що був включений НКРЕ до тарифу, як наслідок товариство відповідача у вказаних роках зазнало збитків.
		На даний час ПАТ «Чернігівгаз» погашає заборгованість минулих років як перед ПАТ НАК Нафтогаз України так і перед іншими кредиторами відповідно до мирових угод та договорів реструктуризації з терміном погашення до двадцяти років (а.с.122-137). Так у 2017 році відповідачем було сплачено 5,7 млн. заборгованості минулих років згідно договорів на реструктуризацію та мирових угод, які не були передбачені тарифами, встановленими постановами НКРЕКП.
		Наведене вище зумовлює брак обігових коштів для розрахунків з контрагентами по поточним зобовязанням, а стягнення штрафних санкцій у заявленому розмірі створює загрозу доведення товариства до банкрутства.
		Також відповідач звернув увагу суду на відсутність у нього можливості продати обєкти нерухомості для погашення заборгованості перед позивачем, оскільки іншими, крім адміністративних будівель, обєктами нерухомості ПАТ «Чернігівгаз» користується на умовах оренди (а.с.138-140). Крім того, до складу рухомого майна ПАТ «Чернігівгаз» відноситься спеціальна техніка та автомобілі аварійної служби, які здійснюють технічне та аварійне обслуговування систем газопостачання на території Чернігова та Чернігівської області. За таких обставин ПАТ «Чернігівгаз» не має можливості продати таку техніку, оскільки не зможе виконувати вищевказані роботи та забезпечувати безперебійне надання послуг з розподілу природного газу споживачам Чернігівської області.
		Однак незважаючи на скрутне фінансове становище відповідач наголосив, що розрахувався на кінець 2015 року з позивачем за поставлений природний газ згідно спірного договору в повному обсязі. Реакцією НКРЕКП на понесені відповідачем збитки стало включення компенсації різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року та компенсація недоотриманої тарифної виручки, у звязку із зменшенням річних обсягів розподілу природного газу у 2014  2015 роках. З огляду на зазначене відповідач ствердив, що встановлення НКРЕКП компенсації підтверджує визнання регулятором такого факту, як неможливість ПАТ «Чернігівгаз» самостійно знайти джерела погашення заборгованості, що виникла через обставини економічного регулювання галузі (а.с.165-167).
		Позивач проти зменшення суми неустойки (пені) до 99 % від заявленої суми до стягнення та проти розстрочення виконання судового рішення заперечив. На думку позивача, важливим елементом настання умови для зменшення неустойки в порядку статті 233 ГК України є заявлення до стягнення саме збитків, однак оскільки в даній справі збитки не були заявлені, тому неможливо встановити співрозмірність неустойки у порівнянні до збитків, як наслідок приписи статті 233 ГК України не можуть бути застосовані при вирішенні клопотання відповідача про зменшення неустойки (пені). Позивач просив суд при вирішені заявлених відповідачем клопотань врахувати, що ПАТ НАК Нафтогаз України, як державне підприємство, є обєктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Позивач ствердив, що за спірним договором закупався газ за зовнішньоекономічними контрактами, якими були встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений природний газ, а також жорсткі санкції за порушення строків оплати, в тому числі припинення постачання природного газу на територію України. Бюджетом України та фінансовим планом позивача не передбачено фінансової можливості для кредитування споживачів природного газу. Внаслідок недоотримання та несвоєчасного розрахунку контрагентами позивача за поставлений позивачем природний газ, останній вимушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24 %. Єдиним джерелом часткової компенсації понесених ПАТ НАК Нафтогаз України втрат є стягнення з боржників штрафних санкцій (пені), передбачених умовами договорів (а.с.155-158, 224-229).
		Однак, як вірно вказав відповідач та встановлено в судовому засіданні, позивачем не було надано до матеріалів справи належних та достатніх доказів на підтвердження наведених ним аргументів, в тому числі документального підтвердження понесення ним збитків, внаслідок неналежного виконання відповідачем грошових зобовязань саме за договором № 13-240-В  та залучення ПАТ НАК Нафтогаз України комерційних кредитів для розрахунку за природний газ, імпортований у 2014  2015 роках, що був поставлений в тому числі відповідачу на умовах спірного договору. При цьому з інформації, яка розміщена на офіційному сайті ПАТ НАК Нафтогаз України (www.naftogaz.com), вбачається що діяльність позивача не є збитковою, а навпаки за останні роки (2016-2017) у нього вбачається стрімке зростання прибутків за результатами господарської діяльності, в тому числі завдяки реформі, проведеної в межах галузі. Так за офіційними даними прибуток ПАТ НАК Нафтогаз України у 2016 році склав 22,5 млрд. грн. Зазначені вище обставини представником позивача не спростовані.
		Навпаки, згідно матеріалів справи, а саме,звіту про фінансові результати на 2017 рік ліцензована діяльність ПАТ «Чернігівгаз» є збитковою (а.с. 143-144). 
		Судом встановлено, що відповідач повністю розрахувався за поставлений природний газ перед ПАТ НАК «Нафтогаз України» у межах строку дії договору № 13-240-В станом на 16.12.2015 року.
		Загальна сума заборгованості, на яку нараховувались штрафні санкції, відсотки річних та інфляційних втрат, в межах предявленого позову складала 22 001 521,23 грн. (а.с.168, 173-177.) При цьому залишок заборгованості у розмірі 18 239 376,35 грн. (тобто 83% заборгованості)  за поставлений природний газ  за договором № 13-240-В, був погашений сторонами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяв від 31.10.2015 за № б/н, від 23.11.2015 за № 5211/15-15, № 5212/15-15 та від 22.12.2015 за № 26-9795/1.2-15, тобто, прострочення виконання грошового зобов»язання на суму 18239376,35 грн. було  допущено обома сторонами та було взаимно припинено шляхом зарахування  зустрічних однорідних вимог на підставі двосторонніх заяв.
		Судом також враховані доводи відповідача про те, що є загроза повного зупинення виробничої діяльності підприємства, безперебійного та безаварійного транспортування природного газу споживачам області через дефіцит обігових коштів; невиконання товариством відповідача поточних фінансових зобовязань перед ПАТ «Укртрансгаз», НАК «Нафтогаз України» та іншими юридичними особами, і як наслідок  відключення від газопостачання області і залишення її без тепла і гарячого водопостачання, припинення виробничого процесу промислових підприємств  споживачів природного газу, виникнення аварійних ситуацій в процесі забезпечення населення природним газом, і як наслідок може спричинити виникнення соціальної напруги і нестабільності в регіоні в цілому.
		Враховуючи все вищезазначене, суд прийшов до висновку, що відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для погашення наявної заборгованості.  Також, беручи до уваги майновий стан обох сторін, а також, враховуючи те, що заборгованість в сумі 18 239 376,35 грн. за спірним договором була погашена сторонами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (тобто, існувала така ж сама заборгованість позивача перед відповідачем), що складає 83% загального розміру заборгованості, на яку позивачем нараховано штрафні санкції , суд вважає справедливим зменшення розміру пені до 20% від суми, що підлягає стягненню в межах заявленого періоду. Таким чином, сума пені, що підлягає стягненню в межах даної справи складає 819 594,49 грн. (20% від 4 097 972,45 грн.).
		З огляду на задоволення клопотання відповідача та зменшення суми неустойки до 20%, суд відхилив клопотання останнього про розстрочення виконання судового рішення строком на 1 рік.
		У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. При цьому, витрати позивача, повязані зі сплатою судового збору в частині неустойки, розмір якої зменшено судом, відшкодовуються за рахунок відповідача, у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
		Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 178, 184, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		 
		В И Р І Ш И В :
		1. Позов задовольнити частково.
		2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз» (14021, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Любецька, 68, код ЄДРПОУ 03358104, з будь  якого рахунку виявленого під виконання судового рішення) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720, р. 260011166 АБ «Укргазбанк», МФО 320478)  819 594,49 грн. пені, 252 303,41 грн. відсотків річних, 814 061,79 грн. інфляційних втрат та 77 463,18 грн. судового збору.
		3. В іншій частині позову відмовити.
		4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
		 
		Повне рішення складено 20.03.2018
		 
		Рішення суду набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення  учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
		 
		Суддя                                        І.Г. Мурашко
		 
		Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...